ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 127/5778/21
провадження № 61-14083св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Вінницького апеляційного суду від 29 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Якименко М. М., Ковальчука О. В., Сала Т. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позов обґрунтований тим, що 30 вересня 2010 року ОСОБА_2 одержав від ОСОБА_4 в борг грошові кошти у сумі 65 000,00 доларів США для купівлі будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Вказані кошти відповідач зобов`язався повернути до 05 жовтня 2020 року, проте дане зобов`язання виконано лише частково.
На підтвердження отримання коштів, ОСОБА_2 30 вересня 2010 року власноруч написано та підписано розписку. Станом на 03 березня 2021 року позивачу борг повернуто частково, у розмірі 15 000,00 доларів США. Також в розписці ОСОБА_2 зазначив пов`язану з ним особу, його дружину - ОСОБА_3 .
Позивач звернувся до суду з указаним позовом про солідарне стягнення заборгованості з боржників, оскільки отримані у позику кошти були витрачені на потреби сім`ї.
Враховуючи наведене, просив суд стягнути із відповідачів на свою користь заборгованість за договором позики у сумі 1 477 591,37 грн, з яких 1 396 500,00 грн - сума боргу, 63 901,84 грн - інфляційне збільшення, 17 189,53 грн - 3 % річних за користування коштами.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області 12 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 1 396 500,00 грн та 3% річних у розмірі 17 189,53 грн.
Вирішено питання судових витрат.
Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області 22 травня 2023 року стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 597,00 грн.
Рішення суду обґрунтовано тим, що позивачем доведено факт укладення договору позики, з погодженням суми позики, а також настання строку повернення позики відповідно до статті 1049 ЦК України.
Разом із тим, відмовляючи в позові в частині стягнення з ОСОБА_3 заборгованості у солідарному порядку, суд першої інстанції зазначив, що матеріалами справи не підтверджено, що ОСОБА_2 укладено договір позики в інтересах сім`ї та позичені кошти витрачено в інтересах подружжя, зокрема на оплату будинку та земельної ділянки. При цьому суд взяв до уваги постанову Вінницького апеляційного суду від 16 лютого 2023 року (справа №127/29326/20).
ОСОБА_2 оскаржив рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог щодо солідарного стягнення суми боргу та 3% річних за користування коштами з ОСОБА_2 та ОСОБА_3, тому, в іншій частині рішення суду першої інстанції щодо стягнення інфляційного збільшення у розмірі 63 901,84 грн в апеляційному порядку не переглядалося.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 29 серпня 2023 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 квітня 2023 року в частині задоволення позову скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнено солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 1 396 500,00 грн та 3% річних у розмірі 17 189,53 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Додатковою постановою Вінницького апеляційного суду від 31 серпня 2023 року стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн та судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги в розмірі 16 289,52 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що отримання кредиту ОСОБА_2 не спростовує тієї обставини і того факту, що отримані за договором позики кошти використовувались не в інтересах сім`ї і не на її потреби. Ця обставина не впливає та не виключає солідарного обов`язку по поверненню отриманих в борг коштів.
За таких обставин, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволені вимоги щодо стягнення з ОСОБА_3 заборгованості у солідарному порядку, оскільки матеріалами справи доведено факт отримання грошових коштів у позику та факт використання їх саме в інтересах сім`ї.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2023 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Вінницького апеляційного суду від 29 серпня 2023 року, в якій, просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 29 серпня 2023 року, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 квітня 2023 року залишити без змін.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13, від 18 вересня 2013 року у справі
№ 6-63цс13, від 27 квітня 2016 року у справі № 537/6639/13-ц, від 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2016 року у справі № 537/6639/13-ц, від 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 639/7335/15, від 28 серпня 2019 року у справі № 638/20603/16, від 19 лютого 2020 року у справі № 915/411/19, від 04 серпня 2021 року у справі № 185/446/18, від 15 грудня 2021 року у справі № 205/4616/15-ц, від 15 червня 2022 року у справі № 569/7165/19, від 22 березня 2023 року у справі № 725/4873/20 згідно з якими перебування відповідачів у зареєстрованому шлюбі на час виникнення правовідносин щодо позики само по собі не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики.
Зазначає, щоу матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достатні докази на підтвердження того, що кошти, позичені за розпискою від 30 вересня 2010 року, дійсно були витрачені на купівлю будинку та земельної ділянки, а також того, що дружина була обізнана про договір позики та не заперечувала проти такої позики, а також те, що кошти отримані чоловіком за договором позики, останнім використані та витрачені в інтересах сім`ї, а тому висновок суду апеляційної інстанції про те, що унаслідок укладення чоловіком договору позики виникло зобов`язання в інтересах сім`ї не відповідає вимогам закону та не узгоджується з матеріалами справи. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що квартира та рухоме майно були придбані подружжям саме за спірні кошти, отримані ОСОБА_2 у позику, а відтак і того, що ці кошти використані ним в інтересах сім`ї.
Аргументи інших учасників справи
У грудні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що спірне нерухоме майно (будинок та земельна ділянка), придбане сторонами, як подружжям під час перебування у шлюбі та зроблено його улаштування за боргові кошти, які використані в інтересах сім`ї, тому підлягають поділу між ними в частинах, відповідно до часток поділу майна.
У грудні 2023 року до Верховного Суду надійшла відповідь на відзив, у якому ОСОБА_3 наголошує, що доказів на підтвердження того, що дружина була обізнана про договір позики та не заперечувала проти такої позики, а також те, що кошти отримані чоловіком за договором позики та, що останнім використані та витрачені в інтересах сім`ї, не надано, а відтак висновок суду апеляційної інстанції про те, що унаслідок укладення чоловіком договору позики виникло зобов`язання в інтересах сім`ї не відповідає вимогам закону та не узгоджується з матеріалами справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2023 року зупинено виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 29 серпня 2023 року, до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
У грудні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченоїпунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
30 вересня 2010 року ОСОБА_2 отримав у борг у ОСОБА_1 65 000,00 доларів США готівкою для купівлі будинку та земельної ділянки на АДРЕСА_1, з терміном їх повернення до 05 жовтня 2020 року. У розписці містяться відомості про часткове погашення заборгованості: 30 березня 2012 року ОСОБА_2 повернув ОСОБА_1 10 000,00 доларів США, 14 серпня 2014 року повернув 5 000,00 доларів США. Факт отримання коштів у борг, та його часткове повернення у сумі 15 000,00 доларів США не оспорюється позивачем та відповідачем ОСОБА_2 .
В розписці зазначено пов`язану з позичальником особу - дружину ОСОБА_3 .
Відповідно до угоди від 30 вересня 2010 року, укладеної між ОСОБА_2 (покупцем) та ОСОБА_5 (продавцем) та засвідченої представником бюро послуг "Букет", в рахунок спати за нерухомість, що розташована на АДРЕСА_1 покупець передав завдаток в розмірі 39 500,00 грн. Договірна ціна предмету продажу визначена в сумі 829 500,00 грн. Сторони домовились, що розрахунок буде проводитись в доларах США, який становить 105 000,00 доларів США. В розрахунок буде входити квартира АДРЕСА_2, вартість якої складає 40 000,00 доларів США.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 06 жовтня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Стеблюк Н. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1590, ОСОБА_5 (продавець) передала у власність, а ОСОБА_2 (покупець) прийняв цілий житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та сплачує обумовлену грошову суму. За домовленістю сторін цей продаж вчинено за 687 000,00 грн, з яких 187 400,00 грн було отримано продавцем до підписання цього договору, а 499 600,00 грн покупець зобов`язується передати продавцю, а продавець зобов`язується прийняти протягом одного банківського дня. Цей договір укладено покупцем за згодою другого з подружжя - ОСОБА_3, посвідченою приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Стеблюк Н. В. 06 жовтня 2010 року за реєстром № 1587.
Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 06 жовтня 2010 року та зареєстрованого в реєстрі за № 1593, вбачається, що ОСОБА_5 (продавець) передала у власність, а ОСОБА_2 (покупець) прийняв у власність земельну ділянку, площею 0,1000 га., кадастровий номер земельної ділянки 0520682800:02:002:0066, в межах згідно з планом, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та сплачує відповідну грошову суму за вказану земельну ділянку, визначену у пункті 4 цього договору. Сторони стверджують, що продаж вказаної в цьому договорі земельної ділянки вчиняється за 142 500,00 грн. Вказану суму продавець отримала від покупця повністю до підписання цього договору. Цей договір укладено покупцем за згодою другого з подружжя - ОСОБА_3, посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Стеблюк Н. В. 06 жовтня 2010 року за реєстром № 1588.
Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав від 06 жовтня 2010 року № 27552709, житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 06 жовтня 2010 року.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 16 лютого 2023 року в справі № 127/29326/20, поділено спільне сумісне майно подружжя, визнано за ОСОБА_3 право власності на 4356/10000 частки житлового будинку розташованого на АДРЕСА_1, залишивши 5644/10000 його частки у власності ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_3 право власності на 4356/10000 частки земельної ділянки, залишивши 5644/10000 її частки у власності ОСОБА_2 . Стягнено грошову компенсацію із ОСОБА_2 у розмірі 52 460,00 грн на користь позивача 1/2 належного подружжю автомобіля, який залишено за відповідачем.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини (пункт перший частини другої статті 11 ЦК України).
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).
Згідно із статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджуються укладення договору, його умови, а також вони засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.
У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою, кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі
№ 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 та у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15, від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17.
Відповідно до статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Стаття 625 ЦК України визначає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини третьої статті 61 Сімейного кодексу України (далі - СК України), якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).
За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до обʼєктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) та у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 641/9402/13-ц (провадження № 61-773св20).
Суди повинні досліджувати, чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім`ї, чи підтверджено це відповідними доказами, чи надавав інший з подружжя згоду на укладення договору позики (постанови Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 520/6471/17, від 21 вересня 2022 року у справі № 348/2263/19).
Установивши, що кошти, отримані у борг були використані в інтересах сім`ї, а саме для придбання будинку та земельної ділянки, а також для здійснення обладнання, ремонту, облаштування, як будинку, так і земельної ділянки, які рішенням суду у справі № 127/29326/20 визнано спільним сумісним майном подружжя та поділено між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про солідарну відповідальність відповідачів за грошовим зобов`язанням перед ОСОБА_1 .
З таким висновком погоджується й Верховний Суд.
При цьому, аргументи заявника про те, що апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги доводи того, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що кошти, позичені за розпискою від 30 вересня 2010 року, дійсно були витрачені на купівлю будинку та земельної ділянки, а також того, що дружина була обізнана про договір позики та не заперечувала проти такої позики, є безпідставними, оскільки апеляційний суд взяв до уваги такі докази (договір завдатку від 30 вересня 2010 року, договорів купівлі-продажу від 06 жовтня 2010 року, рахунок на оплату від 15 жовтня 2010 року № 1234 твердопаливного котла та його супутнього обладнання, які були придбанні для будинку, акт виконаних робіт від 10 грудня 2010 року) та їм була надана відповідна правова оцінка в сукупності з усіма наданими сторонами доказами та приведеними доводами й обґрунтуваннями.
Доводи про порушення судом апеляційної інстанції вимог ЦПК України щодо дослідження та оцінки доказів не знайшли свого підтвердження, а суд касаційної інстанції відповідно до статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати та оцінювати докази.
У касаційній скарзі заявник посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, зазначених у доводах касаційної скарги, на підставі яких відкрито касаційне провадження.
Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження
№ 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду України від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13, від 18 вересня 2013 року у справі
№ 6-63цс13, від 27 квітня 2016 року у справі № 537/6639/13-ц, від 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2016 року у справі № 537/6639/13-ц, від 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 639/7335/15, від 28 серпня 2019 року у справі № 638/20603/16, від 19 лютого 2020 року у справі № 915/411/19, від 04 серпня 2021 року у справі № 185/446/18, від 15 грудня 2021 року у справі № 205/4616/15-ц, від 15 червня 2022 року у справі № 569/7165/19, від 22 березня 2023 року у справі № 725/4873/20, Верховний Суд відхиляє, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність рішення суду апеляційної інстанції, а доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що не входить до повноважень суду касаційної інстанції.