ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 214/7159/15-ц
провадження № 61-12124св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
Ситнік О. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Комунальне житлове підприємство № 25, виконавчий комітет Саксаганської районної у місті ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року в складі колегії суддів Зубакової В. П., Бондар Я. М., Остапенко В. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального житлового підприємства № 25 (далі - КЖП № 25), виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання особи наймачем.
Позов обґрунтовано тим, що згідно ордера від 01 жовтня 1986 року за
№ 09736 позивач є наймачем квартири АДРЕСА_1 .
Згідно з рішенням виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради
від 17 грудня 2008 року № 706 був затверджений протокол засідання громадської комісії з житлових питань від 10 грудня 2008 року № 12 в частині затвердження протоколу засідання житлової комісії Комунального житлового підприємства № 25 від 27 листопада 2008 року № 11 про зміну умов договору найму квартири АДРЕСА_1 .
На запит позивача архівний відділ Криворізької міської ради надав належним чином засвідчені копії рішення виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради від 17 грудня 2008 року № 706 та протоколу від 10 грудня 2008 року
№ 12 засідання громадської комісії з житлових питань та зазначив, що у додатках відсутній протокол засідання житлової комісії Комунального житлового підприємства № 25 від 27 листопада 2008 року № 11.
22 грудня 2008 року директор КЖП № 25 видала позивачу виписку з протоколу засідання громадської комісії виконавчого комітету Саксаганської районної ради народних депутатів з житлових питань від 27 листопада 2008 року № 11, у якій зазначено про внесення змін до договору найму житлового приміщення - двокімнатної квартири АДРЕСА_1 .
З рішенням виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради
від 17 грудня 2008 року № 706 в частині затвердження протоколу засідання громадської комісії з житлових питань від 10 грудня 2008 року № 12 в частині затвердження протоколу засідання житлової комісії КЖП № 25 від 27 листопада 2008 року № 11, ОСОБА_1 не згодна, оскільки договір найму з нею не укладався, у зв`язку з чим просила суд визнати його незаконним та скасувати, а також встановити, що вона є наймачем квартири
АДРЕСА_1, загальною площею 63,05 кв. м., житловою площею 44,1 кв. м.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Заочним рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 листопада 2015 року позов задоволено.
Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради від 17 грудня 2008 № 706 в частині затвердження протоколу засідання громадської комісії з житлових питань від 10 грудня
2008 року № 12 в частині затвердження протоколу засідання житлової комісії КЖП № 25 від 27 листопада 2008 року № 11 про зміну умов договору найму квартири АДРЕСА_1 .
Встановлено, що ОСОБА_1 є наймачем трикімнатної квартири АДРЕСА_1, житловою площею 44,1 кв. м, загальною площею 63,05 кв. м.
Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю заявлених
ОСОБА_1 позовних вимог, виходячи із встановлених у справі обставин. Так, згідно з ордером від 01 жовтня 1986 року позивач вселилася до спірної квартири та є єдиним наймачем, водночас вона не укладала договору з житлово-експлуатаційною організацією на підставі вказаного ордеру, тоді як внести зміни до договору найму можливо лише за наявності останнього.
З 1986 року позивач проживає у квартирі, сплачує комунальні платежі, утримує в належному стані житло.
Суд першої інстанції виснував, що доводи позивача обґрунтовані і є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, а рішення виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради від 17 грудня 2008 року № 706 в частині затвердження протоколу засідання громадської комісії з житлових питань
від 10 грудня 2008 року № 12, в частині затвердження протоколу засідання житлової комісії Комунального житлового підприємства № 25 від 27 листопада 2008 року № 11 щодо зміни умов договору найму квартири є незаконним та підлягає скасуванню.
Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 червня 2022 року заяву виконавчого комітету Саксаганської районної в місті ради про перегляд заочного рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 листопада 2015 року залишено без задоволення.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що копія ухвали про відкриття провадження разом з копією позовної заяви з додатками була направлена виконавчому комітету Саксаганської районної у місті ради, після чого представником відповідача ОСОБА_4 до суду подавалась заява про відкладення судового засідання у зв`язку із зайнятістю представника.
Про судове засідання, призначене на 13 листопада 2015 року, представник відповідача був повідомлений належним чином шляхом вручення судових повісток працівникам виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради "ОСОБА_7" та " ОСОБА_2" відповідно 09листопада 2015 року та 10 листопада 2015 року безпосередньо в суді. Також "О. Пилипенко" 23 жовтня 2015 року отримала копію заочного рішення суду від 13 листопада 2015 року.
Головний спеціаліст з житлових питань відділу житлово-комунального господарства виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради ОСОБА_4, яка була уповноважена представляти інтереси виконавчого комітету у цій справі, що підтверджується довіреністю від 20 жовтня 2015 року, зверталася до суду із клопотанням про відкладення судового засідання, тобто була обізнана про наявність спору у суді та датою судових засідань.
У матеріалах справи міститься заява представника відповідача виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради Посувайло Я. О. про надання можливості ознайомитися з матеріалами цивільної справи та зробити копії документів з відміткою про ознайомлення 14 вересня 2021 року, проте заяву про перегляд заочного розгляду подано до суду лише 23 листопада 2021 року, тобто з пропуском процесуального строку.
Незважаючи на те, що судові повістки та копія заочного рішення
від 13 листопада 2015 року були вручені працівнику структурного підрозділу виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради, повноваження якої матеріали цивільної справи не містять, виконавчий комітет Саксаганської районної у місті ради був обізнаний про наявність у провадженні суду цивільної справи та про зміст заочного рішення, на підтвердження чого позивачем надані письмові докази.
Представником відповідача не надано доказів, які б мали істотне значення для правильного вирішення справи та визначали необхідність перегляду заочного рішення.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року апеляційну скаргу виконавчого комітету Саксаганської районної в місті ради задоволено.
Заочне рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 листопада 2015 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що виконавчий комітет Саксаганської районної в місті ради не був належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, оскільки у матеріалах справи відсутні відомості про належне повідомлення відповідача у порядку, визначеному цивільним процесуальним законом. Апеляційний суд вважав обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та розгляду справи за відсутності належним чином не повідомленого про розгляд справи представника виконавчого комітету Саксаганської районної в місті ради.
Рішення виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради від 17 грудня 2008 року № 706 в частині затвердження протоколу засідання громадської комісії з житлових питань від 10 грудня 2008 року № 12, в частині затвердження протоколу засідання житлової комісії Комунального житлового підприємства
№ 25 від 27 листопада 2008 року № 11 про зміну умов договору найму квартири АДРЕСА_1 прийнято відповідачем у межах його повноважень та на виконання рішення суду, тому відсутні правові підстави для його скасування, позовні вимоги в цій частині не можуть бути задоволені.
Оскільки, позовні вимоги щодо встановлення факту того, що позивач є наймачем спірної квартири є похідними від її позовних вимог щодо скасування зазначеного рішення органу місцевого самоврядування у відповідній частині, то ці позовні вимоги також не можуть бути задоволені.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року та залишити в силі заочне рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 листопада 2015 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 12 грудня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року, витребував справу із суду першої інстанції.
23 лютого 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Розпорядженням Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_3 у справі було призначено повторний автоматизований розподіл справ.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 серпня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Ігнатенку В. М.
Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2024 року справу призначено до розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2024 року зупинено касаційне провадження у справі № 214/7159/15 за позовом ОСОБА_1 до КЖП № 25, виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради про визнання незаконним та скасування рішення, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 756/11081/20.
Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2024 року поновлено провадження у справі № 214/7159/15 за позовом ОСОБА_1 до КЖП № 25, виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради про визнання незаконним та скасування рішення, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що суд апеляційної інстанції неповно з`ясував всі обставини, що мають значення для справи, вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги, ухвалив оскаржуване рішення без урахування правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного суду від 09 листопада 2021 року у справі №214/5505/16, постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі
№ 264/949/19, від 03 жовтня 2018 року у справі № 289/1251/17.
ОСОБА_1 посилається на те, що договір між нею та житлово-експлуатаційною організацією на підставі ордеру № 09736 від 01 жовтня
1986 року не укладався, тоді як внести зміни до договору найму можливо лише за його наявності. З 1986 року по цей час позивач проживає в квартирі
АДРЕСА_1, сплачує комунальні платежі, утримує в належному стані житло, на теперішній час зазначена квартира приватизована позивачем.
З висновком апеляційного суду про те, що відповідач не був належним чином повідомлений про день та час розгляду справи в суді першої інстанції не погоджується, оскільки такі обставини спростовуються матеріалами справи. Так, в матеріалах справи наявні докази на підтвердження направлення відповідачу копії ухвали про відкриття провадження у справі разом з копією позовної заяви та додатками. Відповідач був обізнаний про наявність зазначеного спору, про що свідчить заява представника ОСОБА_4 про відкладення судового засідання.
Про судове засідання, призначене на 13 листопада 2015 року, відповідач був повідомлений своєчасно і належним чином шляхом вручення судових повісток безпосередньо в приміщенні суду представникам відповідача "ОСОБА_7" та "ОСОБА_8" відповідно 09 листопада 2015 року та 10 листопада 2015 року, остання, окрім іншого отримала і копію заочного рішення суду. Доводи відповідача про те, що нібито особи, які отримали процесуальні документи не мали повноважень на ведення цієї справи є безпідставними, оскільки наявні в матеріалах справи довіреності не мають чіткого визначення щодо уповноваження представника на ведення конкретної справи.
Також слід критично оцінювати твердження відповідача про те, що він був позбавлений можливості надати суду докази та навести заперечення проти вимог. Так, головний спеціаліст з житлових питань відділу житлово-комунального господарства виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради ОСОБА_4, яка була уповноважена представляти інтереси відповідача, зверталась до суду з клопотанням про відкладення судового засідання, а отже була обізнана про наявність спору в суді.
В матеріалах справи міститься заява представника відповідача про ознайомлення з матеріалами справи з відміткою про таке ознайомлення
14 вересня 2021 року. Із заявою про перегляд заочного рішення представник звернулась лише 23 листопада 2021 року, тобто з порушенням встановленого Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України) строку.
Ухвалою суду від 24 листопада 2021 року заяву про перегляд заочного рішення залишено без руху, представнику відповідача запропоновано уточнити дату отримання нею копії заочного рішення та викласти обставини, які свідчать про поважність причин пропуску строку для подання такої заяви.
На виконання ухвали суду представником відповідача 08 грудня 2021 року надано заяву про усунення недоліків заяви про перегляд заочного рішення, в якій вона зазначила, що 14 вересня 2021 року ознайомилась з матеріалами справи, однак отримала копію заочного рішення лише 04 листопада 2021 року, оскільки з 14 вересня 2021 року перебувала на лікарняних та у відпустці. Разом з тим, відповідач у справі є юридичною особою - органом місцевого самоврядування, що не позбавляє права іншого представника звернутись до суду з тим чи іншим процесуальним документом.
Про обізнаність відповідача щодо наявності заочного рішення суду свідчать також інші матеріали справи.
Проте на зазначені обставини апеляційний суд не звернув уваги та встановив, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідача, який не був належним чином повідомленим про день та час розгляду справи. Крім того, апеляційний суд в порушення вимог ЦПК України прийняв та дослідив нові докази.
Відповідач у своїй апеляційній скарзі не оскаржував рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання її наймачем трикімнатної квартири АДРЕСА_1 . Натомість, в порушення норм ЦПК України, суд апеляційної інстанції вийшов за межі доводів апеляційної скарги та розглянув вказану позовну вимогу, зазначивши, що факт того, що позивач є наймачем квартири є похідним від її позовних вимог щодо скасування рішення виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради, а тому такі вимоги задоволенню також не підлягають.
Позиція інших учасників справи
11 січня 2023 року виконавчий комітет Саксаганської районної у місті ради засобами поштового зв`язку надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року залишити без змін. У відзиві відповідач зазначив, що постанова апеляційним судом ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу протягом строку, встановленого в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
Фактичні обставини, встановлені судами
Згідно ордеру від 01 жовтня 1986 року № 09736 ОСОБА_1 є наймачем квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 жовтня 2007 року, яке набрало законної сили 08 лютого 2008 року, у справі № 2-163/07 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_5 до
ОСОБА_1, ОСОБА_6 про зміну умов договору найму житлового приміщення, усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, визнання незаконною реєстрацію осіб в житловому приміщенні, вселенні та виселенні.
Змінено умови договору найму житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 та зобов`язано КЖП №25 в місті Кривому Розі укласти з ОСОБА_5 окремий договір найму житлового помешкання на кімнату розміром 12,4 кв.м., зі ОСОБА_1 - на кімнати розміром 18,6 кв.м. та 13,10 кв.м; кухню, коридор, санвузол та ванну кімнату - залишено в загальному користуванні.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 лютого 2008 року, яка залишена без змін ухвалою Верховного Суду України від 27 червня 2008 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду
м. Кривого Рогу від 10 жовтня 2007 року залишено без розгляду.
Згідно рішення виконавчого комітету Саксаганської районної Ради народних депутатів міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 вересня 1991 року №309 "Про порядок здійснення зміни договору найму жилих приміщень" здійснення зміни договору найму доручено житлово-експлуатаційним організаціям.
Протоколом №11 засідання житлової комісії Комунального житлового підприємства №25 від 27 листопада 2008 року змінено договір найму та розділено трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 на: 1-кімнатну з виділенням кімнати площею 12,4 кв.м. ОСОБА_5 зі складом сім`ї один чоловік, та двокімнатну з виділенням
ОСОБА_1 2 кімнати площею 18,6 кв.м. та 13.10 кв.м. зі складом сім`ї п`ять чоловік, згідно рішення суду.
Відповідно до протоколу №12 засідання громадської комісії з житлових питань від 10 грудня 2008 року затверджено протоколи засідання житлових комісій комунальних житлових підприємств району про зміну договору найму житлових приміщень, які належать до комунальної власності міста, зокрема, протокол КЖП №25 від 27 листопада 2008 року №11, яким, на виконання рішення суду, вирішено питання про зміну договору найму у квартирі АДРЕСА_1 .
Рішенням Виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради від 17 грудня 2008 року №706 затверджено протокол №12 від 10 грудня 2008 року засідання громадської комісії з житлових питань.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає не в повній мірі.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо доводів ОСОБА_1 про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права та неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Згідно з статтею 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, судовий захист цивільного права та інтересу.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має прав на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб може бути способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 10 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права (постанова Верховного Суду від 22 грудня 2022 року у справі № 303/6366/17).
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).
Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем в межах його повноважень та на виконання рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу від 10 жовтня 2007 року, а тому відсутні правові підстави для його скасування.
Статтями 129, 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Вказані конституційні положення знайшли своє продовження у ЦПК України, а також у Законі України "Про судоустрій і статус суддів". Так, частинами першою, другою статті 18 ЦПК України та частинами другою, четвертою " передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 43 рішення у справі "Шмалько проти України", заява N 60750/00; пункт 84 рішення у справі "Валерій Фуклєв проти України", заява N 6318/03; пункт 64 рішення у справі "Apostol v. Georgia", заява N 30779/04; пункти 46, 51, 54 рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", заява N 40450/04).
Крім того, як свідчить зміст рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 жовтня 2007 року, яке набрало законної сили
08 лютого 2008 року, ОСОБА_1, яка брала участь в судових засіданнях, не висловлювала своїх заперечень з приводу відсутності договору найму, а тому доводи касаційної скарги останньої щодо неможливості внесення змін до договору найму через неукладення такого договору, є безпідставними.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, переглядаючи рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 листопада 2015 року, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення в частині вирішення позовної вимоги щодо визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування.
Щодо доводів ОСОБА_1 про порушення судами норм процесуального права під час розгляду заяви про перегляд заочного рішення
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що в порушення норм процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про неналежне повідомлення відповідача виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради про розгляд справи судом першої інстанції, необізнаність останнього про наявність вказаного спору та заочного рішення. ОСОБА_1 вважає, що відповідачем пропущений строк як на перегляд заочного рішення у справі, так і строк на апеляційне оскарження заочного рішення, а тому суд апеляційної інстанції безпідставно переглянув заочне рішення суду першої інстанції, яке, на думку позивача, було законним та правомірним.
ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VIII)", який набрав чинності 15 грудня 2017 року, у частині третій статті 3 передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Заочне рішення Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області було ухвалено 13 листопада 2015 року, тобто до набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (набрав чинності 15 грудня 2017 року), а тому при вирішенні питання щодо належного повідомлення відповідача про розгляд справи в суді першої інстанції застосуванню підлягають положення ЦПК України 2004 року.
Згідно з частиною першою статті 158 ЦПК України 2004 року розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов`язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.
Повідомлення сторін про час і місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог статей 74-76 ЦПК України 2004 року.
Частиною третьою статті 74 ЦПК України 2004 року передбачено, що судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов`язковою.
Згідно з частиною четвертою вказаної статті судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка повідомлення - завчасно.
Відповідно до частини п`ятої статті 74 ЦПК України 2004 року судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.
Судова повістка юридичній особі направляється за її місцезнаходженням або за місцезнаходженням її представництва, філії, якщо позов виник у зв`язку з їх діяльністю (частина восьма статті 74 ЦПК України 2004 року).
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України 2004 року, судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки.
Таким чином, про належне повідомлення особи про час і місце розгляду справи у даному випадку може свідчити лише розписка.
У матеріалах справи відсутні відомості щодо отримання відповідачем виконавчим комітетом Саксаганської районної у місті ради копії ухвали про відкриття провадження у справі разом з позовною заявою та додатками. Наявні в матеріалах справи розписки про отримання судової повістки про виклик до суду у судові засідання, призначені на 27 жовтня 2015 року та на 13 листопада 2015 року, коли було ухвалено заочне рішення у справі, не можуть вважатись належним повідомленням відповідача про розгляд справи в розумінні ЦПК України 2004 року. Так, розписка про отримання судової повістки у судове засідання, призначене на 27 жовтня 2015 року (а.с.18 том 1), містить підпис про особисте одержання такої повістки, однак зі змісту розписки неможливо встановити хто саме її отримав, розписка не містить ані зазначення особи з метою її ідентифікації, ані відбитку печатки виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради. Розписки про виклик до суду у судове засідання, призначене на 13 листопада 2015 року (а.с.28,29 том 1), хоча і мають зазначення прізвища осіб, які особисто їх отримали, а саме: " ОСОБА_7" та " ОСОБА_8", однак матеріали справи не містять жодних відомостей на підтвердження наявності повноважень вказаних осіб на представництво інтересів відповідача виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради в суді.
Заява ОСОБА_4 про відкладення розгляду справи від 26 жовтня 2015 року, на яку посилається позивач ОСОБА_1 в обґрунтування своїх доводів, не може свідчити про обізнаність відповідача виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради про розгляд справи в суді. Наявна в матеріалах справи довіреність, якою виконавчий комітет Саксаганської районної у місті ради уповноважив ОСОБА_4 представляти інтереси відповідача в суді, не містить відбитку печатки юридичної особи, як і заява ОСОБА_4 про відкладення розгляду справи від 26 жовтня 2015 року, що ставить під сумнів наявність повноважень вказаного представника представляти інтереси виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради в судовому засіданні під час розгляду цієї справи.
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі "Надточій проти України" (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін, один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Ухвалюючи рішення у справі, суд апеляційної інстанції врахував зазначені обставини та дійшов правильного висновку про те, що в матеріалах справи відсутні відомості про належне повідомлення відповідача виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради про розгляд справи в суді першої інстанції.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Європейський суд з прав людини зауважував, що: "відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03,
§ 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року)";
"одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами" (USTIMENKO v. UKRAINE, № 32053/13, § 46, ЄСПЛ, від 29 жовтня 2015 року)";
"вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року)";
"складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року)".
Статтею 228 ЦПК України 2004 року передбачено, що заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Відповідно до підпункту 13 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі
№ 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21) зазначено, що: "відповідно до загальновизнаного положення про дію процесуальних норм у часі незалежно від часу відкриття провадження у справі при вчиненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент їхнього вчинення (постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц).
Отже судові рішення, що ухвалені до 15 грудня 2017 року, тобто до набрання чинності ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, проте розгляд таких скарг здійснюється за правилами, встановленими ЦПК України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
ЄСПЛ наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції кожна держава - учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).
У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Право на доступ до суду передбачає право на отримання належного повідомлення про судові рішення, особливо у випадках, коли апеляційна скарга може бути подана у конкретно встановлений строк (рішення ЄСПЛ у справі "Мікулова проти Словаччини" від 06 грудня 2005 року).
Питання щодо повідомлення про заочне рішення врегульовано статтею 227 ЦПК України 2004 року, відповідно до вимог якої відповідачам, які не з`явилися в судове засідання, направляється рекомендованим листом із повідомленням копія заочного рішення не пізніше трьох днів з дня його проголошення..
Тобто, процесуальним законодавством, чинним на час ухвалення рішення судом першої інстанції, передбачено єдиний спосіб надсилання судового рішення - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Визначальним для унормування початку перебігу процесуального строку на подання заяви про перегляд заочного рішення є вручення повного судового рішення.
Подібні висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 454/1883/22.
Враховуючи викладене, факт ознайомлення представника виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради з матеріалами справи 14 вересня 2021 року не може вважатися датою початку перебігу строку на подання заяви про перегляд заочного рішення.
Як встановлено судом апеляційної інстанції та не заперечується позивачем, копію заочного рішення відповідач виконавчий комітет Саксаганської районної у місті ради отримав 04 листопада 2021 року та звернувся до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення 23 листопада 2021 року, тобто у строк, передбачений ЦПК України.
Норми ЦПК України не визначають спеціального механізму процесуального реагування суду на пропуск відповідачем строку для подання заяви про перегляд заочного рішення, якщо заявник не подав клопотання про поновлення пропущеного строку або якщо причини, зазначені ним у відповідному клопотанні, визнані судом неповажними.
Наслідки пропуску процесуальних строків на вчинення процесуальних дій передбачені у статті 126 ЦПК України. Відповідно до частини першої цієї статті із закінченням встановленого законом або судом строку втрачається право на вчинення процесуальних дій. Таке право втрачається в силу закону, тому не потребує додаткового визнання судом. Суд лише констатує пропуск процесуального строку та відсутність поважних причин для його поновлення, якщо була подана заява про поновлення такого строку.
Окремо ЦПК України встановлює наслідки подання документів після закінчення процесуальних строків. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, суд зобов`язаний залишити без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частина друга статті 126 ЦПК України).
Тлумачення статей 286, 287 ЦПК України в сукупності із частиною першою статті 288 ЦПК України дає підстави для висновку, що в разі, коли відповідач не довів наявність поважних причин неявки в судове засідання та неподання відзиву, а також не подав доказів по суті справи, суд залишає заяву про перегляд заочного рішення без задоволення. Для застосування повноважень, передбачених у частині третій статті 287 ЦПК України, суд звертає увагу, по-перше, на подання доказів по суті справи, які потенційно можуть змінити висновки по суті спору, викладені в заочному рішенні, та, по-друге, звертає увагу на існування і доведеність поважних причин, через які відповідач не зміг з`явитися в судове засідання, а також подати відзив, у зв`язку із чим і було ухвалене заочне рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20 зазначила, що інститут процесуальних строків є наскрізним та міжгалузевим інститутом процесуального права, а положення
глави 6 "Процесуальні строки" розділу І "Загальні положення" ЦПК України застосовуються до всіх видів проваджень, на всіх стадіях цивільного судочинства, а також поширюються на процедури заочного розгляду цивільних справ, крім випадків, коли відповідними главами встановлені спеціальні правила.
Так само мають бути застосовані й загальні положення ЦПК України щодо подання та розгляду клопотань про поновлення процесуальних строків, якщо відповідною главою, присвяченою заочному розгляду, це питання прямо не врегульовано. Отже, якщо відповідач подає клопотання про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, суд повинен застосувати загальні положення ЦПК України, а саме статтю 127 цього Кодексу, у якій вказано, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Відповідач виконавчий комітет Саксаганської районної у місті ради у передбаченому ЦПК України звернувся до суду із заявою про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення і доводам такої заяви була надана оцінка як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції.
Отже, доводи заявника щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права щодо перегляду заочного рішення не знайшли свого підтвердження.
Слід звернути увагу, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції надав належну оцінку як кожному доказу окремо, так і доказам у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування.
З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені апеляційним судом обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені у зазначених ним постановах Верховного Суду, є безпідставними, оскільки висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції у вказаній частині прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального чи порушенням норм процесуального права.