Постанова
Іменем України
04 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 755/12050/17
провадження № 61-6521 св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Пророка В. В.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач
-
ОСОБА_1,
представник позивача
-
адвокат Головко Дмитро Вікторович,
відповідачі:
Акціонерне товариство "Укрсоцбанк",
ОСОБА_2,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору іпотеки,
за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою її представником - ОСОБА_3, на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 грудня 2018 року, ухвалене суддею Астаховою О. О., та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року, прийнятуколегією суддів у складі Вербової І. М., Саліхова В. В., Поліщук Н. В.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк", яке у подальшому змінило назву на Акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - АКБ СР "Укрсоцбанк" та АТ "Укрсоцбанк"), ОСОБА_2, у якому просила визнати недійсним іпотечний договір від 30 листопада 2007 року, укладений між АКБ СР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 .
2. Позов мотивований тим, що у жовтні 1998 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вступили у фактичні шлюбні відносини. З моменту перебування у фактичних шлюбних відносинах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом, були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки. Факт їх проживання однією сім`єю без шлюбу з жовтня 1998 року по серпень 2013 року підтверджується рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 19 листопада 2013 року у справі № 755/27067/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю та поділ майна подружжя.
3. Водночас, як зʼясувала позивачка, 30 листопада 2007 року між АКБ СР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Т. В. та зареєстрований в реєстрі за № 2602, для забезпечення виконання зобов`язань останнього за Договором про надання відновлюваної кредитної лінії № 10-29/3829, укладеним того ж дня між тими самими сторонами (далі - спірний іпотечний договір).
4. Відповідно до умов спірного іпотечного договору ОСОБА_2 передав у іпотеку нерухоме майно (далі - спірне майно), а саме: 1) садовий будинок № НОМЕР_1 у Садівничому товаристві "Радист" (далі - СТ "Радист"), який складається з садового будинку загальною площею 389,4 кв. м (житловою площею 76,00 кв. м) та споруджень, які знаходяться у АДРЕСА_1, і належать ОСОБА_2 на праві приватної власності; 2) земельну ділянку НОМЕР_1 у СТ "Радист" площею 0,0592 гектара, що розташована у АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:66:605:0007) та належить ОСОБА_2 на праві приватної власності.
5. Позивачка стверджує, що спірне майно належить їй та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності. Це встановлено у зазначеному судовому рішенні у справі № 755/27067/13-ц, оскільки у порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судом визнане їх право власності на спірне майно - по частини цього майна.
6. На укладення спірного договору іпотеки позивачка згоди, передбаченої законодавством, не давала, а тому він, виходячи із положень статті 215 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (у актуальній редакції далі - ЦК України) має бути визнаним недійсним з моменту його вчинення.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
7. Рішенням від 13 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року, Дніпровський районний суд міста Києва відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
8. Суд першої інстанції мотивував своє судове рішення тим, що відсутність згоди співвласника спірного майна сама по собі не може бути підставою для визнання спірного іпотечного договору, фактично укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним. З урахуванням добросовісності як принципу цивільного судочинства та статті 369 ЦК України укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише у тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором діяли недобросовісно. Наприклад якщо буде встановлено, що третя особа знала чи за встановленими обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Це, зокрема, випливає з правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 27 січня 2016 року у справі № 6-1912 цс 15.
9. Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2, укладаючи спірний іпотечний договір із АКБ СР "Укрсоцбанк" щодо спірного майна, не повідомив цей банк про проживання однією сім`єю із ОСОБА_1 . Більше того, він гарантував банку, що на предмет іпотеки (спірне майно) не існує прав та вимог інших осіб, у тому числі тих, що не зареєстровані у встановленому законом порядку (пункт 1.6 спірного іпотечного договору). Отже, ОСОБА_2 діяв недобросовісно. А АКБ СР "Укрсоцбанк" не знав та не міг знати про відповідний факт 30 листопада 2007 року. Тому є підстави для застосування зазначеного правового висновку Верховного Суду України.
10. Водночас суд першої інстанції зауважив, що 25 лютого 2014 року позивачка дізналась та/або мала довідатись про наявність обтяження на спірне майно, передбачене спірним іпотечним договором.
11. Однак із відповідним позовом позивачка звернулась до суду 07 серпня 2017 року, тобто з пропуском загального строку позовної давності у три роки. Ані позивачка, ані її представник із заявою про поновлення пропущеного строку звернення з цим позовом до суду не звертались, як і не навели поважності причин такого пропуску.
12. АКБ СР "Укрсоцбанк" просило суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності, які суд першої інстанції й застосував, відмовивши у задоволенні позову.
13. Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності у цій справі, однак зазначив, що не погоджується з тим, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
14. 30 листопада 2007 року між АКБ СР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 був укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/3829. Для забезпечення виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за цим кредитним договором він уклав у цей же день з АКБ СР "Укрсоцбанк" іпотечний договір № 02-10/3986, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Т. В. та зареєстрований в реєстрі за № 2602.
15. За умовами спірного іпотечного договору ОСОБА_2 передав у іпотеку наступне нерухоме майно (спірне майно):
15.1. садовий будинок № НОМЕР_1 у СТ "Радист" площею 389,4 кв. м (житлова площа: 76,00 кв. м) та спорудження, які знаходяться у АДРЕСА_1, й належать ОСОБА_2 на праві приватної власності згідно із рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 19 лютого 2007 року. Відповідно до реєстраційного напису на правовстановлюючому документі, вчиненого Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації", та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 31 травня 2007 року за реєстраційним номером 9006 відповідне право власності зареєстроване за ОСОБА_2 ;
15.2. земельну ділянку НОМЕР_1 (СТ "Радист") площею 0,0592 гектара, що розташована на АДРЕСА_1, (кадастровий номер 8000000000:66:605:0007, призначення - для садівництва), яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності відповідно до Державного акта на право власності на земельну ділянку серія КВ № 132150, виданого 09 листопада 2005 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, отриманого на підставі договору купівлі-продажу цієї земельної ділянки, посвідченого 07 грудня 2004 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горяйновою Т. К. за реєстровим № 5415, зареєстрованого в Книзі записів Державних актів на право приватної власності на землю за № 09-7-01385.
16. 07 жовтня 2008 року та 09 листопада 2011 року між АКБ СР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 були укладені договори про внесення змін у спірний іпотечний договір щодо переоцінки предмета іпотеки - спірного майна та порядку виконання зобов`язань з повернення кредиту та сплати процентів за його користування у зв`язку із зміною валюти кредитування за відповідним кредитним договором.
17. Пункт 1.6 спірного іпотечного договору передбачає, що ОСОБА_2 гарантує відсутність прав та вимог інших осіб на предмет іпотеки (спірне майно), у тому числі тих, що не зареєстровані у встановленому законом порядку.
18. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 19 листопада 2013 року у справі № 755/27067/13, яке не оскаржувалось та набрало законної сили 30 листопада 2013 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю та поділу майна подружжя задоволений:
18.1. встановлений факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без шлюбу з жовтня 1998 року по серпень 2013 року;
18.2. земельна ділянка НОМЕР_1 (СТ "Радист") площею 0,0592 га, що розташована у АДРЕСА_1 (кадастровий номер: 8000000000:66:605:0007) визнана спільним сумісним майном подружжя;
18.3. садовий будинок НОМЕР_1 (СТ "Радист"), який складається з: садового будинку, що позначений на плані літерою "А", загальною площею 389,4 кв. м (житлова площа: 76 кв. м), та споруджень, позначених на плані "№1-3", "І", які знаходяться у АДРЕСА_1, визнані спільним сумісним майном подружжя;
18.4. у порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_1 визнане право власності на 1/2 частину спірного майна, а за ОСОБА_2 право власності на іншу 1/2 частину спірного майна відповідно.
19. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28 лютого 2014 року реєстраційною службою Головного управління юстиції у місті Києві була зареєстрована заява ОСОБА_1 про реєстрацію за нею на праві спільної власності частини відповідного садового будинку № НОМЕР_1 (СТ "Радист") та на частини відповідної земельної ділянки (кадастровий номер: 8000000000:66:605:0007), що знаходяться у АДРЕСА_1 . Дата державної реєстрації: 25 лютого 2014 року.
20. Письмової, нотаріально посвідченої заяви - згоди ОСОБА_1 на укладання спірного іпотечного договору не надавала. Відсутність цієї згоди позивачки визнається сторонами спору, не викликає у суду обґрунтованого сумніву як достовірний факт, а тому відповідно до положень частини першої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у актуальній редакції далі - ЦПК України) не підлягає доказуванню.
21. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що АКБ СР "Укрсоцбанк" станом на 30 листопада 2007 року не знало та не могло знати про факт проживання ОСОБА_2 однією сімʼєю із ОСОБА_1 без шлюбу з жовтня 1998 року по серпень 2013 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
22. У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, поданою її представником- ОСОБА_3, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить скасувати зазначені рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Рух справи в суді касаційної інстанції
23. Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2019 відкрите касаційне провадження у справі.
24. 02 жовтня 2019 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у звʼязку із звільненням у відставку судді ОСОБА_4 справа розподілена колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.
25. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2019 року справа призначена до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із пʼяти суддів.
26. 13 січня 2020 року відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів справа розподілена колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І., Крата В. І.
27. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2020 року зупинене провадження у справі до закінчення розгляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 523/14489/15-ц.
28. 16 вересня 2021 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у звʼязку із звільненням у відставку судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду ОСОБА_5 справа розподілена колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О., Крата В. І., Тітова М. Ю.
29. 16 лютого 2024 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у звʼязку із звільненням у відставку судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О.справа розподілена колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Крата В. І., Тітова М. Ю.
30. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2024 року поновлене касаційне провадження у справі.
31. 22 квітня 2024 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у звʼязку із звільненням у відставку судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду Русинчука М. М. справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ситнік О. М.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
32. Позивачка вважає, що оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України, оскільки, на її думку, суди попередніх інстанцій не врахували встановлені судом у справі № 755/27067/13 преюдиційні обставини. Зокрема, суди не врахували, що вона з жовтня 1998 року по серпень 2013 року проживала з ОСОБА_2 однією сімʼєю без укладання шлюбу, а спірне майно є спільним майном подружжя, у звʼязку з чим вона мала надати нотаріально посвідчену згоду на передачу його в іпотеку за спірним іпотечним договором, але не робила цього, що є підставою для задоволення її позовних вимог.
33. Верховний Суд бере до уваги ті доводи, які відповідають вимогам, встановленим статтею 400 ЦПК України.
34. 21 січня 2020 року до Верховного Суду надійшли письмові доповнення до касаційної скарги, подані представником позивачки поза межами строку на подання касаційної скарги, у звʼязку з чим Верховний Суд залишає їх без уваги.
(2) Позиція інших учасників справи
35. Інші учасники справи правом на подання заперечення (відзиву) на касаційну скаргу не скористалися.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
36. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
37. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).
38. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (відповідно до частин другої та третьої статті 12 ЦПК України).
39. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України).
40. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).
41. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (згідно із частинами першою- п`ятою статті 263 ЦПК України). Можливість врахування правових висновків Верховного Суду України випливає із Перехідних положень ЦПК України.
42. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина друга статті 367 ЦПК України).
43. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті 389 ЦПК України (згідно із пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України).
44. Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України в редакції до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX).
45. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України в редакції до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX).
46. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України в редакції до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX).
47. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
48. Відповідно до пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
49. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
50. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: 1) визнання правочину недійсним; відновлення становища, яке існувало до порушення (відповідно до пунктів 2 та 4 частини другої статті 16 ЦК України).
51. Згідно із частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
52. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (частина перша статті 204 ЦК України).
53. Частина перша статті 215 ЦК України передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.
54. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
55. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України).
56. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (частина перша статті 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша статті 257 ЦК України).
57. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
58. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частини друга-п`ята статті 267 ЦК України).
59. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (частина перша статті 368 ЦК України).
60. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена (частина друга статті 369 ЦК України).
61. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень (частина четверта статті 369 ЦК України).
62. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).
63. Майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників (частина перша статті 578 ЦК України).
64. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою (частина перша статті 65 Сімейного кодексу України (у актуальній редакції далі - СК України).
65. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).
66. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (частина третя статті 65 СК України).
67. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).
68. Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними (частина перша статті 74 СК України).
69. Згідно із частиною другою статті 74 СК України на майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК України (включаючи статтю 65).
70. Згідно із абзацом другим частини першої статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року 898-IV "Про іпотеку" (у актуальній редакції далі - Закон про іпотеку) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Законом про іпотеку.
71. Іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель (абзац шостий частини першої статті 1 Закону про іпотеку).
72. Майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості (частина друга статті 6 Закону про іпотеку).
73. Іпотекодавець зобов`язаний до укладення іпотечного договору попередити іпотекодержателя про всі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі ті, що є зареєстровані у встановленому законом порядку. У разі порушення цього обов`язку іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання та відшкодування іпотекодавцем завданих збитків (частина третя статті 6 Закону про іпотеку).
74. Верховний Суд виходить з того, що сторони спору не оскаржують того факту, що у цій справі та справі № 755/27067/13 мова йде про той самий садовий будинок із спорудами та земельну ділянку. Враховуючи, що описки у судових рішеннях можуть бути виправлені відповідно до статті 269 (виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні) ЦПК України та згідно із умовами частини другої статті 410 ЦПК України не можуть бути підставою для скасування судових рішень, Верховний Суд не вважає описку, яка підтверджується матеріалами справи, у назві СТ "Радист" (помилково зазначено "Радіст") підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
75. Позивачка не оспорює висновок суду першої інстанції, що їй стало відомо 25 лютого 2014 року про порушені, на її думку, її права у звʼязку із укладенням спірного іпотечного договору.
76. Позивачкою не доведено, що кредитні кошти за відповідним кредитним договором на забезпечення виконання зобовʼязань ОСОБА_2 за яким укладений спірний іпотечний договір не використовувались в інтересах їх сім`ї.
77. Необхідно враховувати, що для застосування спливу строку позовної давності необхідно встановити факт порушення права з приводу якого заявлений позов, тобто обґрунтованість позовних вимог, встановлення наявності підстав для їх задоволення. Якщо суд доходить висновку, що право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Ці правові висновки випливають, наприклад, із постанов Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц тощо.
78. Визначаючи зазначене, суд має враховувати предмет позову, вплив задоволення позовних вимог на права та інтереси усіх учасників справи, міру реальної відповідальності кожного з відповідачів.
79. Суд першої інстанції фактично вказав на те, що відсутні формально-юридичні підстави вважати, що спірний іпотечний договір підлягає визнанню недійсним та скасуванню, але попри це застосував наслідки спливу строку позовної давності.
80. Апеляційний суд обмежився лише загальною вказівкою на те, що не згоден із правовим висновком Верховного Суду України, на який послався суд першої інстанції. Однак Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до положень ЦПК України апеляційний суд може мати власну правову оцінку, але не наділений повноваженнями відступати від правових висновків Верховного Суду чи Верховного Суду України.
81. Верховний Суд не бачить у контексті цієї справи підстав для відступу від зазначеного правового висновку Верховного Суду України, враховуючи, що, як встановили суди попередніх інстанцій, на момент укладення спірного іпотечного договору жодного офіційного підтвердження та встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сімʼєю без шлюбу не встановлювалось і не доведено (та й не доводиться жодною із сторін спору), що АКБ СР "Укрсоцбанк" могло знати про такі стосунки цих осіб та відповідні можливі наслідки для спірного майна, яке воно приймало в іпотеку. Відповідно це є підставою відмови у задоволенні позову, а сплив позовної давності як підстава відмови у позові міг бути застосований лише за відсутності зазначеної підстави відмовити у задоволенні позову позивачки.
82. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 224 року у справі № 523/14489/15-ц (пункти 91-96) містяться правові висновки з приводу того, що наявність підстав для визнання того чи іншого правочину недійсним суд встановлює на момент вчинення цього правочину. Однак це не означає, що судове рішення, яким встановлені певні обставини, має зворотну дію в часі. Обставини, встановлені судовим рішенням, об`єктивно існували до ухвалення такого рішення, а не виникли в минулому з набранням цим судовим рішенням законної сили. Якщо закон пов`язує недійсність правочину з певними обставинами, то визначальним є з`ясування наявності чи відсутності таких обставин на момент вчинення цього правочину.
83. Встановлення судом обставин, які свідчать про проживання чоловіка та жінки однією сім`єю, саме по собі не впливає на дійсність договору, який був укладений як до, так і після набрання законної сили таким судовим рішенням, але від наявності таких обставин на момент укладення договору може залежати вирішення спору про недійсність договору.
84. Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку у своїй постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, що сама по собі відсутність письмової згоди одного з подружжя на відчуження спільного сумісного майна не є достатньою підставою для визнання відповідного правочину недійсним. Необхідно, щоб той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та кінцева набувачка - контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема щоб кінцева набувачка знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладав договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Зокрема, можливість визнання недійсним договору стосовно розпорядження майном, яке перебуває у спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи - контрагента за таким договором Велика Палата Верховного Суду дійшла й у своїй постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (пункт 8.67).
85. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 вказала, що презумпція розпорядження спільним майном одним із подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно. Тому укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той із подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя (пункт 96).
86. Надаючи правову оцінку діям ОСОБА_2 в межах встановлених судами попередніх інстанцій обставин цієї справи, Верховний Суд відзначає, що його дії можна вважати недобросовісними як щодо АКБ СР "Укрсоцбанк", такі щодо ОСОБА_1 . Однак факт перебування спірного майна у відповідній іпотеці не позбавляє ОСОБА_1 права на частину цього майна як спільного майна подружжя. Якщо ОСОБА_1 вважає, що ОСОБА_2 своїми відповідними діями завдав їй тих чи інших збитків (шкоди), то вона не позбавлена права звертатися з позовними вимогами до ОСОБА_2 безпосередньо з метою відшкодування цих збитків (цієї шкоди).
87. Доводи касаційної скарги зводяться до повторення доводів апеляційної скарги позивачки і навіть не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності, зокрема не пояснюють чому суди попередніх інстанцій не мали їх застосовувати. Ці доводи не дають підстав Верховному Суду для скасування оскаржуваних судових рішень по суті.
88. Враховуючи зазначене, приписи статті 400 ЦПК України, які визначають межі розгляду Верховним Судом касаційної скарги позивача, Верховний Суд не бачить доведених підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, але вважає необхідним змінити їх мотивувальні частин відповідно до зазначеного.