ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 947/19643/22
провадження № 51-2172км24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового
засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Київського районного суду м. Одеси від 2 серпня 2023 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 24 січня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015161010001557, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Кирнасівка Тульчинського району Вінницької області, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 408 КК (в редакції Закону від 5 квітня 2001 року) та ч. 1 ст. 111 КК (в редакції Закону від 5 квітня 2001 року).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком районного суду, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_7 засуджено до покарання у виді позбавлення волі за: ч. 1 ст. 408 КК - на строк 5 років; за ч. 1 ст. 111 КК - на строк 15 років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7, будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом та проходячи її на посаді заступника начальника командира в/ч, яка дислокувалась у АДРЕСА_2, у званні "капітан 2 рангу", в порушення вимог статей 65, 68 Конституції України та законодавства, що регламентує порядок проходження військової служби, діючи умисно, 12 травня 2014 року, не маючи будь-яких поважних причин для звільнення від обов`язків військової служби, з метою ухилитися від військової служби назавжди, вчинив нез`явлення на службу у визначене наказом командувача ВМС ЗС України про передислокацію військовослужбовців в/ч, директивою МО України та ГШ ЗС України, місце служби (пункт прибуття) - в/ч, що дислокується у АДРЕСА_3, та ухилився від військової служби, слідства та суду, приховуючи свою належність до ЗС України, не повідомляючи про себе органам військового управління та правоохоронним органам як про військовослужбовця, що не з`явився на службу 21 березня 2015 року, коли був звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу ЗС України.
Крім того, ОСОБА_7, будучи громадянином України та військовослужбовцем військової служби за контрактом, в порушення вищезгаданих вимог законодавства, діючи умисно, публічно, відкрито, знаходячись на території в/ч у АДРЕСА_2, в період з 16 по 21 березня 2014 року здійснив перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, чим вчинив державу зраду, що виразилось у відмові в зазначений період на загальному шикуванні особового складу в/ч виконувати обов`язки несення військової служби у ЗС України та заяві про намір проходити службу в ЗС РФ, а також в укладанні у 2014 році контракту про проходження військової служби, зарахуванні до списків особового складу та проходження військової служби у ЗС РФ, та в подальшому в період з 2016 по 2019 роки - в проходженні військової служби у складі ЗС РФ на посаді командира фрегату "Адмірал Макаров".
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Захисник стверджує, що стороні захисту не були відкриті усі матеріали досудового розслідування, зокрема, речові та інші докази. Зазначає, що деякі судові засідання у місцевому суді проводилися без фіксування технічними засобами, а звукозаписи засідань, в яких були допитані свідків, мають погану якість. Крім того, показання свідків, які надавались у суді, відрізняються від тих, що зазначені у вироку. У зв`язку з викладеним стороною захисту було заявлено клопотання про повторне дослідження доказів та прослуховування запису, на якому зафіксовано допит свідків, проте судом апеляційної інстанції, в порушення вимог ч. 3 ст. 404 КПК, в його задоволенні було безпідставно відмовлено. Враховуючи викладене судові рішення є незаконними і необґрунтованими в частині визнання ОСОБА_7 винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень і призначення йому покарання.
У запереченнях на касаційну скаргу захисника, прокурор просить залишити її без задоволення, а судові рішення без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення цієї скарги.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Згідно зі ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок.
Як визначено ст. 419 КПК, в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.
Як убачається з матеріалів справи, ухвалою районного суду від 15 листопада 2022 року призначено розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_7 та ухвалено здійснювати спеціальне судове провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia). При цьому, відповідно до вимог ч. 8 ст. 135, ст. 323 КПК, судом надсилались та публікувались повістки про виклик ОСОБА_7 шляхом публікації в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження. Однак, ОСОБА_7 до суду не з`явився, заяв чи клопотань не подавав, показів суду не надавав, у зв`язку з чим судовий розгляд кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia) з обов`язковою участю захисника.
Висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, суд належним чином умотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до вимог закону в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємопов`язаними для ухвалення обвинувального вироку.
З матеріалів кримінального провадження убачається, що суд першої інстанції ретельно дослідив докази і на підтвердження винуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочинів обґрунтовано послався на показання свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, а також письмові докази.
Зокрема, свідок ОСОБА_9 у суді пояснив, що у 2014 році проходив службу у в/ч, яка дислокувалась у м. Севастополь АР Крим та приблизно 16 березня 2014 року їх в/ч оточили люди зі зброєю з російською технікою, їм видали зброю та запровадили чергування, однак у подальшому зброю забрали. Потім було повідомлено, що їх в/ч захоплена ЗС РФ та заплановано шикування особового складу. На шикування прибув керівний склад ЗС РФ (у тому числі на ньому був й ОСОБА_7 ) та повідомив, що всім запропоновано перейти на бік РФ та заключити контракти на проходження військової служби у Чорноморському флоті РФ. Також пояснив, що керівництвом ЗС України було видано наказ про передислокацію їх в/ч до м. Очакова. Після захоплення в/ч збройними силами РФ, ОСОБА_7 відвідував шикування під головуванням військовослужбовців військово-морського флоту РФ, а військовослужбовці, які не зрадили присязі, на цьому шикуванні не були присутні та перестали відвідувати військову службу. При цьому ОСОБА_7 продовжив відвідувати службу після захоплення в/ч. Свідок зазначив, що від інших військовослужбовців дізнався, що ОСОБА_7 переконував їх перейти на службу до флоту РФ. В подальшому, на виконання директиви МО України та начальника ГШ ЗС України, був отриманий наказ від командування ВМС ЗС України про передислокацію особового складу в/ч на материкову територію України у зв`язку із захопленням території АР Крим та м. Севастополя, вимоги наказів та директиви були відомі всьому особовому складу в/ч. Свідок дізнався про наказ від заступника командира в/ч ОСОБА_11, при цьому ОСОБА_7, як заступник в/ч достеменно знав про існування наказу. Крім цього, був виданий Указ Президента України про передислокацію військових частин, формувань і підрозділів з окупованої території на материкову територію України, про що також було вказано в місцевих газетах. Таким чином, ОСОБА_7 не міг не знати про існування такого наказу, однак вимоги наказу та директиви не виконав, не перемістився з особовим складом на материкову територію України, надалі на службі не з`являвся, рахувався до звільнення у списках дезертирів. Свідок зазначив, що у законодавство України були внесені зміни, які дозволяли після виконання вищевказаної директиви та наказів і переміщення на територію України, через три місяці звільнитись з військової служби, чим скористались деякі військовослужбовці, однак ОСОБА_7 вирішив вчинити по іншому. Після чого він більше не бачив на військовій службі ОСОБА_7 жодного разу, та знає що він перейшов на службу до ЗС РФ.
Допитаний у суді свідок ОСОБА_10 пояснив, що у 2014 році проходив службу у в/ч, де ОСОБА_7 був заступником командира частини. Після так званого "референдуму" 16 березня 2014 року, особовий склад частини поставили перед вибором про можливість переходу на службу до ЗС РФ, або повернення на материкову територію України. При цьому, ОСОБА_7 розповідав про переваги служби у ЗС РФ. В березні 2014 року ОСОБА_7 відвідував шикування на плацу Севастопольської військово-морської бази під головуванням військовослужбовців РФ, на якому урочисто піднімався флаг Чорноморського флоту РФ, а також військовослужбовці, які зрадили український народ присязі, приймали присягу на вірність російському народу. Свідок підтвердив, що в травні 2014 року у м. Севастополь бачив ОСОБА_7 у військовій формі російського зразка зі знаками розрізняння ЗС РФ. Зазначив, що більше ОСОБА_7 на військову службу у ЗС України не з`являвся, рахувався у списках дезертирів.
Свідок ОСОБА_11 підтвердив, що під час блокування в/ч, ОСОБА_7 знаходився на території частини та ніякої участі в організації охорони бази та чергуванні не брав. ОСОБА_7 разом з іншим полковником ухилилися від виконання службових обов`язків та вживали алкогольні напої. З моменту блокування в/ч ОСОБА_7, як заступник командира частини ніяк себе не проявив. У березні 2014 року відбувся незаконний "референдум", особовий склад частини викликали на шикування, де ОСОБА_7 та інші начальники довели інформацію з приводу переходу на бік РФ. При цьому, ОСОБА_7 зрадив військовій присязі на вірність українському народові та обрав подальше проходження служби у лавах ЗС РФ, і після чого продовжував службу у захопленій в/ч. Через деякий час із засобів масової інформації йому стало відомо, що ОСОБА_7 проходить службу в МО РФ на фрегаті "Адмірал Макаров".
Будучи допитаним у місцевому суді свідок ОСОБА_12 повідомив, що проходив службу разом із ОСОБА_7, котрий був заступником командира частини. 3 березня 2014 року їх в/ч блокували збройні формування РФ та висунули ультиматум щодо здачі частини. Свідок разом з підлеглими знищували секретні документи, а ОСОБА_7 в свою чергу усунувся від виконання покладених на нього обов`язків. У подальшому ОСОБА_7 перейшов на бік ворога, обравши проходження військової служби у лавах ЗС РФ. Свідок також зазначив, що ОСОБА_7 не виконав наказ вищого командування та Указу Президента і не перемістився на материкову частину України.
Показання вищевказаних свідків, надані ними під присягою, є логічними, послідовними, вони узгоджуються між собою та не викликають сумнівів в їх достовірності, а також спростовують версію сторони захисту про непричетність ОСОБА_7 до скоєння злочинів.
З матерів справи вбачається, що судом першої інстанції було належним чином досліджено: витяги з ЄРДР від 16 березня 2015 року та 19 травня 2022 року; матеріалами оперативного відділу ТУ ДБР від 18 травня 2022 року; протоколи огляду від 19 червня та 15 серпня 2022 року з фототаблицями; матеріали виконаного доручення від 20 травня 2022 року в/ч у відношенні ОСОБА_7 ; витяг з наказу ГШ ЗС України № 117 від 21 березня 2015 року; витяг з наказу командування ВМС ЗС України № 57 від 26 березня 2015 року; витяг з наказу начальника ГШ - Головнокомандувача ЗС України № 157 від 3 квітня 2015 року; директиву ГШ ЗС України № Д-1 від 6 травня 2014 року; акт про проведення службового розслідування від 17 березня 2015 року з додатком у вигляді списку офіцерів ВМС ЗС України, які не прибули з тимчасово окупованої АР Крим та м. Севастополя до визначених пунктів у визначені строки, зокрема й щодо ОСОБА_7 ; витяг з наказу № 01 від 12 травня 2014 року командування ВМС ЗС України; витяги з плану проведення додаткових організаційних заходів у ВМС ЗС України у 2014 році; витяги з наказів командування ВМС ЗС України № 07/ОШР/ДСК від 19 серпня 2014 року та № 14/ОШР/ДСК від 29 жовтня 2014 року; архівну довідку від 9 червня 2022 року, видану Територіальним архівним відділом Галузевого Державного архіву МО України; протокол огляду від 26 травня 2022 року з фототаблицею та додатком у вигляді електронного носія інформації; протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 1, 3 та 7 червня 2022 року з фототаблицями та додатками у вигляді електронних носіїв інформації; висновок експерта № 22-3597, за результатами проведення судової портретної експертизи з ілюстрованою фототаблицю; матеріали виконаного доручення від 20 травня 2022 року; послужну картку ОСОБА_7 .
Дослідженим у суді листом ГУР МО України підтверджено факт переходу ОСОБА_7 на бік ворога в період збройного конфлікту під час окупації АР Крим та м. Севастополя у 2014 році, укладання ОСОБА_7 в один з днів 2014 року контракту про проходження військової служби, зарахування до списків особового складу та проходженні військової служби у ЗС РФ, та в подальшому в період з 2016 по 2019 роки проходження військової служби у складі ЗС РФ на посаді командира фрегату "Адмірал Макаров", а також факт перебування ОСОБА_7 на тимчасово окупованій території АР Крим і м. Севастополя. Листом командира в/ч полковника ОСОБА_13 (начальник Очаківського гарнізону) підтверджено, що серед прибулого до частини особового складу ОСОБА_7 не було, і він у розпорядження командира в/ч не зараховувався та в списках особового складу частини не перебував.
Згідно з матеріалами службового розслідування встановлено наступне: факт проходження військової служби ОСОБА_7 на посаді заступника командира ІНФОРМАЦІЯ_2 ; факт невиконання ОСОБА_7 спільної директиви МО України та ГШ ЗС України від 6 травня 2014 року № Д-1 щодо передислокації військовослужбовців з АР Крим та м. Севастополя на материкову територію України; факт неприбуття ОСОБА_7 до визначеного пункту прибуття - м. Очаків Миколаївської області, у визначений строк з 6 травня до 12 травня 2014 року; факт відсутності ОСОБА_7 в подальшому на військовій службі до дня звільнення з військової служби 21 березня 2015 року; притягнення ОСОБА_7 21 березня 2015 року до дисціплінарної відповідальності у вигляді позбавлення військового звання саме у зв`язку із фактом відсутності на службі; звільнення ОСОБА_7 в травні 2015 року з військової служби у запас у зв`язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку та виключення зі списків особового складу ЗС України та зняття з видів забезпечення.
Як убачається з протоколу огляду електронних документів, які містяться в загальнодоступній мережі Інтернет від 26 травня 2022 року з додатками, за результатами якого виявлено публікації в засобах масової інформації з фотознімками та відео, на яких зафіксовано особу ОСОБА_7 у військовій формі ЗС РФ із відповідними знаками розрізняння, несення ОСОБА_7 військової служби у ЗС РФ, а також участь в різних подіях військового життя, що детально викладено у вироку.
Отже, дослідивши та оцінивши вищезазначені докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд правильно встановив обставини кримінального провадження та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у дезертирстві (нез`явлення на службу, з метою ухилитися від військової служби) та у державній зраді (діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога у період збройного конфлікту).
Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника, належним чином перевірив викладені в ній доводи, аналогічні тим, що викладені його в касаційній скарзі, визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Зокрема, суд погодився з висновками місцевого суду про доведеність належними і допустимими доказами винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих злочинів. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки неведених у вироку доказів, суд апеляційної інстанції не встановив.
Водночас, апеляційним судом перевірялись твердження сторони захисту про те, що показання допитаних у судовому засіданні свідків є неінформативними і не підтверджені доказами, а також про необізнаність засудженого щодо наявності наказу командування про передислокацію на материкову частину України, однак вони визнані неспроможними.
В обґрунтування свого висновку суд зазначив, що всі допитані свідки проходили службу в одній в/ч, тобто є співслужбовцями ОСОБА_7 та були безпосередніми очевидцями подій, які відбувались у 2014 році під час тимчасової окупації ЗС РФ АР Крим та м. Севастополь, зокрема при захопленні в/ч. Свідки підтвердили присутність ОСОБА_7 на військовій службі станом на момент тих подій, його самоусунення від виконання обов`язків, його достовірну обізнаність про наказ командування про передислокацію особового складу у м. Очаків. Також вони підтвердили невихід ОСОБА_7 разом з особовим складом у визначений пункт, його нез`явлення на службу у цей пункт з метою ухилення від служби, а свідок ОСОБА_10 підтвердив перехід ОСОБА_7 на службу до ЗС РФ. Також свідки пояснили, що військовослужбовці були обізнані про наявність наказу щодо передислокації особового складу в/ч, а ОСОБА_7, будучи на посаді заступника начальника командира в/ч, був ознайомлений із усіма наказами та розпорядженнями командування.
Апеляційний суд наголосив на тому, що показання свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 є достовірними, вони узгоджуються між собою та з іншими дослідженими доказами. Крім того, допитані свідки були попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві покази та за відмову від давання показань.
Разом з тим, захисник зазначає, що деякі судові засідання проводилися без фіксування технічними засобами, а деякі мають погану якість, проте не вказує коли такі судові засідання відбувались, і як це, на його думку, перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Проте, перевіркою матеріалів справи встановлено, що в супереч твердженням захисника, всі звукозаписи судових засідань, під час яких було допитано свідків, мають належну якість, зокрема, від 5 червня (допитано свідка ОСОБА_9 ), 6 червня (допитано свідка ОСОБА_10 ) та від 23 червня 2023 року (допитано свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12 ). Крім того ОСОБА_14 не встановлено істотних розбіжностей в показаннях свідків, що зафіксовані у звукозаписах судових засідань, та які відображені у судовому рішенні, а тому твердження захисника в цій частині є необґрунтованими.
Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає безпідставними доводи захисника про незаконність та необґрунтованість судових рішень в частині визнання ОСОБА_7 винуватим у вчиненні інкримінованих злочинів.
Крім того, колегія суддів не погоджується й із доводами захисника про те що апеляційний суд мав повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження.
Так, у ч. 3 ст. 404 КПК зазначено обов`язок суду апеляційної інстанції повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, якщо про це надійшло клопотання учасників судового провадження.
З матеріалів справи убачається, що на вирок місцевого суду захисник ОСОБА_6 подавав апеляційну скаргу, в якій просив в ході апеляційного розгляду повторно дослідити докази долучені до матеріалів провадження. Водночас, 24 січня 2024 року, під час апеляційного розгляду, захисник ОСОБА_6 відмовився від заявлено в апеляційній скарзі клопотання, що зафіксовано в журналі та на звукозаписі судового засідання.
Обмежившись у своїй ухвалі аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції, апеляційний суд не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду. За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою зазначених доказів, даною місцевим судом, а відтак застосована ним процедура не суперечила встановленій ст. 23 КПК засаді безпосередності судового розгляду.
Крім цього, в касаційній скарзі захисник зазначає, що стороні захисту не були відкриті усі матеріали досудового розслідування (речові докази), а в ході судового розгляду сторона обвинувачення надавала докази, про існування яких захисту не було відомо.
Однак, слід звернути увагу на те, що захисник, стверджуючи що йому не було відомо про існування деяких доказів, що були в розпорядженні сторони обвинувачення, взагалі не вказує які саме докази не були відкриті захисту в порядку ст. 290 КПК.
Водночас, в матеріалах кримінального провадження наявна розписка захисника ОСОБА_6 про отримання копій обвинувального акта та реєстру досудового розслідування від 29 серпня 2022 року, в якій також зазначено, що захиснику надана можливість скопіювати та відобразити в іншій спосіб будь-які документи та речові докази у зазначеному кримінальному провадженні. Вказано, що необхідні документи захисник отримав, претензій щодо надання документів не має.
До того ж, як видно з реєстру матеріалів досудового розслідування, 23 серпня 2022 року захисника ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 було повідомлено про завершення досудового розслідування та надано доступ до матеріалів досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК.
З долученої прокурором копії протоколу про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 23 серпня 2022 року вбачається, що захисник ОСОБА_6 ознайомився з матеріалами в повному обсязі, зауважень немає. Також у запереченнях на касаційну скаргу прокурор зазначив, що відповідно до реєстру матеріалів досудового розслідування, процесуальних рішень про визнання речовим доказом та/або долучення до матеріалів речових доказів не приймалось, що свідчить про відсутність речових доказів у кримінальному провадженні. Відповідно прокурор не долучав у суді до матеріалів обвинувального акту, а суди не досліджували речові докази. Натомість у резолютивній частині вироку є посилання на електронні носії інформації, на яких зафіксовано хід та результати проведення процесуальних та слідчих дій. Такими носіями є додатки до протоколів пред`явлення осіб для впізнання за фотознімками - оптичні диски, на яких міститься відеофіксація самої слідчої дії.
Отже, колегія суддів вважає безпідставними твердження захисника про невідкриття стороні захисту матеріалів досудового розслідування.
Що стосується тверджень захисника про незаконність і необґрунтованість судових рішень в частині призначення ОСОБА_7 покарання, то на думку Суду вони не заслуговують на увагу, виходячи з нижченаведеного.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
З матеріалів справи вбачається, що при призначенні ОСОБА_7 покарання суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, конкретні обставини їх вчинення, відсутність обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, а також дані про особу винного.
Таким чином, повною мірою врахувавши всі вказані обставини, суд першої інстанції, належно умотивувавши своє рішення, керуючись вимогами виваженості та справедливості, дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі за ч. 1 ст. 408 КК - на строк 5 років; за ч. 1 ст. 111 КК - на строк 15 років. Остаточне покарання суд визначив шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.
З таким рішенням погодився й суд апеляційної інстанції та зазначив, що ОСОБА_7, будучи військовослужбовцем військової служби, в період збройного конфлікту скоїв дезертирство та державну зраду, коли від військовослужбовців особливо вимагається бути високо дисциплінованими та мати високу моральну і патріотичну свідомість. Однак, протиправні дії ОСОБА_7 свідчать про його негативне ставлення до служби та свого військового обов`язку, вони безумовно є ганебним прикладом нехтування засудженим вимогами військової дисципліни, що підриває боєздатність ЗС України в цілому.
Колегія суддів касаційного суду вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання відповідає приписам статей 50, 65 КК, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, домірним вчиненому.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, судові рішення слід залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд