РІШЕННЯ
Іменем України
13 грудня 2024 року
м. Київ
справа №990/210/24
адміністративне провадження № П/990/210/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Стеценка С.Г.,
суддів: Бевзенка В.М., Шарапи В.М., Чиркіна С.М., Коваленко Н.В.,
за участю секретаря судового засідання: Висоцького А.М.,
позивача: ОСОБА_1,
представника позивача: Мартиненка І.О.,
представника відповідача: Лаптієва А.М.,
представника третьої особи: Пантюхової Л.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у порядку спрощеного позовного провадження справу №990/210/24
за позовом ОСОБА_1
до Верховної Ради України,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Президента України,
про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
ВСТУП
Позивач звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з проханням визнати протиправною бездіяльність Верховної Ради України щодо непризначення виборів Президента України на 31 березня 2024 року та зобов`язати єдиний орган законодавчої влади призначити вибори Глави держави шляхом прийняття відповідної постанови. Автор позову вважає, що непризначення парламентом виборів Президента України після спливу п`ятирічного строку його повноважень порушує конституційне право позивача як громадянина України вільно обирати (право голосу на виборах) та бути обраним на пост Президента України.
Зважаючи на встановлені обставини справи, доводи її учасників, Верховний Суд, вирішуючи цей публічно-правовий спір, надавав відповіді на наступні ключові питання:
1) наявність чи відсутність дискреції Верховної Ради України у сфері реалізації виборчих прав громадян та підстав у суду для втручання у надані парламенту Конституцією України повноваження і зобов`язання Верховної Ради України призначити вибори Президента України шляхом прийняття відповідної постанови;
2) чи є запровадження в Україні воєнного стану чинником, який впливає на можливість проведення виборів Президента України?;
3) щодо твердження позивача про необхідність застосування судом норм Конституції України як норм прямої дії для вирішення цього спору.
Короткий зміст позовних вимог
1. 20 червня 2024 року до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшов позов ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1, позивач) до Верховної Ради України (далі також ВРУ, відповідач), в якому позивач просив:
- визнати протиправною бездіяльність ВРУ щодо непризначення виборів Президента України на 31 березня 2024 року;
- зобов`язати ВРУ призначити вибори Президента України шляхом прийняття відповідної постанови.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що останні вибори Президента України відбулися 31 березня 2019 року, ОСОБА_2 склав Присягу як Глава держави 20 травня 2019 року. Починаючи з 21 травня 2019 року розпочався встановлений Конституцією України відлік п`ятирічного терміну повноважень Президента України. За таких обставин, встановлений Основним Законом термін повноважень Президента України сплив 21 травня 2024 року. Однак, ВРУ, яка наділена виключними повноваженнями щодо призначення чергових виборів Президента України відповідно до Конституції України, всупереч положень її пункту 7 частини першої статті 85, не призначила вибори Президента України у законодавчо визначені строки.
Позивач вважає, що забезпечення дотримання встановленої чинним законодавством України періодичності виборів Президента України має істотне значення для функціонування демократичної держави, гарантування її республіканських засад та порядку формування органів державної влади. На переконання позивача, Конституція України декларує змінність Президента України навіть під час дії воєнного чи надзвичайного стану, адже іншого Основний Закон України не передбачає. Своєю чергою, стаття 20 Виборчого Кодексу України (далі - ВК України) в частині припинення виборчого процесу щодо обрання Президента України та частина перша статті 19 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12 травня 2015 року №389-VIII (далі - Закон №389-VIII) в частині заборони проведення виборів Президента України суперечать Конституції України, тому суд, на переконання позивача, має застосувати норми останньої як норми прямої дії.
Вказану бездіяльність ВРУ щодо непризначення всупереч положенням пункту 7 частини першої статті 85 Конституції України виборів Президента України після спливу п`ятирічного строку його повноважень позивач розцінює як таку, що порушує його, як громадянина України, конституційне право вільно обирати (право голосу на виборах) та бути обраним на пост Президента України. Зокрема, стверджує, що задоволення позовних вимог у цій справі і зобов`язання ВРУ призначити вибори дасть можливість розпочати виборчий процес по обранню Президента України та реалізації позивачем свого права балотуватися на цей пост.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просить позов задовольнити.
3. Відповідач позовні вимоги не визнав, надав до Суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Таку свою позицію по суті обґрунтував тим, що статтею 64 Основного Закону України в умовах воєнного стану допускаються окремі обмеження права обирати і бути обраними. Такі обмеження за статтею 20 ВК України та статтею 19 Закону №389-VIII, які не визнавалися Конституційним Судом України неконституційними, полягають у забороні проведення виборів Президента України в період дії такого правового режиму. Відтак, оскільки Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та триває по цей час, наразі підстави для призначення ВРУ чергових виборів Президента України відсутні, що не дозволяє стверджувати про допущення відповідачем бездіяльності.
На думку відповідача, проведення виборів під час запровадження воєнного стану, коли частина території захоплена ворогом, зумовить обмеження виборчих прав громадян, у тому числі захисників України, створить загрозу їхньому життю та здоров`ю, національній безпеці України, що суперечить міжнародним та конституційним положенням. Також у ході судового розгляду представник відповідача обґрунтовував своє заперечення відсутністю зареєстрованого у ВРУ проекту відповідної постанови про призначення чергових виборів Президента України, що згідно Регламенту ВРУ повинен передувати вирішенню парламентом цього питання; як наслідок, стверджував, що у такому разі відсутня протиправна бездіяльність відповідача, про яку зазначає позивач.
ІІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ, ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. 20 червня 2024 року в автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зареєстровано вказану позовну заяву.
5. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 червня 2024 року для розгляду даної справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Стеценко С.Г., судді: Бевзенко В.М., Шарапа В.М., Чиркін С.М., Коваленко Н.В.
6. Верховний Суд ухвалою від 24 червня 2024 року відкрив провадження в адміністративній справі, призначивши її розгляд в судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
7. Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Гладкого Р.В. про доставку позивача 22 липня 2024 року в судове засідання для особистої участі у справі №990/210/24. Обґрунтовуючи постановлення такої ухвали, Суд виходив із відсутності правових підстав, установлених Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), для можливості забезпечення доставки (конвоювання) та особистої участі ОСОБА_1, який перебуває під вартою в установі для попереднього ув`язнення, в залі судових засідань у приміщенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. При цьому Судом роз`яснено позивачу його право на участь у справі, зокрема у судових засіданнях, й, як наслідок, на доступ до суду, справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, вирішення спору щодо його прав та обов`язків у сфері публічно-правових відносин, шляхом особистої участі ОСОБА_1 у судовому засіданні в адміністративному процесі в режимі відеоконференції у обраний ним спосіб, встановлений статтею 195 КАС України, та/або через представника (адвоката), який у такому разі буде здійснювати від імені позивача всі процесуальні права та обов`язки.
8. 06 вересня 2024 року до Суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
9. 10 вересня 2024 року представником позивача - адвокатом Мартиненком І.О. повторно подано до суду клопотання про доставку ОСОБА_1 у судове засідання для особистої участі у справі №990/210/24 у приміщення Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду із Державної установи "Київський слідчий ізолятор".
10. З метою сприяння виконанню завдання адміністративного судочинства та дотримання його основних засад (принципів) в контексті розгляду цієї справи, головуючий суддя у справі звернувся із запитом (вих. від 12 вересня 2024 року №990/210/24/42724/24) до Генерального прокурора та Директора Державного бюро розслідувань, слідчими якого за процесуального керівництва прокурорів Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, в межах якого до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Враховуючи подане представником позивача клопотання, у запиті сформульовано питання: чи вбачається за можливе забезпечити доставку (конвоювання) ОСОБА_1 в судові засідання в адміністративній справі №990/210/24, яка розглядається Верховним Судом як судом першої інстанції, із Державної установи "Київський слідчий ізолятор" до Верховного Суду (у приміщення Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду)?
11. 02 жовтня 2024 року до Верховного Суду від Державного бюро розслідувань надійшов лист, у якому повідомлено, що положення Кримінального процесуального кодексу України та Закону України "Про попереднє ув`язнення" не передбачають можливості залишення підозрюваним, який перебуває під вартою в установі для попереднього ув`язнення, місця тримання під вартою у цілях, не пов`язаних із необхідністю вчинення слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій. Такого ж змісту відповідь надійшла 10 жовтня 2024 року до Верховного Суду і від Офісу Генерального прокурора.
12. Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні повторного клопотання представника позивача - адвоката Мартиненка І.О. про доставку ОСОБА_1 в судове засідання у справі №990/210/24, яке призначено на 16 жовтня 2024 року о 15:30 год. Така позиція обґрунтована тим, що Верховний Суд, який розглядає цей адміністративний позов як суд першої інстанції, не обмежує право позивача на безпосередню (фізичну) участь в розгляді своєї справи у судовому засіданні, однак право вільного пересування ОСОБА_1 обмежене застосованим до нього запобіжним заходом у вигляді тримання під вартою в порядку, визначеному кримінальним процесуальним законодавством України. Тому адміністративний суд не має законних повноважень на втручання у відповідні заходи забезпечення кримінального провадження, надання вказівок його учасникам. Вкотре запропоновано ОСОБА_1 в порядку статті 195 КАС України подати до суду заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
13. Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2024 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Президента України, так як судове рішення у цій справі може вплинути на його права, інтереси або обов`язки і мати відповідні правові наслідки.
14. Також ухвалою від 16 жовтня 2024 року Верховний Суд відмовив у задоволенні клопотання ВРУ про закриття провадження в адміністративній справі.
15. У зв`язку із озвученою у судовому засіданні представником позивача - адвокатом Мартиненком І.О. інформацією про те, що позивач, який перебуває під вартою у слідчому ізоляторі, не отримує всіх документів, надісланих йому судом, а також позбавлений можливості користування спеціалізованими технічними пристроями з відповідним програмним забезпеченням із доступом до глобальної мережі Інтернет, ухвалою від 16 жовтня 2024 року Суд з метою забезпечення належного повідомлення позивача про хід судового розгляду вжив визначені процесуальним законом заходи та витребував у Державної установи "Київський слідчий ізолятор" і зобов`язав надати: належним чином засвідчені розписки про вручення ОСОБА_1, документів, які надсилалися позивачу судом у адміністративній справі №990/210/24, а саме: ухвали про відкриття провадження у справі від 24 червня 2024 року; повістки про виклик від 25 червня 2024 року; ухвали про відмову у доставці в судове засідання від 04 липня 2024 року; повістки про виклик від 23 липня 2024 року; повістки про виклик від 17 вересня 2024 року; ухвали про відмову у доставці в судове засідання від 08 жовтня 2024 року, а у разі відмови ОСОБА_1 отримати (надати розписку про отримання) кореспонденцію - належним чином засвідчений документ (акт), який підтверджує таку відмову; належним чином засвідчений документ, який містить інформацію про наявність/відсутність у ОСОБА_1 під час тримання під вартою у Державній установі "Київський слідчий ізолятор" права користування спеціалізованими технічними пристроями з відповідним програмним забезпеченням (телефоном, планшетом, персональним комп`ютером тощо) та можливості доступу до глобальної мережі Інтернет, у тому числі до офіційного веб-порталу судової влади України в мережі Інтернет, підсистеми "Електронний суд"; належним чином засвідчений документ, який містить інформацію щодо наявності/відсутності у Державної установи "Київський слідчий ізолятор" технічної та організаційної можливості забезпечення участі ОСОБА_1 в судовому засіданні у адміністративній справі №990/210/24 в режимі відеоконференції.
16. В судовому засіданні 11 листопада 2024 року Верховним Судом протокольною ухвалою заяву ОСОБА_3 про визнання позовних вимог в адміністративній справі №990/210/24 повернуто без розгляду як таку, що подана без додержання вимог КАС України і ці недоліки не давали можливості її розглянути (до заяви не додано жодного документа, який би підтверджував повноваження заявника на ведення справи у Верховному Суді від імені відповідача у цій справі).
17. Судом у ході розгляду справи надано оцінку доводам позивача та його представника щодо наділення повноваженнями репрезентувати волю народу та представляти інтереси парламенту як єдиного загальнонаціонального законодавчого органу в державі лише народних депутатів України, визнавши їх неприйнятними з огляду на долучення представником ВРУ у цій справі документів, які підтверджують його повноваження діяти в суді від імені відповідача.
18. З метою забезпечення належного повідомлення позивача про хід судового розгляду, на підставі аналізу наданих Державною установою "Київський слідчий ізолятор" на виконання вимог ухвали Суду доказів (лист від 28 жовтня 2024 року №08/23642), виявивши, що адміністрація Державної установи "Київський слідчий ізолятор" не вжила передбачених законом (частиною шостою статті 126 КАС України) та обов`язкових до виконання заходів з метою належного вручення ОСОБА_1, який перебуває під вартою в установі для попереднього ув`язнення, повісток та інших судових документів, Судом 11 листопада 2024 року постановлено окрему ухвалу і направлено її Міністерству юстиції України, яке є органом управління стосовно даного слідчого ізолятора, для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
19. Судом враховано, що Міністерство юстиції України (лист від 22 листопада 2024 року №161509/192778-22-24/27) на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 11 листопада 2024 року вжило відповідні заходи реагування, внаслідок яких 21 листопада 2024 року вручено ОСОБА_1 документи, які надсилалися позивачу судом у адміністративній справі №990/210/24, а саме: ухвалу про відкриття провадження у справі від 24 червня 2024 року; повістку про виклик від 25 червня 2024 року; ухвалу про відмову у доставці в судове засідання від 04 липня 2024 року; повістку про виклик від 23 липня 2024 року; повістку про виклик від 17 вересня 2024 року; ухвалу про відмову у доставці в судове засідання від 08 жовтня 2024 року; ухвалу про залучення третьої особи від 16 жовтня 2024 року; ухвалу про відмову у задоволення клопотання про закриття провадження у справі від 16 жовтня 2024 року; повістку про виклик від 17 жовтня 2024 року; повістку про виклик від 11 листопада 2024 року. Також Міністерством юстиції України скеровано до Державної установи "Київський слідчий ізолятор" вказівку про проведення службового розслідування за фактами, викладеними у судовому рішенні.
20. На підставі поданої представником позивача заяви Верховний Суд ухвалою від 03 грудня 2024 року доручив адміністрації Державної установи "Київський слідчий ізолятор" забезпечити та організувати особисту участь ОСОБА_1 в режимі відеоконференції з Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у справі №990/210/24.
21. Ухвалами Верховного Суду від 04 грудня 2024 року заяву ОСОБА_4 про залучення його як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача у справі №990/210/24 - залишено без розгляду; також відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Верховного Суду у складі Стеценка С.Г., Бевзенка В.М., Шарапи В.М., Чиркіна С.М., Коваленко Н.В. від участі у розгляді справи №990/210/24. Також ухвалою від 13 грудня 2024 року Судом відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Стеценка С.Г. від участі у розгляді цієї справи.
22. Позивач та його представник надаючи свої пояснення, заявлені позовні вимоги підтримали та просили Суд їх задовольнити.
23. Представники відповідача та третьої особи в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, заперечували проти задоволення позову ОСОБА_1, навівши відповідні мотиви.
IV. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
24. Загальновідомо, що останні вибори Президента України відбулися 31 березня 2019 року. 20 травня того ж року у Києві, під час урочистого засідання ВРУ, новообраний Президент України Зеленський В.О. склав присягу як Глава держави.
25. Починаючи з 21 травня 2019 року розпочався встановлений статтею 103 Конституції України відлік п`ятирічного терміну повноважень Президента України, який сплив 21 травня 2024 року.
26. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону №389-VIII, з 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на території України введений воєнний стан. Цей Указ затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX.
27. У подальшому, відповідними Законами України "Про затвердження Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався і діє дотепер.
28. ВРУ, яка згідно пункту 7 частини першої статті 85 Конституції України наділена повноваженнями щодо призначення чергових виборів Президента України, не призначила вибори Президента України у строки, передбачені Основним Законом України.
29. Вважаючи вказану бездіяльність ВРУ протиправною та такою, що порушує його права на участь у виборчому процесі, позивач звернувся до Суду із цим позовом.
V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
30. Для вирішення вказаного публічно-правового спору колегія суддів вважає, що потрібно надати відповіді на питання, які сформовані у вступі до цього рішення.
31. Перше питання. Наявність чи відсутність дискреції ВРУ у сфері реалізації виборчих прав громадян та підстав у суду для втручання у надані парламенту Конституцією України повноваження і зобов`язання Верховної Ради України призначити вибори Президента України шляхом прийняття відповідної постанови.
32. Згідно із частиною четвертою статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні, зокрема, справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРУ.
33. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРУ визначені у статті 266 КАС. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема, щодо законності дій чи бездіяльності ВРУ.
34 Згідно із частиною четвертою статті 266 цього Кодексу Верховний Суд за наслідками розгляду справи може, зокрема, визнати дії чи бездіяльність ВРУ протиправними, зобов`язати ВРУ вчинити певні дії (пункт 2).
35. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
36. Водночас за частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
37. Тобто, судовий контроль за реалізацією суб`єктами владних повноважень їхніх дискреційних повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями.
38. Якщо суд встановить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному із визначених у частині другій статті 2 КАС України критеріїв, це потенційно може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.
39. Як вже вказувалося вище, у цій справі предметом спору є бездіяльність ВРУ щодо непризначення відповідачем всупереч положенням пункту 7 частини першої статті 85 Конституції України виборів Президента України після спливу п`ятирічного строку його повноважень.
40. Вкотре Суд зазначає, що відповідно до пункту 7 частини першої статті 85 Конституції України до повноважень ВРУ належить призначення виборів Президента України у строки, передбачені цією Конституцією.
41. Вказана конституційна норма лише встановлює відповідні повноваження парламенту держави і не визначає підстав та інших обставин, за яких допускається їх реалізація. Отже, за своїм змістом зазначене положення Конституції України (пункт 7 частини першої статті 85) є відсильним, оскільки випадки (підстави), за яких ВРУ призначає чергові вибори Президента України, та строки, у які вона призначає такі вибори, передбачені іншими нормами законодавства. Відсильний характер окремих положень закону означає, що застосовуватися та реалізовуватися вони можуть виключно за умови використання інших положень закону.
42. За Конституцією України чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю березня п`ятого року повноважень Президента України (частина п`ята статті 103), тобто ВРУ може реалізувати своє повноваження щодо призначення чергових виборів Президента України за певної умови - у разі настання п`ятого року повноважень Президента України. Порядок проведення виборів Президента України встановлюється законом (частина шоста статті 103). Цим законом є Виборчий кодекс України, Книга друга якого "Вибори Президента України" містить приписи, які унормовують організацію проведення виборів Глави держави, в тому числі через конкретизацію норм Конституції України.
43. Згідно із положеннями частини другої статті 78 ВК України ВРУ призначає чергові вибори Президента України не пізніш як за сто днів до дня виборів. ВРУ забезпечує опублікування рішення про призначення чергових виборів Президента України у засобах масової інформації. Частиною шостою статті 20 цього ж Кодексу установлено, що рішення щодо призначення виборів, виборчий процес яких був припинений або не розпочався у зв`язку з введенням воєнного або надзвичайного стану, ухвалюється відповідним суб`єктом їх призначення не пізніше місяця з дня припинення або скасування воєнного або надзвичайного стану.
44. Отже, у частині п`ятій статті 103 Конституції України у загальному вигляді сформульовано умову, за якої у ВРУ виникає обов`язок призначити чергові вибори Президента України. Водночас це конституційне положення, як і положення пункту 7 частини першої статті 85 Конституції України має корелюватися із іншими нормами законодавства - для прийняття рішення про призначення чергових виборів Президента України потрібно встановити день, на який припадає остання неділя березня п`ятого року повноважень Президента України, констатувати, що до цієї дати залишилося не менше як сто днів, а також врахувати відсутність чинників, які у відповідності до законодавства унеможливлюють проведення волевиявлення (воєнний чи надзвичайний стан).
45. Наділення парламенту держави повноваженнями на призначення виборів Президента України (встановлення наявності законодавчих підстав, які дозволяють прийняти відповідний акт правозастосовного характеру) не означає, що такі повноваження можуть бути реалізовані (чи не реалізовані) за відсутності для того конституційних підстав та легітимної мети. Відповідне рішення (бездіяльність) має не лише ґрунтуватися на конституційних підставах, а й бути спрямованим на досягнення важливої суспільно-політичної мети - забезпечення реалізації виборчого процесу та змінність влади як одного із основоположних принципів демократії.
46. Передбачений Основним Законом України певний розсуд (дискреція) парламенту держави щодо реалізації вказаного повноваження має конституційні межі, визначені його статусом та функціями. Діяльність ВРУ як єдиного органу законодавчої влади в Україні передусім спрямована на забезпечення народного представництва, прийняття законів та здійснення інших повноважень відповідно до Конституції України.
47. Отже, свої рішення (дії, бездіяльність) ВРУ зобов`язана ґрунтувати на Конституції України, чинному законодавстві, виходячи з державних і суспільних інтересів.
48. Характеризуючи такий елемент верховенства права, як заборона свавілля, Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) констатувала, що хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватися у свавільний спосіб. Їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісними із поняттям верховенства права (пункт 52 Доповіді "Верховенство права", схваленої на її 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року).
49. Тож наведене дає підстави стверджувати, що межі дискреції ВРУ щодо призначення/не призначення чергових виборів Президента України, зокрема і вирішення питань щодо наявності чи відсутності підстав для їх проведення в умовах дії воєнного стану, не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному (судовому) контролю, з метою уникнення ризиків формування та функціонування системи державної влади в Україні не на конституційних засадах, порушення принципів народовладдя, поділу державної влади та верховенства права, появи передумов для узурпації влади.
50. Слід враховувати, що відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими у цій статті, водночас оцінка Судом оспорюваної у даному спорі бездіяльності ВРУ не є втручанням у її дискреційні повноваження.
51 Враховуючи вказане, з огляду на суб`єктний склад сторін, межі заявлених позовних вимог, предмет спору, дійсний характер правовідносин, а також зважаючи, що оскаржити відповідну бездіяльність ВРУ до іншого органу, ніж суд, немає можливості, і саме суд як незалежний і безсторонній щодо парламенту орган має виконувати функцію контролю за діями та рішеннями парламенту у сфері реалізації виборчих прав громадян, слід констатувати, що обраний позивачем у сфері публічно-правових відносин спосіб захисту свого конституційного права як громадянина України вільно обирати (право голосу на виборах) та бути обраним на пост Президента України не суперечить закону.
52. Друге питання. Чи є запровадження в Україні воєнного стану чинником, який впливає на можливість проведення виборів Президента України?
53. Колегія суддів Верховного Суду, яка розглядає цю справу, усвідомлює, що ключовим фактором, наявність якого суттєво видозмінює традиційний погляд на можливість призначення та проведення виборів Глави держави, є запровадження в Україні воєнного стану. Вирішуючи публічно-правовий спір з приводу можливої протиправної бездіяльності ВРУ, Суд не може і, як видається, не повинен ухилитися від надання відповіді на питання стосовно величини і міри впливу воєнного стану на можливе ініціювання виборчого процесу.
54. Україна є демократичною, правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (стаття 1, частина перша статті 8 Основного Закону України). Україна є республікою; носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частини перша, друга статті 5 Конституції України). Конституційний Суд України у Рішенні від 29 травня 2013 року №2-рп/2013 вказав, що істотне значення для функціонування демократичної держави, гарантування її республіканських засад має встановлений Основним Законом України порядок формування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, зокрема періодичність проведення виборів до них (абзац перший пункту 3 мотивувальної частини).
55. Вибори як форму здійснення народного волевиявлення визначає стаття 69 Основного Закону України. Конституція України, забезпечуючи можливість здійснення влади народом, закріпила право громадян вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (частина перша статті 38).
56. Відповідно до статті 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
57. В Основному Законі України встановлено строк, на який обирається Президент України (частина перша статті 103). Також врегульовано питання щодо призначення і проведення чергових виборів Президента України (пункт 7 частини першої статті 85).
58. ВРУ як єдиний орган законодавчої влади, крім законотворчої діяльності, здійснює й інші закріплені в Конституції України повноваження, зокрема пов`язані з реалізацією народного волевиявлення - призначення всеукраїнського референдуму, виборів Президента України та виборів до органів місцевого самоврядування.
59. Тобто, призначення виборів Президента України у строки, передбачені Конституцією України, належить до повноважень ВРУ (пункт 7 частини першої статті 85 Конституції України). Забезпечення дотримання встановленої чинним законодавством України періодичності виборів Президента України має визначальне значення для функціонування демократичної держави, її республіканських засад (абзац перший підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України №8-рп/2009 від 28 квітня 2009 року).
60. Зміст конституційних норм, які врегульовують призначення чергових виборів Президента України, вказує на те, що вони, серед іншого, пов`язані зі встановленням строків їх проведення.
61. Також і ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19 жовтня 1973 року №2148-VIII Міжнародний пакт про громадянські й політичні права (стаття 25 b), і Додатковий протокол до Європейської конвенції про права людини (стаття 3) передбачають, що вибори мають проводитися періодично.
62. За Основним Законом України Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п`ять років (частина перша статті 103); новообраний Президент України вступає на пост не пізніше ніж через тридцять днів після офіційного оголошення результатів виборів, з моменту складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України (частина перша статті 104); Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України (частина перша статті 108); чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю березня п`ятого року повноважень Президента України (частина п`ята статті 103).
63. Таким чином, ВРУ, призначаючи чергові вибори Президента України та визначаючи дату їх проведення, повинна керуватися нормами Конституції України, а саме пунктом 7 частини першої статті 85, частинами першою, п`ятою статті 103 (підпункт 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України №10-рп/2009 від 12 травня 2009 року).
64. Виходячи з конституційних положень та враховуючи правову природу виборів Президента України як однієї з основних форм безпосередньої демократії, Суд вважає, що їх призначення за наявності законних підстав має для ВРУ обов`язковий характер, за винятком випадків, передбачених Конституцією і законами України.
65. Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
66. В силу частини першої статті 38 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
67. Згідно з частиною першою статті 64 Основного Закону конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
68. Частиною ж другою статті 64 Конституції України визначено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Таким чином, в контексті розгляду цієї адміністративної справи Суд акцентує увагу на те, що Основний Закон держави передбачає можливість обмеження виборчих прав громадян (в тому числі у вимірі виборів Президента України) в умовах воєнного стану.
69. Верховний Суд при розгляді справи № 990/210/24 акцентує увагу, що в контексті постановки питання щодо проведення виборів Президента України під час дії воєнного стану допускається обмеження виборчих прав громадян із цілком легітимними цілями: інтереси забезпечення прав інших людей, а також забезпечення національної безпеки й оборони України. В умовах воєнного стану, тимчасової окупації частини території України, ведення активних бойових дій, масованих ракетно-бомбових уражень, які завдаються державою-агресором, питання забезпечення національної безпеки й оборони є більш пріоритетними, ніж виборчі права, зокрема право обирати Президента України чи балотуватись на цю посаду.
70. Як зазначив Конституційний Суд України у пункті 3.2 свого Рішення від 28 серпня 2020 року №10-р/2020, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим ВРУ як єдиним органом законодавчої влади в Україні.
71. Натомість визначення воєнного стану міститься у статті 1 Закону №389-VIII та означає особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
72. Правовою основою введення воєнного стану відповідно до статті 2 Закону №389-VIII є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений ВРУ. В указі Президента України про введення воєнного стану згідно зі статтею 6 Закону №389-VIII, серед іншого, зазначаються, зокрема, вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (пункт 5 частини першої цієї статті).
73. Пунктом 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, встановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України №389-VIII.
74. Отже, Основний Закон України (стаття 64) допускає запровадження тимчасових обмежень для громадян у реалізації ними права брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (стаття 38).
75. Такі конституційні обмеження конкретизовані, зокрема, статтею 19 Закону №389-VIII та полягають у тому, що в умовах воєнного стану забороняються: зміна Конституції України; зміна Конституції Автономної Республіки Крим; проведення виборів Президента України, а також виборів до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування; проведення всеукраїнських та місцевих референдумів; проведення страйків, масових зібрань та акцій (частина перша).
76. Суд ще раз підкреслює: стаття 19 Закону №389-VIII містить імперативний припис, який забороняє проводити вибори Президента України в умовах воєнного стану. У вимірі справи, що розглядається Верховним Судом, варто акцентувати увагу, що ОСОБА_1 просить визнати протиправною бездіяльність ВРУ щодо непризначення виборів Президента України на 31 березня 2024 року. Проте, стаття 19 Закону №389-VIII, яка є чинною та не визнавалася у встановленому порядку неконституційною, забороняє такого роду дії в умовах введеного воєнного стану у країні.
77. При цьому, у судовому засіданні, яке відбулося у справі 04 грудня 2024 року, позивач наголошував на тому, що метою даного позову є зобов`язання ВРУ призначити вибори Президента України, не проводячи їх. Хоча такого роду акцентуації немає у тексті позовної заяви, Суд вважає за необхідне відреагувати і на цей аргумент позивача, зазначивши, що, призначаючи чергові вибори Глави держави, парламент у відповідності із пунктом 7 частини першої статті 85, частиною п`ятою статті 103 Конституції України має визначити дату їх проведення. У якості прикладу доцільно навести постанову ВРУ "Про призначення чергових виборів Президента України" від 26 листопада 2018 року №2631-VIII, де, зокрема, зазначено: "Призначити чергові вибори Президента України на неділю, 31 березня 2019 року". Відтак, вимога про призначення виборів Глави держави в умовах воєнного стану, без конкретної дати їх проведення, не відповідає базовим засадам правотворчої техніки, відтак не є такою, що може бути задоволена. З огляду на положення статей 20, 78 ВК України призначення чергових виборів Президента України та визначення їх дати є етапом безперервного виборчого процесу, який розпочинається за дев`яносто днів до дня голосування.
78. Статтею 8 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
79. Відповідно до статті 147 Конституції України єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України, який вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.
80. Враховуючи те, що на сьогодні положення статті 19 Закону №389-VIII щодо заборони проведення виборів Президента України в умовах воєнного стану як однієї із гарантій законності в такий період не визнані неконституційними, то у ВРУ в умовах введеного в країні воєнного стану правові підстави для неврахування такого припису закону відсутні. У цьому випадку саме умова воєнного стану є тією обставиною, з якою Основний Закон України допускає обмеження права обирати і бути обраними. Це, у свою чергу, спростовує викладені у позовній заяві доводи ОСОБА_1 про невідповідність статті 19 Закону №389-VIII (в частині заборони проведення виборів) Конституції України й, як наслідок, неможливість її застосування до спірних правовідносин.
81. Натомість, в контексті справи, що розглядається Верховним Судом, важливим є розуміння критеріїв обмеження виборчих прав.
82. В цьому аспекті слід зазначити, що за Керівними принципами щодо виборів Кодексу належної практики у виборчих справах, ухваленими Венеційською Комісією на 51 пленарній сесії (Венеція, 5-6 липня 2002 року), загальне виборче право означає, що кожна людина має право обирати й бути обраною. Водночас це право може і навіть повинно бути обмежене певними умовами. Обмеження мають спиратися на норми закону, відповідати суспільним інтересам і принципу пропорційності.
83. Варто звернути увагу і на статтю 20 ВК України, згідно абзацу шостого якої рішення щодо призначення виборів, виборчий процес яких був припинений або не розпочався у зв`язку з введенням воєнного або надзвичайного стану, ухвалюється відповідним суб`єктом їх призначення не пізніше місяця з дня припинення або скасування воєнного або надзвичайного стану, а у разі якщо для проведення виборів законом не вимагається окремого рішення про їх призначення, про початок відповідного виборчого процесу оголошує Центральна виборча комісія не пізніше місяця з дня припинення або скасування воєнного або надзвичайного стану.
84. Оцінюючи довід позивача про те, що строк повноважень Президента України сплинув 21 травня 2024 року, Суд акцентує увагу, що згідно із частиною першою статті 108 Конституції України Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України.
85. Таким чином, з огляду на введення в Україні воєнного стану, тобто внутрішньодержавного особливого правового режиму, спрямованого на забезпечення виконання найважливіших функцій держави в умовах збройної агресії, гарантоване частиною першою статті 38 Конституції України право на участь в управлінні державними справами, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування зазнало тимчасових обмежень в силу дії такого особливого правового режиму, що цілком узгоджується з вимогами статті 64 Основного Закону, норми якої знайшли своє продовження у правовому регулюванні Закону №389-VIII та ВК України, у тому числі й в частині визначення строку дії цих обмежень.
86. Ба більше, заборона на проведення виборів в умовах воєнного стану випливає із частини четвертої статті 83 Конституції України, яка не дозволяє припиняти повноваження ВРУ й автоматично продовжує їх до формування парламенту нового скликання після воєнного стану. Зміст цієї норми (яка формально-юридично стосується Парламенту України) дає розуміння загального конституційного підходу щодо заборони проведення виборів під час дії відповідного правового режиму.
87. За наведеного, а також враховуючи відсутність зареєстрованого у ВРУ проекту відповідної постанови про призначення чергових виборів Президента України, що не спростовано позивачем у ході розгляду справи, слід погодитися із твердженнями представника відповідача, що ВРУ в контексті спірних у даному спорі відносин, не призначивши вибори Президента України на 31 березня 2024 року, діяла на підставі та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, не допустила протиправної бездіяльності, на яку вказує позивач, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 не є обґрунтованими й, відповідно, не підлягають задоволенню.