ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 159/7433/21
провадження № 51-7742км23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у закритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 27 червня 2023 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021030550001136, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та зареєстрованого у АДРЕСА_1, фактично проживаючого у АДРЕСА_2,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4, ч. 6 ст. 153 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 27 червня 2023 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 4, ч. 6 ст. 153 КК України і призначено покарання:
- за ч. 4 ст. 153 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років;
- за ч. 6 ст. 153 КК України у виді позбавлення волі на строк 15 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_8 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 15 років.
До набрання вироком законної сили ОСОБА_8 залишено запобіжний захід у виді тримання під вартою, строк відбування покарання визначено рахувати з дня набрання вироком законної сили і зараховано у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 27 жовтня 2021 року по день набрання вироком законної сили включно з розрахунку один день тримання під вартою відповідає одному дню позбавлення волі.
Включено інформацію про ОСОБА_8 до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи.
Вирішено питання про долю речових доказів.
Згідно з вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим у тому, що він у період із 17 по 24 жовтня 2021 року, у ранішню пору доби (точної дати та часу в ході досудового розслідування не встановлено), перебуваючи у ванній кімнаті будинку за місцем свого проживання по АДРЕСА_2, ігноруючи загальноприйняті норми моралі та поведінки у суспільстві, нехтуючи правом особи на статеву недоторканість, діючи умисно, з мотивів задоволення статевої пристрасті, достовірно знаючи, що його біологічна донька ОСОБА_9 є особою, яка не досягла чотирнадцяти років, і унаслідок малолітства не може усвідомлювати сутність та значення вчинюваних щодо неї дій, вчинив насильницькі дії сексуального характеру щодо останньої, незалежно від її добровільної згоди.
Крім цього, ОСОБА_8 27 жовтня 2021 року, приблизно о 12:00, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходячись у коридорі будинку за місцем свого проживання по АДРЕСА_2, діючи умисно, повторно вчинив насильницькі дії сексуального характеру щодо своєї малолітньої дочки ОСОБА_9, незалежно від її добровільної згоди.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7, зазначаючи про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення і закрити кримінальне провадження.
Аргументуючи свою позицію, стверджує, що обвинувальний вирок ґрунтується на припущеннях. Місцевий суд не надав належної оцінки порушенню права на захист ОСОБА_8 і його показанням, за яких останній категорично заперечував свою причетність до скоєного злочину і висловив версію подій, яку не було спростовано. Крім цього, на переконання сторони захисту, показання потерпілої і свідків, у тому числі психологів, не доводять винуватості ОСОБА_8 у скоєному.
Водночас захисник наголошує на помилковій кваліфікації інкримінованих протиправних дій ОСОБА_8, скільки в обвинувальному акті наведені обставини, які свідчать про скоєння продовжуваного злочину, а не двох окремих епізодів.
У свою чергу апеляційний суд на зазначені порушення уваги не звернув, не надав вмотивованих відповідей на усі доводи апеляційних скарг захисника і обвинуваченого, повторно не дослідив обставин, встановлених під час кримінального провадження, та постановив рішення, яке не відповідає вимогам статей 370, 404 і 419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримала вимоги касаційної скарги та просила її задовольнити на викладених підставах.
Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційну скаргу сторони захисту необґрунтованою, просив залишити її без задоволення, а судові рішення без зміни.
Мотиви Суду
За змістом ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, при цьому він перевіряє правильність застосування цими судами норм матеріального і процесуального права та правової оцінки з огляду на ті фактичні обставини справи, які встановлені й визнані доведеними судами першої та апеляційної інстанцій (судами факту).
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Під час вирішення питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу.
Перевіряючи доводи, наведені у скарзі, касаційний суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог закону; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно із ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.
Суд першої інстанції, виконуючи приписи ст. 94 КПК України, ретельно перевірив зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором фактичні дані, на підставі яких ОСОБА_8 було пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку. При цьому констатував, що надані стороною обвинувачення докази поза розумним сумнівом доводять скоєння ОСОБА_8 інкримінованих злочинів. З позицією місцевого суду погодився і суд апеляційної інстанції.
Суди навели переконливі аргументи на обґрунтування такого висновку, тому Верховний Суд вважає доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_7 такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи, виходячи з наступного.
Так, постановляючи вирок, суд послався на показання: свідка ОСОБА_10 (директора центру соціальних служб м. Ковель і практикуючого психолога), яка пояснила, що сім`я Прокопенків веде відсторонений спосіб життя і стоїть на обліку центру соціальних служб м. Ковель як родина, члени якої постраждали від домашнього насильства. 27 жовтня 2021 року, тобто у день останнього епізоду, малолітня ОСОБА_9 була налякана, малоговірка, однак показала місце цих подій і розповіла про минулий випадок здійснення сексуального насильства по відношенню до неї батьком; свідка ОСОБА_11, старшого інспектора сектору ювенальної превенції Ковельського РУП ГУНП у Волинській області, яка пояснила, що 27 жовтня 2021 року прибула у складі слідчо-оперативної групи на виклик до домоволодіння ОСОБА_12, де малолітня ОСОБА_9 повідомила про обставини здійснення сексуального насильства по відношенню до неї батьком цього ж дня і в минулому; показання психолога ОСОБА_13, який пояснив, що пояснення ОСОБА_9, отримані під час безпосереднього допиту, надані без тиску, однак їх потрібно сприймати критично, оскільки з огляду на сплив значного проміжку часу і малолітній вік потерпілої, на їх зміст могли впливати інші особи, зокрема мама.
Поміж зазначеного, місцевий суд послався й на ряд письмових доказів, зокрема:
- рапорт помічника чергового Ковельського РУП ГУНП у Волинській області, 27 жовтня 2021 року о 12:24 надійшло повідомлення від ОСОБА_14 (матері потерпілої), про те, що її чоловік і батько малолітньої - ОСОБА_8 у стані алкогольного сп`яніння зґвалтував доньку;
- протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 27 жовтня 2021 року, в якому міститься інформація, повідомлена ОСОБА_14 про скоєний ОСОБА_8 злочин;
- дані висновку судово-психіатричного експерта № 310 від 15 листопада 2021 року, відповідно до яких ОСОБА_9, спроможна надавати правильні свідчення лише щодо фактичного боку подій, які розгортались у рамках кримінальної ситуації, без усвідомлення внутрішнього змісту, морального і правового значення діянь; відповісти про обставини в межах відповідного часового простору, вказати на місце і особу підозрюваного - ОСОБА_8, послідовність, періодичність його дій; визначити власні, пов`язані з цим, негативні переживання. Також, індивідуально-психологічні особливості малолітньої свідчать, що остання не схильна до: надмірного фантазування чи замріяності; давати критичну оцінку можливих наслідків небажаних сексуальних взаємин не спроможна; її показання не містять явних суперечностей;
- дані звукозапису телефонної розмови із оператором лінії "102", на якому зафіксовано повідомлення ОСОБА_14, що її чоловік ОСОБА_8 27 жовтня 2021 року у стані алкогольного сп`яніння зґвалтував малолітню дочку ОСОБА_9 на веранді їх домоволодіння;
- дані допиту малолітньої потерпілої ОСОБА_9 в поряду ст. 225 КПК України, яка підтвердила, що 27 жовтня 2021 року на веранді будинку батько роздягнув її (зняв штани і труси), повернув до себе спиною, стояв позаду, тримав своїми руками за пояс з обох боків і робив поштовхувальні рухи чимось твердим в районі сідниць. Крім цього, таке відбувалось і раніше, в інший день, коли батько завів її у ванну кімнату та вчинив схожі дії.
З вироку вбачається, що суд належним чином обґрунтував, чому бере до уваги ці докази, та оцінив їх із дотриманням ст. 94 КПК України.
При цьому, місцевий суд вмотивовано спростував версію захисту про те, що ОСОБА_8 не вчиняв інкримінованих протиправних дій по відношенню до своєї малолітньої дочки, а також дав критичну оцінку наданим під час судового розгляду показанням потерпілої.
Так, в ході судового розгляду малолітня потерпіла ОСОБА_9 надала протилежні за змістом показання і фактично повідомила, що батько жодних дій сексуального характеру щодо неї не вчиняв. При цьому, заперечила надані в ході досудового розслідування показання, і пояснила, що раніше повідомила неправду.
Місцевий суд обґрунтовано надав критичну оцінку таким свідченням та прийшов до переконання, що зміна потерпілою первинних показань у бік виправдання дій батька можлива з огляду на емоційний стан останньої, її розумовий розвиток, значний проміжок часу, що минув, а також вплив матері.
У постанові Верховного Суду від 15 травня 2024 року (справа № 159/1381/22, провадження № 51-467км23) вказано, що беручи до уваги показання потерпілої, надані в порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, і відхиляючи надані в судовому засіданні, суди повинні проаналізувати причини їх зміни.
Згідно з ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки у тому числі показаннями отриманими у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу.
У цьому кримінальному провадженні місцевий суд встановив, що малолітня потерпіла ОСОБА_9 у присутності законного представника, педагога-психолога, представника ювенальної превенції, захисника і підозрюваного 10 листопада 2021 року була допитана слідчим суддею в порядку, передбаченому ст. 225 КПК України.
Під час такого допиту малолітня ОСОБА_9 розповіла про обставини вчинення ОСОБА_8 стосовно неї сексуального насильства.
Натомість, у судовому засіданні під час розгляду кримінального провадження потерпіла вже заперечувала наведені вище показання та вказала, що ОСОБА_9 жодних дій сексуального характеру стосовно неї не вчиняв.
Аналізуючи зміну показань малолітньою, місцевий суд взяв до уваги те, що її мати - ОСОБА_14, будучи заявником вчинення обвинуваченим протиправних дій щодо їх дочки, у подальшому висловлювала побоювання з приводу матеріальних труднощів, у зв`язку із взяттям обвинуваченого, як годувальника сім`ї, під варту, а в ході її допиту у суді в якості свідка, від дачі показань в порядку ст. 63 Конституції України відмовилась, пояснивши таку свою позицію небажанням свідчити проти свого чоловіка.
Також суд зважив на показання психолога ОСОБА_10 яка підтвердила, що показання, які надавала малолітня потерпіла ОСОБА_9 в ході досудового розслідування в порядку ст. 225 КПК України, були правдивими, і дівчинка не схильна до надмірного фантазування чи замріяності. В той же час ОСОБА_9 має пасивно-підкорювані особливості характеру, є досить віктимною і схильною потрапляти під психологічний вплив сильніших особистостей, зокрема матері.
Аналогічну думку у суді висловив і психолог ОСОБА_13, який ствердив, що надані малолітньою потерпілою показання у суді хоча і вважає такими, що надані без тиску, однак їх слід сприймати критично через сплив значного часу, з урахуванням віку потерпілої, а також можливого впливу на неї матері.
Враховуючи малолітній вік потерпілої, те що обвинувачений є її батьком, членом сім`ї, вплив на неї матері, суд прийшов до обґрунтованого висновку, що саме ці обставини в сукупності стали причиною зміни показань потерпілої.
Крім того, Верховний Суд зважає на те, що відеозапис надання потерпілою показань слідчому судді в порядку, передбаченому ст. 225 КПК, був предметом безпосереднього дослідження судів попередніх інстанцій, які під час розгляду кримінального провадження оцінили умови й обставини, за яких малолітня потерпіла надавала викривальні показання.
З огляду на викладене, суди з наведенням достатніх мотивів обґрунтовано врахували показання потерпілої, дані в порядку, передбаченому ст. 225 КПК, і відхилили її показання, надані під час судового розгляду.
Апеляційний суд перевірив висновки місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_8, визнав їх обґрунтованими та вмотивованими і відповідно до вимог ст. 419 КПК України навів достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.
Переконливих доводів, які б ставили під сумнів законність і умотивованість указаних висновків сторона захисту не наводить.
У своїй касаційній скарзі захисник посилається на порушення права на захист засудженого, оскільки останній був затриманий приблизно о 13:00 27 жовтня 2021 року і до 20:00 йому не було надано захисника. Обґрунтовуючи свою позицію, сторона захисту вказує, що ця обставина призвела до позбавлення ОСОБА_8 можливості отримати правову допомогу під час первинних слідчих дій.
Такі доводи є неспроможними з огляду на таке.
Як зазначив Верховний Суд у постановах від 08 грудня 2022 року (справа № 686/23029/18, провадження № 51-3593км20) та від 14 червня 2022 року (справа № 463/5551/15, провадження № 51-5789км21) затримання особи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення є подією, несподіваною для його учасників, а тому відсутність захисника у випадку, передбаченому ст. 208 КПК України, не може вважатися безумовним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Із матеріалів кримінального провадження, зокрема показань інспектора сектору реагування Ковельського РУП ГУНП у Волинській області ОСОБА_15 27 жовтня 2021 року після отримання повідомлення про злочин, ОСОБА_8 виявили тільки через певний проміжок часу, після чого доставили додому, де усі разом очікували прибуття слідчо-оперативної групи, яка провела огляд місця події, що був оформлений відповідним протоколом від 27 жовтня 2021 року. Також, у цей же день було повідомлено регіональний Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги для залучення захисника.
Дані протоколу огляду місця події суд визнав недопустимими і не взяв до уваги на підставі ч. 1, 2 ст. 87 КПК України з огляду на те, що слідчу дію проведено у присутності і з дозволу ОСОБА_14, однак без дозволу власника нерухомості - ОСОБА_8, чи попереднього дозволу суду в порядку статті 237 КПК України.
З огляду на викладені обставини, колегія суддів касаційного кримінального суду не вбачає підстав вважати, що у цьому кримінальному провадженні було порушено право ОСОБА_8 на захист за наведених захисником ОСОБА_7 обставин.
Що стосується аргументів касаційної скарги захисника про те, що за встановлених судом обставин мав місце один продовжуваний злочин, а не два окремих епізоди сексуального насильства ОСОБА_8 над малолітньою дочкою ОСОБА_9, то такі також є безпідставними враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 32 КК України повторністю кримінальних правопорушень визнається вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу. Повторність, передбачена частиною першою цієї статті, відсутня при вчиненні продовжуваного кримінального правопорушення, яке складається з двох або більше тотожних діянь, об`єднаних єдиним кримінально протиправним наміром.
Об`єднання тотожних діянь єдиним злочинним наміром означає, що до вчинення першого з низки тотожних діянь особа усвідомлює, що для реалізації її злочинного наміру необхідно вчинити декілька таких діянь, кожне з яких спрямовано на реалізацію цього наміру. Такі діяння не утворюють повторності, оскільки кожне з них стає елементом одиничного (єдиного) злочину і окремим (самостійним) злочином щодо будь-якого іншого з цих діянь бути не може. При повторності тотожних злочинів кожен із них має власну суб`єктивну сторону, зокрема самостійний умисел, який виникає щоразу перед вчиненням окремого злочину.
Судами встановлено, що засуджений ОСОБА_8 скоїв два окремі кримінальні правопорушення, які відокремлені тривалим часовим проміжком (щонайменше 3 дні), і кожного разу діяв з новим, а не єдиним кримінально протиправним наміром.
За цих обставин, дії ОСОБА_8 правильно кваліфіковані як вчинення насильницьких дій сексуального характеру, не пов`язаних із проникненням в тіло іншої особи (сексуальне насильство), вчинені щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди та вчинення цих же дій повторно.
Таким чином, матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судового рішення.
Призначене ОСОБА_8 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є необхідним і достатнім для виправлення винного та попередження вчинення нових злочинів.
Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга захисника ОСОБА_7 не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд