ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 204/3949/17
провадження № 61-5732св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
за первісним позовом
позивач - ОСОБА_1, яка є правонаступником ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
за зустрічним позовом
позивач - ОСОБА_3,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,
третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Шульдіна Тетяна Василівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 березня 2023 року у складі колегії суддів: Космачевської Т. В., Канурної О. Д., Халаджи О. В.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності та стягнення грошової компенсації вартості частки у спільному майні.
Позов обґрунтований тим, що на підставі договору купівлі-продажу від
25 січня 2011 року йому належить 1/2 частини домоволодіння
АДРЕСА_1 та земельної ділянки, на якій воно розташоване. Власником іншої 1/2 частини є ОСОБА_3 . У цьому домоволодінні власники не зареєстровані. У ньому проживали: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
онуки - ОСОБА_8, 2011 року народження, ОСОБА_9, 2013 року народження.
У 2016 році за рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська шлюб між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 розірвано. До березня 2017 року ОСОБА_4, онуки та відповідач проживали разом у домоволодінні на
АДРЕСА_1 . Позивач мав можливість відвідувати їх, мав вільний доступ до домоволодіння та земельної ділянки. Однак
у березні 2017 року відповідач вигнав ОСОБА_4 з будинку, з того часу вона у ньому не могла проживати.
Для відновлення свого права він бажає виділити в натурі належну йому частку спільного майна, проте це неможливо з огляду на конструкцію житлового будинку, розміщення внутрішньобудинкових систем забезпечення комунальними послугами, а також через вимоги закону до окремих ізольованих квартир. Тому він має право на відшкодування відповідачем вартості 1/2 частини домоволодіння та земельної ділянки за їх дійсною ціною, визначеною на час розгляду справи у суді.
ОСОБА_2 з урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути
з ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості частки у праві спільної часткової власності в розмірі 1/2 частини домоволодіння
АДРЕСА_1, загальною площею 311,4 кв. м, у сумі 2 634 447,68 грн,
а також грошову компенсацію вартості частки у праві спільної часткової власності в розмірі 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1000 га на
АДРЕСА_1, припинивши його право власності на зазначені частки нерухомого майна з дня отримання грошової компенсації, визнати право власності на зазначене майно за відповідачем.
У лютому 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
ОСОБА_7, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Шульдіна Т. В., про визнання правочинів частково недійсними (удаваними)
в частині зазначення покупцем ОСОБА_2 та визнання права власності на домоволодіння і земельну ділянку за ОСОБА_3 .
Зустрічний позов обґрунтований тим, що він на початку 2010 року з метою купівлі житлового будинку звернувся до рієлторського агентства, від якого отримав інформацію про продаж домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, та звернувся до продавців з пропозицією купити будинок і земельну ділянку. Продавці будинку - ОСОБА_5, ОСОБА_6,
ОСОБА_7 - повідомили, що будинок ще не повністю дооформлений за ними документально: оскільки вони отримали його у спадщину, виникли певні правові питання щодо переоформлення та реєстрації домоволодіння із земельною ділянкою на них як власників.
У квітні 2010 року продавці будинку надали йому дозвіл на проведення ремонтних робіт в будинку, поки здійснюється оформлення документів.
З квітня 2010 року він розпочав ремонтні роботи у будинку
АДРЕСА_1 . 17 липня 2010 року між ним
і ОСОБА_10 укладено шлюб. 25 січня 2011 року між
ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_7 та ОСОБА_3, ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу. Право власності на вказаний будинок та земельну ділянку оформлено по 1/2 частини на нього
і ОСОБА_2 .
З метою несплати додаткових податків він вирішив вписати у договір купівлі-продажу ОСОБА_2 як покупця 1/2 частини, хоча домовлявся про купівлю будинку тільки він, купував його за власні кошти, які він отримав від здійснення підприємницької діяльності, та в подальшому за особисті заощадження здійснював ремонтні роботи у цьому домоволодінні.
ОСОБА_3 просив визнати правочини частково недійсними (удаваними)
в частині зазначення ОСОБА_2 покупцем та визнати за ним право власності на домоволодіння і земельну ділянку.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від
20 серпня 2019 року ОСОБА_1 залучено до участі у справі як правонаступника ОСОБА_2 .
Суди розглядали справу неодноразово.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від
13 березня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Визнано договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами за адресою:
АДРЕСА_1, укладений 25 січня 2011 року між ОСОБА_5,
ОСОБА_11, ОСОБА_7 і ОСОБА_3, ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шульдіною Т. В. та зареєстрований в реєстрі за № 230, недійсним (удаваним) в частині зазначення покупцем ОСОБА_2 з моменту його укладення.
Визнано договір купівлі-продажу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, укладений 25 січня 2011 року між ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_7 і ОСОБА_3, ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шульдіною Т.В. та зареєстрований в реєстрі за № 245, недійсним (удаваним)
в частині зазначення покупцем ОСОБА_2 з моменту його укладення.
Визнано ОСОБА_3 покупцем за вказаними договорами купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та земельної ділянки. Визнано право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою:
АДРЕСА_1, на земельній ділянці площею 1 000,00 кв. м, за ОСОБА_3 . Визнано право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:07:124:0001, за цією ж адресою за
ОСОБА_3 . В іншій частині зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Відмовивши у первісному позові та задовольнивши частково зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що є правові підстави для визнання договорів купівлі-продажу спірних будинку та земельної ділянки від 25 січня 2011 року частково недійсними (удаваними) в частині покупця ОСОБА_2, оскільки саме ОСОБА_3, а не ОСОБА_2 (правонаступник - ОСОБА_1 ) є покупцем спірного майна, який з дня купівлі користувався та володів як законний власник і був фактичним покупцем в оспорюваних
у цій справі правочинах. Задоволення зустрічних позовних вимог виключає задоволення первісних позовних вимог.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від
13 березня 2020 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився
з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції
Постановою Верховного Суду від 01 грудня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від
13 березня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від
18 серпня 2020 рокув частині вирішення зустрічного позову скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4,
ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Шульдіна Т. В., про визнання правочинів частково недійсними (удаваними) та визнання права власності на майно відмовлено.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року в частині вирішення первісного позову скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, суд касаційної інстанції врахував конкретні обставини цієї справи щодо наявності обставин, визначених частинами другою та третьою статті 13 ЦК України, застосував загальні засади цивільного права - принцип справедливості, добросовісності та розумності, а також керувався однією з аксіом цивільного судочинства: "Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem", що означає: "У всіх юридичних справах правосуддя
й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права", а тому вважав за доцільне застосувати положення частини третьої статті 16 ЦК України та відмовити ОСОБА_3 у захисті цивільного права та інтересу, яким особа зловживала.
Передаючи справу в частині позовних вимог ОСОБА_1 на новий апеляційний розгляд, суд касаційної інстанції виходив із того, що, вирішуючи спір у межах заявлених вимог, суд апеляційної інстанції, залишивши без змін рішення суду першої інстанції та погодившись із задоволенням зустрічного позову, не встановив обставини, які є підставою первісного позову, не з`ясував фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого зробив передчасний висновок про відмову
у первісному позові.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від
13 березня 2020 року скасовано в частині вирішення первісного позову.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності та стягнення грошової компенсації вартості частки у спільному майні задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості частки у праві спільної часткової власності в розмірі 1/2 частини домоволодіння АДРЕСА_1 в сумі
339 266,50 грн.
Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості частки у праві спільної часткової власності в розмірі 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:07:124:0001, яка розташована на
АДРЕСА_1, в сумі 25 996,50 грн.
Припинено право власності ОСОБА_1 на частку у праві спільної часткової власності в розмірі 1/2 частини домоволодіння
АДРЕСА_1 .
Припинено право власності ОСОБА_1 на частку у праві спільної часткової власності в розмірі 1/2 частини земельної ділянки, площею
0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:07:124:0001, яка розташована на
АДРЕСА_1 .
Визнано право власності за ОСОБА_3 на домоволодіння
АДРЕСА_1 .
Визнано право власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею
0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:07:124:0001, яка розташована на
АДРЕСА_1 .
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Апеляційний суд зазначив, що сторони не дійшли згоди щодо дійсної вартості спірного майна, клопотання про призначення у справі судової експертизи щодо з`ясування дійсної вартості будинку та земельної ділянки на час розгляду справи сторони не заявляли. Тому вважав за доцільне взяти до уваги договір купівлі-продажу житлового будинку від 25 січня 2011 року, згідно з яким продаж вказаного будинку здійснено за 678 533,00 грн, та договір купівлі-продажу земельної ділянки від 25 січня 2011 року, відповідно до якого продаж земельної ділянки здійснено за 51 993,00 грн.
Апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, оскільки виділ у натурі частки із спільного майна будинку та земельної ділянки -
є неможливим, а тому ОСОБА_1 має право на одержання від іншого співвласника (відповідача) грошової компенсації, яка дорівнює вартості її частки, що становить 365 263,00 грн.
Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції
Постановою Верховного Суду від 06 грудня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2022 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 не було належним чином повідомлено про розгляд справи судом апеляційної інстанції 02 березня 2022 року, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд, оскільки касаційна скарга
ОСОБА_1 обґрунтована такою підставою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від
13 березня 2020 року в частині первісного позову ОСОБА_1 до
ОСОБА_3 про визнання права власності та стягнення грошової компенсації вартості частки у спільному майні скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, апеляційний суд врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від
13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15 та у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2019 року у справі №371/1369/15-ц, від 23 травня 2022 року
у справі № 686/29779/19, та виходив із того, що задоволення позову призведе до порушення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки відповідач неспроможний сплатити позивачці грошову компенсацію за її частку в домоволодінні
і земельній ділянці, а відсутність у нього коштів може призвести до примусового виконання рішення суду шляхом продажу нерухомого майна,
і відповідно, позбавлення відповідача права власності на це майно; відповідач не згодний викупити у позивачки її частку у праві власності в запропонованій нею вартості компенсації за 1/2 частини домоволодіння, а примушувати його до цього також є порушенням прав відповідача, оскільки законодавство не передбачає можливості набуття права власності у примусовому порядку, виплата компенсації частки позивачки становитиме для відповідача надмірний тягар.
Присудження за рішенням суду грошової компенсації вартості частки позивачки з відповідача, який сплатити таку компенсацію неспроможний, та визнання за ним усупереч його волі права власності на частку позивачки
є використанням одним співвласником свого права власності на шкоду іншому співвласнику, що суперечить вимогам статті 319 ЦК України та принципу пропорційності цивільного судочинства і стане порушенням розумного балансу приватних інтересів.
Апеляційний суд вказав, що позивачка може в інший спосіб, передбачений нормами ЦК України, відчужити свою частку, не покладаючи на відповідача надмірний тягар.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
18 квітня 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій з урахуванням уточненої редакції просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 березня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 на її користь грошову компенсацію вартості частки у праві спільної часткової власності в розмірі 1/2 частини домоволодіння АДРЕСА_1 в сумі 2 634 447,68 грн; стягнути з ОСОБА_3 на її користь грошову компенсацію вартості частки
у праві спільної часткової власності в розмірі 1/2 частини земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:07:124:0001, площею 0,1000 га, яка розташована на АДРЕСА_1 в сумі 178 521,25 грн; право власності ОСОБА_1 на частку у праві спільної часткової власності
в розмірі 1/2 частини домоволодіння АДРЕСА_1 та частку у праві спільної часткової власності в розмірі 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,1000 га припинити з дня отримання нею грошової компенсації та визнати з цієї дати право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 та на земельну ділянку, площею 0,1000 га за
ОСОБА_3 .
Касаційна скарга мотивована тим, що висновки про неплатоспроможність відповідача суд апеляційної інстанції робить на підставі наданих відповідачем
в апеляційному провадженні доказів, а саме інформації, наданої ГУ ДПС
у Дніпропетровській області про доходи, отримані ОСОБА_3 у 2022 році. Проте апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи, які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. В заяві про долучення доказів від 13 березня
2023 року відповідач взагалі не зазначає, з яких причин надані ним
в апеляційній інстанції докази неможливо було надати до суду першої інстанції. В суді першої інстанції відповідач вказував на свою прибуткову господарську діяльність в 2020 році. Приймаючи додаткові докази, апеляційний суд не запитав думки сторони позивача щодо заяви про неплатоспроможність відповідача та наданих ним нових доказів. Стороні позивача не було відомо про нові докази. Вказує, що відповідач має
у власності майно, на яке можливо звернути стягнення у майбутньому, що свідчить про задовільний фінансовий стан відповідача. Факт відсутності
у відповідача коштів для одномоментної виплати компенсації позивачу сам по собі не може бути ознакою надмірності тягаря з такої виплати.
Заявник зазначила, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, і як підстави касаційного оскарження цього судового рішення визначила те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2020 року у справі № 608/687/19, від 05 жовтня 2020 року
у справі № 607/2905/18, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 31 жовтня 2018 року
у справі № 161/12771/15-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, від 23 червня 2020 року
у справі № 179/1043/16-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17, від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19, від 09 лютого 2021 року
у справі № 381/622/17, від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18, від 08 червня 2021 року у справі № 487/8206/18, від 15 червня 2021 року
у справі № 922/2416/17, від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, від 02 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18, від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16.
Доводи інших учасників справи
03 серпня 2023 року представник ОСОБА_3 - адвокат Соколенко Т. О. подала до Верховного Суду відзив, у якому просить в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 відмовити.
Відзив мотивований тим, що розрахунок з продавцями за спірний будинок та земельну ділянку ОСОБА_3 провів самостійно та суто за свої особисті кошти. ОСОБА_3 самостійно здійснював і здійснює утримання спірного будинку. Сума, яку вимагає ОСОБА_1, не лише є неспівмірною
з ціною, за яку було придбано домоволодіння, а й неспівмірна з доходами ОСОБА_3, у якого на утриманні п?ятеро дітей. Докази, які були надані до апеляційного суду, є виконанням вимоги суду апеляційної інстанції, яка була висловлена у судовому засіданні, на якому була присутня і представник позивачки.