ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 701/638/22
провадження № 61-9185св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Мельником Василем Володимировичем, на постанову Черкаського апеляційного суду від 16 травня 2023 року в складі колегії суддів Новікова О. М., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
В обґрунтування своїх вимог зазначав, що він є власником земельної ділянки, кадастровий номер 7123187001:01:003:0035, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 967157.
Суміжним землекористувачем земельної ділянки є ОСОБА_2, якому належить земельна ділянка з кадастровим номером 7123187001:01:003:0031, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, попереднім власником якої був ОСОБА_3 .
Після того, як новим власником земельної ділянки із кадастровим номером 7123187001:01:003:0031 став відповідач, позивач виявив, що ОСОБА_2 здійснює фактичне використання земельної ділянки більшою площею, ніж у нього зазначено у правовстановлюючих документах, тобто фактично використовує земельну ділянку позивача. На земельній ділянці позивача відповідач розмістив сіносховище, а також паркан, який розмежовує дві земельній ділянки, а саме позивача та відповідача. Однак цей паркан фактично не розмежовує дві суміжні ділянки, а розташований на земельній ділянці позивача, а тому фактично площа земельної ділянки відповідача є більшою, ніж зазначено у правовстановлюючому документі.
Позивач зазначав, що на його замовлення інженер-землевпорядник ОСОБА_4 провів обстеження його земельної ділянки, за результатом якого було встановлено, що межові знаки у точках 14, 1, 2, 3 збігаються із наявою огорожею. У точках 8-13, за згодою суміжного землекористувача ОСОБА_5, встановлено нові межові знаки (дерев`яні кілки), у точках 4, 5, 6, 7 межові знаки не встановлювалися, оскільки поворотні точки розміщені на території суміжної ділянки, власником якої є відповідач.
08 серпня 2022 року на замовлення ОСОБА_2 інженер-землевпорядник ОСОБА_4 провів у присутності відповідача та позивача огляд земельної ділянки, яка належить відповідачу. Після проведення огляду інженер-землевпорядник повідомив, що межі земельної ділянки, якою користується ОСОБА_2, та межі земельної ділянки, яка зареєстрована у Державному земельному кадастрі України, не співпадають.
Інженер-землевпорядник повідомив, що площа земельної ділянки, яка належить відповідачу, становить 0,4278 га, проте на момент проведення обстеження площа землекористування становила 0,4495 га, а тому не відповідала площі та конфігурації, що зазначені у його державному акті.
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 як суміжний землевласник незаконно змінив межі своєї земельної ділянки, захопивши частину земельної ділянки позивача шляхом встановлення паркану та сіносховища, тобто змістив свою земельну ділянку в бік земельної ділянки, що належить позивачу на праві приватної власності, ОСОБА_1 просив суд:
- усунути йому перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 7123187001:01:003:0035, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 відновити межі належної йому земельної ділянки з кадастровим номером 7123187001:01:003:0035 та знести паркан і сарай, що розташовані на земельній ділянці позивача.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Маньківський районний суд Черкаської області від 01 березня 2023 року позов ОСОБА_1 задовольнив.
Усунув перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні ОСОБА_1 земельною ділянкою з кадастровим номером 7123187001:01:003:0035, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 відновити межі належної йому земельної ділянки з кадастровим номером 7123187001:01:003:0035 та знести паркан і сарай, що знаходяться на земельній ділянці ОСОБА_1 .
Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_2 як суміжний землевласник безпідставно змінив межі своєї земельної ділянки, захопивши частину земельної ділянки позивача шляхом встановлення паркану та сіносховища, тобто змістив свою земельну ділянку в бік земельної ділянки, що належить позивачу на праві приватної власності. Оскільки межі земельної ділянки, належної позивачу, змінились самовільним зайняттям відповідачем, то вони підлягають відновленню. Суд вважав, що належним та допустимим у цьому випадку способом захисту прав позивача буде саме усунення відповідачем перешкод позивачу у володінні, користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення тієї частини паркану та звільнення тієї частини земельної ділянки, на якій розташований сінник, що безпосередньо зайняті відповідачем у межах земельної ділянки, належної позивачу. Такий спосіб усунення перешкод є найбільш сприятливим для сторін у справі.
Черкаський апеляційний суд постановою від 16 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив.
Рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 01 березня 2023 року скасував та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд керувався тим, що, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував його тим, що у відповідача більша за площею земельна ділянка, ніж передбачено державним актом, що свідчить про порушення його прав. Однак позивач не надав доказів на підтвердження площі його земельної ділянки. У висновку інженера-землевпорядника під час огляду земельних ділянок встановлено, що тільки збільшилася земельна ділянка ОСОБА_2 до 0,4495 га, проте не зазначено, що за рахунок цього у ОСОБА_1 зменшилася площа його земельної ділянки. У додатку до матеріалів обстеження вказано, що площа земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 відповідно до державного акта, становить 0,3745 га, що відповідає площі, вказаній у правовстановлюючому документі.
Крім того, ОСОБА_2 надав правовстановлюючі документи на будинок та земельну ділянку, які він придбав у попереднього власника ОСОБА_3 і відповідно до яких навіс (тимчас.) з буквою "Е" (сіносховище), збудований ще у 2005 році, тобто не самим ОСОБА_2, як стверджує позивач.
Крім того, під час обстеження земельних ділянок позивача і відповідача не обстежувалися і не було зроблено висновку щодо інших суміжних землекористувачів.
Будь-які інші докази, які підтверджують позовні вимоги позивача, у матеріалах справи відсутні.
Що стосується висновку інженера-землевпорядника, який покладений в основу рішення суду першої інстанції, то колегія суддів вважала його неповним і недостатнім для встановлення усіх обставин справи. Вказаним висновком не досліджувалося та не встановлено, якою площею відбулося накладення спірних земельних ділянок, які наявні межові знаки бралися за основу під час встановлення конфігурацій земельних ділянок, яким чином повинна проходити межа між земельними ділянками сторін та на підставі чого інженер-землевпорядник встановив факт накладення земельних ділянок.
Висновок про те, що межові знаки 4, 5, 6, 7 не встановлювалися, оскільки поворотні точки розміщені на території суміжної ділянки, не дає відповіді на питання, чи розташована спірна огорожа та сіносховище на земельній ділянці позивача.
Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі
У червні 2023 року адвокат ОСОБА_1 Мельник В. В. подав через "Електронний суд" до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 16 травня 2023 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не правильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, а також не застосував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19 березня 2020 року в справі № 468/287/15 (провадження № 61-45507св18), від 20 червня 2018 року в справі № 357/9546/16 (провадження № 61-3265св18), суд апеляційної інстанції не дослідив докази у справі.
Заявник не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що в матеріалах справи відсутні докази дійсної площі земельної ділянки позивача на час подання позову та відсутні докази, за чий саме рахунок зменшилась його земельна ділянка. Зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги покази інженера-землевпорядника ОСОБА_4, який повідомив, що ОСОБА_2 змінив межі своєї земельної ділянки, захопивши частину земельної ділянки, яка належить позивачу, шляхом встановлення паркану та сіносховища, тобто змістив свою земельну ділянку в бік земельної ділянки, що належить позивачу. Крім того, ОСОБА_4 зазначав, що площа земельної ділянки ОСОБА_1 зменшилась на ту різницю, на яку збільшилась площа земельної ділянки ОСОБА_2, а саме на 0,0217 га.
Також заявник не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що під час обстеження земельних ділянок позивача і відповідача не обстежувалися і не було зроблено висновку щодо інших суміжних землекористувачів. Зазначає, що його земельна ділянка обстежувалась із обох сторін, на одній із яких розбіжностей не виявлено, а саме зі сторони суміжного землекористувача ОСОБА_5 .
Вказує, що він надав докази зміни відповідачем меж своєї земельної ділянки шляхом встановлення паркану та сіносховища на земельній ділянці позивача, що підтверджується висновком інженера-землевпорядника, який відповідач не спростував.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін оскаржуване рішення.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ОСОБА_7 (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В. ухвалою від 12 вересня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Маньківського районного суду Черкаської області.
26 вересня 2023 року справу № 701/638/22 передано до Верховного Суду.
Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду від 03 жовтня 2024 року у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_7 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 жовтня 2024 року справу № 701/638/22 передано судді-доповідачу Петрову Є. В., судді, які входять до складу колегії: Грушицький А. І., Литвиненко І. В.
Ухвалою від 18 листопада 2024 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини, з`ясовані судами
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 7123187001:01:003:0035, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 967157 (а. с. 7).
По сусідству із позивачем у житловому будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, проживає відповідач ОСОБА_2, якому належить суміжна земельна ділянка з кадастровим номером 7123187001:01:003:0031. Попереднім власником сусідньої земельної ділянки був ОСОБА_3, який у законному порядку відчужив зазначений житловий будинок із земельною ділянкою на користь ОСОБА_2 (а. с. 42-55).
З метою захисту свого порушеного права позивач звертався до Маньківської селищної ради та відділу поліцейської діяльності № 1 Уманського районного управління поліції ГУНП у Черкаській області.
Маньківська селищна рада листом від 31 травня 2022 року № С-21/02-25 повідомила, що встановити факт самочинного розміщення сіносховища ОСОБА_2 на земельній ділянці позивача не можливо та рекомендувала звернутися до спеціалізованої організації, яка має право на проведення робіт щодо відновлення меж у натурі та поновити межі земельних ділянок (а. с. 8).
На звернення позивача до інженера-землевпорядника ОСОБА_4 із метою встановлення межових знаків було проведено обстеження земельної ділянки позивача з кадастровим номером 7123187001:01:003:0035 та надано відомості про встановлені межові знаки, згідно з якими у точках 14, 1, 2, 3 межа збігається із наявною огорожею. У точках 8-13, за згодою суміжного землекористувача ОСОБА_5, встановлено нові межові знаки (дерев`яні кілки), у точках 4, 5, 6, 7 межові знаки не встановлювалися, оскільки поворотні точки розміщені на території суміжної ділянки, власником якої є відповідач (а. с. 9).
08 серпня 2022 року на замовлення ОСОБА_2 інженер-землевпорядник ОСОБА_4 провів у присутності відповідача та позивача огляд земельної ділянки, яка належить відповідачу. Після проведення огляду інженер- землевпорядник повідомив, що має місце відхилення від меж землекористування земельної ділянки відповідача ОСОБА_2, від меж земельної ділянки, що зареєстрована у Державному земельному кадастрі України. Інженер-землевпорядник повідомив, що площа земельної ділянки, яка належить відповідачу, становить 0,4278 га, однак на момент проведення обстеження площа землекористування становить 0,4495 га, а тому не відповідає площі та конфігурації, що зазначені у державному акті (а. с. 68, 69).
Під час розгляду справи у суді першої інстанції суд викликав інженера- землевпорядника ОСОБА_4 для надання пояснень. Так, ОСОБА_4 пояснив, що він проводив встановлення меж земельних ділянок позивача та відповідача. Зазначав, що земельні ділянки обох сусідів зареєстровані в Державному земельному кадастрі, про що вчинено запис і присвоєні кадастрові номери. Після обміру земельних ділянок встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_2 відрізняється від тих розмірів, які зазначені в Державному земельному кадастрі. Їхня межа - чорна лінія 2 (а. с. 69). Під час вимірів земельної ділянки відповідача з`ясовано, що його межа проходить по встановленій огорожі, яка не відповідає межі земельної ділянки, яка зареєстрована за ним у Державному земельному кадастрі. Після інженер- землевпорядник записав розміри, якими користуються сторони. Встановлено, що ОСОБА_1 користується меншою площею, ніж зазначена в його державному акті, а ОСОБА_2 користується більшою площею, ніж зазначена в його державному акті. Розбіжності в розмірах не є похибкою.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
У статті 13 Конституції України визначено, що власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
У частинах першій та другій статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі статтею 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь-яких усунень порушень його права власності від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та встановлених судом перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушення права та з яких підстав.
Відповідно до пунктів "г" та "е" частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.
Згідно з частинами першою та другою статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, за яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).
Відповідно до статті 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.
За правилами статті 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до частини другої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно керувався тим, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження порушення його прав з боку ОСОБА_2 .
Посилання у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив як доказ висновок інженера-землевпорядника, не відповідає дійсності.
Зміст оскаржуваного судового рішення свідчить про те, що суд апеляційної інстанції прийняв до розгляду вказаний доказ, дослідив його, однак обґрунтовано зазначив про те, що він хоч і містить висновки про збільшення площі земельної ділянки відповідача з 0,4278 га до 0,4495 га, проте не містить висновків, що площа земельної ділянки відповідача збільшилась саме за рахунок земельної ділянки позивача. Також зазначений висновок не містить даних, яка саме площа земельної ділянки позивача була станом на час її обстеження і чи відповідає ця площа правовстановлюючим документам, а також якщо площа земельної ділянки позивача зменшилась, то наскільки і за рахунок чого.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що під час проведення вказаного обстеження інженер-землевпорядник не з`ясовував причини зміщення, встановленння (відновлення) меж земельних ділянок сторін у справі. Також зазначений висновок не вказує на порушення права власності ОСОБА_1, оскільки не містить підтвердження того, що внаслідок зміщення меж земельної ділянки відповідача зменшилася площа земельної ділянки, яка належить позивачу.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не надав належну оцінку всім доводам і аргументам заявника та його представника, Верховний Суд відхиляє, оскільки, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Ruiz Torija v. Spain", заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Hirvisaari v. Finland", заява № 49684/99).
Посилання у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно поклав на заявника обов`язок доказування факту порушення його права власності на землю, підлягають відхиленню з огляду на таке.
Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування певних стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає відповідний розподіл та покладання тягаря доказування на сторони певним чином. Одночасно згаданий принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Підставою для задоволення позову про усунення перешкод у користуванні власністю є встановлення сукупності певних обставини, а саме: наявність у позивача права власності на майно та наявність перешкод у можливості користування ним своєю власністю. Таким чином, відповідачем за негаторним позовом є лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю, а підставою мають слугувати посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Отже, право власності як абсолютне право має захищатися лише у разі доведення самого факту порушення.
Однак у цій справі позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що його право порушене відповідачем, а також доказів, які б беззаперечно вказували на те, що межі його земельної ділянки були зміщенні відповідачем.
Колегія суддів звертає увагу на те, що у такій категорії справ суд самостійно, без застосування спеціальних знань не може зробити висновок, як саме відповідач порушує право позивача, що полягає у самовільному захопленні відповідачем частини земельної ділянки позивача, а отже, суд, керуючись положеннями цивільно-процесуального законодавства, для встановлення істинності у справі та з метою виконання завдань правосуддя міг призначити судову експертизу.
Таким чином, належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував порушення відповідачем прав позивача, може бути лише висновок земельно-технічної експертизи, після якого суд вирішує наявність чи відсутність порушених речових прав позивачів на земельну ділянку.
Проте ані позивач, ані його представник з клопотанням про призначення у справі судової земельно-технічної експертизи не зверталися.
Таким чином, позивач не надав належних та допустимих доказів, а саме висновку експерта, який підтвердив, що відповідач порушує право позивача, що полягає у самовільному захопленні останнім частини земельної ділянки позивача. А наданий позивачем висновок інженера-землевпорядника ОСОБА_4, який, на думку позивача, підтверджує порушення його права, не є належним та допустимим доказом, оскільки із цього висновку неможливо встановити, де чия земельна ділянка і чи існує порушення відповідачем прав позивача.
Посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 19 березня 2020 року в справі № 468/287/15 (провадження № 61-45507св18), від 20 червня 2018 року в справі № 357/9546/16 (провадження № 61-3265св18), не може бути прийнято судом до уваги з огляду на таке.
У справі № 468/287/15 Верховний Суд, погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, керувався тим, що надані сторонами докази, у тому числі висновок експерта, підтверджують те, що відповідач, здійснивши зведення паркану на частині земельної ділянки, що належить на праві власності позивачу, чинить перешкоди позивачу у користуванні його земельною ділянкою.
У справі № 357/9546/16 Верховний Суд, враховуючи зміст судової земельно-технічної експертизи, яка підтверджувала те, що відповідач змістив фактичну межу земельної ділянки з південно-східної сторони у бік користувачів ділянки позивача, погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача усунути йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом відновлення межі між земельними ділянками.
У зазначених справах позивачі довели порушення їхніх прав відповідачами належними та допустимими доказами, зокрема висновками судової земельно-технічної експертизи. У зв`язку з чим безпідставними є посилання заявника у касаційній скарзі на вказані висновки Верховного Суду, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
Оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, наведені в касаційній скарзі доводи щодо суті спору не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні щодо відмови у задоволенні позову.