ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 641/8955/21
провадження № 61-16107св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кривошеєнко Ольги Юріївни на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 03 липня 2023 року у складі судді Богдан М. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики,
ВСТАНОВИВ
Короткий зміст позовних вимог
В листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути солідарно з відповідачів грошові кошти у розмірі 1 129 000 грн.
В обґрунтування вимог вказував, що 16 лютого 2018 року ОСОБА_3 позичив у нього грошові кошти у розмірі 135 000 грн, що еквівалентно 5 000 дол. США строком до 01 липня 2018 року. Зазначена позика оформлена відповідно до вимог діючого ЦК України письмовою розпискою з місцем виконання в Харкові. Сума боргу за договором позики від 16 лютого 2018 року становила 130 000 грн та розраховувалась наступним чином: позичена сума коштів 135 000 грн (еквівалент 5 000 дол. США на день звернення до суду), 5 000 грн частково повернута сума у 2020 році. Крім того, він та ОСОБА_3 08 вересня 2010 року уклали договір позики на виконання умов якого позивач передав відповідачу строком до 08 грудня 2010 року грошову суму у розмірі 1 000 000 грн. Відповідач не виконав зобов`язання за зазначеним договором належним чином, сплативши позивачу суму позики у 2020 році лише частково в розмірі 6 000 грн. Таким чином, сума боргу за договором позики від 08 вересня 2010 року становила 994 000 грн та розраховувалась наступним чином: позичена сума коштів 1 000 000 грн, 6 000 грн частково повернута сума у 2020 році. Отже загальна сума боргу відповідача за договорами позики станом на день звернення з позовом до суду становить 1 129 000 грн.
Крім того, зобов`язання боржника з повернення позики за борговою розпискою від 16 лютого 2018 року та договором позики від 08 вересня 2010 року забезпечені договорами поруки, укладеними між позивачем та ОСОБА_2 .
Разом з тим, ОСОБА_3 заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Комінтернівський районний суд м. Харкова рішенням від 03 липня 2023 року у задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції виходив з того, що початком перебігу позовної давності є строк, до якого мало бути виконано зобов`язання за договором позики від 08 вересня 2010 року - 08 грудня 2013 року, та за розпискою від 16 лютого 2018 року - 01 липня 2021 року. Проте з цим позовом до суду позивач звернувся 22 листопада 2021 року.
Суд зазначив, що надані представником позивача копії розписок від 20 травня 2020 року про отримання позивачем від ОСОБА_3 грошових коштів в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 08 вересня 2010 року та від 16 лютого 2018 року, складені в присутності двох свідків, підписані лише самим позивачем, не містять підпису ОСОБА_3, та не містять даних про свідків, в присутності яких позивач отримав від відповідача грошові кошти, та не містять їх підписів, що не дає можливості підтвердити чи спростувати вказаний факт. Крім того, оригіналів зазначених документів суду надано не було.
Таким чином, враховуючи, що позивач звернувся до суду поза межами визначеного законом строку, доказів того, що позовна давність пропущена з поважних причин, та доказів, що підтверджують неможливість позивача звернутися до суду з позовом в межах позовної давності не надано, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності.
Харківський апеляційний суд постановою від 10 жовтня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кривошеєнко О. Ю. задовольнив частково.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 03 липня 2023 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення суми за договором від 16 лютого 2018 року скасував. Позовні вимоги ОСОБА_1 у цій частині задовольнив.
Стягнув солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 16 лютого 2018 року у розмірі 127 500 грн.
В іншій частині рішення суду залишив без змін.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що борг за договорами позики від 08 вересня 2010 року та від 16 лютого 2018 року відповідачем в повному обсязі позивачу повернуто не було.
Однак, позовна давність за договором позики від 08 вересня 2010 року спливла 08 грудня 2013 року, а ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом лише в листопаді 2021 року, тобто з пропуском позовної давності. При цьому, часткове погашення боргу на суму 6 000 грн у травні 2020 року не впливає на переривання позовної давності, оскільки сплата коштів відбулась поза межами позовної давності. За таких обставин висновки суду першої інстанцій про пропуск позовної давності щодо позовних вимог стосовно стягнення боргу за договором позики від 08 вересня 2010 року відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог стосовно стягнення боргу за розпискою від 16 лютого 2018 року, суд першої інстанції не звернув уваги, що останнім днем звернення до суду з позовом у межах трирічного строку позовної давності було 01 липня 2021 року, а Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" щодо продовження позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02 квітня 2020 року, з огляду на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин, який діяв до 01 травня 2023 року, позовна давність не пропущена.
Оскільки позичальник свої зобов`язання за договором позики не виконав, кредитор вправі вимагати повернення позики в судовому порядку. Крім того, перед кредитором разом з позичальником має нести відповідальність і поручитель, у тому ж обсязі, що і боржник.
Порука ОСОБА_2 за договором позики, оформленого розпискою від 16 лютого 2018 року, в межах заявлених позивачем вимог, не припинена.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги
У листопаді 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кривошеєнко О. Ю. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 03 липня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року, в якій просить оскаржені судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Представник заявника зазначає, що суди не врахували правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та Верховним Судом у постанові від 22 січня 2019 року у справі № 437/2726/13-ц.
Крім того, суди безпідставно не прийняли до уваги докази переривання позовної давності, оскільки матеріалами справи підтверджується часткове виконання відповідачем зобов`язань з повернення боргу (за договором позики від 08 вересня 2010 року) у травні 2020 року, а тому позивач не пропустив строк звернення до суду з цим позовом.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2024 року від представника ОСОБА_3 - адвоката Ашурової А. Р. до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній частині - без змін.
Зауважувала, що довідки від 20 травня 2020 року є недостовірними, оскільки жодних погашень за договорами позики ОСОБА_3 не здійснював, тому такі довідки не є належними доказами. Ці довідки підписані лише самим позивачем, не містять підпису ОСОБА_3 та даних про свідків, їх підписи, що не дає можливості підтвердити чи спростувати зазначений факт.
Разом з тим, позивач не надав судам попередніх інстанцій належні та допустимі докази того, що у нього існували об`єктивні, непереборні, істотні труднощі для звернення з цим позовом до суду у строк, передбачений частиною першою статті 261 ЦК України.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 20 грудня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Комінтернівського районного суду м. Харкова.
05 січня 2024 року цивільна справа № 641/8955/21 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, з`ясовані судами
08 вересня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики, за яким ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 000 000 грн та зобов`язався їх повернути до 08 грудня 2010 року (а. с. 15).
Згідно з розпискою від 16 лютого 2018 року ОСОБА_3 взяв у борг 135 000 грн в еквіваленті 5 000 дол. США, на строк до 01 липня 2018 року (а. с. 4).
За договором поруки від 16 лютого 2018 року ОСОБА_2 зобов`язався перед ОСОБА_1 відповідати за виконання ОСОБА_3 зобов`язань за договором позики, оформленого розпискою від 16 лютого 2018 року (а. с. 5).
Відповідно до розписок від 20 травня 2020 року вбачається, що ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3 грошову суму 6 000 грн в рахунок погашення боргу за договором позики від 08 вересня 2010 року та грошову суму 5 000 грн в рахунок погашення боргу за договором позики, оформленого розпискою від 16 лютого 2018 року, в присутності двох свідків. Зазначені розписки містять підпис лише ОСОБА_1 (а. с. 16-17).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заявник оскаржує судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення боргу за договором позики від 08 вересня 2010 року, тому Верховний Суд в іншій частині судові рішення не переглядає.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно із частинами першою, другою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини першої статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з вимогами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.
Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора (частини перша, четверта статті 545 ЦК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Суди встановили існування у ОСОБА_3 боргу перед позивачем за договорами позики від 08 вересня 2010 року та від 16 лютого 2018 року, оскільки матеріали справи не містять належних, допустимих та безсумнівних доказів щодо виконання відповідачем своїх зобов`язань.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції, ОСОБА_3 заявив про застосування наслідків спливу позовної давності.
Відповідно до вимог статті 256 ЦК України позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України встановлена тривалість загальної позовної давності у три роки.
Початок перебігу позовної давності визначається в статті 261 ЦК України.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
За статтею 261 ЦК України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи є порушеним право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону.
Початок перебігу позовної давності, підстави зупинення та переривання перебігу позовної давності визначені законодавством у імперативних нормах матеріального права, проте частина п`ята статті 267 ЦК України надає суду право визнавати поважними причини пропуску позовної давності і захищати порушене право.
Відмовити у позові у зв`язку з пропуском позовної давності можна лише за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
Судами встановлено, що відповідно до умов, визначених у договорі позики від 08 вересня 2010 року, сума боргу 1 000 000 грн, повинна бути повернута позивачу до 08 грудня 2010 року.
Позовна давність за цим договором позики спливає 08 грудня 2013 року.
Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що у договорі позики від 08 вересня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, сторони визначили строк виконання зобов`язання - 08 грудня 2010 року, а з позовом про стягнення боргу за цим договором позивач звернувся лише у листопаді 2021 року, та відповідач заявив в суді першої інстанції про застосування наслідків спливу позовної давності, дійшов обґрунтованого висновку про застосування положення частини четвертої статті 267 ЦК України та відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_3 боргу за вказаним договором у зв`язку зі спливом позовної давності.
Доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно не прийняли до уваги докази переривання позовної давності, оскільки матеріалами справи підтверджується часткове виконання відповідачем зобов`язань з повернення боргу (за договором позики від 08 вересня 2010 року) у травні 2020 року, а тому позивач не пропустив строк звернення до суду з цим позовом, є безпідставними з огляду на наступне.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (стаття 264 ЦК України).
Тлумачення статті 264 ЦК України свідчить, що переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності.
Такий висновок зроблено в постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-1996цс16 та постановах Верховного Суду від 22 листопада 2023 року у справі № 712/4368/21, від 19 квітня 2024 року у справі № 518/776/20.
Тому касаційний суд відхиляє зазначені доводи, оскільки часткове погашення боргу на суму 6 000,00 грн у травні 2020 року, з урахуванням встановлених обставин, мали місце поза межами позовної давності.
Аргументи касаційної скарги про те, що суди не врахували правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та Верховним Судом у постанові від 22 січня 2019 року у справі № 437/2726/13-ц колегія судів відхиляє, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.