ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 820/2876/18
касаційне провадження № К/9901/14118/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області (далі - Управління) на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2018 (суддя Сліденко А.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2019 (головуючий суддя - Бершов Г.Є., судді - Катунов В.В., Ральченко І.М.) у справі за позовом Головного управління ДФС у Харківській області до Державного підприємства "Харківський завод транспортного устаткування" (далі - Підприємство) про стягнення податкового боргу,
УСТАНОВИВ:
У квітні 2018 року Управління звернулось до суду з позовом до Підприємства, в якому просило стягнути з останнього податковий борг у розмірі 1197950,54 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що платник податків у добровільному порядку не виконав податкового обов`язку за самостійно поданими податковими деклараціями, рішеннями контролюючого органу та нарахованою контролюючим органом пенею, а вжиті контролюючим органом позасудові заходи стягнення не призвели до погашення суми боргу, з огляду на що податковий борг підлягає погашенню в судовому порядку.
Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 07.08.2018, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2019, у задоволенні позову відмовив повністю.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що контролюючим органом було порушено процедуру стягнення коштів за податковим боргом у судовому порядку (передчасне винесення податкової вимоги, наведення у податковій вимозі неіснуючого станом на 01.03.2017 податкового боргу, суттєве викривлення суми податкового боргу станом на 02.03.2017, відсутність доказів направлення податкової вимоги належним контролюючим органом на адресу платника податків).
Управління, не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, подало до суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин у справі, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
У касаційній скарзі, відповідач доводить наявність у відповідача заборгованості та вжиття контролюючим органом всіх передбачених ПК України заходів для погашення податкового боргу платника, які не призвели до погашення податкового боргу, що є підставою для стягнення такого боргу у судовому порядку. Скаржник зазначає, що: оскільки в лютому 2017 року було лише 28 календарних днів, то у розумінні положень статті 287 Податкового кодексу України граничною датою сплати податкового зобов`язання із земельного податку за січень 2017 року є 28.02.2017; оскільки станом на 01.03.2017 у відповідача виник податковий борг по сплаті земельного податку у розмірі 74614,12 грн., то, враховуючи наявну у Підприємства переплату у сумі 1216,78 грн., у податковій вимозі № 950-17 від 02.03.2017 було правильно відображено суму податкового боргу у розмірі 73397,34 грн.; податкова вимога № 950-17 від 02.03.2017 була правомірно надіслана відповідачу Східною ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27.05.2019 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Підприємство не скористалось своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 17.12.2024 визнав за можливе розглянути справу у попередньому судовому засіданні та призначив справу до розгляду у попередньому судовому засіданні на 18.12.2024.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до податкової вимоги від 02.03.2017 №950-17, сформованої Управлінням, контролюючий орган повідомив Підприємство, що станом на 01.03.2017 платник податку має податковий борг за узгодженими грошовими зобов`язаннями із земельного податку у розмірі 73397,34 грн.
В свою чергу, згідно відомостей інтегрованої картки платника податків станом на 01.03.2017 у платника податків взагалі не було податкового боргу по земельному податку, а натомість обліковувалась переплата у розмірі 47150,00 грн.
І лише 02.03.2017 року у відповідача виник податковий борг по земельному податку, але в сумі 26247,34 грн. (а не у розмірі 73397,34 грн., як зазначено у податковій вимозі).
Крім того, матеріалами справи підтверджується, що як на доказ надіслання відповідачу податкової вимоги Управління посилалося на рекомендоване поштове відправлення № 6100134962417, яке повернулося з відміткою поштового зв`язку про причини невручення "За закінченням терміну зберігання".
Разом з цим, у цьому поштовому відправленні відправником вказано Східну ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області, яка самостійним суб`єктом права із статусом окремої юридичної особи публічного права, яка станом на 01.03.2017 вже не виконувала функцій контролюючого органу, а в силу положень статті 19-3 Податкового кодексу України здійснювала виключно функції із сервісного обслуговування платників податків.
В свою чергу, будь-яких доказів передачі податкової вимоги №950-17 від 02.03.2017 від однієї юридичної особи - Управління до іншої юридичної особи - Східної ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області відповідачем не надано.
Надаючи оцінку правомірності вимог про стягнення податкового боргу у судовому порядку, Верховний Суд виходить із такого.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України встановлено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Підпунктами 14.1.39, 14.1.156, 14.1.162, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності; податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк); пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов`язань, не сплачених у встановлені законодавством строки; податковий борг - це сума грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого зобов`язання.
За правилами пункту 54.1 статті 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.
Згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та інш