ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 759/8814/23
провадження № 61-9883св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Кондратов Микола Іванович, на постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2024 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Кирилюк Г. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказав, що 18 березня 2021 року між ним та ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений договір позики, за умовами якого відповідач отримав від нього грошові кошти у позику в розмірі 2 629 040 грн, що еквівалентно 94 400 доларам США, за комерційним курсом продажу доларів США в Акціонерному товаристві "Перший Український Міжнародний банк" (далі - АТ "Перший Український Міжнародний банк") на дату укладання цього договору.
Відповідно до умов договору сторони домовились, що позика є безпроцентною та остаточний розрахунок за цим договором має бути здійснений не пізніше 18 березня 2022 року і позичальник зобов`язується повертати грошові кошти щомісячно, але не пізніше 18 числа кожного місяця наступним чином: з квітня 2021 року до лютого 2022 року включно щомісячна сума повернення позики має становити суму у гривнях, яка еквівалентна сумі 1 200 доларів США за комерційним курсом продажу доларів США в АТ "Перший Український Міжнародний Банк" на дату здійснення платежу; до 18 березня 2022 року включно сума повернення позики має становити еквівалент 81 200 доларів США за комерційним курсом продажу доларів США в АТ "Перший Український Міжнародний Банк" на дату здійснення платежу.
Зобов`язання за договором може виконуватись позичальником як у готівковій формі, так і в безготівковій формі шляхом перерахування грошових сум на картковий рахунок позикодавця, відкритий у АТ "Перший Український Міжнародний Банк".
Позичальник лише частково виконав взяті на себе зобов`язання за договором позики в загальному розмірі 132 771,40 грн, що еквівалентно 4 828 доларам США за комерційним курсом продажу доларів США в АТ "Перший Український Міжнародний Банк" на дату здійснення платежу. Невиконаними залишилися зобов`язання на загальну суму 89 572,00 доларів США.
Відповідно до пункту 6.1 договору позики за прострочення виконання зобов`язань позичальником більш ніж на 3 дні, останній на користь позикодавця сплачує пеню у розмірі, що еквівалентна 3 % в день від суми прострочення, починаючи з першого дня прострочення.
Крім того, відповідно до положень статті 625 ЦК України відповідач зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення включно до 23 лютого 2022 року, а також 3 % річних від простроченої суми.
Ухилення відповідача від виконання узятих ним на себе зобов`язань та неповернення коштів завдало втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, що виразилось у емоційному стресі, душевних стражданнях, негативних емоціях, переживаннях з приводу неповернення відповідачем наданих грошових коштів.
За таких обставин ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просив суд стягнути з відповідача на свою користь:
- заборгованість за договором позики від 18 березня 2021 року в національній валюті - гривні в сумі еквівалентної 89 572 доларів США за комерційним курсом продажу доларів США в АТ "Перший Український Міжнародний Банк" на дату здійснення платежу;
- пеню у розмірі 704 894,24 грн, що включає період з 19 травня 2021 року до 18 червня 2021 року, з 19 серпня 2021 року до 23 лютого 2022 року;
- 3 % річних за період з 19 серпня 2021 року до 23 лютого 2022 року у розмірі 4 964,14 грн;
- інфляційні втрати за період з 19 серпня 2021 року до 23 лютого 2022 року у розмірі 7 903,36 грн;
- моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 10 січня 2024 року в складі суддіКлючника А. С. позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 18 березня 2021 року в національній валюті - гривні в сумі еквівалентній 89 572 доларів США за комерційним курсом продажу доларів США в АТ "Перший Український Міжнародний Банк" на дату здійснення боржником платежу; пеню у розмірі 704 894,24 грн; 3 % річних у розмірі 4 964,14 грн; інфляційні витрати у розмірі 7 903,36 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються із судового збору в розмірі 13 956,80 грн та витрат на правничу допомогу в розмірі 37 000 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягуючи з відповідача на користь позивача суму заборгованості за договором позики, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань за договором позики, що підтверджується умовами договору позики, банківськими виписками, інформацією про рух коштів з рахунку позивача, розрахунками суми заборгованості, відомостями про курс долара США з офіційного сайту вказаного банку.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення пені, 3 % та інфляційних втрат, місцевий суд виходив з того, що платежі здійснені позичальником у рахунок повернення позики з порушенням строків їх сплати, тому умови договору про стягнення з відповідача на користь позивача пені погоджені сторонами та враховуються судом. Крім того, розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, а також 3 % річних та інфляційні нарахування підтверджуються відповідними розрахунками, які є арифметично правильними, відповідають умовам договору позики та нормам діючого законодавства.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції врахував обставини вчинення неправомірних дій відповідачем, поведінку останнього під час розгляду справи у суді, характер та обсяг страждань (душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, та їх доведеність, а також засади розумності, виваженості та справедливості.
Постановою Київського апеляційного суду від 10 червня 2024 року апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Лобача І. А. задоволено частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 січня 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені, інфляційних втрат, моральної шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у їх задоволенні.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 січня 2024 року в частині стягнення 3 % річних та судових витрат змінено, зменшено суму стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 % річних з 4 964,14 грн до 1 875,76 грн, та зменшено суму судових витрат, стягнутих з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, які складаються із судового збору з 13 956,80 грн до 10 895,70 грн, та витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката у суді першої інстанції, з 37 000 грн до 30 040,30 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування судового збору за подання апеляційної скарги - 12 347,16 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення про відмову у їх задоволенні, апеляційний суд керувався тим, що суд першої інстанції не врахував, що предметом укладеного між сторонами договору позики від 18 березня 2021 року є грошові кошти, виражені в гривнях 2 629 040 грн з визначенням еквіваленту в іноземній валюті 94 400 доларів США, тому передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, суд апеляційної інстанції вказав, що законодавець на рівні акта цивільного законодавства (пункт 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України) передбачив спеціальний випадок звільнення від обов`язку позичальника сплатити неустойку (штраф, пеню) і такий обов`язок припиняється без його виконання.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення 3 % річних, суд апеляційної інстанції керувався тим, що наданий позивачем розрахунок 3 % річних на загальну суму 4 964,14 грн, є арифметично неправильним, суд першої інстанції вимог закону щодо перевірки правильності та обґрунтованості розрахунку позовних вимог зі стягнення 3 % річних не виконав, як наслідок, дійшов необґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 % річних в розмірі 4 964,14 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних про стягнення моральної шкоди, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами завдання відповідачем йому моральної шкоди.
Зменшуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд виходив з пропорційності задоволених позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2024 року адвокат Кондратов М. І. від імені ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просив її скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та моральної шкоди, а також в частині зменшення суми 3 % річних і судових витрат та залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 334/452/18, від 09 листопада 2022 року у справі № 212/7628/21, від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22, від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 10 серпня 2022 року у справі № 754/16771/17, від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19, від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 15 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України у поєднанні з нормою права щодо повного та остаточного списання неустойки, штрафу, пені після скасування карантину у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
В обґрунтування доводів касаційної скарги заявник вказав, що апеляційний суд помилково витлумачив норми "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України", якими не передбачено повне звільнення позичальників від обов`язку сплати пені та штрафів за укладеними ними договорами, допустивши розширене тлумачення цих норм.
На переконання заявника апеляційний суд також неправильно витлумачив норми частини другої статті 625 ЦК України.
Наданий відповідачем контррозрахунок заборгованості не є належним та допустимим доказом, а тому суд апеляційної інстанції узяв його до уваги неправомірно.
Крім того, заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, а саме вихід апеляційного суду за межі апеляційної скарги, підтвердження повноважень представника відповідача недопустимими доказами.
Також заявник зазначив, шо у матеріалах справи наявні докази, які свідчать про завдання позивачу моральної шкоди, однак дані докази залишилися без дослідження апеляційним судом.
Суд апеляційної інстанції на порушення норм процесуального права зменшив розмір стягнутих судом першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 18 березня 2021 року було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смірновою Н.О. та зареєстрований в реєстрі за № 237.
Згідно з пунктом 1.1. зазначеного договору позикодавець передає позичальнику у позику грошову суму в розмірі 2 629 040 грн, що за комерційним курсом продажу доларів США в АТ "Перший Український Міжнародний банк" на дату укладання цього договору (1 долар США = 27,85 грн) є еквівалентом 94 400 доларів США.
Відповідно до пункту 1.2. договору позики грошові кошти, зазначені в пункті 1.1. цього договору передані позикодавцем та одержані позичальником в повному обсязі в момент підписання цього договору. Підписи сторін на цьому договорі свідчать про відсутність будь-яких претензій стосовно передачі грошових коштів у позику за цим договором.
Пунктом 1.3 договору позики визначено, що сторони за цим договором домовились про те, що вказана позика є безпроцентною, а остаточний розрахунок за цим договором має бути здійснений не пізніше 18 березня 2022 року (пункт 1.4. договору позики).
Умови повернення позики узгоджені сторонами в пункті 3 договору позики.
Згідно з пунктом 3.1. зазначеного договору сторони домовилися, що загальна сума, яка підлягає поверненню у строки та в порядку, передбаченому цим договором буде відповідати гривневому еквіваленту суми 94 400 доларів США за комерційним курсом продажу доларів США в АТ "Перший Український Міжнародний Банк" на дату здійснення платежу.
Пунктом 3.2. договору позики визначено, що позичальник зобов`язується повертати грошові кошти щомісяця, не пізніше 18 числа кожного місяця наступним чином: з квітня 2021 року до лютого 2022 року включно щомісячна сума повернення позики має становити суму у гривнях, яка еквівалента сумі 1 200 доларів США за комерційним курсом продажу доларів США в АТ "Перший Український Міжнародний Банк" на дату здійснення платежу; до 18 березня 2022 року включно сума повернення позики має становити еквівалент 81 200 доларів США за комерційним курсом продажу доларів США в АТ "Перший Український Міжнародний Банк" на дату здійснення платежу.
Умовами договору позики сторони визначили та погодили за прострочення виконання зобов`язань позичальником більше ніж на 3 дні, сплату позичальником на користь позикодавця пені в розмірі, що еквівалентна 3 % в день від суми прострочення, починаючи з першого дня прострочення (пункт 6.1. договору позики).
На порушення умов договору позики позичальником лише частково були повернуті отримані у позику грошові кошти, а саме:
- 20 квітня 2021 року двома платежами на загальну суму 34 000 грн, що еквівалентно 1 210 доларам США;
- 18 червня 2021 року двома платежами на загальну суму 65 520 грн, що еквівалентно 2 400 доларам США;
- 19 червня 2021 року - 491,40 грн, що еквівалентно 18 доларам США;
- 21 липня 2021 року - 32 760 грн, що еквівалентно 1 200 доларам США.
Отже, відповідачем було повернуто лише частину отриманих у позику грошових коштів в загальній сумі 132 771,40 грн, що еквівалентно 4 828 доларам США.
Позиція Верховного Суду
Постанова апеляційного суду оскаржується в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та моральної шкоди, а також в частині зменшення суми 3 % річних, тому відповідно до положень частини першої статті 400 ЦПК України переглядається тільки в цій частині.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Щодо вирішення позовних вимог про стягнення пені у зв`язку із неналежним виконанням умов договору позики
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь пеню, передбачену пунктом 6.1. договору позики, за період з 19 травня 2021 року до 23 лютого 2022 року.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язується повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовим ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, які встановлені договором.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина перша статті 611 ЦК України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України).
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
Тлумачення статті 549 свідчить, що пеня є змінною величиною, оскільки її нарахування відбувається за кожен день прострочення.
У пункті 6.1. договору позики сторони визначили та погодили за прострочення виконання зобовʼязань позичальником більше ніж на 3 дні, сплату позичальником на користь позикодавця пені в розмірі, що еквівалентна 3 % в день від суми прострочення, починаючи з першого дня прострочення.
Особа може бути звільнена від цивільного обовʼязку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
Пунктом 1 статті 1 Закону України від 16 червня 2020 року № 691-ІХ "Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19", який набрав чинності 04 липня 2020 року та яким внесено зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України та доповнено пунктом 15 такого змісту: "У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення".
Отже, Законом України від 16 червня 2020 року № 691-ІХ "Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19" скасовано цивільну відповідальність (щодо сплати неустойки, штрафу, пені) за прострочення грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем) на період дії карантину або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину, тобто передбачено правило зворотної дії в часі положень цього Закону до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, щодо ненарахування штрафних санкцій під час дії карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, із 22 травня 2020 року до 31 липня 2020 року на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 01 серпня 2020 року до 31 грудня 2020 року на території України карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено з 19 грудня 2020 року до 01 жовтня 2021 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та від 22 липня 2020 року № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
У подальшому відповідними постановами Кабінету Міністрів України встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 неодноразово пролонгувалися і лише 27 червня 2023 року постановою Кабінету Міністрів України № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", якою відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Враховуючи зазначене, а також усталену практику Верховного Суду, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення пені за час прострочення повернення позики з 19 травня 2021 року до 23 лютого 2022 року, тобто, за період який мав місце під час карантину, встановленого постановою Кабінетом Міністрів України на всій України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби СОVID-19.
Аргументи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 15 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України у поєднанні з нормою права щодо повного та остаточного списання неустойки, штрафу, пені після скасування карантину у подібних правовідносинах є помилковими та спростовуються висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 01 серпня 2024 року у справі № 751/6006/21 (провадження № 61-11475св23), від 14 серпня 2023 року у справі № 709/1320/21 (провадження № 61-7203св22).