ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 539/1379/22
провадження № 51-117 км 24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого ОСОБА_6,
захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12022170570000220 від 25 квітня 2022 року за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_6 і його захисника ОСОБА_7 на вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 15 червня 2022 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року стосовно ОСОБА_6 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 15 червня 2022 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
У відповідності до статей 71, 72 КК до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 22 вересня 2021 року та за сукупністю вироків, переведено 6 місяців обмеження волі в 3 місяці позбавлення волі й остаточно призначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років 3 місяці.
Указане кримінальне провадження розглянуто із застосуванням положень ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
За обставин, детально викладених у вироку, ОСОБА_6 було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, а саме в умисному вбивстві, тобто протиправному заподіянні смерті іншій людині, з огляду на таке.
Приблизно о 22 год 24 квітня 2022 року ОСОБА_6 прийшов до квартири, у якій тимчасово проживала його знайома ОСОБА_8, для розпивання спиртних напоїв, у ході чого у ОСОБА_6, який був у стані алкогольного сп?яніння, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин виник умисел на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_8 . Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_6, маючи на меті протиправне позбавлення життя іншої людини, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, настання суспільно небезпечних наслідків і бажаючи їх настання, схопив пальцями правої руки за комір трико на шиї ОСОБА_8 та стискував із великою силою, у результаті чого потерпіла померла на місці події. Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_6 завдав вісім ударів лезом ножа по передній поверхні шиї вже мертвої ОСОБА_8 . Виконавши усі активні дії, спрямовані на умисне вбивство останньої, він залишив місце вчинення злочину.
У відповідності до висновку судово-медичної експертизи № 114 від 23 травня 2022 року, смерть ОСОБА_8 настала внаслідок механічної асфіксії від здавлювання органів шиї тупим видовженим обмеженим по ширині предметом (комір одягу). На трупі ОСОБА_8 виявлено тілесні ушкодження, які щодо живої особи мають ознаки: тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечні для життя в момент їх спричинення; легких тілесних ушкоджень.
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 10 жовтня 2023 року вирок місцевого суду залишив без змін.
Короткий зміст наведених у касаційних скаргах вимог та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах засуджений та його захисник, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просять змінити рішення судів попередніх інстанцій, пом`якшити ОСОБА_6 покарання, призначивши його в мінімальних межах санкції ч. 1 ст. 115 КК.
На обґрунтування своїх вимог засуджений та його захисник зазначають, що суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_6 покарання, не врахував:
- такої пом`якшуючої покарання обставини, як активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, оскільки ОСОБА_6 добровільно брав участь у слідчих діях, зокрема проведенні слідчого експерименту, під час якого було виявлено та вилучено ніж, що був знаряддям вчинення злочину;
- його молодого віку;
- того, що він жалкує про вчинене, при цьому з матеріалів провадження вбачається, що останній не бажав смерті потерпілої, а скоєне є збігом миттєво виниклих обставин унаслідок конфліктної ситуації;
- того, що в судовому засіданні ОСОБА_6 просив у потерпілого (батька ОСОБА_8 ) вибачення за завдану моральну шкоду.
Засуджений і його захисник також звертають увагу на ту обставину, що:
- ОСОБА_6 надав згоду не досліджувати ті обставини, які ніким не оспорюються, у зв`язку з чим кримінальне провадження було розглянуто у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК;
- місцевий суд безпідставно відхилив прохання про призначення мінімального строку покарання, а суд апеляційної інстанції, маючи підстави для пом`якшення покарання, залишив апеляційну скаргу ОСОБА_6 без задоволення.
Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційні скарги засудженого та захисника не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні:
- засуджений ОСОБА_6 і його захисник ОСОБА_7 підтримали касаційні скарги та просили їх задовольнити;
- прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційних скарг засудженого і його захисника, просила оскаржувані судові рішення залишити без зміни, а подані касаційні скарги - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги засудженого та його захисника не підлягають задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у п. 3 ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися ст. 414 КПК.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 та кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 115 КК у касаційних скаргах засудженого та його захисника не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
Що стосується доводів касаційних скарг про невідповідність призначеного ОСОБА_6 покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через суворість, то Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Положеннями частин 1, 2 ст. 50 КК визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 65 КК передбачено, що суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Таким чином, питання стосовно призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Разом із тим, як уже раніше зазначав Верховний Суд, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість (постанова Верховного Суду від 12 липня 2018 року у справі № 745/398/16-к, провадження № 51-2335 км 18).
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом хоча й у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
Як убачається з вироку, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_6 вид та строк покарання, урахував його вік і стан здоров`я, який не звертався за медичною допомогою до лікарів психіатра й нарколога, наявність пом`якшуючої покарання обставини, а саме щире каяття, а також те, що ОСОБА_6 попросив вибачення в потерпілого.
Поряд із цим місцевий суд, з урахуванням:
- ступеня тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, яке, згідно зі ст. 12 КК, належить до категорії особливо тяжких злочинів;
- наявності таких обтяжуючих покарання обставин, як вчинення кримінального правопорушення особою, яка перебувала в стані алкогольного сп`яніння, та рецидив кримінального правопорушення;
- даних про особу ОСОБА_6, який непрацевлаштований, неодружений та не має утриманців;
- перед- та посткримінальної поведінки;
- того, що обвинувачений раніше засуджений за умисне кримінальне правопорушення та вчинив нове кримінальне в період іспитового строку,
а також з огляду на положення статей 3, 27 Конституції України, відповідно до яких життя людини є найвищою соціальною цінністю і кожна людина має невід`ємне право на життя, дійшов висновку, що достатнім для виправлення обвинуваченого, а також попередження вчинення ним нових злочинів буде покарання у виді позбавлення волі на певний строк у межах санкції відповідної статті, оскільки тільки таке покарання, яке полягає в ізоляції від суспільства, буде достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 (доводи якої щодо суворості призначеного йому покарання, зокрема щодо недостатнього врахування місцевим судом віку обвинуваченого, визнання ним вини, сприяння розкриттю злочину, добровільної участі у слідчому експерименті, надання згоди на недослідження тих обставин, які ніким не оспорюються, а також того, що останній просив вибачення в потерпілого, є аналогічними з доводами касаційних скарг засудженого та його захисника), і залишаючи рішення суду першої інстанції без зміни, погодився з висновками, викладеними у вироку щодо виду і строку призначеного обвинуваченому покарання та дійшов висновку, що призначене йому покарання відповідає вимогам статей 50, 65, 71 КК, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів і є справедливим.
З такими висновками погоджується і Верховний Суд.
За таких обставин доводи касаційних скарг (які є аналогічними з доводами апеляційної скарги обвинуваченого) про те, що під час призначення ОСОБА_6 покарання не було враховано його віку, а також того, що він попросив вибачення в потерпілого, є необґрунтованими.
Разом з тим, що стосується посилання в касаційних скаргах на те, що ОСОБА_6 :
- жалкує про вчинене, при цьому з матеріалів провадження вбачається, що останній не бажав смерті потерпілої, а скоєне є збігом миттєво виниклих обставин унаслідок конфліктної ситуації;
- у судовому засіданні просив у потерпілого (батька ОСОБА_8 ) вибачення за завдану моральну шкоду;
- надав згоду не досліджувати ті обставини, які ніким не оспорюються, у зв`язку з чим кримінальне провадження було розглянуто в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК,
то колегія суддів зазначає таке.
Як убачається зі змісту вироку суду першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_6 вид та строк покарання, встановив наявність такої пом`якшуючої покарання обставини, як щире каяття, з огляду на що відсутні підстави для висновку про те, що судом першої інстанції не було враховано зазначених вище обставин.
Колегія суддів вважає, що з урахуванням:
- вищезазначених даних про особу засудженого;
- наявності пом`якшуючої покарання обставини та двох обставин, які обтяжують покарання;
- посткримінальної поведінки;
- того, що, будучи засудженим за вчинення умисного злочину, під час іспитового строку ОСОБА_9 не став на шлях виправлення та знову вчинив особливо тяжкий злочин,
а також того, що позбавлення життя людини є наслідком, що має незворотний характер, втрата життя людини, яке відповідно до ст. 3 Конституції України визнається в Україні найвищою соціальною цінністю та є особливим об`єктом кримінально-правової охорони, не підлягає відшкодуванню, а життя людини не може бути відновлене через незворотність смерті, призначене засудженому покарання у межах, установлених у санкції ч. 1 ст. 115 КК, у світлі положень статей 50, 65 КК узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу та є достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним інших злочинів.
З огляду на зазначене, доводи касаційних скарг про те, що місцевий суд, призначаючи ОСОБА_6 покарання, не врахував такої пом`якшуючої покарання обставини, як активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а також його доводи щодо погіршення стану здоров`я, про що останнім надано відповідні документи, в цілому не спростовують обґрунтованості призначеного остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років 3 місяці, яке (з огляду на санкцію ч. 1 ст. 115 КК, яка передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років) є більш наближеним до мінімального покарання, ніж до максимального.
Також Суд звертає увагу на те, що сторона захисту, з огляду на положення ст. 84 КК, статей 537, 539 КПК, за наявності для того обґрунтованих підстав, не позбавлена можливості вирішити питання щодо звільнення засудженого від покарання або від подальшого його відбування у зв`язку з хворобою.
За таких обставин доводи касаційних скарг засудженого та його захисника щодо невідповідності призначеного ОСОБА_6 покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через суворість не спростовують законності й обґрунтованості рішень судів попередніх інстанцій у цій частині.
Ураховуючи вищенаведене, а також те, що тих істотних порушень, які б перешкодили чи могли перешкодити судам попередніх інстанцій ухвалити законні та обґрунтовані рішення, під час касаційного розгляду встановлено не було, а призначене ОСОБА_6 покарання відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, то касаційні скарги засудженого і його захисника потрібно залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції ? без зміни.
Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд