ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(ДОДАТКОВА)
04 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 711/5299/21
провадження № 61-14542св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1, подану представником Орленком Володимиром Васильовичем, про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики із спадкоємця позичальника за касаційною скаргою ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Скіць Станіслав Миколайович, на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 10 квітня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив стягнути із ОСОБА_2 на свою користь у межах вартості спадкового майна заборгованість за договором позики від 05 жовтня 2019 року у розмірі 5 500 000,00 грн, а також понесені судові витрати.
Придніпровський районний суд міста Черкаси рішенням від 10 квітня 2023 року позов задовольнив частково.
Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 05 жовтня 2019 року, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, у розмірі 5 500 000,00 грн, витрати зі сплати судового збору в сумі 11 350,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн, усього - 5 526 350,00 грн.
Черкаський апеляційний суд постановою від 06 вересня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Скіця С. М. задовольнив частково.
Рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 10 квітня 2023 року змінив, виклавши другий абзац резолютивної частини рішення у такій редакції: "Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 05 жовтня 2019 року, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, у межах вартості спадкового майна у сумі 5 500 000,00 грн, судовий збір у сумі 11 350,00 грн, витрати, пов`язані із правовою допомогою, у сумі 15 000,00 грн".
У решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати за надання професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції у розмірі 7 000,00 грн.
У жовтні 2023 року ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Скіць С. М., подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 10 квітня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Водночас ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому просив залишити цю скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, а також зазначив, що у встановлений законом строк подасть докази про понесені ним витрати на правничу допомогу на стадії касаційного провадження у розмірі 31 000,00 грн.
Верховний Суд постановою від 25 вересня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Скіць С. М., залишив без задоволення, а рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 10 квітня 2023 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Черкаського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року - без змін.
Короткий зміст заяви про ухвалення додаткового рішення та її обґрунтування
28 жовтня 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Орленко В. В. подав до Верховного Суду заяву про розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи в суді касаційної інстанції, в якій просив: поновити пропущений строк для подання доказів понесення судових витрат; стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 31 000,00 грн витрат, понесених на професійну правничу допомогу.
Заяву мотивовано тим, що докази щодо розміру судових витрат мають бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Однак текст постанови Верховного Суду від 25 вересня 2024 року був оприлюднений в Єдиному державному реєстрі судових рішень 21 жовтня 2024 року і до цієї дати у сторони позивача була відсутня будь-яка інформація про ухвалення судом касаційної інстанції вказаного судового рішення, що свідчить про поважність причин пропуску строку для подання доказів понесення судових витрат.
У зв`язку з наданням консультацій клієнту, підготовкою та поданням відзиву на касаційну скаргу сторони відповідача ОСОБА_1 поніс витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 31 000,00 грн, що підтверджується: договором б/н про надання правової допомоги від 30 липня 2021 року; додатковою угодою від 25 жовтня 2024 року № 3 до цього договору; актом виконаних робіт та квитанцією до прибуткового касового ордера від 25 жовтня 2024 року, доданими до заяви.
Позиція та висновки Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов таких висновків.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У пункті 53 додаткової постанови від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.
Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою-п`ятою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.
За змістом наведених правових норм суд може поновити пропущений строк лише у разі пропуску такого строку з поважних причин.
При цьому поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
Для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню із відповідною заявою, у зв`язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.
Отже, згідно з положеннями статті 126, частини восьмої статті 141 ЦПК України у випадку неподання доказів витрат протягом визначеного частиною восьмою статті 141 ЦПК України п`ятиденного строку заява про розподіл судових витрат, зроблена стороною до закінчення судових дебатів у справі (в суді касаційної інстанції - до прийняття постанови у справі), повинна залишатися судом без розгляду, якщо причини пропуску цього строку не є поважними (див. пункт 44 додаткової постанови Верховного Суду від 01 листопада 2023 року у справі № 753/23417/19 (провадження № 61-3364св23)).
Оскільки у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 заявив клопотання про стягнення судових витрат та вказав орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу (31 000,00 грн), після чого з моменту оприлюднення 21 жовтня 2024 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень постанови Верховного Суду від 25 вересня 2024 року протягом п`яти днів подав докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, то наявні підстави для поновлення строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України для подання доказів понесення вказаних витрат у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.
Схожі за змістом висновки містяться у додаткових постановах Верховного Суду від 25 липня 2023 року у справі № 522/564/21 (провадження № 61-2623св23), від 10 серпня 2023 року у справі № 392/581/22 (провадження № 61-3383св23), від 13 вересня 2023 року у справі № 367/1267/20 (провадження № 61-9573св22), від 01 листопада 2023 року у справі № 369/4378/22 (провадження № 61-7818св23), від 22 листопада 2023 року у справі № 513/730/21 (провадження № 61-8320св23), від 17 січня 2024 року у справі № 357/6367/15-ц (провадження № 61-8282св23).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).
Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Враховуючи зміст частини восьмої статті 141 ЦПК України, сторона може подати докази на підтвердження розміру витрат, які вона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, й після судових дебатів, але виключно за наявності сукупності двох умов: по-перше, ці докази повинні бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, по-друге, сторона зробила відповідну заяву про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів.
Зазначене узгоджується з положенням частини першої статті 182 ЦПК України про те, що учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань при розгляді справи судом.
Тобто саме зацікавлена сторона повинна вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17), від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним порівняно з ринковими цінами адвокатських послуг.
Велика Палата Верховного Суду вже зазначала про те, що під час визначення суми відшкодування суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Тому під час вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У заяві про розподіл судових витрат представник ОСОБА_1 адвокат Орленко В. В. просив, зокрема, здійснити розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи в суді касаційної інстанції, а саме стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 31 000,00 грн витрат, понесених на професійну правничу допомогу.
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з наданням консультацій клієнту, підготовкою та поданням відзиву на касаційну скаргу сторона позивача надала:
- договір про надання правничої допомоги від 30 липня 2012 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Орленком В. В., згідно з пунктом 4.1 якого надання виконавцем правової допомоги клієнту здійснюється на платній / безплатній основі. У випадку надання правової допомоги на платній основі між сторонами укладається додаткова угода, яка є невід`ємною частиною цього договору. Факт надання правової допомоги підтверджується відповідними актами приймання-передачі виконаних робіт, підписаних сторонами;
- додаткову угоду № 3 до договору про надання правничої допомоги від 30 липня 2012 року, укладену між ОСОБА_1 та адвокатом Орленком В. В. 25 жовтня 2024 року, за умовами якої вартість послуг сторони погодили в твердій грошовій сумі в розмірі 31 000,00 грн за надану правничу допомогу, яка полягає в юридичному супроводі справи № 711/5299/21 під час її касаційного перегляду Верховним Судом. Оплата за надання правової допомоги здійснюється протягом 30 (тридцяти) днів з дня підписання акта виконаних робіт;
- акт № 3 виконаних робіт від 25 жовтня 2024 року з описом наданих адвокатом послуг, вартість яких сторони визначили у розмірі 31 000,00 грн;
- квитанцію до прибуткового касового ордера від 25 жовтня 2024 року, згідно з якою позивач сплатив адвокату Орленку В. В. 31 000,00 грн за надану правничу допомогу за договором про надання правової допомоги від 30 липня 2012 року та додатковою угодою № 3 до цього договору.
У запереченнях на заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Скіць С. М. просить відмовити у задоволенні вимог позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на те, що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції є неспівмірним зі складністю виконаноїадвокатом роботи. Крім того, позивач не надав детального опису робіт (наданих послуг), що позбавляє сторону відповідача можливості оцінити реальність витрат та їх необхідність.
Упостанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) Велика Палата Верховного Суду зазначила:
"127. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
133. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
135. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
142. Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
143. Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.
144. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.
145. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
147. Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо".
У додатковій постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 зазначено, що під час розподілу судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Окрім цього, удодатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Ураховуючи наведені у клопотанні сторони відповідача доводи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, складність справи, суть спору, необхідність надання адвокатом позивача послуг під час розгляду справи в суді касаційної інстанції та їх характер, обсяг виконаної адвокатом роботи, критерій необхідності вчинення процесуальних дій та їх значимість, розгляд справи в суді касаційної інстанції в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, а також необхідність дотримання критеріїв розумності та справедливості, колегія суддів вважає за необхідне зменшити заявлений ОСОБА_1 розмір витрат на професійну правничу допомогу до 10 000,00 грн.
Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, їх обсягу з урахуванням складності справи, необхідних процесуальних дій сторони.
Таким чином, оскільки Верховний Суд постановою від 25 вересня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Скіць С. М., залишив без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, однак не вирішив питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, то наявні підстави для часткового задоволення заяви та ухвалення додаткової постанови про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Керуючись статтями 141, 270, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду