ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2024 року
м. Київ
Справа № 753/13817/13-ц
Провадження № 61-9909св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Брайт Інвестмент" на постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2024 року в складі колегії суддів Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.
в справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Брайт Інвестмент" про видачу дубліката виконавчого листа в справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заяви
У січні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Брайт Інвестмент" (далі - ТОВ "Брайт Інвестмент") звернулося до суду із заявою про видачу дублікатів виконавчих листів щодо боржника ОСОБА_1, виданих на підставі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 листопада 2013 року в цивільній справі № 753/13817/13-ц за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ "КБ "Надра") до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Послалося на те, що постанова про повернення виконавчого документа стягувачу № НОМЕР_1 винесена 24 грудня 2020 року, тому відповідно до частини першої статті 12 Закону України 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII) строк повторного пред`явлення виконавчого документа встановлювався до 24 грудня 2023 року.
Вважало, що не пропущений строк пред`явлення виконавчого документа до виконання станом на 26 березня 2022 року, а саме на час набрання чинності Закону України від 15 березня 2022 року № 2129-IX Про внесення зміни до розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження", яким встановлено, що на період до припинення або скасування воєнного стану на території України строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
07 лютого 2024 року ухвалою Дарницького районного суду м. Києва заяву ТОВ "Брайт Інвестмент" задоволено. Видано дублікати виконавчих листів, виданих на підставі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 листопада 2013 року в справі № 753/13817/13-ц щодо боржника ОСОБА_1 .
Ухвала суду мотивована тим, що з листа Дарницького відділу державної виконавчої служби у м. Києві вбачається, що в період з 12 червня 2014 року до 24 грудня 2020 року на виконанні у відділі перебували два виконавчі листи № 753/13817/13-ц щодо боржника ОСОБА_1, які постановою державного виконавця від 24 грудня 2020 року повернуті стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 7 частини першої статті 37 Закону України 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII). За даними Автоматизованої системи виконавчого провадження станом на 25 січня 2024 року виконавчі документи щодо боржника ОСОБА_1 на виконанні не перебувають. Згідно з поясненнями стягувача серед документів, які він отримав від попереднього кредитора, виконавчі документи щодо боржника ОСОБА_1 відсутні.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
17 червня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено. Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 07 лютого 2024 року скасовано, в задоволенні заяви відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що жодних належних обґрунтувань поважності причин пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання та доказів на підтвердження вказаних обставин суду не надано, а факт відсутності виконавчих листів у переданій новому стягувачу кредитній справі не доводить ні поважність пропуску строку для пред`явлення виконавчих документів до виконання, ні їх втрату. Крім того, ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 03 березня 2022 року ТОВ "Брайт Інвестмент" вже було відмовлено в задоволенні заяви про видачу дубліката виконавчого листа.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
09 липня 2024 року ТОВ "Брайт Інвестмент" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2024 року, в якій просить її скасувати, залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що відсутні докази направлення копії постанови разом з оригіналом виконавчого листа стягувачу, що свідчить про те, що виконавчий лист втрачений під час пересилки районним відділом державної виконавчої служби.
Посилаючись на Закон України від 15 березня 2022 року № 2129-IX Про внесення зміни до розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження", заявник вважає, що строк пред`явлення виконавчих документів до виконання не пропущений ні стягувачем, ні ТОВ "Брайт Інвестмент", що узгоджується з висновком Верховного Суду в постановах від 15 березня 2023 року в справі № 260/2595/22 та від 03 серпня 2023 року в справі № 420/10415/22.
Вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, висловлені:
- Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 21 серпня 2019 року в справі № 2-836/11, від 26 червня 2018 року в справі № 727/1256/16-ц, про те, що якщо строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою в межах встановленого для пред`явлення його до виконання строку;
- Верховним Судом в постановах від 24 січня 2022 року в справі № 18/113-53/81, від 16 лютого 2022 року в справі № 10/246, від 16 травня 2022 року в справі № 5023/3220/11, від 04 серпня 2022 року в справі № 21/5005/2686/2012, від 17 серпня 2023 року в справі № 910/22462/15 та інших, про те, що відсутність виконавчого листа в стягувача унеможливлює виконання рішення суду та порушує його права;
- Верховним Судом в постанові від 19 квітня 2021 року в справі № 2-1316/285/11, про те, що єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата. Сам факт відсутності виконавчого документа в стягувача та в органі державної виконавчої служби свідчить про те, що його було втрачено;
- Верховним Судом в постановах від 01 липня 2020 року в справі № 488/3753/17-ц, від 08 липня 2020 року в справі № 2-2924/2009, від 05 листопада 2020 року в справі № 591/1581/20 та інших, про те, що розгляд процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень, є триваючими правовідносинами доти, поки судове рішення не буде виконане у порядку, передбаченому законом. Тому державний/приватний виконавець має право звертатися до суду з відповідним поданням, направленим на виконання статті 129 Конституції України щодо обов`язковості судового рішення стільки разів, скільки для цього необхідно, аби виконати судове рішення. Проте це не повинні бути тотожні й аналогічні подання (заяви), які вже судом вирішені.
Інші доводи учасників справи
16 вересні 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з відзивом, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін. Послався на те, що заявник не надав жодних належних та допустимих доказів як на підтвердження пред`явлення виконавчого листа щодо ОСОБА_1 до виконання, так і про те, що оригінал виконавчого листа було втрачено.
19 вересня 2024 року через систему "Електронний суд"ТОВ "Брайт Інвестмент" подало пояснення, які просило врахувати під час розгляду його касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої статті 398 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.
Пояснення щодо касаційної скарги ТОВ "Брайт Інвестмент" по суті є доповненнями до його касаційної скарги, поданої до Верховного Суду в липні 2024 року, тобто поза межами встановленого строку для їх подання. Поважних причин, які стали підставою для пропуску строку для звернення з поясненнями (доповнення до касаційної скарги), поданий процесуальний документ не містить.
У статті 126 ЦПК України передбачено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Ураховуючи наведене, пояснення ТОВ "Брайт Інвестмент" підлягають залишенню без розгляду.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
08 серпня 2024 року ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження в цивільній справі та витребувано її із Дарницького районного суду м. Києва.
У серпні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
20 листопада 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
26 листопада 2013 року заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва в цивільній справі № 753/13817/13-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ "КБ "Надра" заборгованість за кредитним договором № 545/П/99/2007-840 у розмірі 162 314,49 дол. США та судові витрати по 1 720,50 грн з кожного (т. 1, а. с. 82-84).
Рішення набрало законної сили та 22 квітня 2014 року видано виконавчі листи, які отримані ПАТ "КБ "Надра" 25 квітня 2014 року, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т. 1, а. с. 95, 97).
На підставі договору про відступлення прав вимоги від 05 серпня 2020 року право вимоги за кредитним договором № 545/П/99/2007-840 перейшло до ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп", яке на підставі договору від 30 вересня 2020 року відступило право вимоги ТОВ "Брайт Інвестмент".
У червні 2021 року ТОВ "Брайт Інвестмент" звернулося до Дарницького районного суду м. Києва із заявою про видачу дубліката виконавчого листа, зміну стягувача в виконавчому листі та поновлення строків для його пред`явлення (т. 1, а. с. 98-103).
08 вересня 2021 року ухвалою Дарницького районного суду м. Києва змінено у виконавчому провадженні з виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 листопада 2013 року первісного стягувача його правонаступником - ТОВ "Брайт Інвестмен". У задоволенні іншої частини вимог заяви відмовлено.
Ухвала суду мотивована тим, що жодних належних обґрунтувань поважності причин пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання та доказів на підтвердження вказаних обставин суду не надано, а факт відсутності виконавчих листів у переданій новому стягувачу кредитній справі сам собою не доводить ні поважність пропуску строку для пред`явлення виконавчих документів до виконання, ні їх втрату.
Зі змісту заяви стягувача та доданих до неї документів взагалі неможливо з`ясувати, чи пред`являлись до виконання виконавчі листи, видані за рішенням суду в цивільній справі № 753/13817/13-ц.
У грудні 2021 року ТОВ "Брайт Інвестмен" повторно звернулося до суду із заявою про видачу дублікатів виконавчих листів та поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання (т. 1, а. с. 183-185).
03 березня 2022 року ухвалою Дарницького районного суду м. Києва відмовлено в задоволенні цієї заяви з підстав недоведеності поважності пропущення строку пред`явлення виконавчих документів до виконання.
З листа Дарницького відділу державної виконавчої служби у м. Києві вбачається, що в період з 12 червня 2014 року до 24 грудня 2020 року на виконанні у відділі перебували два виконавчі листи № 753/13817/13-ц щодо боржника ОСОБА_1, які постановою державного виконавця від 24 грудня 2020 року були повернуті стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 7 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII (т. 1, а. с. 242а).
Згідно з даними Автоматизованої системи виконавчого провадження станом на 25 січня 2024 року виконавчі документи щодо боржника ОСОБА_1 на виконанні не перебувають (т. 1, а. с. 243а).
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).
За вимогами частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.
Однією з основних засад судочинства в Україні є обов`язковість рішень суду (пункт 9 частини третьої статті 129 Конституції України).
Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України передбачає, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державних влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
За вимогами статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Аналогічні положення були закріпленні в статті 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження (далі - Закон № 606-XIV), який діяв до 05 січня 2017 року.
Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчий лист є виконавчим документом (частини перша, третя статті 431 ЦПК України).
Згідно з підпунктом 17.4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів, у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.
Дублікат - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документа. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання.
Під час вирішення питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв`язку з його втратою заявник повинен повідомити суду обставини, за яких виконавчий лист було втрачено, надавши відповідні докази. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, вкрадено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. Дублікат виконавчого листа видається на підставі матеріалів справи та судового рішення, за яким був виданий втрачений виконавчий лист (постанови Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 2-1196/11, від 01 липня 2024 року в справі № 183/4446/13, від 14 грудня 2022 року в справі № 2-1380/08 (провадження № 61-10540св22) та ін.).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 серпня 2019 року в справі № 2-836/11 (провадження № 14-308цс19) виснувала, що в разі пропуску стягувачем строку на пред`явлення виконавчого документа до виконання відсутні перешкоди для задоволення заяви такого стягувача про видачу дубліката втраченого виконавчого документа за умови, якщо суд задовольнив заяву стягувача про поновлення пропущеного строку для пред`явлення такого документа для виконання. Тобто, якщо строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою в межах встановленого для пред`явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє в задоволенні цієї заяви.
У постановах Верховного Суду від 01 березня 2023 року в справі № 433/1335/14 (провадження № 61-12614св22), від 19 липня 2022 року в справі № 750/13088/14 (провадження № 61-2110св22), від 20 травня 2022 року в справі № 1005/7133/2012 (провадження № 61-21381св21), від 21 липня 2021 року в справі № 635/2225/13 (провадження № 61-7731св21), від 18 листопада 2020 року в справі № 263/4331/18 (провадження № 61-8286св20) визначено, що обов`язковою умовою видачі дубліката виконавчого листа є подання відповідної заяви протягом строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання, який має обчислюватися з урахуванням переривання цього строку та/або його зупинення.
Суди встановили та матеріалами справи підтверджено, що виконавчі листи на виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 листопада 2013 року видано та отримано ПАТ "КБ "Надра" 25 квітня 2014 року, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т. 1, а. с. 95, 97).
Станом на 25 квітня 2014 року була чинною редакція частини першої статті 22 Закону № 606-XIV, згідно з якою виконавчі документи могли бути пред`явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з листом Дарницького відділу державної виконавчої служби у м. Києві в період з 12 червня 2014 року до 24 грудня 2020 року на виконанні у відділі перебували два виконавчі листи № 753/13817/13-ц щодо боржника ОСОБА_1, які постановою державного виконавця від 24 грудня 2020 року були повернуті стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 7 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII, а саме у зв`язку з тим, що майно боржника не виявлено, відсутні кошти на рахунках боржника для задоволення вимог в повному обсязі (т. 1, а. с. 242а).
Строк пред`явлення виконавчих документів до виконання станом на 24 грудня 2020 року був визначений в частині першій статті 12 Закону № 1404-VIIIі становив три роки.
Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред`явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення (частина четверта статті 12 Закону про виконавче провадження).
Стягувач звернувся із заявою про видачу дублікатів виконавчих документів 26 січня 2024 року.
Пункт 10-2 розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" містить норму, яка передбачає переривання визначених цим Законом строків до припинення або скасування воєнного стану в Україні.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/22, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX64/22, в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та триває на час розгляду заяви.
Водночас стягувач надав до заяви про видачу дублікатів виконавчих документів лист від 30 грудня 2021 року з Дарницького відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, адресований ТОВ "Брайт Інвестмент", яким підтверджено повернення 24 грудня 2020 року виконавчого документа стягувачу ПАТ "КБ "Надра".
Доказів про те, що банком був втрачений виконавчий лист та те, що ТОВ "Брайт Інвестмент" зверталися до ПАТ "Надра" про передачу їм виконавчих документів матеріали справи не містять, стягувач на такі обставини не посилався, суди попередніх інстанцій такої обставини не встановили.
Ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 08 вересня 2021 року та 03 березня 2022 року про відмову в видачі дублікату виконавчого документа мотивовані з підстав недоведеності й в апеляційному порядку вони не оскаржувались та набрали законної сили.
Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що 24 грудня 2020 року виконавчі листи були повернуті стягувачу, із заявою про видачу дублікатів виконавчих листів стягувач звернувся 26 січня 2024 року і жодних належних обґрунтувань поважності причин пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання та доказів на підтвердження таких обставин суду не надано, а факт відсутності виконавчих листів у переданій новому стягувачу кредитній справі не доводить ні поважність пропуску строку для пред`явлення виконавчих документів до виконання, ні їх втрату.
За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
З урахуванням таких вимог статті 81 ЦПК України та положень пункту 3 частини першої і частини другої статті 318 ЦПК України заявник повинен довести ті обставини на які він посилається як на підставу своїх вимог, зазначивши про такі обставини у своїй заяві та про докази, які їх підтверджують і до заяви додати ці докази.
За змістом статей 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, яким є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, що становлять допустимість доказів.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Таких порушень норм процесуального права апеляційним судом колегія суддів не встановила.
Доводи касаційної скарги стосуються переоцінки доказів, оцінка яких надана судом апеляційної інстанції як судом факту, а суд касаційної інстанції як суд права позбавлений повноважень встановлювати фактичні обставини справи, досліджувати докази та надавати їм оцінку.
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) та від 22 лютого 2022 року в справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) зазначила, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін "подібні правовідносини" може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.
Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, а саме взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).
Посилання заявника в касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 260/2595/22 та від 03 серпня 2023 року в справі № 420/10415/22, від 24 січня 2022 року в справі № 18/113-53/81, від 16 лютого 2022 року в справі № 10/246, від 16 травня 2022 року в справі № 5023/3220/11, від 04 серпня 2022 року в справі № 21/5005/2686/2012, від 17 серпня 2023 року в справі № 910/22462/15, в постанові від 19 квітня 2021 року в справі № 2-1316/285/11, Великої Палати Верховного Суду в постановах від 21 серпня 2019 року в справі № 2-836/11, від 26 червня 2018 року в справі № 727/1256/16-ц, є безпідставним, оскільки обставини зазначених справ не є подібними обставинам справи, що переглядається.
Посилання на різні постанови Верховного Суду як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду.
Верховний Суд висловлює правові висновки в справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, в справах "Салов проти України" (заява № 65518/01, пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00, пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).