ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 383/426/23
провадження № 51-1940км24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнями захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженої ОСОБА_7 на вирок Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 20 вересня 2023 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 11 січня 2024 року у кримінальному провадженні щодо
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1, не судимої,
засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 1111 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 20 вересня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 5 ст. 1111 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права обіймати певні посади в органах державної влади та/або місцевого самоврядування або органах, що надають публічні послуги, в тому числі посади пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 15 років та з конфіскацією її майна.
Ухвалено строк відбування покарання ОСОБА_7 обчислювати з моменту її затримання - з 21 листопада 2022 року.
Суд визнав ОСОБА_7 винуватою у добровільному зайнятті громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в окупаційній адміністрації держави-агресора, вчиненому за обставин, детально викладених у вироку.
Як установив суд, ОСОБА_7, перебуваючи у м. Снігурівка Баштанського району Миколаївської області, влітку 2022 року, однак не пізніше 01 серпня 2022 року (більш точної дати в ході досудового розслідування встановити не виявилось можливим), діючи умисно, добровільно прийняла пропозицію від особи, досудове розслідування відносно якої здійснюється в матеріалах іншого кримінального провадження і на той час займала посаду заступника голови так званої "військово-цивільної адміністрації Снігурівського району Миколаївської області (далі - ВЦА)" на зайняття посади так званого "начальника відділу соціального забезпечення ВЦА". У подальшому ОСОБА_7, достовірно усвідомлюючи та передбачаючи невідворотне настання суспільно небезпечних наслідків, та бажаючи їх настання, добровільно зайняла посаду так званого "начальника відділу соціального забезпечення ВЦА Снігурівського району", пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій у незаконному органі влади, створеному окупаційною адміністрацією держави - агресора на тимчасово окупованій території м. Снігурівка Миколаївської області.
Надалі ОСОБА_7, діючи протиправно, в підтримку окупаційного режиму та забезпечення діяльності незаконно створеного органу, будучи начальником відділу соціального забезпечення згаданої адміністрації, у серпні 2022 року, однак не раніше 01 серпня 2022 року проводила колективні наради з організації роботи підконтрольного їй відділу у незаконному органі влади; формувала та передавала звітність роботи підпорядкованого їй як керівнику відділу, що пов`язана із здійсненням так званих "соціальних виплат";здійснювала розгляд звернень населення про отримання так званих "соціальних виплат" та надавала вказівки підлеглим їй робітникам про здійснення організації так званих "соціальних виплат", особам, які мали право на такі виплати.
На зазначеній посаді ОСОБА_7 перебувала до моменту звільнення Збройними силами України Снігурівської ОТГ Баштанського району Миколаївської області - 11 листопада 2022 року, після чого припинила свою незаконну діяльність.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 11 січня 2024 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі з доповненнями захисник засудженої ОСОБА_7 - ОСОБА_6 посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність просить скасувати постановлені щодо його підзахисної судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На обґрунтування скарги вказує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, показання свідків, на які посилається суд першої інстанції у вироку не співпадають з тією інформацією, яку вони надавали безпосередньо у судовому засіданні. Зазначає, що судом не надано оцінку доказу сторони захисту, а саме відеозапису з фрагментом телевізійних новин, на якому зафіксовано, що солдати країни агресора розшукують рідного племінника ОСОБА_7 - ОСОБА_8, нібито за співробітництво з українськими військовими. Стверджує, що з урахуванням того, що ОСОБА_7 визнала вину в частині зайняття посади, не пов`язаної з виконанням обов`язків щодо здійснення керівництва, її дії мали б кваліфікуватися за ч. 2 ст. 1111 КК. Крім того сторона захисту зазначає, що закон, яким було впроваджено кримінальну відповідальність за ч. 5 ст. 1111 КК, набув чинності 15 березня 2022 року, проте ОСОБА_7, перебуваючи у м. Снігурівка, яка була окупована 19 березня 2023 року, не могла знати про дію зазначеного закону. Вказує, що відповідно до Конвенції про захист цивільного населення, 1949 року, ОСОБА_7 не повинна відповідати за примусову роботу, оскільки перебуває під захистом відповідних норм міжнародного права. На думку захисника, суд апеляційної інстанції вказані порушення місцевого суду не усунув, а лише констатував факт законності рішення суду першої інстанції.
Учасників кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У суді касаційної інстанції захисник підтримав подану ним касаційну скаргу, прокурор заперечила проти її задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку захисника, міркування прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції (далі - Суд) перевіряє правильність застосування місцевим та апеляційним судами норм права, правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржених рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
У силу ст. 438 вказаного Кодексу при здійсненні касаційного провадження Суд не вправі скасувати оскаржені рішення через неповноту судового розгляду та невідповідність висновків, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, а виходить з обставин, установлених судами нижчих інстанцій.
У касаційних скаргах, за їх змістом, сторона захисту заперечує повноту судового розгляду, правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, достовірність окремих доказів, тоді як їх перевірки в силу ст. 433 КПК до повноважень Суду законом не віднесено.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Так, виконуючи законодавчі приписи, суд першої інстанції допитав ОСОБА_7 і з`ясував її позицію щодо пред`явленого обвинувачення, відповідно до якої остання, не оспорюючи факту її роботи у створеному окупаційною адміністрацією держави - агресора на тимчасово окупованій території м. Снігурівка Миколаївської області ВЦА, показала, що дійсно на пропозицію колишнього мера м. Снігурівки ОСОБА_9, з початку серпня 2022 року, погодилась працювати в окупаційній адміністрації. При цьому останній їй повідомив, що у ВЦА буде створений соціальний відділ, де вона буде отримувати гідну заробітну плату. Зазначала, що дізналась про посаду, яку обіймає (начальник відділу соціального забезпечення) лише після отримання заробітної плати, оскільки вона відрізнялась розміром з іншими. Отримувала грошову винагороду у сумі приблизно 115 000 рублів. У її обов`язки входили: складання списків жителів м. Снігурівки, які у першу чергу потребували допомоги; підготовка документів для отримання пенсій інвалідам та пенсіонерам; реєстрація відвідувачів та виписування їм ордерів на отримання коштів. Стверджувала, що заяву про прийняття на роботу не писала та своїх посадових обов`язків не знала. Крім того зазначала, що ніяких самостійних рішень не приймала, а виконувала вказівки ОСОБА_10 - колишнього депутата Снігурівської міської ради. Погодилась працювати на окупанта через безвихідь, не було коштів на життя, переживала за своє життя, рідних, племінника ОСОБА_11, якого розшукували окупанти за співпрацю із ЗСУ, а також хотіла допомогти жителям окупованого м. Снігурівка.
Дослідивши показання ОСОБА_7, суд належним чином обґрунтував своє рішення про винуватість засудженої у вчиненні суспільно небезпечного діяння проти основ національної безпеки України. Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу: показань, допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, фактичних даних, що містяться у протоколах огляду документів з додатками, протоколі обшуку, а також інших досліджених доказів, зміст яких детально відображено у вироку.
У своєму рішенні суд навів конкретні докази, які переконливо доводять справедливість засудження ОСОБА_7 .
Крім того, місцевий суд зважив і на показання свідків.
Так, за матеріалами кримінального провадження, у своїх показаннях суду свідок ОСОБА_12 показав, що під час окупації м. Снігурівка працював так званим "провідним спеціалістом" та налаштовував комп`ютерну техніку для роботи управління соціального захисту населення окупаційної влади, де у відділі працювало п`ять осіб. ОСОБА_7 займала посаду керівника, але він особисто від неї ніяких указівок не отримував.
Свідок ОСОБА_13 показала суду, що під час окупації м. Снігурівка працювала в управлінні соціального захисту населення окупаційної влади так званим "спеціалістом по нарахуванню та виплаті пенсій" та виконувала вказівки ОСОБА_17 . Зазначала, що вважала керівником відділу ОСОБА_7, так як вона займалася організаційними питаннями, проводила наради, перевіряла виконану роботу, давала вказівки. Однак, головною вважала ОСОБА_18, яка у свою чергу надавала розпорядження ОСОБА_7 .
У судовому засіданні свідок ОСОБА_14 показала, що під час окупації м. Снігурівка працювала в Управлінні соціального захисту населення окупаційної влади так званим "спеціалістом" де працювало шість осіб. ОСОБА_7 була керівником відділу, але це вона зрозуміла коли отримала меншу ніж та заробітну плату. Зазначила, що вказівки щодо роботи надавала ОСОБА_19, а ОСОБА_7 контролювала їх виконання працівниками.
Свідок ОСОБА_15 у судовому засіданні показала, що під час окупації м. Снігурівка працювала у так званому Управлінні соціального захисту населення окупаційної влади, при цьому на роботу їй допомогла влаштуватися ОСОБА_7 . З жовтня 2022 року працювала провідним спеціалістом з пенсійного забезпечення.
З показань свідка ОСОБА_16 у судовому засіданні вбачається, що під час окупації м. Снігурівка було створено Управління соціального забезпечення населення окупаційної влади ВЦА. ОСОБА_7 співпрацювала з окупантами, працюючи у вказаному управлінні, проте на якій посаді не знає. Також зазначила, що в окупованому м. Снігурівці можна було вижити і без запропонованої окупантами роботи, та без їх грошей.
На підтвердження встановлених обставин щодо винуватості ОСОБА_7, крім наведених вище показань, судом першої інстанції також ураховано дані, що зокрема, містяться у наступних доказах:
- протоколі обшуку приміщення за адресою: АДРЕСА_2 з додатками у вигляді акту перевірки об`єкта на наявність вибухових матеріалів та носієм інформації на якому збережений відеозапис обшуку від 13 листопада 2022 року, під час якого органом досудового розслідування вилучено документи окупованої влади (т. 2 а. п. 83-93);
- протоколі огляду документів з додатками від 15 листопада 2022 року, з якого вбачається, що під час окупації управління соціального захисту населення окупаційної влади ВЦА здійснювало виплати населенню (т. 2 а. п. 102-338);
- протоколі огляду з додатками від 15 листопада 2022 року, відповідно до якого оглянуто список працівників ВЦА Снігурівського району Херсонської області, де зазначено, що ОСОБА_7 займала посаду начальника відділу соціального забезпечення станом на 31 жовтня 2022 року (т. 3 а. п. 29-50);
- протоколі огляду з додатками від 09 лютого 2023 року, відповідно до якого ОСОБА_7 перебуваючи на посаді начальника відділу соціального забезпечення отримувала грошову винагороду у сумі 115 981,20 рублів (т. 3 а. п. 70-77).
У цій справі, дослідивши зібрані докази та здійснивши їх аналіз, суд першої інстанції встановив сукупність усіх передбачених законом ознак складу злочину, передбаченого ч. 5 ст. 1111 КК, та, ухвалюючи вирок, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_7 вчинила саме інкриміноване їй суспільно небезпечне діяння та її винуватість доведена поза розумним сумнівом.
Доводи сторони захисту у касаційній скарзі про те, що ОСОБА_20 перебуваючи на посаді начальника відділу соціального забезпечення самопроголошеної ВЦА у структурі окупаційної адміністрації держави-агресора, що створена її представниками на тимчасово окупованій території м. Снігурівка Миколаївської області, не виконувала обов`язків, пов`язаних з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, є безпідставними.
Як було встановлено під час розгляду цього провадження, допитані свідки ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 підтвердили, що засуджену ОСОБА_7 сприймали своїм керівником відділу соціального забезпечення. Свідок ОСОБА_13, крім цього пояснила, що ОСОБА_7 займалася організаційними питаннями, проводила наради, перевіряла виконану підлеглими працівниками роботу (їх було 5), давала вказівки.
Крім того, згідно досліджених письмових доказів, а саме протоколу огляду з додатками від 09 лютого 2023 року, ОСОБА_7 безпосередньо отримувала грошову винагороду у сумі 115 981,20 рублів, перебуваючи на посаді начальника відділу соціального забезпечення ВЦА Снігурівського району.
Отже, з урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що займана ОСОБА_7 посада була пов`язана з виконанням організаційно-розпорядчих функцій у незаконному органі влади, створеному окупаційною адміністрацією держави-агресора на тимчасово окупованій території м. Снігурівка Миколаївської області.
Твердження захисника у скарзі про те, що ОСОБА_7 виконувала покладені на неї окупаційною владою обов`язки не добровільно, колегія суддів вважає неприйнятними.
Добровільним уважається діяння, яке вчинено при можливості вибрати декілька варіантів поведінки, з урахуванням сукупності обставин, які можуть виключати кримінальну протиправність за приписами статей 39, 40 КК України.
Дослідивши наведені вище докази, суди не знайшли підтвердження того, що ОСОБА_7 була вимушена зайняти зазначену вище посаду та діяла під фізичним чи психічним примусом з боку осіб, які представляли державу-агресора.
Так, показаннями самої ОСОБА_7 підтверджується саме добровільне зайняття засудженою зазначеної посади за відсутності будь-якого факту примушування з боку окупантів зайняти відповідну посаду.
З урахуванням наведеного вбачається, що засуджена усвідомлено співпрацювала з окупаційною владою, обійняла керівну посаду начальника відділу соціального забезпечення у так званої ВЦА, виконувала обов`язки пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій та отримувала за це винагороду у грошовій одиниці рф, що не було способом виживання в умовах окупації.
У касаційній скарзі сторона захисту не навела доводів, які б спростували зазначені висновки судів.
З наведених вище підстав, є неприйнятними і доводи сторони захисту про те, що відповідно до Конвенції про захист цивільного населення ОСОБА_7 не повинна нести відповідальність за виконання примусової роботи.
Доводи сторони захисту з приводу того, що покази свідків, які надані в судовому засіданні не співпадають з їх показаннями, викладеними у вироку місцевого суду, є надуманими, оскільки спростовуються даними, що містяться у журналах судових засідань та їх технічних носіїв.
На цих підставах, колегія суддів відхиляє такі доводи захисника.
Твердження сторони захисту про те, що судом не надано оцінки доказу -відеозапису з фрагментами телевізійних новин, на якому зафіксована інформація, що племінника ОСОБА_7 розшукують солдати країни агресора за нібито співробітництво із ЗСУ, не спростовують висновків суду щодо її винуватості у вчиненні суспільно небезпечного діяння проти основ національної безпеки України.
Що стосується доводів захисника про те, що ОСОБА_7 могла не знати, що з 15 березня 2022 року була встановлена кримінальна відповідальність за колабораційну діяльність, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про таке.
Згідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Закон України №2108-IX від 03 березня 2022 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність" було опубліковано у газеті "Голос України" № 56 від 15 березня 2022 року.
Отже, вказаний нормативно-правовий акт було опубліковано у встановленому законом порядку ще до окупації території України, де проживала ОСОБА_7 .
Презумпція знання законодавства поширюється тільки на закони та інші нормативно-правові акти, які доведені до відома населення у встановленому законом порядку.
Таким чином, основна умова вступу нормативно-правового акту в силу, і відповідно обов`язку його знати є його офіційне оприлюднення, яке здійснюється шляхом опублікування в офіційних друкованих виданнях.
Отже, опублікування нормативно-правового акту є юридичною підставою презумпції знання законодавства.
На цих підставах Верховний Суд відхиляє такі доводи сторони захисту.
Крім того, аналогічні за змістом доводи, викладені у касаційній скарзі сторони захисту, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Зазначені доводи, наведені в апеляційній скарзі захисника, цей суд належним чином розглянув і, визнавши їх неприйнятними, відмовив у задоволенні наведених вимог, навівши обґрунтування прийнятого рішення.
Зміст ухвали суду апеляційної інстанції не суперечить положенням статей 370, 419 КПК.
Істотних порушень норм права, які були би безумовними підставами для скасування оспорюваних вироку й ухвали, про що йдеться у касаційній скарзі під час розгляду кримінального провадження у порядку касаційної процедури не встановлено. Зазначені у касаційній скарзі доводи не містять нових даних, які би ставили під сумнів законність та обґрунтованість судових рішень і давали підстави для їх скасування. Тому касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд