ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 686/29638/23
провадження № 61-10754св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, держава російська федерація в особі посольства російської федерації в Швейцарській Конфедерації,
розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 березня 2024 року у складі судді Козак О. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 червня 2024 року у складі колегії суддів Янчук Т. О., Грох Л. М., Ярмолюка О. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, держави російська федерація про відшкодування шкоди,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, держави російська федерація в особі посольства російської федерації в Швейцарській Конфедерації про відшкодування шкоди.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що у 2014 році російська федерація внаслідок проведення незаконного референдуму та агресивної політики захопила частину території України, в тому числі територію Автономної Республіки Крим, а 24 лютого 2022 року здійснила відкритий напад на Україну. Такі дії російської федерації, окупація частини території України та очевидна бездіяльність держави Україна, яка допустила військовий конфлікт, призвели до порушення її права на мир, безпеку, суверенітет і цілісність території.
Внаслідок незаконної окупації території України втрачено 63 % покладів вугілля, 11 % родовищ нафти, 20 % родовищ природного газу та 42 % родовищ металів, які є об`єктами права власності Українського народу. Держава-агресор взяла під контроль родовища корисних копалин вартістю 12,4 трильйона доларів США.
Отже, російська федерація несе відповідальність за порушення прав і свобод Українського народу та за незаконну експропріацію майна громадян України, які проживають на її території.
Крім того, вона щоденно зазнає стресу через постійні повітряні тривоги та необхідність перебувати тривалий час в укритті. Споглядання зруйнованих об`єктів інфраструктури приносить моральний дискомфорт. Також позивач змушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя, забезпечення безпеки та захисту порушених прав.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд:
- стягнути з держави російська федерація на її користь 24 583 718,34 грн у рахунок компенсації майнової шкоди, завданої внаслідок експропріації російською федерацією природних ресурсів Українського народу під час незаконної збройної агресії проти України, та 1 259 300,00 грн на відшкодування моральної шкоди, а всього 25 843 018,34 грн;
- стягнути з держави Україна на її користь 1 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням її прав на мир та правомірну, добросовісну і кваліфіковану діяльність органів державної влади України.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області рішенням від 19 березня 2024 року у задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що ОСОБА_1 не довела обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог.
Конституцією України передбачено право органів державної влади та органів місцевого самоврядування здійснювати право власності від імені Українського народу щодо розпорядження землею та її надрами, які знаходяться у межах території України. Тобто, такі повноваження делеговані органам державної влади та органам місцевого самоврядування прямими нормами Конституції України, які і наділені правом звернення до суду з відповідним позовом про відшкодування шкоди, завданої порушенням права власності Українського народу на її надра, які знаходяться у межах території України.
Позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння їй моральної шкоди внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, доказів бездіяльності держави Україна, що призвели до військового конфлікту, порушення її нормальних життєвих зв`язків, погіршення відносин з оточуючими людьми, вживання додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушених прав, а також розміру моральної шкоди. Сам лише факт вчинення збройної агресії проти України не є безумовною підставою для висновку про заподіяння моральної шкоди.
Хмельницький апеляційний суд постановою від 25 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 березня 2024 року скасував у частині вимог до російської федерації про відшкодування моральної шкоди та в цій частині ухвалив нове рішення.
Стягнув з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 50 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
У решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження заподіяння безпосередньо позивачу майнової шкоди у розмірі 24 583 718,34 грн внаслідок військової агресії російської федерації та тимчасової окупації суверенної території України, а також завдання ОСОБА_1 моральної шкоди внаслідок незаконних (неправомірних) дій держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.
Водночас, у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України ОСОБА_1 зазнала душевних страждань, зокрема, перенесла стрес і побоювання за свою безпеку, були порушені її нормальні життєві зв`язки, вона доклала додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права.
Врахувавши характер допущеного державою російська федерація правопорушення, глибину душевних страждань ОСОБА_1, позбавлення її можливості реалізації своїх прав, а також те, що на території Хмельницької області та міста Хмельницького не велися активні бойові дії, позивач не надала доказів пошкодження її майна внаслідок обстрілів чи залишення нею місця постійного проживання через бойові дії, суд апеляційної інстанції визначив моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У липні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 березня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 червня 2024 року в частині відмови у задоволенні її позовних вимог і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначила, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17,від 04 липня 2018 рокуу справі № 653/1096/16-ц, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 30 січня 2019 рокуу справі № 569/17272/15, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 15 вересня 2020 рокуу справі № 469/1044/17, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15, від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 22 червня 2021 року у справах № 200/606/18 і № 334/3161/17, від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19, від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17, від 16 вересня 2021 року у справі № 910/2861/18, від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16, від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 13 липня 2022 року у справах № 199/8324/19 і № 363/1834/17, від 03 серпня 2022 року у справі № 910/9627/20, від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19, від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18, від 18 січня 2023 рокуу справі № 488/2807/17, від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21, від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц та у постановах Верховного Суду від 23 червня 2022 року у справі № 9901/327/22, від 19 жовтня 2022 року у справі № 9901/330/22, 14 червня 2019 року у справі № 910/6642/18, від 27 червня 2023 року у справі № 916/2851/17.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивувала тим, що вона має право на відшкодування майнової та моральної шкоди, однак її право не захищено й не відновлено, їй не забезпечено належного відшкодування. Зазначає, що їй було завдано шкоди, оскільки майже двадцять відсотків території держави України знаходиться під тимчасовою окупацією держави-агресора.
Сам лише факт вчинення збройної агресії проти України є підставою для висновку про заподіяння моральної шкоди. Збройний конфлікт, який триває на території України, завдає шкоди всім громадянам України, незалежно від того, чи знаходяться вони на окупованій території, чи в інших регіонах країни.
Апеляційний суд необґрунтовано зменшив розмір завданої моральної шкоди до 50 000,00 грн, не обґрунтував свій висновок щодо такого зменшення. На думку заявника, зазначена сума відшкодування моральної шкоди не відповідає завданим їй державою-агресором душевним стражданням, пережитому стресу у зв`язку з побоюванням за свою безпеку, порушенням її нормальних життєвих зв`язків та додатковим зусиллям для організації свого життя. Апеляційний суд не врахував відсутність заперечень зі сторони відповідача щодо розміру відшкодування моральної шкоди.
Аргументи інших учасників справи
У вересні 2024 року Кабінет Міністрів України подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди з держави Україна в особі Кабінету Міністрів України залишити без змін, посилаючись на те, що саме російська федерація та її уряд зобов`язанні нести як кримінальну, так і цивільно-правову відповідальність за злочинні дії, які вони вчиняли та продовжують вчиняти проти народу України, який безумовно зазначає матеріальних та моральних страждань.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ОСОБА_2 (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М. від 31 липня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.
10 вересня2024 року справу № 686/29638/23 передано до Верховного Суду.
Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду від 03 жовтня 2024 року у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_2 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 жовтня 2024 року справу № 686/29638/23 передано судді-доповідачу Петрову Є. В.
Фактичні обставини, з`ясовані судами
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 4, 5).
З 2014 року російська федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії.
Згідно із заявою Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків", текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VІІІ, збройна агресія російської федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).
Друга фаза збройної агресії російської федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення так званих "Донецької народної республіки" (07 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).
Третя фаза збройної агресії російської федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил російської федерації.
24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії російської федерації проти України, повномасштабне вторгнення збройних сил російської федерації на суверенну територію України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до тепер.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Щодо відшкодування майнової шкоди
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).
Згідно зі статтею 1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі.
Майнова шкода, як свідчить зміст статті 1166 ЦК України, завдається порушенням належних саме особі особистих немайнових прав та/або майнових прав.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з частинами першою-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, дійшов загалом правильних висновків про недоведеність позовних вимог.
Слід зазначити, що саме на позивача у деліктних правовідносинах покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір.
Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження заподіяння безпосередньо позивачу майнової шкоди внаслідок військової агресії російської федерації та тимчасової окупації суверенної території України.
У статті 13 Конституції України зазначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації, здійснюється на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 326 "Про затвердження Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації".
Відсутність порушеного належного саме позивачу майнового права виключає відшкодування майнової шкоди на її користь.
Подібні правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 20 червня 2024 року у справі № 216/5657/22 (провадження № 61-8556св23) та від 28 серпня 2024 року у справі № 686/32571/23 (провадження № 61-8568св24).
Отже, оскаржувані судові рішення у частині вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.