ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 760/7654/24
провадження № 61-12051св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пилипа Володимира Марковича на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 22 квітня 2024 року в складі судді Зуєвич Л. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 07 серпня 2024 року в складі колегії суддів Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.
в справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до рф про відшкодування збитків та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовної заяви
У квітні 2024 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом, у якому просили відшкодувати з рф 78 230 766,10 доларів США збитків, заподіяних внаслідок військової агресії рф проти України та окупації частин території України, що призвело до зменшення вартості корпоративних прав позивачів у Публічному акціонерному товаристві "Українська інноваційна компанія" (далі - ПАТ "Укрінком"). Зменшення вартості корпоративних прав зумовлене втратою активів ПАТ "Укрінком", знеціненням цих активів та акцій, втратою економічної привабливості підприємства.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
22 квітня 2024 року ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва відмовлено у відкритті провадження в справі.
07 серпня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 22 квітня 2024 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що позивачі вказують на зменшення вартості їх корпоративних прав у ПАТ "Укрінком", тобто обґрунтовують позовні вимоги порушенням їх корпоративних прав. Позивачі звернулись з позовом саме як акціонери ПАТ "Укрінком". Законодавством передбачено, що за похідним позовом учасник, член, акціонер набуває статусу процесуального представника юридичної особи, якій завдано збитків, але не має власного права на позов (у матеріальному значенні) до порушника. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи. У цій справі позивачі фактично діють від імені відповідної юридичної особи, якій завдано збитки збройною агресією рф, спір виник між юридичною особою та іноземною державою-агресором як особливим суб`єктом цивільного права, статус якого може бути прирівняно до юридичної особи публічного права. Спір виник щодо відшкодування шкоди, завданої господарюючому суб`єкту, та є господарським.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
28 серпня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Пилип В. М. через систему "Електронний суд" подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 22 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 серпня 2024 року, в якій просить їх скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини акції підприємства є майном. Характер спірних правовідносин має деліктний зміст, пов`язаний із завданням шкоди власникам майна - акцій, а не із управлінням господарською діяльністю, тому спір є цивільним. Склад сторін - фізичні особи та держава-агресор як заподіювач шкоди. Позивачі мають на меті стягнути відшкодування завданої їм шкоди, а не підприємству.
Позиція інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно зі статтею 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, такі складові, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду господарських і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити з прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи тощо.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За правилами частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Згідно із частинами першою, другою статті 4 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.
У постанові Верховного Суду від 12 вересня 2023 року в справі № 904/2720/22 зазначено, що ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала би вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 904/1083/18 та постановах Верховного Суду від 06 червня 2023 року всправі № 920/277/22, від 10 травня 2023 року в справі № 920/343/22, від 10 травня 2023 року в справі № 920/155/22.
Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (зокрема, постанови від 12жовтня 2022 року в справі №183/4196/21, від 08 червня 2022 року в справі № 362/643/21, від 23 листопада 2021 року в справі № 641/5523/19 та інші).
Згідно із статтею 3 Закону України від 27 липня 2022 року № 2465-IX "Про акціонерні товариства", що набрав чинності 01 січня 2023 року (далі - Закон № 2465-IX) акціонерне товариство - це господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Акціонерне товариство не відповідає за зобов`язаннями акціонерів. У разі вчинення акціонерами протиправних дій до товариства та його органів не можуть застосовуватися будь-які санкції, що обмежують їхні права, крім випадків, визначених законом. Акціонери не відповідають за зобов`язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, лише в межах номінальної вартості належних їм акцій. У разі вчинення протиправних дій товариством або іншими акціонерами до акціонерів не можуть застосовуватися будь-які санкції, що обмежують їхні права. Акціонери, які не повністю оплатили акції, у випадках, визначених статутом акціонерного товариства, відповідають за зобов`язаннями товариства в межах неоплаченої частини номінальної вартості належних їм акцій.
За частиною першою статті 5 Закону № 2465-IX акціонерами товариства можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, або територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, які є власниками акцій товариства.
Відповідно до статті 1 Закону № 2465-IX акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо відповідного акціонерного товариства.
Згідно із частиною першою статті 27 Закону № 2465-IX кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на: 1) участь в управлінні товариством; 2) отримання дивідендів; 3) отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства; 4) отримання інформації про господарську діяльність товариства.
Відповідно до частини першої статті 114 Закону № 2465-IX акціонерне товариство припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов`язків іншим підприємницьким товариствам - правонаступникам (шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.
Згідно із частиною першою статті 12 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII "Про господарські товариства" товариство є власником: майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що з моменту внесення особою (громадянином) до статутного капіталу господарського товариства майна (грошей, цінних паперів, інших речей чи майнових прав, які мають грошову оцінку) та до припинення товариства власником цього майна є саме товариство, а не його акціонери. Це спростовує доводи касаційної скарги про те, що позивачі мають на меті стягнути відшкодування завданої їм шкоди, а не підприємству.
Зменшення через збройну агресію рф вартості корпоративних прав ПАТ "Укрінком", зумовлене втратою активів ПАТ "Укрінком", знеціненням цих активів та акцій, стосується питання діяльності акціонерного товариства, у зв`язку з чим відшкодування завданої ПАТ "Укрінком"шкоди є господарським спором.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (зокрема, рішення в справі "Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки", заява № 29010/95 від 20 травня 1998 року; рішення в справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України", заява № 70297/01, пункти 28-30, від 18 жовтня 2005 року; рішення в справі "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України", заява № 42758/05, пункт 30, від 21 грудня 2017 року). Навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, Європейський суд з прав людини розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участь у справі в особі своїх органів (рішення в справі "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України", заява № 42758/05, пункт 1 резолютивної частини від 21 грудня 2017 року).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
У цій справі суди правильно виснували, що позивачі фактично діють від імені відповідної юридичної особи, якій завдано збитки збройною агресією рф, спір виник між юридичною особою й іноземною державою-агресором щодо відшкодування шкоди, завданої господарюючому суб`єкту, та є господарським.
Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини акції підприємства є майном, тому спір є цивільним.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції зазначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини до поняття "майно" відносить акції компанії (ухвала щодо прийнятності заяв №№ 8588/79 та 8589/79 Lars Bramelid and Anne-Marie Malmstrom v. Sweden від 12 жовтня 1982 року; "Совтрансавто-Холдинґ проти України" (Sovtransavto Holding v. Ukraine), заява № 48553/99, рішення від 25 липня 2002 року).
Висновки судів у цій справі не спрямовані на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, як і не мотивовані тим, що акції компанії не є майном у розумінні Конвенції.
Право на мирне володіння акціями ПАТ "Укрінком" підлягає захисту в порядку господарського судочинства та оскаржуваними судовими рішеннями не вирішувалося, адже позов не є цивільним.
Сам собою факт належності акцій компанії до майна в світлі положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції не кваліфікує спір як цивільний, адже до Європейського суду з прав людини за захистом можуть звертатися і юридичні особи.
Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.