ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 грудня 2024 року
м. Київ
Справа № 953/1070/23
Провадження № 51 - 3325 км 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
в режимі відеоконференції
захисника засудженого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене
до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22022220000002663
від 15 серпня 2022 року, щодо
ОСОБА_6,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Харкова, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,
за ст. 114-2 ч. 3 КК України,
за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, ОСОБА_8 та захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Київського районного суду
м. Харкова від 18 вересня 2023 року та ухвалу Харківського апеляційного суду
від 15 квітня 2024 року щодо ОСОБА_6 .
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Київського районного суду м. Харкова від 18 вересня 2023 року
ОСОБА_6 засуджено за ст. 114-2 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.
Прийнято рішення щодо спеціальної конфіскації, заходів забезпечення кримінального провадження і речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.
Після введення на території України воєнного стану, але не пізніше 18 червня
2022 року у ОСОБА_6 за місцем його роботи в електродепо "Салтівське"
КП "Харківський метрополітен" за адресою: м. Харків, вул. Академіка
Барабашова, 8 виник злочинний умисел, направлений на поширення інформації
про переміщення, рух або розташування Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, за можливості їх ідентифікації на місцевості, з метою надання такої інформації державі, що здійснює збройну агресію проти України, або її представникам.
Для цього ОСОБА_6 у месенджері Viber перейшов за гіперпосиланням
у Telegram-бот, після чого з ним за допомогою повідомлень зв`язався користувач
з нікнеймом " ОСОБА_9" (командир роти в/ч НОМЕР_1 ГРУ РФОСОБА_10 ), який представився військовослужбовцем збройних сил РФ та просив ОСОБА_6 надавати координати місць розташування військових Збройних Сил України, на що останній погодився.
Надалі з 18 червня по 13 серпня 2022 року ОСОБА_6 на території м. Харкова, використовуючи мобільний телефон з номерами НОМЕР_2, НОМЕР_3, добровільно з власної ініціативи писав повідомлення з інформацією та робив скріншоти карт місцевості, на яких відмічав точки розташування військових
і техніки Збройних Сил України на території м. Харкова та області, хоча відповідна інформація про їх дислокацію у відкритому доступі офіційними джерелами
не розміщувалась, і через месенджер Telegram надсилав їх представнику іноземної держави з обліковим записом " ОСОБА_9" (ID НОМЕР_5, номер мобільного оператора держави-агресора НОМЕР_4 ), зокрема:
- 18 червня вказав місце розташування техніки та особового складу Збройних Сил України на АДРЕСА_2,
де на його думку, найкращі місця для нанесення удару ЗС РФ. 26 та 27 липня, 04 та 10 серпня 2022 року вказані локації були обстріляні військовими ЗС РФ;
- 20 червня надав інформацію про рух підрозділу Збройних Сил України
на території АДРЕСА_3 26 травня;
- 21 червня відправив скріншот карти, координати місцевості АДРЕСА_4
- 02, 17 та 18 липня відправив скріншот карти місцевості, надав інформацію
про дислокацію військовослужбовців та переміщення техніки Збройних Сил України із ІНФОРМАЦІЯ_2;
- 10 липня вказав місце розташування військової техніки Збройних Сил України біля ІНФОРМАЦІЯ_3";
- 28 липня відправив скріншот карти місцевості з координатами АДРЕСА_5 зазначивши, що там дислокуються військовослужбовці Збройних Сил України;
- 01 серпня відправив скріншот та координати карти місцевості в м. Харкові, надавши інформацію про розміщення техніки Збройних Сил України;
- 03 серпня відправив скріншот карти місцевості біля АДРЕСА_6, вказавши місце розташування військової техніки Збройних Сил України;
- 13 серпня відправив скріншот місцевості району АДРЕСА_7 вказавши місце розташування особового складу та техніки Збройних Сил України.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 15 квітня 2024 року апеляційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 задоволено частково, вирок місцевого суду змінено в частині призначення покарання, пом`якшено його та призначено ОСОБА_6 за ст. 114-2 ч. 3 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років, а в решті вирок залишено
без зміни.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_8, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого внаслідок м`якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано пом`якшив покарання ОСОБА_6, не врахувавши, що він вчинив особливо тяжкий злочин проти національно безпеки, не визнав вину, не сприяв встановленню істини у справі.
Свого рішення в цій частині апеляційний суд не вмотивував та безпідставно зазначив, що суд першої інстанції розглянув це кримінальне провадження в порядку ст. 349 ч. 3 КПК України.
Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить змінити вищезазначені судові рішення, перекваліфікувати дії ОСОБА_6 зі ст. 114-2 ч. 3 КК України
на ч. 2 вказаної статті та призначити покарання в межах її санкції.
Вказує, що ОСОБА_6 отримував інформацію про розміщення Збройних Сил України з відкритих джерел - на каналах Telegram та з інших загальнодоступних засобів інформації, оскільки практично не покидав територію метрополітену,
де працював, що підтвердили свідки. Між діями ОСОБА_6 та обстрілами відповідних локацій ЗС РФ в липні-серпні 2022 року минув місяць, тобто відсутній причинно-наслідковий зв`язок.
Зазначає, що всупереч вимогам ст. 337 КПК України суд вийшов за межі пред`явленого ОСОБА_6 обвинувачення, пославшись у вироку на переписку
з контактом ІНФОРМАЦІЯ_4, про що не зазначалося в обвинувальному акті.
Захисник вважає безпідставною кваліфікацію дій ОСОБА_6 за ст. 114-2 ч. 3 КК України за кваліфікуючою ознакою "з метою надання інформації представнику державі, що здійснює збройну агресію проти України", оскільки відомості
про те, що ОСОБА_11 є командиром роти ГРУ взяті з листа СБ України
та не підтверджені документально.
Указує, що апеляційний суд не звернув увагу на вищезазначені доводи апеляційної скарги захисника, не спростував їх, переглянув вирок місцевого суду тільки
в частині призначеного покарання, хоча у суді першої інстанції справа розглядалася в повному порядку, з дослідженням усіх доказів. Також цей суд безпідставно відмовив захиснику в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів - вищезазначеного листа з даними про ОСОБА_11 .
Таким чином захисник вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Заперечень на касаційні скарги прокурора і захисника від учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Захисник в судовому засіданні підтримала свою касаційну скаргу, вважала
її обґрунтованою та просила її задовольнити, а касаційну скаргу прокурора вважала необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.
В судовому засіданні прокурор вважала касаційну скаргу прокурора обґрунтованою і просила її задовольнити, а касаційну скаргу захисника вважала необґрунтованою і просила відмовити в її задоволенні.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94цього Кодексу,
та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а при скасуванні
або зміні судового рішення - які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 114-2 ч. 3 КК України, а саме у поширенні інформації
про переміщення, рух або розташування Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, за можливості їх ідентифікації на місцевості, якщо така інформація не розміщувалася у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України
або іншими уповноваженими державними органами, вчинене в умовах воєнного стану, з метою надання такої інформації державі, що здійснює збройну агресію проти України, або її представникам, за відсутності ознак державної зради
або шпигунства.
Не погодившись з вироком місцевого суду захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 оскаржила його до апеляційного суду з підстав невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості, просила змінити вирок, перекваліфікувати дії ОСОБА_6 на ст. 114-2 ч. 2 КК України
та призначити покарання в межах санкції вказаної норми кримінального закону.
В апеляційній скарзі захисник не погоджувалася з кваліфікацією дій ОСОБА_6 за ст. 114-2 ч.3 КК України, посилалась на недоведеність його вини у вчиненні цього злочину, вважаючи, що особу представника держави, яка здійснювала збройну агресію проти України, котрій передавалася відповідна інформація про переміщення або розміщення Збройних Сил України, не було встановлено належними та допустимими доказами.
Також захисник в апеляційній скарзі вказувала про те, що ОСОБА_6 отримував інформацію про розміщення Збройних Сил України з відкритих джерел -
з Telegram- каналів та інших загальнодоступних інформаційних ресурсів,
не покидаючи територію Харківського метрополітену, де він працював.
Крім того, в апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_7 посилалась на відсутність причинно-наслідкового зв`язку між діями ОСОБА_6 та обстрілами м. Харкова і його передмістя, оскільки між ними минав певний час.
Вказувала захисник і на порушення, на її думку, місцевим судом вимог ст. 337
КПК України та вихід за межі пред`явленого ОСОБА_6 обвинувачення в частині зазначення контактів, яким останній передавав інформацію про переміщення
і розміщення Збройних Сил України.
Як вбачається з ухвали, усупереч вимогам ст. 419 ч. 1 п. 2 КПК України апеляційний суд у ній взагалі не виклав узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу.
Крім того, в порушення вимог ст. 419 КПК України апеляційний суд залишив поза увагою вищенаведені доводи апеляційної скарги захисника, їх не перевірив,
не надав на них конкретних належних відповідей і не навів детального обґрунтування їх відхилення, з посиланням на вимоги закону, а також не зазначив підстави, з яких апеляційну скаргу в цій частині визнано необґрунтованою.
При цьому суд апеляційної інстанції безпідставно констатував, що у вироку місцевого суду фактичні обставини справи встановлені у порядку, передбаченому
ст. 349 ч. 3 КПК України, що позбавляє права учасників судового провадження оскаржувати їх, пославшись при цьому на аркуші справи 93-94 в томі № 1, на яких згідно з матеріалами кримінального провадження знаходяться остання сторінка протоколу огляду речей і документів від 15 серпня 2022 року та фото № 1 фототаблиці до вказаного протоколу.
Натомість з матерів справи убачається, що, оскільки ОСОБА_6 вину у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнав, суд першої інстанції досліджував докази в повному обсязі без застосування порядку, передбаченого ст. 349 ч. 3 КПК України.
Отже, доводи касаційних скарг прокурора та захисника в цій частині
є обґрунтованими.
Таким чином, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що у відповідності з вимогами ст. 438 ч. 1 п. 1 КПК України є підставою для скасування такого рішення.
Водночас, доводи прокурора про те, що апеляційний суд призначив ОСОБА_6 покарання, яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого внаслідок м`якості є необґрунтованими.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє
для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи,
що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами,
та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання,
яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром
є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги
при призначенні покарання.
Санкція ст. 114-2 ч. 3 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі
на строк від восьми до дванадцяти років.
Апеляційний суд зазначив, що при призначенні ОСОБА_6 покарання місцевий суд врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є особливо тяжким, дані про його особу, який раніше не судимий, працює електромеханіком в КП "Харківський метрополітен", на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, місця реєстрації не має. Обставин, які пом`якшують
та обтяжують покарання ОСОБА_6, судом першої інстанції не встановлено.
Оскільки з урахуванням наведених обставин та даних про особу обвинуваченого місцевий суд не вмотивував свого рішення щодо необхідності призначення ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на максимальний строк згідно санкції ст. 114-2 ч. 3 КК України, апеляційний суд, урахувавши відповідні доводи апеляційної скарги захисника, дійшов висновку про їх обґрунтованість
та необхідність пом`якшення призначеного ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі до 10 років.
За таких обставин, ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_6 підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції,
а касаційна скарга прокурора - частковому задоволенню. Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 також слід задовольнити частково, оскільки її доводи
про необхідність зміни судових рішень та перекваліфікацію дій ОСОБА_6
з огляду на встановлене під час касаційного розгляду істотне порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону, наслідком якого
є скасування ухвали апеляційного суду, є передчасними та підлягають з`ясуванню
і перевірці під час нового апеляційного розгляду.
При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК України та прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Враховуючи вимоги ст. 433 ч. 3 КПК України та беручи до уваги неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення у контексті даного кримінального провадження і не вирішуючи наперед питання про винуватість чи невинуватість ОСОБА_6, з метою попередження ризику його переховування від суду, оскільки він не може не усвідомлювати імовірність повторного визнання його вини за висунутим йому обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 114-2 ч. 3 КК України, колегія суддів вважає за необхідне обрати ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд