ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 570/6145/21
провадження № 51-6502км23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників в інтересах засудженого ОСОБА_6 - адвокатів ОСОБА_8 та ОСОБА_7 на вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 11 вересня 2023 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 23 січня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021181180000701, за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Вири Сарненського району Рівненської області, який зареєстрований та фактично проживає в АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 357 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Рівненського районного суду Рівненської області від 11 вересня 2023 року ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено:
за ч. 3 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10років з конфіскацією майна;
ч. 1 ст. 357 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень ОСОБА_6 призначено покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим із застосуванням положень ст. 72 КК України у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією майна.
Згідно з ч. 1 ст. 71 КК України ОСОБА_6 остаточне покарання за сукупністю вироків призначено шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком Здолбунівського районного суду Рівненської області від 17 травня 2021 року у виді позбавлення волі на строк 10 років 6 місяців з конфіскацією майна.
У строк покарання засудженому ОСОБА_6 зараховано строк попереднього ув`язнення з 03 листопада 2021 року до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення відповідає одному дню позбавлення волі.
Вирішено питання щодо судових витрат, речових доказів, арешту майна.
Як зазначено у вироку, ОСОБА_6 03 листопада 2021 року з 08:20 до 09:50, маючи умисел на незаконне заволодіння чужим майном, з корисливих мотивів, з метою власного збагачення проник до будинку АДРЕСА_2, де проживає ОСОБА_9, й обшукував кімнати з метою виявлення будь-яких матеріальних цінностей із їх подальшим викраденням. У цей же час до будинку повернулася ОСОБА_9, яка побачила ОСОБА_6 . Останній, усвідомлюючи, що помічений потерпілою, реалізуючи свій злочинний умисел на заволодіння чужим майном, вчинив напад на потерпілу, демонструючи та спрямовуючи в її бік стартовий пістолет, чим погрожував їй застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров`я, після чого застосував до ОСОБА_9 насильство, небезпечне для здоров`я, яке виразилося в завданні численних ударів руками та ногами в ділянки обличчя та тіла, спричинивши їй легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я та легкі тілесні ушкодження.
Одразу після цього ОСОБА_6 пред`явив до потерпілої вимогу надати йому будь-які матеріальні цінності, у зв`язку з чим ОСОБА_9 віддала ОСОБА_6 належні їй грошові кошти в розмірі 1350 грн та банківську картку АТ КБ "ПриватБанк" № НОМЕР_1, сказавши при цьому пін-код від неї. Крім того, ОСОБА_6 заволодів належною потерпілій жіночою сумкою-портмоне, яка цінності для неї не становила.
Своїми умисними злочинними діями ОСОБА_6 завдав потерпілій ОСОБА_9 фізичної шкоди здоров`ю та майнової шкоди в розмірі 1350 грн.
Крім того, ОСОБА_6 03 листопада 2021 року з 08:20 до 09:50, перебуваючи в будинку АДРЕСА_2, маючи умисел на викрадення офіційних документів, з метою власного збагачення та в особистих інтересах, діючи з корисливих мотивів, таємно викрав належну ОСОБА_9 банківську картку АТ КБ "Приват Банк" № НОМЕР_1, яка відкрита на ім`я останньої, та яка згідно зі ст. 1 Закону України "Про інформацію", пунктами 1.4, 1.14, 1.27, 1.31 ст. 1, п. 15.2 ст. 15 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", ч. 4 ст. 51 Закону України "Про банки та банківську діяльність", п. 1 ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" є офіційним документом, тобто електронним платіжним документом, засобом доступу до банківського рахунку, і якою потім розпорядився на власний розсуд.
За ухвалою Волинського апеляційного суду від 23 січня 2024 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_10 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 - без зміни.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_6 у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що справу розглянуто незаконним складом суду, оскільки суд першої інстанції не вирішив клопотання обвинуваченого про колегіальний розгляд кримінального провадження. Стверджує про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке, на його думку, полягало в тому, що слідчий суддя ОСОБА_11 розглянула клопотання обвинуваченого про відвід судді - головуючого у кримінальному провадженні, хоча не мала права цього робити, оскільки в цьому кримінальному провадженні вона уже розглядала клопотання сторін щодо проведення обшуку, арешту майна, обрання запобіжного заходу. Не погоджується з тим, що місцевий суд залишив без задоволення клопотання обвинуваченого щодо визнання недопустимими таких доказів, як протокол пред`явлення особи для впізнання та протокол обшуку автомобіля. Зазначає, що суд першої інстанції, порушуючи вимоги кримінального процесуального закону, не забезпечив негайного ознайомлення обвинуваченого з матеріалами кримінального провадження за клопотанням останнього від 16 червня 2022 року, а зробив це лише 20 липня 2023 року. Вважає призначене ОСОБА_6 покарання суворим, оскільки воно не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого (місцевий суд, призначаючи ОСОБА_6 покарання, не врахував його позитивних характеристик та наявності на його утриманні неповнолітніх дітей). Зауважує, що суд апеляційної інстанції зазначених порушень не усунув.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_6 у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Захисник зауважує, що, виходячи з фактичних обставин кримінального провадження, установлених судом першої інстанції, одна і та ж банківська картка АТ КБ "ПриватБанк" № НОМЕР_1 визначена об`єктом за двома складами кримінальних правопорушень, а саме за ч. 3 ст. 187 та ч. 1 ст. 357 КК України, що впливає на правильність кваліфікації дій обвинуваченого і власне наявність чи відсутність самого складу кримінального правопорушення. Вважає, що вирок ухвалено незаконним складом суду, оскільки за наявності підстав для колегіального розгляду справи судом першої інстанції її було розглянуто суддею одноособово. На обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що в підготовчому судовому засіданні 29 грудня 2021 року ОСОБА_6 висловлював клопотання про розгляд справи колегіальним складом суду, однак протягом нетривалої перерви в судовому засіданні, оголошеної за клопотанням захисника, обвинувачений погодився на одноособовий розгляд справи. На думку захисника, така тактика захисника може свідчити про неефективний спосіб захисту прав обвинуваченого. Стверджує про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону слідчим суддею ОСОБА_11 . Доводи захисника в цій частині є аналогічними доводам захисника ОСОБА_8 . Наголошує, що суд апеляційної інстанції зазначених порушень не усунув.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_6 і захисник ОСОБА_7 підтримали касаційні скарги.
Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційних скарг захисників.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги захисників задоволенню не підлягають.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, натомість при перегляді судових рішень виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
За приписами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Статтею 94 КПК України передбачено, що суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень та їх кваліфікації за ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 357 КК України захисник ОСОБА_8 не оскаржує.
Натомість захисник ОСОБА_7 не погоджується з тим, що одна і та сама банківська картка АТ КБ "ПриватБанк" № НОМЕР_1 визначена об`єктом у двох складах кримінальних правопорушень.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
За встановлених судом фактичних обставин ОСОБА_6, реалізуючи умисел на заволодіння майном потерпілої, вчинив напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для здоров`я особи, яка зазнала нападу, та погрозою застосування такого насильства, поєднаний із проникненням у житло, і викрадення офіційного документа. Дії ОСОБА_6 суд правильно кваліфікував за ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 357 КК України.
При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 357 КК України, та правильність кваліфікації його дій за цими нормами кримінального закону судом першої інстанції зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, про що в судовому рішенні наведено докладні мотиви.
На думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції щодо оцінки доказів винуватості ОСОБА_6 саме у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 357 КК України, належним чином обґрунтовано та вмотивовано.
Ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, місцевий суд обґрунтовано вирішив, що вони в сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_6 .
Твердження захисника ОСОБА_7 про те, що в діях ОСОБА_6 відсутній склад кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України, не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, перевірялися судом апеляційної інстанції та обґрунтовано визнані безпідставними. Апеляційний суд у своєму рішенні зазначив про те, що не знайшли свого підтвердження і доводи сторони захисту про об`єктивну недоведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України, з огляду на таке.
Так, даними протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 15 грудня 2021 року підтверджено факт видачі ОСОБА_9 емітованої в АТ КБ "ПриватБанк" банківської картки № НОМЕР_1, а відповідно до інформації, наданої цим же банком, з указаної картки 03 листопада 2021 року близько 10:05 невідома особа саме чоловічої статі (установити особу не виявилося можливим через низьку якість зображення) намагалася зняти грошові кошти. Зазначені дані цілком узгоджуються з показаннями потерпілої та її сина, які в суді дали свідчення про те, що ОСОБА_9 на вимогу обвинуваченого віддала йому цю банківську картку, одночасно повідомивши ПІН-код до неї, але одразу по приїзду сина картка була заблокована, що і перешкодило обвинуваченому фактично одразу після вчинення розбійного нападу здійснити зняття з неї грошових коштів.
Як зазначено в ухвалі апеляційного суду, аналіз наведеного сумнівів у причетності ОСОБА_6 до вчинення кримінального проступку в колегії суддів не викликає.
Верховний Суд погоджується із цим висновком судів попередніх інстанцій та зазначає таке.
Предметом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України, є офіційний документ. Згідно з приміткою до ст. 358 КК України під офіційним документом слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, що підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.
Тому в ході встановлення ознак офіційного документа як предмета злочину необхідно керуватися такими критеріями: документ має бути складено, видано чи посвідчено відповідною особою в межах її компетенції за визначеною законом формою та з належними реквізитами; зафіксована в такому документі інформація повинна мати юридично значущий характер - підтверджені чи засвідчені нею конкретні події, явища або факти мають спричиняти чи бути здатними спричинити наслідки правового характеру у вигляді виникнення (реалізації), зміни або припинення певних прав та/або обов`язків.
Невідповідність документа хоча б одному з наведених критеріїв перешкоджає визнанню його офіційним.
Платіжна картка -електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків, через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
З урахуванням наведеного, платіжна картка є різновидом офіційних документів, а тому довід захисникаОСОБА_7 про відсутність складу кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України, не є слушним.
Доводи захисників про те, що вирок суду ухвалено незаконним складом суду, оскільки за наявності підстав для колегіального розгляду справи судом першої інстанції справа була розглянута суддею одноособово, перевірялися апеляційним судом та обґрунтовано визнані безпідставними.
Як убачається з технічного запису підготовчого судового засідання від 29 грудня 2021 року, головуючим суддею після з`ясування в обвинуваченого факту вручення йому пам`ятки про права та обов`язки, було роз`яснено право, лише за його клопотанням, на колегіальний розгляд кримінального провадження. Першочергово ОСОБА_6 повідомив, що бажає скористатися такою процесуальною можливістю, однак після спілкування зі своїм захисником, через що оголошувалася перерва, повідомив, що на колегіальному розгляді справи не наполягає.
У контексті наведеного твердження сторони захисту стосовно істотного порушення вимог кримінального процесуального закону судом свого підтвердження не знайшли.
У матеріалах кримінального провадження дійсно міститься письмове клопотання обвинуваченого про колегіальний розгляд справи, яке подано поза стадією підготовчого судового засідання, після початку розгляду справи по суті, тому обґрунтовано не було взято до уваги судом.
Апеляційний суд перевірив та визнав необґрунтованими твердження захисників про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону місцевим судом, яке, на їх думку, заключалося в тому, що слідчий суддя ОСОБА_11 розглянула клопотання обвинуваченого про відвід судді - головуючого у кримінальному провадженні, хоча не мала права цього робити, оскільки в цьому кримінальному провадженні вона уже розглядала клопотання сторін під час досудового розслідування.
Апеляційний суд у своєму рішенні зазначив таке.
Не убачаються слушними доводи обвинуваченого про допущені порушення положень ст. 76 КПК України під час розгляду заявленого обвинуваченим відводу головуючому судді в цьому кримінальному провадженні суддею, яка на стадії досудового розслідування брала участь у розгляді провадження як слідча-суддя, з огляду на те, що вирішення клопотання про відвід не є тотожним поняттю повторної участі судді у кримінальному провадженні.
Верховний Суд погоджується із цими висновками суду апеляційної інстанції та зазначає таке.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 76 КПК України суддя, який брав участь у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, не має права брати участь у цьому ж провадженні в суді першої, апеляційної і касаційної інстанцій.
Інститут самовідводу, відводу закріплено законодавцем для забезпечення вимог процесуальної форми щодо недопущення сторонніх впливів на прийняття процесуальних рішень у кримінальному процесі України, який передбачає інструменти для усунення упередженої службової особи від здійснення розслідування та судового розгляду кримінального провадження, сприяє підвищенню рівня довіри громадськості до суду і винесених ним рішень. До обставин, що виключають участь судді (слідчого судді) у кримінальному провадженні та забезпечують неупередженість суддів, належить така підстава для самовідводу, відводу, як недопустимість їх повторної участі у кримінальному провадженні (ст. 76 КПК України).
Ці обставини не можна визнати повторною участю судді в цьому кримінальному провадженні в розумінні положень ст. 76 КПК України, оскільки суддя ОСОБА_11 вирішувала процесуальне питання з розгляду заявленого обвинуваченим відводу головуючому судді, а не брала участь у розгляді кримінального провадження № 12021181180000701 по суті.
Інших обставин, передбачених статтями 75, 76 КПК України, які б виключали участь судді ОСОБА_12 у цьомукримінальному провадженні, захисники не навели.
Суд апеляційної інстанції перевірив та визнав безпідставним довід захисника ОСОБА_8 про те, що місцевий суд залишив без задоволення клопотання обвинуваченого щодо визнання недопустимими таких доказів, як протокол пред`явлення особи для впізнання і протокол обшуку автомобіля.
Як зазначив апеляційний суд, у ході проведеного 04 листопада 2021 року за участю потерпілої пред`явлення для впізнання ОСОБА_9 без вагань та сумнівів указала на обвинуваченого як на особу, що вчинила стосовно неї розбійний напад. Зі змісту протоколу цієї слідчої дії установлено, що потерпіла попередньо повідомила слідчому, що зможе впізнати особу, яка вчинила стосовно неї злочини, за сукупністю характерних ознак обличчя, тілобудови, тобто впізнання обвинуваченого, який, як вважає сторона захисту, був одягнутий у камуфляжні штани, що суттєво відрізняло його від інших статистів, у цьому конкретному випадку за одягом не відбувалося. Крім того, із долучених до протоколу фотознімків видно, що всі зображені на них особи (три статисти й обвинувачений) мають приблизно однакову тілобудову, зріст, одягнуті у схожий одяг, тобто різких відмінностей у віці, зовнішності та їх одязі не простежується. Отже, апеляційний суд правильно зазначив, що порушень вимог ст. 228 КПК України під час цієї слідчої дії не установлено.
Що стосується наданої судом оцінки протоколу обшуку транспортного засобу марки "Форд" моделі "Фокус", д.н.з. НОМЕР_2, від 08 листопада 2021 року як доказу, то колегія суддів апеляційного суду погодилася з його допустимістю з огляду на таке.
Безпосередньо дослідивши відеозапис проведеного обшуку, місцевий суд установив, що зазначений вище автомобіль у всіх місцях, які передбачають до нього сторонній доступ, був опечатаний роз`яснювальними бирками та перебував на автомобільному майданчику на Старокостянтинівському шосе, 31 у м. Шепетівці, із забороною до нього доступу будь-яких сторонніх осіб. Крім безперервної відеофіксації цієї слідчої (розшукової) дії, у ході її проведення також були присутні поняті, що, поза розумним сумнівом, виключає поміщення в нього будь-яких інших сторонніх предметів, не належних обвинуваченому, тобто фальшування доказів. Крім того, зазначений обшук проведений на підставі ухвали слідчого судді від 05 листопада 2021 року, а зміст положень ст. 234 КПК України не вимагає під час його проведення обов`язкової участі обвинуваченого або ж власника такого транспортного засобу.
Як зазначили суди попередніх інстанцій, у ході обшуку виявлено та вилучено не тільки ряд речей, належних потерпілій, а й стартовий пістолет, який ОСОБА_6 використовував під час розбійного нападу, і належність якого йому сторона захисту не оспорює. Також має місце збіг окремих купюр, виявлених та вилучених в автомобілі грошових коштів (номіналом 500, 50 та 10 грн), із тими, що були викрадені в потерпілої. Цілісність бирок на автомобілі перед проведенням у ньому обшуку, відсутність з цього приводу у протоколі будь-яких зауважень учасників слідчої (розшукової) дії, зокрема понятих, виключає можливий сторонній доступ до даного транспортного засобу інших осіб у проміжок часу з моменту його поверхневого огляду та поміщення на автомобільний майданчик.
Довід захисника ОСОБА_8 про те, що призначене ОСОБА_6 покарання є суворим, оскільки не відповідає ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого (місцевий суд, призначаючи ОСОБА_6 покарання, не врахував його позитивних характеристик за місцем проживання та на роботі, що останній є багатодітним батьком), не є слушним з огляду на таке.
Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
Як убачається з вироку суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання ОСОБА_6, місцевий суд врахував, що обвинувачений характеризується негативно, має незняту та непогашену судимість, вчинені ним кримінальні правопорушення є умисними, а також скоєні із застосуванням насильства та з корисливим мотивом, одне з інкримінованих кримінальних правопорушень є особливо тяжким злочином. Обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченого, судом не встановлені ( ОСОБА_6 під час судового розгляду своєї вини у вчинених кримінальних правопорушеннях не визнавав, будь-якого розкаяння у вчиненому не висловлював від виступу в судових дебатах відмовився, в останньому слові щодо обставин справи пояснень не надав, звинуватив суд у порушенні норм процесуального закону та в намаганні звинуватити і притягнути до відповідальності невинувату людину). Обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_6, суд визнав рецидив злочину.
Покарання засудженому призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для його виправлення й попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, засадам справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації. Таким чином, підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через його суворість, про що захисник ОСОБА_8 зазначає в касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Ухвала суду апеляційної інстанції є законною, вмотивованою та обґрунтованою, відповідає приписам статей 370, 372, 419 КПК України, підстав для її скасування чи зміни в ході касаційного розгляду не встановлено.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості в суді касаційної інстанції не встановлено, а тому касаційні скарги захисників задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд