П
ОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 947/12873/23
провадження № 51-862км24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючої ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023163480000186, за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Хмільника Вінницької області, зареєстрованого в тому АДРЕСА_1, жителя АДРЕСА_2, неодноразово судимого, останнього разу засудженого за вироком Київського районного суду м. Одеси від 25 липня 2022 року за частинами 1, 2 ст. 185, ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК, статтями 70, 71 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 2 місяці, 18 листопада 2022 року звільненого у зв`язку з відбуттям покарання,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 360, ч. 4 ст. 185 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
1. Київський районний суд м. Одеси вироком від 13 червня 2023 року засудив ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 360 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, за ч. 4 ст. 185 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначив йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, а на підставі ст. 75 КК звільнив його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік 6 місяців та покладено на нього передбачені ст. 76 КК обов`язки: протягом іспитового строку періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця свого проживання, роботи або навчання.
2. За вироком суду, ОСОБА_6 в умовах воєнного стану 28 березня 2023 року близько 20:00, перебуваючи в підвальному приміщенні під`їзду № 2 будинку на вул. Ільфа та Петрова, 63/1 у м. Одесі, за допомогою заздалегідь підготовленого канцелярського ножа умисно пошкодив телекомунікаційну мережу шляхом демонтажу обладнання, що спричинило припинення надання телекомунікаційних послуг, після чого вчинив крадіжку 98 метрів кабелю "UTP 4x2", належного ТОВ "Інфомір", загальною вартістю без урахування ПДВ 646,8 грн.
3. Одеський апеляційний суд 24 жовтня 2023 року скасував вирок Київського районного суду м. Одеси від 13 червня 2023 року в частині призначеного покарання та ухвалив новий вирок, яким призначив засудженому ОСОБА_6 покарання за ч. 1 ст. 360 КК у виді обмеження волі на строк 2 роки, за ч. 4 ст. 185 КК - у виді позбавлення волі на строк 5 років, а на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. У решті вирок залишено без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4. Засуджений ОСОБА_6, посилаючись у касаційній скарзі на істотне порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати його вирок і залишити без зміни вирок місцевого суду. На думку заявника, апеляційний суд, розглядаючи справу за апеляційною скаргою прокурора, ухвалив рішення про скасування вироку в частині застосування до ОСОБА_6 ст. 75 КК без урахування даних про його особу, зокрема того, що він хоча і вважається раніше судимим, проте за раніше вчинені злочини повністю відбув покарання, у вчиненому визнав свою вину, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, вирішив стати на шлях виправлення, потерпілий не мав до нього матеріальних претензій. Засуджений наголошує, що суд апеляційної інстанції зробив хибні висновки про неможливість досягнення мети покарання без його ізоляції від суспільства.
Позиції учасників судового провадження
5. Прокурор ОСОБА_5 вважала, що касаційна скарга засудженого підлягає частковому задоволенню. Просила вирок апеляційного суду змінити, закривши кримінальне провадження стосовно ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 185 КК, оскільки втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, а в решті, а саме в частині засудження ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 360 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, просила залишити це рішення суду апеляційної інстанції без зміни.
6. Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися.
Мотиви Суду
7. Згідно з ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, водночасвправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.
8. За приписами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
9. У касаційній скарзі засуджений не заперечує висновків суду про доведеність його винуватості у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 360 КК.
10. Проте 18 липня 2024 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 3886-IX "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів", який набув чинності 09 серпня 2024 року.
11. Згідно із цим Законом ст. 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) викладено в новій редакції, якою встановлено санкції за: 1) дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує
0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; 2) дії, передбачені ч. 1 вказаної статті, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; 3) повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами 1 або 2 цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню; 4) дії, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, вчинені особою, яка три і більше разів протягом року піддавалася адміністративному стягненню за дрібне викрадення чужого майна.
12. Указаними змінами, зокрема, збільшено вартість предмета дрібної крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати (з 0,2 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), яка є визначальною для розмежування кваліфікації дії між дрібною крадіжкою, передбаченою ст. 51 КУпАП, та, зокрема, крадіжкою, передбаченою ст. 185 КК.
13. За правилами ч. 6 ст. 3 КК, зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення.
14. Статті 185, 190, 191 КК фактично містять відсилання до ст. 51 КУпАП, яка, встановлюючи верхню межу вартості викраденого майна для кваліфікації його як дрібного викрадення, тим самим визначає нижню межу цього параметра для кримінальної відповідальності за крадіжку, шахрайство, привласнення чи розтрату чужого майна.
15. Таким чином кількісна зміна розміру дрібного викрадення з 0,2 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян безпосередньо вплинула на суть таких кримінально караних діянь, як крадіжка, шахрайство, привласнення та розтрата, адже в тексті кримінального закону цей розмір прямо не визначено і він указаний законодавцем у ст. 51 КУпАП.
16. Отже, з часу набуття чинності Законом № 3886-IX (09 серпня 2024 року) кримінальна відповідальність за статтями 185, 190, 191 КК може настати, лише якщо розмір викраденого перевищує 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
17. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 4 КК кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.
18. Водночас ст. 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
19. Частиною 1 ст. 5 КК передбачено, що закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
20. Тож фактична декриміналізація викраденого майна, вартість якого не перевищує
2 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, має зворотну дію в часі та "скасовує кримінальну протиправність діяння" у значенні ст. 5 КК.
21. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією об`єднаної палатиКасаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 07 жовтня 2024 року в справі № 278/1566/21.
22. Відповідно до п. 5 підрозд. 1 розд. ХХ Податкового кодексу України для кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розд. IV цього Кодексу для відповідного року.
23. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 засуджено, зокрема, за вчинення крадіжки 28 березня 2023 року. Вартість викраденого майна на момент вчинення кримінального правопорушення становила 646,80 грн.
24. У 2023 році 2 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян, передбачені ст. 51 КУпАП, становили 2684 грн.
25. За наведених обставин, а також з урахуванням положень ст. 58 Конституції України та ст. 5 КК,ОСОБА_6 учинив дрібну крадіжку, за що передбачено адміністративну відповідальність за ст. 51 КУпАП.
26. Згідно з п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається у разі, якщо втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
27. Відповідно до абз. 5 ч. 7 ст. 284 КПК ухвала про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК, постановляється судом з урахуванням особливостей, визначених ст. 479-2 цього Кодексу.
28. Статтею 479-2 КПК передбачено, що суд здійснює судове провадження щодо діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, у загальному порядку, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
29. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 434 КПК касаційний розгляд здійснюється за правилами розгляду в суді апеляційної інстанції з урахуванням особливостей, передбачених гл. 32 вказаного Кодексу. При цьому суд касаційної інстанції має керуватися ст. 440 КПК.
30. За приписами ст. 440 КПК суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
31. З огляду на викладене, беручи до уваги позицію засудженого, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування вироку апеляційного суду в частині засудження ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 185 КК із закриттям кримінального провадження в цій частині на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК.
32. Крім того, ОСОБА_6 засуджено за умисне пошкодження телекомунікаційної мережі, що спричинило припинення надання телекомунікаційних послуг.
33. У касаційній скарзі засуджений порушує питання про недотримання судом апеляційної інстанції вимог закону, пов`язаних із призначенням покарання.
34. Статтями 50 і 65 КК передбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
35. За приписами ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч. 3 ст. 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
36. Вирішення зазначеного питання належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
37. Апеляційний суд, розглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, який просив скасувати вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання зі звільненням винуватого від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК і ухвалити новий вирок, яким призначити винуватому реальне покарання, дійшов висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, підлягають задоволенню, а вирок суду першої інстанції в частині звільнення засудженого від відбування покарання - скасуванню, та ухвалив вирок, яким за ч. 1 ст. 360 КК призначив ОСОБА_6 покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
38. Апеляційний суд звернув увагу на те, що суд першої інстанції, приймаючи рішення про вид і розмір покаранняОСОБА_6, урахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу винного, обставини, які пом`якшують покарання: визнання вини, щире каяття у скоєному, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відсутність у потерпілого вимог матеріального характеру до обвинуваченого. Сукупність цих же обставин суд першої інстанції визнав такою, що спонукає до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання за правилами ст. 75 КК, що, як слушно відзначив апеляційний суд, суперечить вимогам чинного кримінального процесуального закону щодо необхідності належного обґрунтування рішення про можливість звільнення особи від відбування покарання з випробуванням.
39. З урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов обґрунтованого переконання, що, призначаючи ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст. 75 КК, суд першої інстанції не вказав жодних підстав, з яких визнав можливим виправлення обвинуваченого без відбування покарання, та не мотивував свого рішення про його звільнення від відбування покарання з випробуванням.
40. При цьому апеляційний суд зауважив, що місцевий суд належним чином не врахував, що ОСОБА_6 раніше неодноразово судимий за вчинення аналогічних злочинів проти власності, під час призначення покарання до нього вже застосовувалися положення ст. 75 КК і це не завадило обвинуваченому повторно вчинити умисні корисливі злочини. Зазначені обставини свідчать про стійке небажання ОСОБА_6 стати на шлях виправлення та спростовують висновок суду першої інстанції про можливість його виправлення без відбування покарання в умовах застосування положень статей 75, 76 КК.
41. Зважаючи на викладене, апеляційний суд обґрунтовано скасував вирок суду першої інстанції через неправильне звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.
42. Колегія суддів вважає безпідставними наведені в касаційній скарзі засудженого доводи про несправедливість призначеного йому судом апеляційної інстанції покарання.
43. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу засудженого необхідно задовольнити частково, а вирок апеляційного суду - змінити в порядку ч. 2 ст. 433 КПК із закриттям кримінального провадження в частині засудження ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 185 КК на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК.
Керуючись статтями 433, 434, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд