ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 154/3452/23
провадження № 61-8592св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1, яка є законним представником (опікуном) ОСОБА_2, на постанову Волинського апеляційного суду від 09 травня 2024 року в складі колегії суддів Шевчук Л. Я., Данилюк В. А., Киці С. І.
в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовної заяви
У серпні 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив визначити йому додатковий строк тривалістю один місяць для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, якій на праві власності належала земельна ділянка сільськогосподарського призначення, площею 2,4848 га з кадастровим номером 0720586700:04:001:0782, що розташована на території Хотячівської сільської ради Володимирського
(раніше - Володимир-Волинського) району Волинської області.
20 квітня 2023 року він звернувся до приватного нотаріуса з заявою про оформлення спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4 на зазначену земельну ділянку. Постановою нотаріуса від 20 квітня 2023 року йому було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії з підстав пропуску ним строку для прийняття спадщини.
Вважав, що він пропустив строк для прийняття спадщини з поважних причин, оскільки не перебував у близьких чи родинних відносинах з померлою ОСОБА_4, а тому йому не було відомо про смерть останньої. Також йому не було відомо про те, що спадкодавець ОСОБА_4 заповіла йому земельну ділянку. Про наявність заповіту, складеного на його користь, він дізнався поза межами строку, передбаченого частиною першою статті 1270 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.
Такі обставини свідчать про поважність причин, пов`язаних з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця під час подання заяви про прийняття спадщини, що є підставою для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
21 лютого 2024 року рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3 зазначав, що він пропустив строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 з поважних причин, оскільки не знав про смерть спадкодавця та про наявність заповіту, складеного на його користь. Саме собою незнання про смерть спадкодавця без установлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку. Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту дійсно є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. Однак, на переконання суду, позивачу було достеменно відомо про існування заповіту, складеного ОСОБА_4 на його користь. На це вказують встановлені судом обставини, а саме те, що спірна земельна ділянка перебуває в користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "П`ятидні", засновником якого є батько позивача, на підставі договору емфітевзису, посвідченого того ж дня й тим же приватним нотаріусом, що й заповіт ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 . Крім того, про обізнаність ОСОБА_3 щодо існування заповіту ОСОБА_4 свідчить той факт, що протягом 2022-2023 років він успадкував за заповітом ще кілька земельних ділянок, призначених для ведення особистого селянського господарства, які в подальшому передав у користування ТОВ "П`ятидні".
09 травня 2024 року постановою Волинського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.
Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області
від 21 лютого 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову. Визначено ОСОБА_3 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини - 1 (один) місяць з дня набрання судовим рішенням законної сили.
Апеляційний суд керувався тим, що спадкоємець за заповітом - ОСОБА_3 не перебував в родинних відносинах зі спадкодавцем ОСОБА_4, не проживав зі спадкодавцем в одному населеному пункті, а на час відкриття спадщини проживав в м. Києві.Приватний нотаріус Іларіонова Н. Р., яка посвідчувала заповіт на ім?я ОСОБА_3, не повідомляла спадкоємця за заповітом ОСОБА_3 про відкриття спадщини, наявність на його ім?я заповіту та відповідно наявності у нього спадкових прав. Будь-яких доказів на підтвердження того, що спадкоємцю ОСОБА_3 було відомо про існування на його ім?я заповіту та про відкриття спадщини, сторона позивача суду не надала. Суд першої інстанції зазначених обставин не врахував, а тому помилково виснував про те, що позивач ОСОБА_3 пропустив строк для прийняття спадщини без поважної причини. Ті обставини, що земельна ділянка, на яку був складений заповіт, перебуває в користуванні ТОВ "П?ятидні", засновником якого є батько позивача, і що на підставі договору емфітевзису, посвідченого в один день із посвідченням заповіту, не свідчать про те, що позивачу ОСОБА_3, який постійно проживає в м. Києві, було відомо про складення заповіту на його ім?я та про відкриття спадщини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
10 червня 2024 року законний представник (опікун) ОСОБА_2 -
ОСОБА_1 надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Волинського апеляційного суду від 09 травня 2024 року, в якій просить її скасувати, рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області
від 26 жовтня 2022 року залишити в силі.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року в справі № 592/9058/17-ц (провадження № 61-200св18), від 12 лютого 2018 року в справі № 712/656/15 (провадження № 61-2397св18), від 12 квітня 2021 року в справі № 589/1863/13-ц (провадження № 61-15016св20), від 09 лютого 2022 року в справі № 709/769/19 (провадження № 61-13720св20), від 08 серпня 2019 року в справі № 450/1686/17 (провадження № 61-6103св19), у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року в справі № 6-1486цс15, від 26 вересня 2012 року (справа № 6-85цс12), про те, що поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні. Не є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини необізнаність позивача про смерть спадкодавця, оскільки сама по собі ця обставина, без встановлення інших об`єктивних обставин, не свідчить про поважність пропуску спадкоємцем цього строку. Факт проживання спадкоємця в іншій країні не свідчить про наявність об`єктивних, непереборних перешкод для звернення із заявою про прийняття спадщини, оскільки перебування поза межами України не позбавляє спадкоємця можливості подати заяву про прийняття спадщини поштою.
Позивач не посилався на неповідомлення його про відкриття спадкової справи нотаріусом як на підставу для встановлення додаткового строку на прийняття спадщини, тому апеляційний суд вийшов за межі позову. Суд не врахував інтереси відповідача, який є інвалідом. Позивач був обізнаний із наявністю заповіту та відкриттям спадщини.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 (м. Устилуг Володимир-Волинського району Волинської області).
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11 березня 2019 року № 158947352 ОСОБА_4 на праві власності належала земельна ділянка з кадастровим номером 0720586700:04:001:0782 площею 2,4848 га, розташована на території Хотячівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області.
17 березня 2023 року приватним нотаріусом Володимирського районного нотаріального округу Волинської області Іларіоновою Н. Р. після смерті ОСОБА_4 заведено спадкову справу № 6/2023.
17 березня 2023 року до нотаріуса звернулися діти спадкодавця ОСОБА_4 - ОСОБА_5, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 із заявами про відмову від прийняття спадщини. Спадкоємець ОСОБА_1 17 березня 2023 року в інтересах іншого спадкоємця - ОСОБА_2, який визнаний недієздатним, подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
За життя ОСОБА_4 15 березня 2019 року склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Володимир-Волинського районного нотаріального округу Волинської області Іларіоновою Н. Р. та зареєстрований в реєстрі за № 163, яким вона на випадок своєї смерті зробила розпорядження про те, що належну їй на праві власності земельну ділянку площею 2,4848 га з кадастровим номером 0720586700:04:001:0782, розташовану на території Хотячівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області, вона заповідає ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Того ж дня 15 березня 2019 року приватним нотаріусом Іларіоновою Н. Р. було посвідчено договір емфітевзису, за умовами якого ОСОБА_4 передала в користування на 50 років зазначену земельну ділянку ТОВ "П`ятидні", засновником якого є батько позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_7 .
Довіреністю від 24 березня 2024 року ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_8 та ОСОБА_9 представляти його інтереси та вести його справи щодо ведення справи з оформлення його спадкових справ на майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_4 .
19 квітня 2023 року ОСОБА_9 як уповноважений представник звернулася до приватного нотаріуса Іларіонової Н. Р. з питанням оформлення спадщини за заповітом на ім`я ОСОБА_3 після смерті спадкодавця ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 2,4848 га, яка розташована на території Хотячівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області.
Постановою приватного нотаріуса Іларіонової Н. Р. від 20 квітня 2023 року у вчиненні нотаріальної дії громадянину ОСОБА_3 - видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку після смерті ОСОБА_4 відмовлено з підстав пропуску строку для прийняття спадщини.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
У статті 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (частини перша, друга статті 1223 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).
За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).
До поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини мають відноситися причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця щодо подачі заяви про прийняття спадщини. Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, то правові підстави для встановлення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Зазначені правила не залежать від того, чи здійснюється спадкування за заповітом або за законом.
Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, зокрема закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
Тобто необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.
Такі висновки сформульовано в постановах Верховного Суду від 17 квітня 2024 року в справі № 214/4369/21 (провадження № 61-9949св23), від 26 жовтня 2022 року в справі № 523/6368/16-ц (провадження № 61-9012св21).
У позовній заяві ОСОБА_3 зазначав, що пропустив строк для прийняття спадщини з поважних причин, оскільки не перебував у близьких чи родинних відносинах з ОСОБА_4, а тому йому не було відомо про її смерть та про те, що вона заповіла йому земельну ділянку, про існування заповіту він дізнався лише після спливу шестимісячного строку, встановленого для подання заяви про прийняття спадщини.
За встановлених у справі обставин апеляційний суд правильно виснував, що необізнаність ОСОБА_3 про наявність заповіту обумовлена тим, що нотаріус не вчиняв дій щодо розшуку і повідомлення його як спадкоємця за заповітом.
Відповідно до статті 63 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII"Про нотаріат" нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме. Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.
Згідно з підпунктом 2.2 пункту 2 глави 9 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, при заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту та повідомляє про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.
Посилання апеляційного суду на вказані норми права не є виходом за межі позовних вимог, адже в позові зазначено про необізнаність спадкодавця із наявністю заповіту.
Верховний Суд звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала в постановах від 15 червня 2021 року в справі № 904/5726/19 (пункти 6.56-6.58), в ід 28 вересня 2022 року в справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21, пункт 9.58), від 08 листопада 2023 року в справі № 607/15052/16-ц (провадження № 14-58цс22, пункт 11.16).
Апеляційним судом встановлено та не спростовано відповідачем, що ОСОБА_3 не був обізнаний про наявність заповіту на його ім`я і така обставина є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.
Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України).
Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати значущі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.
Правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права.
Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, бувши належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.
Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.
Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20).
Тому під час вирішення питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини суду потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.
Стосовно доводів касаційної скарги про те, що суд не врахував інтереси відповідача, який є інвалідом, необхідно зазначити, що під час видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріус має обов`язково з`ясувати наявність спадкоємців, які мають право на обов`язкову частку в спадщині, перелік яких визначено в статті 1241 ЦК України.
Касаційна скарга також мотивована тим, що апеляційний суд не врахував правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року в справі № 592/9058/17-ц (провадження № 61-200св18), від 12 лютого 2018 року в справі № 712/656/15 (провадження № 61-2397св18), від 12 квітня 2021 року в справі № 589/1863/13-ц (провадження № 61-15016св20), від 09 лютого 2022 року в справі № 709/769/19 (провадження № 61-13720св20), від 08 серпня 2019 року в справі № 450/1686/17 (провадження № 61-6103св19), у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року в справі № 6-1486цс15, від 26 вересня 2012 року в справі № 6-85цс12, про те, що поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні. Не є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини необізнаність позивача про смерть спадкодавця, оскільки сама по собі ця обставина, без встановлення інших об`єктивних обставин, не свідчить про поважність пропуску спадкоємцем цього строку. Факт проживання спадкоємця в іншій країні не свідчить про наявність об`єктивних, непереборних перешкод для звернення із заявою про прийняття спадщини, оскільки перебування поза межами України не позбавляє спадкоємця можливості подати заяву про прийняття спадщини поштою.
Посилання на різні постанови Верховного Суду як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.
Висновки Верховного Суду в постановах від 06 червня 2018 року в справі № 592/9058/17-ц (провадження № 61-200св18), від 12 лютого 2018 року в справі № 712/656/15 (провадження № 61-2397св18), від 12 квітня 2021 року в справі № 589/1863/13-ц (провадження № 61-15016св20), від 09 лютого 2022 року в справі № 709/769/19 (провадження № 61-13720св20), та Верховного Суду України в постановах від 04 листопада 2015 року в справі № 6-1486цс15, від 26 вересня 2012 року в справі № 6-85цс12 сформульовано відповідно до встановлених у наведених справах обставин родинних відносин спадкодавця із спадкоємцем, об`єктивної можливості спадкоємця бути обізнаним про відкриття спадщини чи наявність заповіту, а також умов звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Такі обставини відмінні від обставин справи, що переглядається, тому вказані висновки Верховного Суду нерелевантні до спірних правовідносин.
Постанова Верховного Суду від 08 серпня 2019 року в справі № 450/1686/17 (провадження № 61-6103св19) за позовом про зобов`язання здійснити страхову виплату не пов`язана із прийняттям спадщини та стосується відмінних правовідносин.
У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у заявниці іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого апеляційним судом рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявниці.
Наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до вимоги здійснити переоцінку доказів та встановити нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Інші доводи касаційної скарги на правильність постанови апеляційного суду не впливають та їх не спростовують.