ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2024 року
м. Київ
справа №278/2765/24
провадження № 61-10623св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Петрова Є. В.,
Сердюка В. В.,
учасники справи:
заявник - Комунальне некомерційне підприємство "Обласний медичний спеціалізований центр" Житомирської обласної ради,
особа, стосовно якої вирішується питання про надання їй психіатричної допомоги у примусовому порядку, - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства "Обласний медичний спеціалізований центр" Житомирської обласної ради на постанову Житомирського апеляційного суду від 20 червня 2024 року у складі суддів Трояновського Г. С., Павицької Т. М., Борисюка Р. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2024 року Комунальне некомерційне підприємство "Обласний медичний спеціалізований центр" Житомирської обласної ради (далі - КНП "ОМСЦ" ЖОР) звернулося до суду із заявою про госпіталізацію ОСОБА_1 до КНП "ОМСЦ" ЖОР у примусовому порядку.
В обґрунтування заяви вказувало, що 13 травня 2024 року ОСОБА_1 бригадою екстреної швидкої медичної допомоги у супроводі поліції була доставлена до КНП "ОМСЦ" ЖОР. Після проведення черговим лікарем огляду ОСОБА_1 встановлено її тяжкий психічний розлад, внаслідок якого остання вчиняє або виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, а також неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність. У подальшому комісією лікарів КНП "ОМСЦ" ЖОР складено висновок від 14 травня 2024 року
№ 2771, згідно з яким ОСОБА_1 перебуває в гострому психотичному стані, виявляє тяжкий психічний розлад, у зв`язку із чим потребує лікування в КНП "ОМСЦ" ЖОР та примусової госпіталізації. В добровільному порядку ОСОБА_1 лікуватися відмовилась.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 17 травня 2024 року заяву КНП "ОМСЦ" ЖОР задоволено.
Госпіталізовано до психіатричного закладу КНП "ОМСЦ" ЖОР у примусовому порядку ОСОБА_1 строком на час наявності підстав для проведення госпіталізації, однак тривалістю не більше двох місяців. Допущено негайне виконання рішення.
Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви з огляду на те, що ОСОБА_1 знаходиться у гострому психотичному стані і має ряд психічних розладів, наявність яких підтверджується відповідним висновком комісії лікарів-психіатрів. Крім того, із матеріалів справи встановлено, що
ОСОБА_1 виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, а також неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 20 червня 2024 року апеляційну скаргу прокурора Житомирської окружної прокуратури задоволено.
Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 17 травня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні заяви КНП "ОМСЦ" ЖОР про госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу в примусовому порядку.
Обґрунтовуючи постанову, апеляційний суд посилався на те, що матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів, які б у своїй достатності та взаємозв`язку свідчили або підтверджували, що стан ОСОБА_1 такий, який дозволяє дійти переконливого висновку про наявність безумовних підстав, встановлених законом, для надання їй психіатричної допомоги у примусовому порядку.Ознаки того, що психічні розлади у ОСОБА_1 досягли такого рівня, які б виправдовували її примусову госпіталізацію до психіатричної лікарні, відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2024 року КНП "ОМСЦ" ЖОРзвернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Житомирського апеляційного судувід 20 червня 2024 року, в якій просить скасувати вказану постанову, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою КНП "ОМСЦ" ЖОРна постанову Житомирського апеляційного суду від 20 червня 2024 року, справу витребувано із суду першої інстанції.
07 серпня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування касаційної скарги КНП "ОМСЦ" ЖОР посилалось на порушення апеляційним судом під час ухвалення оскаржуваної постанови норм процесуального права. Так, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою відзив КНП "ОМСЦ" ЖОР з доданими документами на підтвердження обставин, викладених у відзиві, який був направлений засобами поштового зв`язку на адресу суду 17 червня 2024 року, тобто у строк, встановлений судом для надання відзиву. Також Житомирський апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання КНП "ОМСЦ" ЖОР про дослідження та долучення до матеріалів справи медичних документів, які підтверджують психічний стан ОСОБА_1, мотивуючи свою відмову тим, що такі документи ґрунтуються суто на медичній термінології та виготовлені рукописним текстом. Натомість, у судовому засіданні брала участь виконуюча обов`язки завідуючої відділенням КНП "ОМСЦ" ЖОР, яка могла надати суду відповідні роз`яснення з приводу вказаної документації.
Позиція інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що 13 травня 2024 року до КНП "ОМСЦ" ЖОР бригадою швидкої медичної допомоги у супроводі поліції доставлена ОСОБА_1 із попереднім діагнозом швидкої медичної допомоги "гострий психоз".
При первинному огляді черговим лікарем приймального відділення КНП "ОМСЦ" ЖОР встановлено, що ОСОБА_1 перебуває в стані тяжкого психічного розладу, внаслідок якого становить небезпеку для оточуючих.
При обстеженні психічного стану пацієнта в КНП "ОМСЦ" ЖОР комісія лікарів підтвердила обґрунтованість госпіталізації ОСОБА_1 .
Згідно із висновком комісії лікарів-психіатрів від 14 травня 2024 року № 2771 пацієнтка ОСОБА_1 має діагноз: гострий поліморфний психотичний розлад із симптомами шизофренії, галюцинаційно-маячний синдром. У висновку вказано, що пацієнтка перебуває в гострому психотичному стані, виявляє тяжкий психічний розлад (наявність параноїдної симптоматики направлено на конкретних осіб, агресивної настроєності на адресу оточуючих, галюцинаторні переживання). Ненадання своєчасної психіатричної допомоги може призвести до погіршення психічного стану та завдати шкоду здоров`ю ОСОБА_1, остання може бути небезпечною для оточуючих. За таких обставин, ОСОБА_1 потребує лікування та примусової госпіталізації.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.
Відповідно до пункту 1 принципу 15 Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психіатричної допомоги (затверджені Розолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1991 року № 46/119) коли особа потребує лікування в психіатричному закладі, необхідно докладати всіх зусиль, щоб уникнути примусової госпіталізації.
Відповідно до пункту 1 принципу 16 "Примусова госпіталізація" Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психіатричної допомоги, будь-яка особа може бути госпіталізована до психіатричного закладу як пацієнт в примусовому порядку або вже була госпіталізована як пацієнт у добровільному порядку можуть утримувати як пацієнта в психіатричному закладі в примусовому порядку, тоді і лише тоді, коли уповноважений для цієї мети відповідно до закону кваліфікований фахівець, що працює в області психіатрії, встановить відповідно до принципу 4 (діагноз про те, що особа страждає на психічне захворювання, встановлюється відповідно до міжнародних визнаних медичних стандартів), що ця особа страждає на психічне захворювання, і визначить:
а) що внаслідок цього психічного захворювання існує серйозна загроза заподіяння безпосередньої або неминучої шкоди цій особі або іншим особам; або
b) що в разі особа, чиє психічне захворювання є важким, а розумові здібності - ослабленими, відмова від госпіталізації або утримання даної особи в психіатричному закладі може привести до серйозного погіршення її здоров`я або унеможливить застосування належного лікування, яке може бути проведено за умови госпіталізації до психіатричного закладу у відповідності до принципу найменш обмежувальної альтернативи. У випадку, зазначеному в підпункті b), необхідно, за можливості, проконсультуватися з другим таким фахівцем, що працює в області психіатрії. У разі проведення такої консультації госпіталізація до психіатричного закладу або утримання в ньому у примусовому порядку можуть мати місце лише за згодою другого фахівця, який працює в області психіатрії.
Відповідно до пункту 2 принципу 16 "Примусова госпіталізація" Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психіатричної допомоги госпіталізація до психіатричного закладу або утримання у ньому у примусовому порядку здійснюється спочатку протягом нетривалого періоду, визначеного внутрішньодержавним законодавством, з метою спостереження та проведення попереднього лікування до розгляду питання про госпіталізацію або тримання пацієнта в психіатричному закладі наглядовим органом. Причини госпіталізації або змісту має бути негайно поінформовано пацієнту; про факт госпіталізації або змісту і їх причини також невідкладно і в докладному вигляді повідомляється наглядовому органу, особистому представнику пацієнта, якщо такий є, а також, якщо пацієнт не заперечує, сім`ї пацієнта.
Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу розглядаються як позбавлення свободи в розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) з гарантіями, що передбачені цією статтею.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування підпункту "е" пункту 1 статті 5 Конвенції особа може бути позбавлена свободи як "психічно хвора", якщо дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.
Перед тим як визначати, чи було достовірно доведено, що особа страждає на психічний розлад, вид і ступені якого можуть бути підставою для примусового тримання цієї особи у психіатричній лікарні, суди повинні встановити, чи було таке тримання законним у розумінні підпункту "е" пункту 1 статті 5 Конвенції, зокрема, чи була дотримана процедура, передбачена чинним законодавством України.
Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту "е" пункту 1 статті 5 Конвенції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року в справі № 2-1/07).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Відповідно до частини шостої статті 284 Цивільного кодексу України надання фізичній особі психіатричної допомоги здійснюється відповідно до закону.
Статтею 4 Закону № 1489-III передбачено, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг.
Закон № 1489-III визначає правові та організаційні засади забезпечення громадян психіатричною допомогою виходячи із пріоритету прав і свобод людини і громадянина, встановлює обов`язки органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з організації надання психіатричної допомоги та правового і соціального захисту, навчання осіб, які страждають на психічні розлади, регламентує права та обов`язки фахівців, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, здійсненні соціального захисту та навчання осіб, які страждають на психічні розлади.
Відповідно до частини першої статті 339 ЦПК України за умов, визначених Законом № 1489-III, заява представника закладу з надання психіатричної допомоги про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подаються до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу.
Згідно з частинами першою, другою статті 340 ЦПК України у заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи в примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до психіатричного закладу в примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги в примусовому порядку, встановлені законом.
До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусової амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.
Статтею 14 Закону № 1489-III передбачено, що особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує
її життєдіяльність.
Тлумачення вказаної норми свідчить, що примусова госпіталізація можлива лише за наявності одночасно таких умов: по-перше, лікування можливе лише у стаціонарних умовах лікарні; по-друге, встановлення в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії,
що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність. Відсутність необхідності щодо лікування особи лише в стаціонарних умовах виключає можливість примусової госпіталізації пацієнта до медичного закладу (постанови Верховного Суду від 09 травня 2024 року в справі № 206/3939/23, від 25 квітня 2024 року в справі № 554/9039/22).
Суд апеляційної інстанції дослідив всі наявні у справі докази в їх сукупності, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, та обґрунтовано виснував про відмову в задоволенні позову, адже в справі не встановлено підстав для госпіталізації ОСОБА_1 до закладу з надання психіатричної допомоги
в примусовому порядку, а саме не підтверджено вчинення ОСОБА_1 чи виявлення нею наміру вчинити дії, що становлять безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або те, що вона неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, що вона страждає на такий психічний розлад, вид і ступінь якого можуть бути підставою для примусової її госпіталізації до психіатричної лікарні, й обстеження та лікування можливі лише в умовах психіатричного стаціонару.
Примусова госпіталізація до психіатричного закладу виключно на підставі висновку комісії лікарів-психіатрів без урахування заперечень ОСОБА_1 та за відсутності доказів того, що вона вчиняє (вчинила) чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що становлять безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, не відповідає підпункту "е" пункту 1 статті 5 Конвенції.
Висновки апеляційного суду, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, узгоджуються із статтею 14 Закону № 1489-III, підпунктом "е" пункту 1
статті 5 Конвенції, практикою Європейського суду з прав людини та не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.
Стосовно доводів касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права щодо забезпечення права особи на подання відзиву, Верховний Суд зазначає таке.
Так, під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції в судовому засіданні брали участь два представника Комунального некомерційного підприємства "Обласний медичний спеціалізований центр" Житомирської обласної ради, які не були позбавлені можливості надавати пояснення, в тому числі зазначити про доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Крім того, як свідчить поштовий конверт, в якому був надісланий відзив на апеляційну скаргу, він був адресований суду першої інстанції - до Житомирського районного суду Житомирської області.
І лише 26 червня 2024 року цей відзив був направлений судом першої інстанції до Житомирського апеляційного суду, тобто вже після прийняття оскаржуваної постанови.
Колегія суддів, проаналізувавши зміст оскаржуваної постанови, дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення відповідно до встановлених у справі обставин на підставі доказів, які містилися в матеріалах справи і були достатніми для ухвалення законного та обґрунтованого рішення у справі про скасування рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 17 травня 2024 року та відмову у задоволенні заяви про госпіталізацію ОСОБА_1 до КНП "ОМСЦ" ЖОР у примусовому порядку.
Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.