ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 640/29622/20
адміністративне провадження № К/9901/21673/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,
суддів: Радишевської О. Р., Желєзного І. В.
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Варави Романа Сергійовича про визнання протиправною та скасування постанови, провадження у якій відкрито,
за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Варави Романа Сергійовича на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року (головуючий суддя Кучма А. Ю., судді: Аліменко В. 0., Безименна Н. В.),
І. Суть спору
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Варави Романа Сергійовича (далі - відповідач, приватний виконавець Варава Р. С.), у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Варави Р. С. від 23 жовтня 2020 року про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що спірна постанова про стягнення з боржника основної винагороди є протиправною, оскільки стягнення основної винагороди не відбувається при накладенні арешту на майно для забезпечення позовних вимог.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
На примусовому виконанні у приватного виконавця Варави Р. С. перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2020 року у справі № 757/39546/20-ц щодо накладення арешту на земельну ділянку 8000000000:82:143:0018, цільове призначення: 02.01 - для будівництва і обслуговування житлового будинку, Господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом заборони відчуження вказаної частини об`єкту нерухомого майна.
23 жовтня 2020 року приватним виконавцем Варавою Р. С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1.
У цей же день приватним виконавцем Варавою Р. С. винесено постанову про арешт майна боржника, якою у рамках ВП № НОМЕР_1 накладено арешт на нерухоме майно, а саме: земельну ділянку 8000000000:82:143:0018, цільове призначення: 02.01 - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських ʼО будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом заборони відчуження вказаної частини об`єкту нерухомого майна, що належить боржнику - ОСОБА_1.
Також 23 жовтня 2020 року приватним виконавцем Варавою Р. С. винесено постанову про стягнення з боржника основної суми винагороди у розмірі 8 408,00 грн.
26 жовтня 2020 року відповідачем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з виконанням виконавчого документа у повному обсязі.
Не погоджуючись з постановою про стягнення з боржника основної винагороди, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 лютого 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанцій виходив з того, що виконавчий збір та основна винагорода приватного виконавця не є тотожними поняттями та мають різну правову природу. Хоча основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору (стаття 27 Закону України "Про виконавче провадження"), проте не за умов та підстав для стягнення виконавчого збору. Водночас умови та підстави стягнення основної винагороди визначені статтею 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач при винесенні оскаржуваної постанови діяв згідно з приписами частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірно, а саме: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 лютого 2021 року скасовано та прийнято постанову, якою позовні вимоги задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Варави Р. С. від 23 жовтня 2020 року про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що виконавче провадження № НОМЕР_1 було відкрито щодо примусового виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва про забезпечення позову, яка підлягає негайному виконанню, тому, враховуючи зміст статті 27 Закону України "Про виконавче провадження", у приватного виконавця були відсутні правові підстави для застосування порядку стягнення основної винагороди шляхом прийняття відповідної постанови. Крім того, особа, яка визнана боржником у виконавчому провадженні щодо виконання ухвали суду про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на майно, позбавлена можливості її добровільного виконання.
При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що за своїм призначенням основна винагорода приватного виконавця є винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до повного виконання рішення немайнового характеру. Однак в цьому випадку зазначений алгоритм дій витриманий не був.
Також суд звернув увагу, що, притримуючись трактування приписів законодавства запропонованого відповідачем, боржник потрапляє у непропорційне за своїми наслідками становище, оскільки у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання приватному виконавцю, з боржника буде стягнуто основну винагороду, у той час як у разі пред`явлення виконавчого документа до державного виконавця, виконавчий збір стягнуто не буде, відповідно до приписів статті 27 Закону України "Про виконавче провадження". Таким чином, в цьому випадку чітко вбачається дисбаланс правового регулювання справляння виконавчого збору та основної винагороди.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
10 червня 2021 року приватний виконавець Варава Р. С. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 грудня 2024 року (у зв`язку із звільненням судді ОСОБА_3 у відставку) визначено склад колегії суддів: Мацедонська В. Е. (головуючий суддя), Радишевська О. Р., Желєзний І. В.
V. Касаційне оскарження
У касаційній скарзі приватний виконавець Варава Р. С. просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
На обґрунтування позиції, скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права щодо стягнення основної винагороди приватного виконавця за рішеннями, що підлягають негайному виконанню, а тому висновок із зазначеного питання необхідний для формування єдиної правозастосовної практики, оскільки суди ухвалюють протилежні за своїм змістом рішення (наприклад, оскаржувана постанова від 22 квітня 2021 року у справі № 640/29622/20 та постанова від 16 липня 2020 року у справі № 640/6402/20).
Також, як на підставу касаційного оскарження рішення, скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини сьомої статті 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", якою чітко визначений обов`язок приватного виконавця щодо винесення постанови про стягнення основної винагороди приватного виконавця в будь-якому випадку, окрім виконавчих документів про стягнення аліментів.
Відповідач стверджує, що в цьому виконавчому провадженні були застосовані заходи примусового виконання рішень, як зазначено в статті 10 Закону України "Про виконавче провадження", які призвели до фактичного виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2020 року у справі № 757/39546/20, а отже, отримання основної винагороди приватного виконавця є законним правом приватного виконавця на винагороду за свої дії.
Приватний виконавець Варава Р. С. зазначає, що ані Закон України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", ані Закон України "Про виконавче провадження" не містять норми, що визначають випадки, у яких основна винагорода приватного виконавця не стягується.
Крім того скаржник зауважує, що законодавцем закріплений обов`язок, а не право винесення приватним виконавцем постанови про стягнення основної винагороди одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження у всіх випадках, крім виконавчих документів про стягнення аліментів.
ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у її задоволенні, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Уважає, що основна винагорода приватного виконавця, як і виконавчий збір, не стягується виконавцем у разі виконання судового рішення про накладення арешту на майно.
У відповіді на відзив приватний виконавець Варава Р. С. зазначає, що визначені законом випадки, у яких виконавчий збір не стягується, стосуються виключно виконавчого збору, а не основної винагороди приватного виконавця.
VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частина перша статті 5 Закону № 1404-VIII передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно зі статтею 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон № 1403-VIII) примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом № 1404-VIII випадках - на приватних виконавців.
За змістом статті 31 Закону № 1403-VIII за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України. Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Водночас відповідно до частини третьої статті 45 Закону № 1404-VIII основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
За змістом статті 27 вказаного Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Виконавчий збір не стягується, зокрема: за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; у разі виконання рішення приватним виконавцем. У разі наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання. У разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню. Під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає. Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
На виконання статті 31 Закону № 1403-VIII постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року № 643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі - Порядок № 643).
Так, за приписами абзацу 3 пункту 19 Порядку № 643 установлено, що приватний виконавець, який забезпечив у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", фактичне виконання в повному обсязі виконавчого документа немайнового характеру, за яким боржником є фізична особа, одержує основну винагороду в розмірі чотирьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, та за виконавчим документом немайнового характеру, за яким боржником є юридична особа, - в розмірі вісьмох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року.