ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 161/4599/20
провадження № 61-1921св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідачка - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду від 29 вересня 2023 року у складі судді Кихтюка Р. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 10 січня 2024 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, що є у спільній частковій власності.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що їй та її сину ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності належала квартира за адресою:
АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, після смерті якого відкрилася спадщина на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
16 травня 2018 року вона та ОСОБА_2 отримали свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого вона та відповідачка успадкували по 1/4 частці квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, вона стала власником 3/4 часток зазначеної квартири.
Крім того, згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом від 09 жовтня 2019 року вона є власником 1/4 частки житлового будинку з надвірними спорудами та господарськими будівлями за адресою:
АДРЕСА_2, та 1/2 частки земельної ділянки, кадастровий номер 0722885600:02:001:2773, площею 0,2500 га, що розташована в с. Ботин Волинської області.
Іншим співвласником зазначеної земельної ділянки є ОСОБА_2, якій належить 1/2 частки, а також вона є власником 3/4 часток у будинку з надвірними спорудами та господарськими будівлями, розташованого за адресою:
АДРЕСА_2 .
Посилаючись на те, що у досудовому порядку сторони не можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їх спільною частковою власністю, ОСОБА_1 просила поділити спірне майно, а саме:
квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 в натурі, в ідеальних частках, виділивши їй 3/4 частки цієї квартири, а ОСОБА_2 -
1/4 частку. У разі, якщо виділ (поділ) квартири технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то поділ здійснити з присудженням грошової компенсації; у разі неможливості виділу (поділу) квартири, встановити порядок користування квартирою.
житловий будинок з надвірними будівлями та господарськими спорудами АДРЕСА_2 в натурі, в ідеальних частках, виділивши їй 1/4 частку зазначеного нерухомого майна, а ОСОБА_2 - 3/4 частки. У разі, якщо виділ (поділ) домоволодіння технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то поділ здійснити з присудженням грошової компенсації; у разі, якщо виділ (поділ) житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами № технічно неможливий, то встановити порядок користування будинком.
земельну ділянку, кадастровий номер 0722885600:02:001:2773, площею 0,2500 га, що розташована за адресою: с. Ботин, Волинська область в ідеальних частках, виділивши їй та відповідачці по 1/2 ідеальній частці в натурі.
Надалі позивачка подала заяву про зміну предмета позову, у якій просила припинити право ОСОБА_2 на 1/4 частку квартири АДРЕСА_3, зі сплатою останній вартості цієї частки; визнати за ОСОБА_1 право власності на належну відповідачці 1/4 частку квартири. В решті позовні вимоги просила залишити без розгляду.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 вересня
2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 щодо поділу житлового будинку з надвірними спорудами та господарськими будівлями, та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, залишено без розгляду.
У березні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до
ОСОБА_1 про припинення права власності на квартиру.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_3, з яким вони проживали у однокімнатній квартирі за адресою:
АДРЕСА_1 . У зазначеній квартирі вони здійснили ремонт.
Мати чоловіка ОСОБА_1 з 1998 року не проживала у цій квартирі у зв`язку з перебуванням за кордоном.
У встановлений законом шестимісячний строк вона та ОСОБА_1, як спадкоємці за законом після смерті ОСОБА_3, звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини.
16 травня 2018 ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, а вона не змогла отримати таке свідоцтво у зв`язку з перешкодами у наданні документів зі сторони ОСОБА_1 . Надалі вирішити з ОСОБА_1 питання про поділ квартири виявилося не можливим.
Після смерті сина, ОСОБА_1 придбала квартиру у с. Струмівка Волинської області, також вона має у власності інше нерухоме майно у Волинській та Хмельницькій областях.
У спірній квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровано та проживає троє осіб.
ОСОБА_1 з листопада 2019 року у цій квартирі не зареєстрована. Вона понад двадцять років постійно проживає в Італії і тому потреби припиняти її
( ОСОБА_2 ) права власності на частку у спірній квартирі немає. Зазначене суттєво порушує її права та права членів її родини.
Посилаючись на те, що припинення права власності ОСОБА_4 на 3/4 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 не завдасть їй істотної шкоди, оскільки вона з 1998 року у ній не проживає, на цей час передала квартиру іншій особі за договором позики, а також має у власності інше житло, ОСОБА_2 просила припинити право власності ОСОБА_1 на 3/4 частки квартири АДРЕСА_3 та визнати за нею право власності на 3/4 частки цієї квартири. Виплатити ОСОБА_1 компенсацію вартості її частки у розмірі 443 887,50 грн, що внесені нею
( ОСОБА_2 ) на депозитний рахунок суду.
Короткий зміст судових рішень
Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області
від 14 вересня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Припинено право ОСОБА_2 на 1/4 частку у квартирі
АДРЕСА_3 .
Стягнено з депозитного рахунку Луцького міськрайонного суду Волинської області, на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 147 962,50 грн, як компенсацію за припинення її права власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_3 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності 1/4 частку в квартирі АДРЕСА_3, яка належить
ОСОБА_2, внаслідок припинення її права власності.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 02 березня 2023 року заочне рішення Луцького міськрайонного суду від 14 вересня 2022 року скасовано та призначено справу до судового розгляду в загальному порядку зі стадії підготовчого судового засідання.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду
від 10 січня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Припинено право ОСОБА_2 на 1/4 частку у квартирі
АДРЕСА_3 .
Стягнено з депозитного рахунку Луцького міськрайонного суду Волинської області, на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 147 962,50 грн, як компенсацію за припинення її права власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_3 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності 1/4 частку в квартирі АДРЕСА_3, яка належить ОСОБА_2, внаслідок припинення її права власності.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що ОСОБА_2 належить 1/4 частка квартири АДРЕСА_3, яка порівняно з часткою ОСОБА_1 є незначною.
ОСОБА_2, як і ОСОБА_1, має у власності інші житлові приміщення. Ані позивачка, ані відповідачка не використовують спірну квартиру для особистого проживання.
Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку про те, що припинення права власності ОСОБА_2 на належну їй 1/4 частку в спірній квартирі, з виплатою компенсації вартості цієї частки, не завдасть їй істотної шкоди, оскільки вона має у приватній власності іншу квартиру, у якій фактично проживає, а також 3/4 частки будинку
АДРЕСА_2, а отже її житлові права порушені не будуть.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У лютому 2024 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області
від 20 вересня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 10 січня 2024 року у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд.
Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права, без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 206/3255/21, від 31 травня 2023 року у справі № 169/740/20, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 24 листопада 2021 року у справі № 754/16751/18, від 18 грудня 2018 року
у справі № 908/1754/17, від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 750/11178/17 (пункт 1 частини другої
статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції на порушення норм процесуального права безпідставно взяв до уваги заяву ОСОБА_1 про зміну предмета позову після закінчення підготовчого провадження засідання.
Суд першої інстанції, з яким помилково погодився апеляційний суд, неправильно застосував до спірних правовідносин статтю 365 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Не звернув уваги на те, що звертаючись до суду з позовом,
ОСОБА_1 не зазначила підстав передбачених статтею 365 ЦК України, за наявності яких, може бути припинено право на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
Суди не звернули уваги не те, що припинення права на частку можливе якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім`ї, є перешкодою для припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, судам необхідно робити у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Такого висновку суди попередніх інстанцій не зробили.
Крім того, суди не врахували, що недопустимим є поєднання конструкції позову про припинення права на частку (стаття 365 ЦК України) та визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України) одночасно.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 07 лютого 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2024 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2
з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Луцького міськрайонного суду Волинської області матеріали цивільної справи № 161/4599/20; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У березні 2024 року матеріали справи № 161/4599/20 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення,
а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить 3/4 частки однокімнатної квартири
АДРЕСА_3, а ОСОБА_2 - 1/4 частка цієї квартири. Загальна площа квартири - 35,6 кв. м, житлова - 17,2 кв. м.
Згідно з висновком експерта від 12 жовтня 2021 року № 8301-8304, складеним за результатами проведення судової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи, розділити в натурі квартиру
АДРЕСА_3, відповідно до ідеальних часток співвласників - 3/4 та 1/4, технічно неможливо. У зв`язку з незначною площею, що припадає на
1/4 частку зазначеної однокімнатної квартири, встановити порядок користування також не є можливим.
Ринкова вартість 1/4 частки квартири становить 147 962,50 грн.
Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_4, 3/4 частки житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 є власницею 1/4 частки
у зазначеному будинку. Також у власності ОСОБА_1 перебуває житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в с. Мазники, Хмельницька область.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
У статті 316 ЦК України передбачено що правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (частини перша, друга статті 319 ЦК України).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Відповідно до частин першої-третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до статті 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Тобто стаття 365 ЦК України передбачає реалізацію права співвласників на припинення права власності одного із співвласників на його частку в спільному майні за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але можуть бути застосовані за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.
Таким чином, при вирішенні позову, пред`явленого на підставі статті 365 ЦК України, визначальним для прийняття судом рішення є встановлення обставини про те, що припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників не завдасть шкоди особі, право власності на частку якої припиняється, а визначення істотності шкоди, яка може бути завдана співвласнику, право якого припиняється, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об`єкта, який є спільним майном.
Таке тлумачення відповідає сталій судовій практиці щодо застосування положень статті 365 ЦК України про примусове припинення частки у спільному майні, що викладено у постановах Верховного Суду від 31 січня 2019 року в справі
№ 219/1551/17, від 27 квітня 2021 року в справі № 524/2579/18, від 29 січня
2021 року в справі № 629/511/17, від 24 листопада 2021 року в справі
№ 754/16751/18.
Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 18 грудня 2018 року в справі № 908/1754/17, у постанові Верховного Суду
від 14 квітня 2021 року в справі № 344/120/16 та у постановах Верховного Суду України від 16 січня 2012 року в справі № 6-81цс11, від 02 липня 2014 року в справі № 6-68цс14, від 23 листопада 2016 року в справі № 6-1943цс16.
У постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15,
від 01 червня 2023 року у справі № 344/2399/21, від 11 грудня 2023 року у справі
№ 442/7979/21, від 10 січня 2024 року у справі № 344/6767/14 зазначено, що висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку.
Таким чином, у справі, яка переглядається, для припинення права на частку
у спільному майні на підставі позову інших співвласників судам належало встановити наявність хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, тобто чи є відповідна частка незначною і не може бути виділена в натурі, або річ неподільною, або спільне володіння і користування майном є неможливим, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачами вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних
у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила припинити право власності ОСОБА_2 на 1/4 частку спірної квартири на підставі статті 365 ЦК України, стягнувши з неї вартість такої частки, та визнати за нею право власності
на 1/4 частку зазначеного нерухомого майна, посилаючись на те, що частка відповідачки у спільному майні є незначною, виділ такої частки у натурі є неможливий, припинення права на частку не завдасть істотної шкоди її правам та інтересам, оскільки вона має у власності інше нерухоме майно.
Установивши, частка ОСОБА_2 є незначною та не може бути виділена в окремий об`єкт нерухомого майна; спільне користування квартирою є неможливим; у власності відповідачки наявне інше нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_4 (на праві спільної сумісної власності); припинення права на частку не завдасть істотної шкоди правам та інтересам ОСОБА_2 ; ОСОБА_1 внесла на депозитний рахунок
147 961,50 грн, що відповідає реальній ринковій вартості 1/4 частки квартири, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що припинення права на частку у квартирі завдасть істотної шкоди відповідачці та іншим членам її сім`ї, зокрема повнолітньому сину, який створив власну сім`ю, є необґрунтованими, оскільки за наявності у власності ОСОБА_2 інших житлових приміщень, забезпечення її інтересів та інтересів її повнолітнього сина, не може відбуватися за рахунок порушення інтересів ОСОБА_1, якій належить 3/4 частки спірної квартири.
Верховний Суд відхиляє посилання у касаційній скарзі на те, що, недопустимим є поєднання конструкції позову про припинення права на частку (стаття 365 ЦК України) та визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України) одночасно, оскільки стаття 365 ЦК України регулює правовідносини щодо припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
Оскільки реалізація співвласником свого суб`єктивного права, передбаченого зазначеною статтею (подання відповідного позову з доведенням обставин, передбачених частиною першою статті 365 ЦК України, внесення вартості частки відповідача на депозитний рахунок суду), спрямована не лише на припинення правовідношення спільної власності (пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України), а саме на набуття відповідного права за рахунок припинення права власності іншого співвласника, що передбачене пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України (визнання права).
Набуття права власності позивачки на припинену частку відповідачки у спільному майні в порядку статті 365 ЦПК України відповідає визначеній частиною п`ятою статті 11 ЦК України підставі виникнення цивільних прав та обов`язків.
Тобто за умови доведення наявності підстав, передбачених частинами першою та другою статті 365 ЦК України, для припинення права на частку у спільному майні, право відповідача на таку частку підлягає припиненню. З метою уникнення ситуації правової невизначеності, недопущення спору при проведенні державної реєстрації права власності за позивачем судам доцільно задовольняти одночасно з вимогою про припинення права власності на частку у спільному майні й заявлену вимогу про визнання права власності на неї за співвласником, який попередньо вніс на депозитний рахунок вартість спірної частки (постанова Об`єднаної палати Верховного Суду від 09 вересня 2024 року у справі № 671/1543/21).
Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно встановив фактичні обставини справи, визначився з нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, надав належну оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, а тому дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Також колегія суддів відхиляє доводи ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції на порушення норм процесуального права безпідставно взяв до уваги заяву ОСОБА_1 про зміну предмета позову після закінчення підготовчого судового засідання, оскільки, перевіряючи аналогічні доводи заявниці, викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції встановив, що на час звернення ОСОБА_1 такою заявою, питання про закінчення підготовчого судового засідання суд першої інстанції не вирішував.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, фактично зводяться до переоцінки доказів, та незгоди з висновками судів з їх оцінкою, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду
від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.