ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 196/1329/23
провадження № 61-10992св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач- ОСОБА_1,
відповідач- ОСОБА_2,
третя особа- Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Могилівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мальцевої Ілони Миколаївни на рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2024 року, ухвалене у складі судді Костюкова Д. Г., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Космачевської Т. В., Максюти Ж. І., Халаджи О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 06 листопада 2005 року між ним та відповідачкою зареєстрований шлюб, який розірвано рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2018 року у справі № 196/667/18. Під час шлюбу у них народилось двоє дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вказував на те, що всі питання щодо виховання дітей вирішує він самостійно без участі відповідачки. Діти знаходяться на повному його утриманні впродовж приблизно десяти років ?та проживають з ним за адресою: АДРЕСА_1 . Для розвитку дітей він докладає всі зусилля та можливості.
Відповідачка проживає окремо за адресою: АДРЕСА_2 . Протягом десяти років відповідачка ніяким чином не піклується про дітей, не проявляє заінтересованість у подальшій долі дітей, не цікавиться успіхами, станом здоров`я, не піклується про фізичний та духовний розвиток, не забезпечує необхідне харчування, медичний догляд, лікування, не спілкується з дітьми в обсязі, необхідному для нормального самоусвідомлення, не надає доступ до культурних та інших духовних цінностей, не виявляє інтересу до внутрішнього світу, що свідчить про те, що відповідачка ухиляється від виховання дітей, нехтує своїми обов`язками.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітніх дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Мальцева І. М., залишено без задоволення, рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2024 року залишено без змін.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків та, враховуючи бажання відповідачки відновити відносини з дочками, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення відповідачки батьківських прав.
Позивач не довів, що поведінка відповідачки відносно дітей є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками. Позивач не надав суду доказів наявності у відповідачки доходів та свідомого ухилення нею від утримання дітей, з урахуванням її стану здоров`я та матеріального становища.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У липні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мальцева І. М. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що матір дітей, заперечуючи проти позову, визнавала свою вину у невиконанні нею батьківських обов`язків. Доказів, які б свідчили про те, що поведінка відповідачки може змінитись, остання не надала. Доказів, які б підтверджували наявність у відповідачки хвороби, яка б зумовила її довготривалу неможливість виконувати роль матері в життях дівчат, ОСОБА_2 судам попередніх інстанцій не надала.
Посилаючись на те, що обмеження спілкування матері зі своїми дітьми спричинено її фізичним станом та складними матеріальним становищем, суди не врахували, що такий стан відповідачка протягом десяти років не відновлювала, її влаштовувало і влаштовує таке життя. Відповідачка не надала судам доказів на підтвердження того, що вона вчиняє дії аби покращити свій матеріальний стан.
Суд першої інстанції заслухав думку дітей, їх ставлення до матері, яка загалом зводиться до взаємної байдужості їх до матері, а матері до них.
Апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про залучення як свідка ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з метою надання нею суду пояснень щодо відношення матері до них та відношення батька до них.
Висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав є необґрунтованимі суперечить інтересам дітей.
Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає таке: суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 10 листопада 2021 року у справі № 390/1418/17; суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання про допит дитини.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2024 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на те, що вона ніколи не відмовлялась від своїх дітей та, заперечуючи проти позбавлення її батьківських прав відносно її дітей, просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
У листопаді 2024 рокуОрган опіки та піклування Виконавчого комітету Могилівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області надав письмові пояснення, в яких посилається на те, що ОСОБА_2 не мала змоги виконувати свої батьківські обов`язки з об`єктивних причин, оскільки понад десять років тому вона тяжко захворіла, перенесла декілька операцій і потребувала довготривалого та дороговартісного відновлення, а позивач, замість того, що опікуватись дружиною, відвіз хвору дружину до помешкання її батьків і залишив без засобів до існування. Кошти на продовження лікування були відсутні, внаслідок чого хвороба прогресувала і до основного захворювання додались супутні. Через відсутність більшості документів, які залишились у позивача, стан здоров`я відповідачки постійно погіршувався, вона не мала змоги офіційно працевлаштуватись і жила за кошти, отримані за виконану роботу на тимчасових підробітках, а з часом взагалі не змогла працювати через стан здоров`я. Позивач заборонив ОСОБА_2 приходити до дітей і спілкуватись із ними, щоб не компрометувати дітей перед однолітками своїм виглядом, адже зовнішність відповідачки через хворобу змінилась до непізнаваності, а тому відповідачка спостерігала як ростуть її дочки осторонь.
29 грудня 2023 року соціальними службами громади був здійснений комісійний виїзд до родини, за результатами якого складений акт оцінки потреб особи та укладений договір між Виконавчим комітетом Могилівської сільської ради та ОСОБА_2 про здійснення її соціального супроводу. ОСОБА_2 за рахунок коштів місцевого бюджету отримала матеріальну допомогу на лікування, пройшла попереднє медичне обстеження, отримала курс лікування у медичному закладі, приймає ліки, які призначені лікарем, та перебуває у черзі на госпіталізацію до Обласної клінічної лікарні ім. Мечникова для продовження діагностичних та лікувальних процедур, які дадуть змогу поставити їй остаточний діагноз та отримати групу інвалідності.
Акт обстеження матеріально-побутових умов проживання від 30 травня 2023 року, на який посилається позивач, складений одноосібно депутатом Могилівської сільської ради, який знаходиться в дружніх стосунках з позивачем. Інформація в ньому не розкриває в повній мірі об`єктивну картину щодо родинних відносин, викладена однобічно, лише на користь позивача.
Бажання позбавити батьківських прав свою колишню дружину виникло у позивача лише з початку повномасштабного вторгнення росії на територію України з метою отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ОСОБА_7 (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М., від 03 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У вересні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 01 жовтня 2024 року у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_7 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 жовтня 2024 року) визначено суддю-доповідача - Коломієць Г. В. та суддів, які входять до складу колегії: Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
06 листопада 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який розірвано рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2018 року у справі № 196/667/18.
У шлюбі у сторін народилось двоє дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до довідки Центра надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Могилівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 17 травня 2023 року № 418, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1, разом із ним проживають: дочка ОСОБА_5, 2008 року народження, дочка ОСОБА_6, 2010 року народження.
Згідно з довідкою Полтавського професійного ліцею від 23 травня 2023 року № 69 ОСОБА_5 навчається у Полтавському професійному ліцеї в групі № 14 за професією "Оператор комп`ютерного набору", термін навчання з січня 2022 року до 30 червня 2025 року.
Відповідно до довідки Полтавського професійного ліцею від 23 травня 2025 року № 269 ОСОБА_5 навчається на першому курсі за спеціальністю "Оператор комп`ютерного набору"; батьки розлучені, дитина проживає з батьком; за час навчання мати ОСОБА_2 успіхами дочки не цікавиться, батьківські збори не відвідує, участі у вихованні дитини не бере; батько ОСОБА_1 приділяє належну увагу вихованню дочки.
Згідно з довідкою Могилівського ліцею ім. І. М. Шишканя від 29 травня 2023 року № 29 ОСОБА_6 навчається в 7 класі Могилівської філії-гімназії ім. Михайла Логвина? Могилівської сільської ради Дніпропетровської області.
Відповідно до довідки Могилівського ліцею ім. І. М. Шишканя від 29 травня 2023 року № 30 з початку навчання ОСОБА_6 в Могилівському ліцеї ім. Шишканя І. М. мати ОСОБА_2 не контактувала з класним керівником, не цікавиться навчанням дитини, не відвідує батьківські збори; батько виховує дитину самостійно.
Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов проживання ОСОБА_1 встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3, але фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним мешкають неповнолітні діти: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, яких він виховує без участі матері протягом десяти років, та співмешканка ОСОБА_10 .
ОСОБА_1 розлучений з матір`ю неповнолітніх дітей, яка мешкає окремо, участі у вихованні дітей не бере, з дітьми не спілкується, їхнім життям не цікавиться. ОСОБА_1 разом із сім`єю проживає у житловому будинку, який успадкував його батько ОСОБА_11 . ОСОБА_1 виховує дітей, слідкує за їх навчанням та здоров`ям, забезпечує матеріально.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Могилівської сільської ради від 19 січня 2024 року щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, орган опіки та піклування Виконавчого комітету Могилівської сільської ради вважає недоцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно її дітей: ОСОБА_5, 2008 року народження, та ОСОБА_6, 2010 року народження.
У судовому засіданні суд першої інстанції вислухав думку дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Неповнолітня ОСОБА_5 повідомила суд, що їй неприємно спілкуватися з матір`ю, оскільки вона їх кинула, коли вони ще були маленькими. Їй було шість років як мати пішла з сім`ї, чому пішла, їй невідомо та пам`ятає, що вона поїхала до своєї матері. Іноді може зустріти матір в селі, яка може привітати її з минулим днем народження. Мати матеріальну допомогу їй не надає. Батько повністю матеріально їх утримує. Надалі не бажає спілкуватися з матір`ю. Неповнолітня ОСОБА_6 вважала, що потрібно позбавити матір батьківських прав, так як вони живуть без неї дуже тривалий час ще змалку. Мати у вихованні та матеріальному забезпеченні участі не бере та чому так, їй невідомо. Їх повністю забезпечує та виховує батько. Мати була у них лише двічі, коли вона пішла до школи у перший клас. Чому мати не бере участі у їх вихованні та чому з ними не спілкується, вона не знає та в неї не питала. Їй відомо, що у матері немає телефона. За всі ці роки спілкувалася з матір`ю всього декілька разів.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України "Про охорону дитинства").
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України", заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13).
Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі "Ілля Ляпін проти росії", заява № 70879/11)
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.
Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (див. постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19).
У постанові Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20 зазначено, що "…сімейні відносини мають "складний" характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини".
У постанові Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 726/433/23 зазначено, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.
При вирішенні спору в цій справі суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Верховний Суд враховує, що відповідачка не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дітей, а тому розрив з нею сімейних відносин не відповідає інтересам дітей.
Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України", пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.
Суди попередніх інстанції правильно врахували висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачка притягувалась до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв`язку із неналежним поводженням щодо дітей, вчиняла насильство по відношенню до них.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
У контексті наведеного Верховний Суд зазначає, що необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька/матері до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, з урахуванням якнайкращих інтересів дітей, бажання відповідачки брати участь у вихованні та спілкуванні з дочками, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про залучення як свідка ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з метою надання нею суду пояснень щодо відношення матері до них та відношення батька до них, не є підставою для скасування судового рішення, оскільки думка неповнолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, була заслухана у судовому засіданні у суді першої інстанції.Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).
Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку,
Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).
Інші доводи касаційної скарги спрямовані на необхідність переоцінки доказів у справі та незгоду із обставинами встановленими судом, підлягають відхиленню з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти російської федерації", "Нєлюбін проти російської федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, Верховний Суд не встановив.