ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 509/7127/21
провадження № 61-10112св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Судакова Валерія Валерійовича на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області
від 02 листопада 2022 року у складі судді Кочко В. К. та постанову Одеського апеляційного суду від 06 червня 2024 року у складі колегії суддів:
Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Сегеди С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2021 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат
Судаков В. В., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
2. Позовна заява мотивована тим., що 10 грудня 2015 року між
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір позики шляхом видачі розписки, за умовами якого позикодавець надав позичальнику грошові кошти у розмірі 40 000,00 доларів США, які ОСОБА_2 зобов`язалася повернути не пізніше 60 діб з дня вимоги та сплатити 10,2 % річних на суму неповерненого боргу за користування грошовими коштами.
3. 16 вересня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір про відступлення права вимоги за договором позики, на час укладення якого грошові кошти позичальниця не повернула.
4. 22 вересня 2021 року на адресу відповідачки направлено вимогу про повернення грошових коштів за договором позики.
5. У зв`язку із невиконанням ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором позики, позивач, як новий кредитор у зобов`язанні, звернувся до суду з цим позовом, у якому просив стягнути з останньоъ на його користь грошові кошти у сумі 66 705,00 доларів США, з яких 40 000,00 доларів США - сума основного боргу та 26 705,00 доларів США - сума процентів за користування позикою за період
з 10 грудня 2015 року по 14 грудня 2021 року.
6. Заперечуючи проти задоволення позову відповідачка посилалася на те, що на момент укладення договору позики вона перебувала у шлюбі із сином позивача - ОСОБА_4, а грошові кошти за цим договором позичалися на потреби сім`ї і були повністю виплачені подружжям у період шлюбу на користь
ОСОБА_3, боргова розписка була повернута саме її чоловіку ОСОБА_4 .
Короткий зміст рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
7. Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області
від 02 листопада 2022 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
8. Суд першої інстанції, оцінюючи здобуті у справі докази, за своїм внутрішнім переконанням щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємності, вважав, що вимоги позову не підлягають задоволенню.
9. Постановою Одеського апеляційного суду від 13 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 листопада 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення.
Позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 10 грудня 2015 року у розмірі 66 705,00 доларів США, яка складається із: 40 000,00 доларів США - основний борг, 23 460,00 доларів США - за користування грошовими коштами.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
10. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на момент укладення договору про відступлення права вимоги від 16 вересня 2021 року ОСОБА_2 своїх зобов`язань не виконала, у зазначені строки гроші не повернула, у зв`язку із чим виникла заборгованість за договором позики у розмірі 66 705,00 доларів США, яка підлягає стягненню в судовому порядку.
11. Постановою Верховного Суду від 26 липня 2023 рокукасаційну скаргу ОСОБА_2, подану представницею - адвокаткою Другановою В. А., задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 13 березня
2023 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
12. Постанова Верховного Суду мотивована тим, щовідповідачка, посилаючись на виконання своїх зобов`язань та повернення позики подружжям у період шлюбу, надала скріншот електронного листування між нею та ОСОБА_3 у месенджері, а також заяву про виклик ОСОБА_3 в судове засідання з метою допитати його як свідка. Проте суди не допитали його у судовому засіданні та не з`ясували, чи ОСОБА_3 заперечував обставин того, що він вів листування з
ОСОБА_2, про яке зазначено у поданих відповідачем роздруківках, сторона позивача не ставила під сумнів відповідність поданої відповідачем паперової копії такого листування її електронному оригіналу, а тому суд апеляційної інстанції повинен був надати оцінку цьому електронному доказу нарівні з іншими доказами у справі.
13. Втім, суд апеляційної інстанції у своїх висновках лише послався на те, що складена відповідачем розписка знаходиться у позивача, не надавши оцінку всім наявним доказам. Відсутність у відповідача розписки не усуває обов`язок позивача заперечувати проти доводів відповідача про повернення грошових коштів первісному кредиторові.
14. З огляду на вказане Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції не дослідив усі наявні у матеріалах справи докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
15. При новому розгляді справи, постановою Одеського апеляційного суду від 06 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
16. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не доведено належним чином обґрунтованість підстав позову, а саме те, що на момент укладення договору про відступлення права вимоги від 16 вересня 2021 року ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором позики не виконала, у зазначені строки гроші не повернула, у зв`язку із чим у неї виникла заборгованість за договором позики в розмірі 66 705,00 доларів США, яка підлягає стягненню у судовому порядку. Й, навпаки, відповідачкою ОСОБА_2 повністю спростовані підстави позову та доведено належним чином, що 16 вересня 2021 року було відступлено право вимоги за неіснуючим боргом.
17. Апеляційний суд встановив, що 17 січня 2022 року відбувалась телефонна розмова ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в процесі якої останній підтвердив, що ОСОБА_2 йому нічого не винна і грошові кошти за борговою розпискою йому повернуті, розписка передана чоловіку ОСОБА_4 .
18. В судовому засіданні від 16 травня 2024 року суд апеляційної інстанції дослідив скріншот електронного листування між відповідачкою та первісним кредитором ОСОБА_3 у месенджері Viber (т. 1, а.с. 66-76), надану суду апеляційної інстанції аудіозапис вказаної розмови від 17 січня 2022 року, стенограму телефонної розмови від 17 січня 2022 року (т. 3, а.с. 33-35), та дійшов висновку, що з достовірністю підтверджується, що грошові кошти за борговою розпискою повернуті позичальнику за час шлюбу подружжям ОСОБА_1, боргова розписка була передана позичальником чоловіку ОСОБА_4 .
19. Також суд зазначав, що в судовому засіданні 16 травня 2024 року було допитано у якості свідка позичальника ОСОБА_3, але вказаний свідок ухилявся від надання правдивих відповідей на запитання суду, що свідчить про його недобросовісність.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
20. У липні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 - адвоката Судакова В. В. на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 листопада 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 06 червня 2024 року.
21. Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2024 рокувідкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
22. Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
23. У касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
24. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17, від 23 січня
2019 року у справі № 355/385/17, від 11 червня 2019 року у справі № 904/2882/18, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 20 травня 2021 року у справі № 910/24368/14, від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, від 19 січня
2022 року у справі № 922/1246/21, від 29 червня 2022 року у справі № 904/7701/21, від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
25. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки наявності боргової розписки у позивача, яка є допустимим доказом невиконання відповідачкою грошових зобов`язань за договором позики.
26. При цьому, досліджений апеляційним судом аудіофайл не може бути допустимим доказом, який підтверджує відсутність боргових зобов`язань відповідачки ОСОБА_2 перед ОСОБА_3 .
27. Свідок ОСОБА_3 заперечував обставину, що саме його голос є на цьому аудіофайлі. Єдиним способом встановити чий голос записаний на цьому аудіофайлі могли бути висновки фоноскопічної експертизи, про призначення якої ніхто з учасників процесу не заявляв.
28. Однак, навіть якщо б і було доведено, що на цьому аудіофайлі записана телефонна розмова ОСОБА_2 з ОСОБА_6, то такий запис є недопустимим доказом, оскільки ОСОБА_6 мав законні підстави вважати, що його телефонна розмова є таємничою для будь-яких інших осіб, в тому числі і суду, аудіозапис є різновидом втручання у приватне спілкування між ними і аудіоконтроль такого запису може бути доказом, тільки якщо слідчий суддя виключно у кримінальному провадженні виніс про таке ухвалу на підставі клопотання слідчого, погодженого прокурором.
29. Тим більше, що з цієї розмови неможливо встановити, про яку саме розписку йде мова. Крім того, аудіозаписи телефонних розмов учасників справи не можуть бути підтвердженням вчинення правочину у письмовій формі.
30. Вказував, що всупереч обов`язковим вказівкам, які містились у постанові Верховного Суду від 13 березня 2023 року, суд апеляційної інстанції під час допиту ОСОБА_3 не з`ясував, чи він заперечував обставини ведення листування з ОСОБА_2, про яке зазначено у поданих відповідачкою роздруківках. Водночас з наданого відповідачкою електронного доказу - листування нібито її з ОСОБА_3, не можливо встановити авторів листування. Наданий відповідачкою скріншот електронного листування між відповідачкою та первісним кредитором ОСОБА_3 у месенджері Viber, не містить електронного підпису, що унеможливлює ідентифікацію відправника повідомлення.
31. Також зазначав, що апеляційний суд, дійшовши висновку про недобросовісність, суперечливість позивача, мав проаналізувати фактичні його дії та послатися на конкретні допустимі докази, які свідчать про такі недобросовісні, суперечливі дії. За відсутності посилання на такі фактичні дії, висновки суду про недобросовісність позивача є припущенням.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
32. У серпні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник ОСОБА_2 - адвокат Заяць К. В. просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на те, що рішення судів ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права на підставі належним чином оцінених доказів і доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів у справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
33. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики шляхом видачі розписки, за умовами якого позикодавець надав позичальнику грошові кошти у розмірі 40 000,00 доларів США, які ОСОБА_2 зобов`язалась повернути не пізніше 60 діб з дня вимоги та сплатити 10,2% річних на суму неповерненого боргу за користування грошовими коштами.
34. 16 вересня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір про відступлення права вимоги за договором позики, за умовами якого первісний кредитор відступає новому кредитору належне первісному кредитору право вимоги первісного кредитора до позичальника - ОСОБА_2 за договором позики від 10 грудня 2015 року.
35. 22 вересня 2021 року на адресу відповідачки направлено вимогу про повернення грошових коштів за договором позики.
36. Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що він є новим кредитором за вказаним договором позики від 10 грудня 2015 року, а відповідачка не виконала свої зобов`язання за договором та позику не повернула.
37. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідачка не заперечувала факт укладення договору позики 10 грудня 2015 року між нею та ОСОБА_3, проте зазначала, що на момент оформлення розписки вона знаходилась у зареєстрованому шлюбі з сином позивача - ОСОБА_4, що підтверджується наявним у матеріалах справи свідоцтвом про реєстрацію шлюбу. Грошові кошти за вищевказаною розпискою отримувались на задоволення сімейних потреб та були виплачені в повному обсязі ОСОБА_3 подружжям у період зареєстрованого шлюбу, боргова розписка була повернута саме її чоловіку ОСОБА_4 .
38. На підтвердження зазначених обставин відповідачка надала скріншот електронного листування між нею та ОСОБА_3 у месенджері Viber та аудіозапис розмови між ними від 17 січня 2022 року, стенограму телефонної розмови від 17 січня 2022 року, у якій ОСОБА_3 підтвердив повернення йому грошових коштів.
39. Також в судовому засіданні 16 травня 2024 року було допитано у якості свідка позичальника ОСОБА_3, який зазначив, що такої розмови з ОСОБА_2 він не пам`ятає, свій голос не впізнає.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
40. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
41. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
42. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
43. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
44. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
45. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
46. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
47. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
48. Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають.
49. За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
50. Відповідно до положень статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
51. Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
52. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
53. Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
54. У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання "наявність боргового документа у боржника" варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне.
55. Водночас, відсутність у відповідача розписки не усуває обов`язок позивача заперечувати проти доводів відповідача про повернення грошових коштів первісному кредиторові.
56. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
57. За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
58. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
59. У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
60. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
61. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року в справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23) зроблено висновок, що:
"35. З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).
36. Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі
№ 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати.
37. Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
38. При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.
51. Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі".
62. Як вбачається з матеріалів цієї справи, відповідачка не заперечувала факт укладення договору позики від 10 грудня 2015 року, проте зазначала, що на момент укладення договору позики вона перебувала у шлюбі із сином позивача - ОСОБА_4, а грошові кошти за цим договором позичалися на потреби сім`ї і були повністю виплачені подружжям у період шлюбу на користь ОСОБА_3, боргова розписка була повернута саме її чоловіку ОСОБА_4, на підтвердження чого надала скріншот електронного листування між нею та
ОСОБА_3 у месенджері Viber, аудіозапис розмови між ними від 17 січня
2022 року, стенограму телефонної розмови від 17 січня 2022 року, у яких
ОСОБА_3 фактично підтвердив повернення йому грошових коштів, зазначав, що відповідачка йому нічого не винна, а її розписку він повернув ОСОБА_4 .
63. При новому розгляді справи апеляційний суд дослідив вказані докази, допитав у якості свідка ОСОБА_3 та дійшов обґрунтованого висновку, що грошові кошти за борговою розпискою були повернуті позикодавцю за час шлюбу подружжя ОСОБА_1, боргова розписка була повернута чоловіку
ОСОБА_4 .
64. Доводи касаційної скарги про те, що наданий відповідачкою скріншот електронного листування між відповідачкою та первісним кредитором
ОСОБА_3 у месенджері Viber не містить електронного підпису, що унеможливлює ідентифікацію відправника повідомлення, є безпідставними, оскільки електронний доказ на відміну від електронного документу не завжди містить електронний підпис. Крім того, сторона позивача не ставила під сумнів відповідність поданої відповідачкою паперової копії такого листування її електронному оригіналу.
65. Верховний Суд зазначає, що в даній справі електронне листування надає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст, а тому обґрунтовано прийняте апеляційним судом як доказ та йому надана оцінка сукупно з іншими доказами у справі.
66. Щодо доводів касаційної скарги про те, що аудіозапис може бути доказом, тільки якщо слідчий суддя виключно у кримінальному провадженні постановить відповідну ухвалу на підставі клопотання слідчого, погодженого прокурором, суд зазначає, що у цивільно-процесуальному законодавстві передбачено подання сторонами відео- та звукозаписів як електронних доказів відповідно до вимог статті 100 ЦПК України.
67. В рамках розгляду цієї справи під час допиту у судовому засіданні 16 травня 2024 року свідок ОСОБА_3 зазначав, що не пам`ятає цієї розмови, однак клопотань про призначення у справі фоноскопічної експертизи сторона позивача не заявляла. Крім того, у суді апеляційної інстанції останній не зазначав, що аудіозапис порушує його особисті права та є втручанням у його приватне спілкування.
68. В даному випадку, за відсутності переконливих аргументів і доказів, які б ставили під сумнів допустимість зазначеного аудіозапису як доказу, суд апеляційної інстанції правильно визнав його речовим доказом.
69. Схожий висновок викладено у постановах Верховного Суду
від 25 серпня 2020 року у справі № 553/1268/15-ц (провадження № 61-2458св19), від 21 листопада 2023 року у справі № 553/1268/15-ц.
70. Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
71. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження
№ 14-446цс18).
72. Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17,
від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, від 11 червня 2019 року у справі
№ 904/2882/18, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 20 травня 2021 року у справі № 910/24368/14, від 15 червня 2021 року у справі
№ 904/5726/19, від 19 січня 2022 року у справі № 922/1246/21, від 29 червня
2022 року у справі № 904/7701/21, від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21, на які посилався заявник у касаційній скарзі.
73. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.
74. Колегія суддів вважає, що за обставин цієї справи рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.