ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 825/324/17
провадження № К/990/17810/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Мацедонської В. Е., Радишевської О. Р.
розглянув у попередньому судовому засіданні у суді касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської обласної прокуратури, за участю третьої особи - Офісу Генерального прокуратура, про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, визнання протиправною бездіяльності та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Чернігівської обласної прокуратури на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року, ухваленого у складі головуючого судді Непочатих В. О., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року, прийнятої у складі колегії суддів: головуючого - Кузьменка В. В., суддів: Василенка Я. М., Ганечко О. М.
І. Суть спору
1. У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Чернігівської обласної прокуратури, за участю третьої особи - Офісу Генерального прокуратура, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить:
1.1. визнати протиправними дії відповідача щодо організації та безпідставного звільнення позивача з посади начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації та з органів прокуратури Чернігівської області;
1.2. визнати протиправним та скасувати попередження прокурора Чернігівської області про вивільнення від 22 листопада 2016 року № 1/1-943 вих. 16;
1.3. визнати протиправною та скасувати частину третю розпорядчої частини наказу прокурора Чернігівської області від 21 січня 2017 року № 30к: "Звільнити радника юстиції ОСОБА_1 із займаної посади та органів прокуратури Чернігівської області з 21 березня 2017 року (останній день відпустки) у зв`язку з реорганізацією органу на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру";
1.4. визнати протиправною та скасувати частину другу розпорядчої частини наказу прокурора Чернігівської області від 24 лютого 2017 року № 70к: "Внести зміни до наказу від 20 січня 2017 року № 30к, вважати датою звільнення ОСОБА_1 із займаної посади та органів прокуратури 02 квітня 2017 року (останній день відпустки)";
1.5. визнати протиправною та скасувати частину другу розпорядчої частини наказу прокурора Чернігівської області від 03 квітня 2017 року № 104к: "Внести зміни до наказу від 20 січня 2017 року № 30к, вважати датою звільнення ОСОБА_1 із займаної посади та органів прокуратури 10 квітня 2017 року (останній день відпустки)";
1.6. визнати протиправною бездіяльність відповідача (частина п`ята розпорядчої частини наказу прокурора Чернігівської області Комашко В.В. від 20.01.2017 № 30к) щодо ненадання позивачу невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 01.11.2013 по 31.10.2014 строком 19 календарних днів, з 01.11.2014 по 31.10.2015 строком 35 календарних днів, з 01.11.2015 по 31.10.2016 строком 45 календарних днів, з 01.11.2026 по 21.03.2017 строком 33 календарних днів, всього 142 дні;
1.7. поновити позивача на посаді начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Чернігівської обласної прокуратури з 11 квітня 2017 року;
1.8. зобов`язати відповідача надати позивачу невикористану щорічну основну відпустку за період роботи з 01 листопада 2013 року по 31 жовтня 2014 року строком 19 календарних днів з розрахунку тривалості щорічної відпустки 35 календарних днів, з 01 листопада 2014 року по 31 жовтня 2015 року строком 35 календарних днів з розрахунку тривалості щорічної відпустки 45 календарних днів, з 01 листопада 2015 року по 31 жовтня 2016 року строком 45 календарних днів з розрахунку тривалості щорічної відпустки 45 календарних днів, з 01 листопада 2016 року по 21 березня 2017 року строком 33 календарних днів з розрахунку тривалості щорічної відпустки 45 календарних днів, всього 142 дні;
1.9. стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 11 квітня 2017 року по дату ухвалення рішення судом.
2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з листопада 1997 року він працював в органах прокуратури, а починаючи з 10 квітня 2015 року року, обіймав посаду начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні Прокуратури Чернігівської області.
Однак, наказом прокурора Чернігівської області від 20 січня 2017 року № 30к позивача звільнено із займаної посади у зв`язку з реорганізацією органу, на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та пункту 9 статті частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Позивач стверджує, що відповідачем не дотримано вимоги статті 40 та статті 49-2 КЗпП України, а саме персонально позивача про вивільнення не попереджено, не запропоновано вакантні посади та не враховано переважне право позивача про залишення на роботі у зв`язку із наявністю у останнього більш високої кваліфікації.
Позивач зазначає, що всупереч статті 60 Закону України "Про прокуратуру" позивача звільнено без подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів. Крім того, в порушення вимог Закону України "Про відпустки" при звільненні позивачу не надано всі дні невикористаної відпустки.
Вважаючи, що звільнення відбулося без законних на те підстав, ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою про поновлення його на посаді.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
3. Наказом прокурора Чернігівської області від 10 квітня 2015 року № 179 ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадження Прокуратури Чернігівської області.
4. Згідно з наказом Генеральної прокуратури України від 28 вересня 2016 року № 144ш з метою удосконалення організації роботи прокуратури Чернігівської області, ліквідовано у структурі та штатному розписі Прокуратури Чернігівської області управління нагляду у кримінальному провадженні та його загальну чисельність 36 одиниць, з відповідним фондом заробітної плати, зараховано до резерву Генеральної прокуратури України.
Пунктом 2 вказаного наказу утворено у структурі та штатному розписі Прокуратури Чернігівського області управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності та установлено у штатному розписі новоутвореного управління, за рахунок резерву Генеральної прокуратури України, 36 одиниць з відповідним фондом заробітної плати.
5. Згідно з попередженням про вивільнення від 22 листопада 2016 року № 11/1-943 вих-16, позивача відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", пункту 1 частини першої статті 40 та статті 49-2 КЗпП України попереджено про звільнення із займаної посади, у зв`язку із ліквідацією, не раніше ніж через два місяці з дня ознайомлення з цим попередженням. Також заначено про відсутність у Прокуратурі Чернігівської області вакантних посад, які б відповідали кваліфікації позивача та могли бути запропоновані.
6. 13 січня 2017 року ОСОБА_1 подано відповідачу заява про надання всіх днів невикористаної відпустки (205 днів), в якій також просив датою звільнення вважати останній день відпустки.
7. Наказом Прокуратури Чернігівської області від 20 січня 2017 року № 30к позивача звільнено з посади начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадження та органів Прокуратури Чернігівської області з 21 березня 2017 року, у зв`язку з реорганізацією органу, на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та пункту 9 статті частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Надано позивачу з 21 січня 2017 року по 21 березня 2017 року щорічну відпустку (59 календарних днів) та виплачено компенсацію за невикористану відпустку за 142 календарні дні.
8. У подальшому, наказами Прокуратури Чернігівської області від 24 лютого 2017 року № 70к та від 03 квітня 2017 року № 104к, у зв`язку з перебуванням позивача на лікарняному та наданні йому на підставі заяви і листків непрацездатності відпустки у зв`язку із захворюванням, до наказу Прокуратури Чернігівської області від 20 січня 2017 року № 30к неодноразово вносилися зміни в частині дати звільнення позивача, та останнім днем визначено 10 квітня 2017 року (останній день відпустки).
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
9. Справа розглядалась судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій неодноразово.
10. За результатами нового розгляду цієї справи Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 18 грудня 2023 року позов задовольнив частково.
10.1. Визнав протиправними та скасовано пункт 3 розпорядчої частини наказу Прокуратури Чернігівської області від 21 січня 2017 року № 30к; пункт 2 розпорядчої частини наказу Прокуратури Чернігівської області від 24 лютого 2017 року № 70к; пункт 2 розпорядчої частини наказу Прокуратури Чернігівської області від 03 квітня 2017 року № 104к.
10.2. Поновив ОСОБА_1 на посаді начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні Прокуратури Чернігівської області з 11 квітня 2017 року.
10.3. Визнав протиправними дії Чернігівської обласної прокуратури в частині ненадання ОСОБА_1 невикористаної щорічної основної відпустки тривалістю 142 календарних днів за періоди: з 01 листопада 2013 року по 31 жовтня 2014 року, з 01 листопада 2014 року по 31 жовтня 2015 року, з 01 листопада 2015 року по 31 жовтня 2016 року, з 01 листопада 2016 року по 21 березня 2017 року.
10.4. Стягнуто з Чернігівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 к2017 по 18.12.2023 у розмірі 1669145,00 грн.
10.5. В решті позову - відмовлено.
11. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що під час реорганізації структурних підрозділів Прокуратури Чернігівської області (управління та відділу) скорочення чисельності або штату працівників не відбулося, і посада позивача як штатна одиниця залишилась не скороченою.
При цьому суд першої інстанції, проаналізувавши основні функції, завдання, які покладалися на ліквідоване управління згідно з Положенням про управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Чернігівської області, затвердженого наказом прокурора Чернігівської області від 21 квітня 2016 року № 56 (т.1 а.с. 116-132) та основні функції, завдання, які були покладені на новоутворене управління відповідно до Положення про управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Чернігівської області, затвердженого наказом прокурора Чернігівської області від 19 січня 2017 року № 13 (т.1 а.с. 99-115) суд першої інстанції дійшов висновку про їх тотожність.
Враховуючи, що 10 квітня 2017 року був останнім робочим днем позивача, за який йому нараховано та виплачено заробітну плату, суд першої інстанції дійшов висновку, що стягненню підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 квітня 2017 року по 18 грудня 2023 року в розмірі 1669145,00 грн. (1700 днів вимушеного прогулу * середньоденну заробітну плату 981,85 грн.).
Разом з цим суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування коефіцієнту підвищення при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом, оскільки пункт 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), який визначав випадки для корегування, був виключений постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1213 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100".
12. Зазначена позиція підтримана Шостим апеляційним адміністративним судом за результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.
Водночас при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу суд першої інстанції застосував пункт 10 Порядку № 100.
13. Таким чином, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року скасовано в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з Чернігівської обласної прокуратури, виклавши абзац п`ятий резолютивної частини рішення в наступній редакції:
"Стягнути з Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11.04.2017 по 18.12.2023 у розмірі 2 868 431,27 грн (два мільйони вісімсот шістдесят вісім тисяч чотириста тридцять одна грн двадцять сім коп.).
В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року - залишити без змін.
IV. Касаційне оскарження
14. Представник Чернігівської обласної прокуратури подав касаційну скаргу на вказані судові рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення та ухвалити нове, яким відмовити в позові.
15. Так, автор скарги зазначає, що суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не врахував висновки Верховного Суду, викладених у постановах від 07 липня 2020 року у справі № 811/952/15, від 12 травня 2022 року у справі № 140/13530/20, від 12 травня 2022 року у справі № 640/26174/19, від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/154/20, від 01 грудня 2021 року у справі № 640/26041/19 щодо неправильного застосування положень статті 235 КЗпП України у подібних правовідносинах.
Крім того, автор касаційної скарги покликається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 10 Порядку № 100 при ухваленні рішення після втрати його чинності у справах щодо звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у поєднанні з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", з урахуванням обставин, установлених у цій справі.
16. Верховний Суд ухвалою від 14 червня 2024 року відкрив касаційне провадження за скаргою Чернігівської обласної прокуратури на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
17. Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2024 року заяву Чернігівської обласної прокуратури про зупинення виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року у справі № 825/324/17 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено та зупинено виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року у справі № 825/324/17 до закінчення перегляду судових рішень в касаційному порядку.
18. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому, наполягаючи на безпідставності останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
19. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
20. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
21. Так, Законом України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон № 1697-VII) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
22. Статтею 4 Закону № 1697-VII установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
23. Відповідно до частини третьої статті 16 Закону № 1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.
24. Пунктом 9 частини першою статті 51 Закону № 1697-VII визначено, що прокурор звільняється з посади у разі: ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
25. За приписами частини шостої статті 43 Конституції України, якій кореспондує стаття 5-1 КЗпП України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
26. Загальні підстави звільнення працівників визначені КЗпП України.
27. За змістом статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємств, установ, організацій, скорочення численності або штату працівників.
Звільнення з цих підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
28. Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:
1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;
2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;
3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;
4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;
5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;
7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;
8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України;
9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
29. У свою чергу, відповідно до пункту 12 статті 1 Закону України "Про вищу освіту" кваліфікація - офіційний результат оцінювання і визнання, який отримано, коли уповноважена установа встановила, що особа досягла компетентностей (результатів навчання) відповідно до стандартів вищої освіти, що засвідчується відповідним документом про вищу освіту.
30. За визначенням пунктів 8, 13, 20, 21 статті 1 Закону України "Про вищу освіту" компетентність - динамічна комбінація знань, вмінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, яка визначає здатність особи успішно здійснювати професійну та подальшу навчальну діяльність і є результатом навчання на певному рівні вищої освіти; галузь знань - основна предметна область освіти і науки, що включає групу споріднених спеціальностей, за якими здійснюється професійна підготовка; спеціальність - складова галузі знань, за якою здійснюється професійна підготовка; спеціалізація - складова спеціальності, що визначається вищим навчальним закладом та передбачає профільну спеціалізовану освітньо-професійну чи освітньо-наукову програму підготовки здобувачів вищої та післядипломної освіти.
31. Приписами частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України обумовлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
32. В силу частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
33. Положеннями частини другої статті 235 КЗпП України закріплено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
34. Середній заробіток працівника, відповідно до статті 27 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці", визначається за правилами, передбаченими Порядком № 100 (далі - у редакції, чинній у періоді вимушеного прогулу позивача до 11 грудня 2020 року), який застосовується також у випадках вимушеного прогулу (підпункт "з" пункту 1 цього Порядку).
35. Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.
36. Приписами абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 обумовлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
37. За правилами пункту 10 Порядку № 100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв`язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вищеоплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться.
Працівникам бюджетних установ і організацій, яким відповідно до законів України щомісячно перераховуються посадові оклади (ставки) до рівня не нижчого середньої (подвійної) заробітної плати в промисловості (народному господарстві), розрахунки виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати, можуть провадитися, якщо не передбачено у колективному договорі, виходячи з посадового окладу (ставки) того місяця, в якому відбулася подія, пов`язана з відповідними виплатами, з урахуванням постійних доплат і надбавок.