ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 766/2957/23
провадження № 51-3796км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
у режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6, на вирок Херсонського апеляційного суду від 07 травня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023231040000883, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця
с. Надеждівка Білозерського району Херсонської областіта жителя
АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 310, ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Херсонського міського суду Херсонської області від 23 листопада
2023 рокуОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 310, ч. 1 ст. 309 КК, та призначено йому покарання:
? за ч. 1 ст. 309 КК у виді обмеження волі на строк 1 рік;
? за ч. 2 ст. 310 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено
ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та з покладенням обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК.
Вирішено питання, які стосуються: запобіжного заходу; процесуальних витрат; речових доказів та арешту майна у кримінальному провадженні.
За обставин, детально викладених у вироку суду, ОСОБА_7 визнано винуватим
і засуджено за те, що він у невстановлений час та за не встановлених обставин, перебуваючи на території присадибної ділянки за місцем свого проживання
( АДРЕСА_2 ), маючи умисел, направлений на незаконний посів та незаконне вирощування конопель, без мети збуту, незаконно вирощував рослини роду конопель, що містять наркотичні засоби та психотропні речовини, обіг яких допускається в промислових цілях, у кількості 60 штук до їх виявлення й вилучення працівниками Херсонського РУП ГУНП в Херсонській області під час огляду місця події 07 травня 2023 року.
Крім того, ОСОБА_7 у невстановлений час та за невстановлених обставин, перебуваючи на території присадибної ділянки за місцем свого проживання, маючи умисел, направлений на незаконне придбання, виготовлення та зберігання наркотичного засобу без мети збуту, незаконно придбав шляхом зривання частини рослин роду конопель, які самостійно виростив та потім переніс до місця свого проживання, де шляхом їх висушування й подрібнення незаконно виготовив особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено, - канабісзагальною масою 175, 807 г, і незаконно зберігав його у приміщенні будинку за місцем свого проживання до виявлення та вилучення працівниками Херсонського РУП ГУНП в Херсонській області в ході огляду місця події 07 травня 2023 року.
Херсонський апеляційний суд 07 травня 2024 року під час розгляду кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора скасував вирок місцевого суду
в частині призначення ОСОБА_7 покарання та ухвалив свій, яким призначив засудженому покарання:
? за ч. 1 ст. 309 КК у виді обмеження волі на строк 2 роки;
? за ч. 2 ст. 310 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Початок строку відбування покарання ухвалено рахувати з моменту фактичного затримання ОСОБА_7 .
У решті вирок місцевого суду залишено без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості та юридичної кваліфікації дій засудженого, посилаючись на порушення пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК, просить скасувати вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Суть доводів касаційної скарги захисника зводиться до незгоди з рішенням апеляційного суду, яким ОСОБА_7 призначено покарання у виді позбавлення волі з реальним його відбуванням.
На переконання касатора, апеляційний суд у рішенні не навів обґрунтованих мотивів того, чому за встановлених судом обставин неможливо застосувати положення
ст. 75 КК щодо ОСОБА_7 та звільнити його від відбування покарання з випробуванням.
Зазначає, що апеляційний суд, визнаючи необґрунтованим застосування до засудженого приписів ст. 75 КК, послався лише на відсутність у нього роботи та офіційних сімейних стосунків, що, на думку цього суду, свідчить про його суспільну небезпечність, однак не навів інших аргументів щодо несправедливості призначеного судом першої інстанції ОСОБА_7 покарання із застосуванням звільнення від його відбування.
Вважає рішення місцевого суду таким, що відповідає приписам ст. 370 КПК, та стверджує про відсутність підстав для його скасування апеляційним судом.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6, надавши відповідні пояснення, підтримав подану ним касаційну скаргу.
Прокурор ОСОБА_5, навівши доводи щодо обґрунтованості й законності вироку апеляційного суду, заперечив стосовно задоволення касаційної скарги захисника.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку,що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно з ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України(далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень за обставин, установлених місцевим судом у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК, а також правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 310 та ч. 1 ст. 309 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині захисник не оскаржує.
Частиною 1 ст. 420 КПК установлено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок, зокрема, в разі необхідності застосування більш суворого покарання, неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
Водночас за приписами ч. 1 ст. 421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.
Відповідно до статей 404, 407 КПК апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням вимог ст. 409 указаного Кодексу.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд дотримався цих вимог закону.
Статтями 50 і 65 КК передбачено, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини й захистом інтересів держави та суспільства.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд, крім визначених у цій нормі випадків, при призначенні покарання у виді, серед інших, обмеження волі та позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може ухвалити рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується лише в тому разі, коли для цього наявні умови і підстави, визначені приписами ст. 75 КК. Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням закон визначає переконання суду, викладене в мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання, яке ґрунтується на оцінці даних про вчинене кримінальне правопорушення, мету й мотиви, тривалість та інтенсивність протиправної поведінки тощо. Істотне значення для вирішення питання про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в основних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв`язки; посткримінальну поведінку; наявність джерел правомірного отримання доходів; наскільки його ціннісні орієнтири та поведінка збігаються із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічну характеристику винуватого та інше.
Статті 65-75 КК є кримінально-правовими нормами, що встановлюють загальні засади і правила призначення покарання, звільнення від його відбування.
Питання стосовно призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
За правилами ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
Так, під час призначення покарання ОСОБА_7 суд першої інстанції врахував: характер та ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень; дані про його особу, який неодружений, офіційно не працевлаштований, на обліку в нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий, винуватість визнав повністю, активно сприяв у розкритті кримінальних правопорушень. Крім того, місцевий суд розцінив визнання вини, щире каяття та активне сприяння у розкритті кримінальних правопорушень обставинами, які пом`якшують покарання, і не встановив обставин, що його обтяжують.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов висновку про можливість призначення засудженому покарання в межах санкції статті, за якою його засуджено.
Крім того, цей суд вважав, що виправлення засудженого можливе без його ізоляції від суспільства і що можна застосувати до нього положення статей 75, 76 КК та звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку.
Прокурор не погодився з вироком місцевого суду і подав апеляційну скаргу.
У ній, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме приписів ст. 75 КК, та невідповідність призначеного
ОСОБА_7 покарання тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень через м`якість, просив скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий,визнати його винуватим за ч. 1 ст. 309 та ч. 2 ст. 310 КК, і на підставі ч. 1 ст. 70 КК призначити йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Апеляційний суд, розглянувши провадження за апеляційною скаргою прокурора, скасував вирок міського суду в частині призначення покарання ОСОБА_7 та, з урахуванням таких обставин, ухвалив свій вирок без застосування положень ст. 75 КК.
На обґрунтування свого висновку суд апеляційної інстанції указав на те, що місцевий суд, застосовуючи до призначеного ОСОБА_7 покарання положення ст. 75 КК, належним чином не мотивував свого рішення та фактично не врахував ступеня тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, одне з яких є тяжким злочином (ч. 2 ст. 310 КК), які за характером є суспільно небезпечними та поширеними кримінальними правопорушеннями у сфері незаконного обігу наркотичних засобів; даних про особу винного, який неодружений, не працює, що вказує на відсутність
у нього постійного, легального джерела прибутку та міцних соціальних зв`язків. Крім того, колегія суддів зауважила, що відсутність судимостей, неперебування на обліку в нарколога та психіатра, щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень не свідчать про зменшення суспільної небезпечності особи ОСОБА_7 та вчинених ним кримінальних правопорушень, які б беззаперечно давали підстави для висновку про можливість його звільнення від відбування покарання з випробуванням.
На думку Суду, дані про особу засудженого, на яких акцентує захисник у касаційній скарзі, і відсутність обставин, що обтяжують засудженому покарання, на що обґрунтовано зважив апеляційний суд, призначаючи покарання за ч. 2 ст. 310, ч. 1 ст. 309 КК із застосуванням приписів ст. 70 ч. 1 цього Кодексу, з урахуванням обставин цього кримінального провадження, не знижують суспільної небезпеки вчинених ОСОБА_7 кримінальних правопорушень настільки, щоб досягти мети покарання можливо було без реального його відбування засудженим.
З огляду на викладене, покарання, призначене ОСОБА_7 за результатами апеляційного розгляду, є справедливим, співмірним характеру вчинених дій, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. У касаційній скарзі захисник не спростував правильності висновків, наведених в оскаржуваному судовому рішенні, і не аргументував невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості чи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, у зв`язку з чим немає підстав для сумнівів у законності й обґрунтованості рішення апеляційного суду.
Отже, вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК,
є законним, обґрунтованим і вмотивованим. Призначене судом апеляційної інстанції засудженому ОСОБА_7 покарання відповідає приписам статей 50, 65 КК.
А тому колегія суддів вважає, що касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення.
Керуючись статтями433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд