ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2024 року
м. Київ
Справа № 761/21762/23
Провадження № 61-9466св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2023 року в складі судді Сіромашенко Н. В. та постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2024 року в складі колегії суддів Мережко М. В., Поліщук Н. В., Соколової В. В.
у справі за заявою Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області, заінтересовані особи: Акціонерне товариство "ТАСкомбанк", ОСОБА_1, про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заяви
У червні 2023 року Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області (далі - ГУ ДПС у Запорізькій області) звернулося до суду з позовом, у якому просило зобов`язати Акціонерне товариство (далі - АТ) "ТАСкомбанк банк" надати ГУ ДПС у Запорізькій області інформацію в паперовому або електронному вигляді про обсяг та рух коштів на рахунках платника податків - фізичної особи ОСОБА_1, а саме: інформацію про рух коштів на розрахункових рахунках № № НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3 ; НОМЕР_4 за період з 01 січня 2017 року до дати закриття рахунку, в розрізі контрагентів з наданням дати проведення операцій, суми платежів, призначення платежів, найменування, кодів Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції
25 жовтня 2023 року рішенням Шевченківського районного суду м. Києва в задоволенні заяви відмовлено.
20 червня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ГУ ДПС у Запорізькій області залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2023 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що термін перевірки, встановлений наказом ГУ ДПС у Запорізькій області, сплив.Із доданого заявником акта про неможливість проведення перевірки у зв`язку відсутністю платника податків - фізичної особи за податковою адресою вбачається, що до нього не долучено матеріалів, які підтверджують факти, наведені в такому акті.
Не надано заявником і належних та допустимих доказів на підтвердження того, що згідно з інформаційними даними інформаційної системи "Податковий блок" платник податків - фізична особа ОСОБА_1 для проведення розрахункових операцій використовував вказані заявником у заяві банківські рахунки в АТ "ТАСкомбанк".
Не обґрунтований заявником і період, за який зазначеному банку необхідно надати інформацію, що містить банківську таємницю, відносно платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
02 липня 2024 року ГУ ДПС у Запорізькій області через систему "Електронний суд" надіслало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2024 року, в якій просить їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення заяви. Також просить розглянути справу за участю представника ГУ ДПС у Запорізькій області.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень особа, яка подала касаційну скаргу, вказує про необхідність відступлення від висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року в справі № 756/1867/19, щодо визначення строків проведення документальної позапланової перевірки, які встановлені статтею 82 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Доводи інших учасників справи
Відзивів на касаційну скаргу не надходило.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
28 серпня 2024 року ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження в цивільній справі та витребувано її із Шевченківського районного суду м. Києва.
У вересні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
13 березня 2023 року ГУ ДПС у Запорізькій області видало наказ № 295-п "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податків - фізичної особи ОСОБА_1", яким наказано провести документальну позапланову виїзну перевірки платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 з 20 березня 2023 року тривалістю 5 робочих днів, перевірку провести за період діяльності з 01 січня 2017 року до 11 квітня 2018 року, з метою своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства та за період діяльності з 01 січня 2011 року до 11 квітня 2018 року з питань дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
20 березня 2023 року ГУ ДПС у Запорізькій області видало:
- направлення на перевірку № 511 головному державному інспектору відділу позапланових перевірок оподаткування фізичних осіб управління оподаткування фізичних осіб ГУ ДПС у Запорізькій області Корольовій Ю. І.;
- направлення на перевірку № 515 головному державному інспектору відділу позапланових перевірок оподаткування фізичних осіб управління оподаткування фізичних осіб ГУ ДПС у Запорізькій області Стайновій О. О.
20 березня 2023 року головні державні інспектори відділу позапланових перевірок оподаткування фізичних осіб управління оподаткування фізичних осіб ГУ ДПС у Запорізькій області Корольова Ю. І. та Стайнова О. О. склали акт № 279/08-01-24-07/2540513236 про неможливість проведення перевірки у зв`язку з відсутністю платника податків - фізичної особи за податковою адресою.
Зі змісту акта вбачається, що було здійснено вихід за податковою адресою платника податків - фізичної особи ОСОБА_1, а саме: АДРЕСА_1 . Під час виходу встановлено, що за вказаною податковою адресою платник податків - фізична особа ОСОБА_1 відсутній, у зв`язку з чим вручити копію наказу, ознайомити з направленням та розпочати перевірку неможливо.
Другий примірник акта направлено платнику податків - фізичній особі ОСОБА_1 за податковою адресою.
Зі змісту рекомендованого повідомлення вбачається, що поштова кореспонденція, направлена заявником, отримана платником податків - фізичною особою ОСОБА_1 05 квітня 2023 року.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо клопотання ГУ ДПС у Запорізькій області про розгляд справи за участю представника заявника
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що процедура допуску скарг до розгляду та провадження виключно з питань права, на відміну від того, що стосується питань фактів, може відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), навіть якщо скаржнику не була надана можливість бути особисто заслуханим апеляційним чи касаційним судом, за умови, якщо відкрите судове засідання проводилось у суді першої інстанції і якщо суди вищої інстанції не мали встановлювати факти справи, а тільки тлумачили відповідні юридичні норми (рішення від 21 жовтня 2010 року в справі "Жук проти України", заява № 45783/05).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно зі статтею 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Отже, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.
Положеннями частин п`ятої, шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються під час касаційного розгляду, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.
ЄСПЛ неодноразово висловлювався з приводу відсутності публічних слухань у судах касаційної інстанції. Вочевидь, "публічний характер провадження у судових органах, згаданих у пункті 1 статті 6 Конвенції, захищає учасників справи від здійснення правосуддя таємно, поза контролем громадськості та є також одним із засобів збереження довіри до судів вищих і нижчих ланок. Публічність через прозорість, яку вона надає правосуддю, сприяє досягненню мети пункту 1 статті 6, а саме справедливому судовому розгляду, гарантія якого є одним із основних принципів будь-якого демократичного суспільства у сенсі Конвенції".
Проте, публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку, зокрема, і в суді касаційної інстанції. Так, у вказаній справі зазначена гарантія була забезпечена у судах першої й апеляційної інстанцій. Зокрема, тому ЄСПЛ не визнав порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції відсутність публічного розгляду у Федеральному суді Німеччини, який, як і Верховний Суд в Україні, вирішував винятково питання права (рішення від 08 грудня 1983 року в справі "Аксен проти Німеччини", заява № 8273/78).
У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник не представив переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання.
У певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Верховний Суд створив учасникам процесу в цій справі належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
З огляду на вказане, а також ураховуючи те, що сторони в справі вже надали аргументи на підтвердження своїх вимог або заперечень, остання розглядатиметься без повідомлення та виклику учасників справи.
Отже, оскільки ЦПК України передбачає можливість розгляду справи у письмовому провадженні без виклику учасників справи, аргументи про розгляд справи за участю представника заявника в справі є непереконливими, тому відсутня необхідність у виклику осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень.
Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Підстав для розгляду справи в судовому засіданні за участю сторін немає.
Оскільки суд касаційної інстанції не встановив необхідності надання пояснень сторонами в справі на стадії касаційного перегляду судових рішень, то підстави для розгляду справи в судовому засіданні за участю сторін судом касаційної інстанції відсутні, а тому в задоволенні клопотання ГУ ДПС у Запорізькій області про розгляд справи у судовому засіданні за участю представника заявника необхідно відмовити.
Щодо розгляду заяви по суті
У частині першій статті 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 11 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про розкриття банком інформації, що містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.
Предметом заяви ГУ ДПС у Запорізькій області є вимога про розкриття банківської таємниці стосовно платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 за відкритими на його ім`я рахунками.
Правовою підставою звернення з указаною заявою ГУ ДПС у Запорізькій області зазначило статтю 20 ПК України, Закон України від 07 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність" (далі - Закон № 2121-III).
Згідно з частиною першою статті 1076 ЦК України банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта; відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених Законом № 2121-III.
Відповідно до статті 348 ЦПК України в заяві до суду про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи має бути зазначено: найменування суду, до якого подається заява; 2) ім`я (найменування) заявника та особи, щодо якої вимагається розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, їх місце проживання або місцезнаходження, а також ім`я представника заявника, коли заява подається представником; 3) найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю; 4) обґрунтування необхідності та обставини, за яких вимагається розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, щодо особи, із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження, або прав та інтересів, які порушено; 5) обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, щодо особи та мету її використання.
Порядок розкриття банківської таємниці встановлений Законом № 2121-III.
У пункті першому частини другої статті 60 Закону № 2121-III визначено, що банківською таємницею, зокрема, є відомості про стан рахунків клієнтів, в тому числі стан кореспондентських рахунків банків у Національному банку України.
Інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками на письмовий запит або з письмового дозволу відповідної юридичної чи фізичної особи, або за рішенням суду (стаття 62 Закону № 2121-III).
Отже, на вимогу відповідних уповноважених державних органів банк вправі надати інформацію, яка містить банківську таємницю, у межах і обсягах, визначених цим та іншими законами, тобто банки надають обмежену законом інформацію.
Підставою для розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, є необхідність провести перевірку своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів до державного бюджету суб`єктом господарської діяльності.
Своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплата податків та зборів (обов`язкових платежів) здійснюється шляхом проведення органами державної податкової служби планових і позапланових виїзних перевірок, підстави та порядок яких визначені законом.
Такі висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду від 01 серпня 2024 року в справі № 758/11379/23 (провадження № 61-5233св24), від 30 листопада 2022 року в справі № 757/58253/21-ц(провадження № 61-7757св22) та ін.
Органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).
Відповідно до пунктів 20.1.4, 20.1.5 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення; отримувати безоплатно від платників податків, а також від установ Національного банку України, банків та інших фінансових установ довідки у порядку, встановленому Законом України "Про банки і банківську діяльність" та цим Кодексом, довідки та/або копії документів про наявність банківських рахунків, а на підставі рішення суду - інформацію про обсяг та обіг коштів на рахунках.
У статті 75 ПК України зазначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Саме собою неподання у встановлений строк податкової декларації або їх розрахунків, необхідність перевірки достовірності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених ПК України податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства тощо є підставою для ініціювання органами державної податкової служби перевірок, згідно з процедурою, визначеною главою 8 ПК України. У цьому випадку розкриття банківської таємниці можливе в разі доведення органом державної податкової служби обставин, за яких перевірки є неможливими або є інша об`єктивна потреба в розкритті такої таємниці(див., зокрема, постанову Верховного Суду від 07 червня 2024 року в справі № 758/7617/23 (провадження № 61-3301св24)).
Суди встановили, що на підставі наказу ГУ ДПС у Запорізькій області від 13 березня 2023 року № 295-п та направлення від 20 березня 2023 року № 511 та № 515, виданих ГУ ДПС у Запорізькій області, з 20 березня 2023 року повинна була розпочатись документальна позапланова виїзна перевірка платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 .
Згідно з наказом ГУ ДПС у Запорізькій області від 13 березня 2023 року № 295-п строк проведення документальної позапланової перевірки встановлено з 20 березня 2023 року тривалістю 5 робочих днів.
За вимогами підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється у випадку, якщо платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від`ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 000 гривень.
Документальна позапланова перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 000 гривень.
Строки проведення документальної позапланової перевірки встановлені у статті 82 цього Кодексу (пункту 78.6 статті 78 ПК України).
Тривалість перевірок, визначених у статті 78 цього Кодексу, не повинна перевищувати 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб`єктів малого підприємництва - 5 робочих днів, для фізичних осіб - підприємців, які не мають найманих працівників, за наявності умов, визначених в абзацах третьому - восьмому цього пункту, - 3 робочі дні, інших платників податків - 10 робочих днів.
Продовження строків проведення перевірок, визначених у статті 78 ПК України, можливе за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу не більш як на 10 робочих днів для великих платників податків, щодо суб`єктів малого підприємництва - не більш як на 2 робочих дні, інших платників податків - не більш як на 5 робочих днів (пункт 82.2 статті 82 ПК України).
Отже, є обґрунтованим висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що термін перевірки, встановлений наказом ГУ ДПС у Запорізькій області, сплив. Доказів про прийняття наказу про проведення перевірки в інші періоди матеріали справи не містять.
Такі висновки узгоджуються з постановою Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року в справі № 756/1867/19 і підстав для відступу від таких висновків колегія суддів не вбачає.
За вимогами пункту 81.2 статті 81 ПК України у разі, якщо під час організації документальної планової та позапланової виїзної або фактичної перевірки встановлено неможливість її проведення, посадовими (службовими) особами контролюючого органу невідкладно складається та підписується акт про неможливість проведення перевірки, який не пізніше наступного робочого дня реєструється в контролюючому органі. До такого акта додаються матеріали, що підтверджують факти, наведені в такому акті. Зазначений акт та матеріали надсилаються контролюючим органом платнику податку в порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
Із доданого заявником акта від 20 березня 2023 року № 279/08-01-24-07/2540513236 про неможливість проведення перевірки у зв`язку відсутністю платника податків - фізичної особи за податковою адресою вбачається, що до нього не долучено відповідно до вимог пункту 81.2 статті 81 ПК України матеріалів, що підтверджують факти, наведені в такому акті (докази фактичних виїздів працівників ГУ ДПС в Запорізькій області за податковою адресою, участь понятих, відсутні відмітки про час складання).
ГУ ДПС у Запорізькій області не надало суду належних та допустимих доказів відсутності ОСОБА_1 за податковою адресою, оскільки з самого першого дня позапланової перевірки (20 березня 2023 року ), тривалість якої визначено терміном 5 робочих днів, склав акт про відсутність платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 за податковою адресою, тобто лише на підставі одного виходу працівників.
Заявник, надаючи суду копію запитів від 22 березня 2023 року до Головного управління національної поліції у Запорізькій області, а також копію запиту (вихідний номер та дата направлення якого не вказані) до Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради щодо встановлення місцезнаходження платника податків за податковою адресою, не надав суду ні доказів направлення таких запитів, ні відповіді на запит, зокрема, що ОСОБА_1 не знаходиться за місцем податкової адреси. Водночас ОСОБА_1 за податковою адресою отримував поштову кореспонденцію, надіслану заявником, що підтверджено рекомендованими повідомленнями поштових відправлень.
Не надано заявником і належних та допустимих доказів на підтвердження того, що згідно з інформаційними даними інформаційної системи "Податковий блок" платник податків - фізична особа ОСОБА_1 для проведення розрахункових операцій використовував вказані заявником у заяві банківські рахунки в АТ "ТАСкомбанк".
Не обґрунтований заявником і період, за який зазначеному банку необхідно надати інформацію, що містить банківську таємницю відносно платника податків - фізичної особи ОСОБА_1, оскільки із наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки така перевірка діяльності була призначена з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2017 року до 11 квітня 2018 року та з питання дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року до 11 квітня 2018 року. Водночас в заяві про розкриття банківської таємниці заявник просить зобов`язати банк надати інформацію щодо платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01 січня 2017 року до дати закриття рахунку без зазначення та доведення відповідних підстав та обґрунтування вказаного періоду.
За загальним правилом, визначеним статтею 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що є одним із основоположних його принципів. За змістом частини третьої зазначеної норми, обов`язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які посилається особа як на підставу своїх вимог або заперечень, покладається на кожну із сторін.
Згідно із частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про відсутність достатніх правові підстав для задоволення поданої заяви про розкриття інформації, що містить банківську таємницю, а тому правильно відмовив ГУ ДПС у Запорізькій області в задоволенні заяви.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що в справі, яка розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.
Суд враховує позицію ЄСПЛ, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01, пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00, пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).