ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 461/7568/18
провадження № 61-8376св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Христина Олегівна, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Амбросійчук Лілія Володимирівна, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Бєлопольська Ірина Романівна, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Юрій Пилипович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Халдай Ілля Віталійович, на рішення Галицького районного суду м. Львова, у складі судді Мисько Х. М., від 21 липня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В., від 14 травня 2024 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування квартири.
2. Позов обґрунтовано тим, що 11 вересня 2017 року між ним та
ОСОБА_2 укладений договір позики, предметом якого є грошові кошти у розмірі 780 000 грн на строк до 25 вересня 2017 року.
3. У зв`язку з неповерненням вчасно ОСОБА_2 грошових коштів,
23 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом про їх стягнення. Під час розгляду справи ОСОБА_2 позовні вимоги визнав та заявив про готовність провести переоформлення належних йому 3/4 частини квартири АДРЕСА_1, яке в подальшому не відбулося.
4. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 02 липня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено та з ОСОБА_2 на його користь стягнуто 780 000 грн.
5. Зазначав, що під час звернення до виконавчої служби для примусового виконання рішення суду він з`ясував, що 09 серпня 2018 року відповідач ОСОБА_2 подарував належну йому частку своїй дочці ОСОБА_3 .
6. Вважав, що вказаний договір фіктивний.
7. Крім того, 06 листопада 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладений договір купівлі-продажу спірної квартири, а 09 листопада
2018 року відповідно до договору між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 квартира передана в іпотеку.
8. В подальшому позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, посилаючись на те, що під час розгляду справи, йому стало відомо, що від ОСОБА_3 спірне майно перейшло у власність ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності від 29 жовтня 2018 року, виданого в порядку статті 28 Закону України "Про виконавче провадження".
9. Зазначав, що 06 листопада 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладений договір купівлі-продажу спірного майна, а в подальшому щодо спірного майна ОСОБА_5 укладала договір іпотеки з ОСОБА_6 . Ураховуючи зазначене та уточнені позовні вимоги, ОСОБА_1, просив суд:
- визнати недійсним договір дарування 3/4 частки квартири від 09 серпня 2018 року, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Х. О., зареєстрований у реєстрі за № 373;
- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 29 жовтня 2018 року на квартиру за адресою:
АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 12299960446101), видане приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Амбросійчук Л. В.;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 12299960446101), від 06 листопада
2018 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Бєлопольською І. Р.;
- визнати недійсним іпотечний договір від 06 листопада 2018 року, предмет іпотеки - квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 12299960446101), укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Х. О.
Короткий зміст судових рішень
10. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 20 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
11. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки після укладення договору дарування настали реальні наслідки, а саме ОСОБА_3 прийняла дарунок та була здійснена державна реєстрація права на квартиру, отже, внутрішня воля сторін відповідала зовнішньому прояву, тому у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування 3/4 частини спірної квартири слід відмовити за безпідставністю.
12. Також суд врахував, що позивач звертався з позовом до суду для захисту свого порушеного права та рішенням Малиновського районного суду
м. Одеси від 02 липня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено,
стягнуто з ОСОБА_2 на його користь 780 000 грн. Стороною
ж у договорі дарування чи у похідних договорах позивач не був.
13. Враховуючи, що позовні вимоги про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29 жовтня 2018 року на спірну квартиру, про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, про визнання недійсним іпотечного договору
від 06 листопада 2018 року є похідними від первинної позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування 3/4 частини квартири,
в задоволенні якої відмовлено, а отже, відсутні підстави для задоволення позову в цілому.
14. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що встановивши, що обдарована ОСОБА_3 набула право власності на дарунок - 3/4 частки квартири
АДРЕСА_1, що підтверджується реєстрацією права власності за нею на зазначений об`єкт нерухомого майна, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що внутрішня воля сторін відповідала зовнішньому прояву і настали реальні наслідки, зумовлені оспорюваним договором, тому відсутні правові підстави для визнання договору дарування фіктивним.
15. Оскільки позовні вимоги про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29 жовтня 2018 року на спірну квартиру, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, про визнання недійсним іпотечного договору від 06 листопада 2018 року, є похідними від первинної позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування 3/4 частини квартири, в задоволенні якої суд першої інстанції відмовив, тому відсутні підстави для задоволення позову в цілому.
16. Постановою Верховного Суду від 07 квітня 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дячук П. М., задоволено частково. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 серпня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
17. Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не перевірили доводів позивача, не встановили, чи передбачали сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном, та дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
18. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 21 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 14 травня 2024 року, закрито провадження в частині вимог до ОСОБА_2, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
19. Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду мотивовано тим, що позивач не є стороною оспорюваних договорів, зазначеними договорами не визначались будь-які його права, не встановлювались будь-які його обов`язки, а також прав (у тому числі зареєстрованих у встановленому законом порядку) у позивача на спірну квартиру, яка є предметом оспорюваних договорів, не має. ОСОБА_2 помер і відсутні спадкоємці прав та обов`язків останнього, які б могли бути залучені до участі у справі як правонаступники. Відтак позивачем не доведено, яким чином укладення оспорюваних договорів порушують його права чи законні інтереси, за захистом яких він звернувся до суду.
20. На момент укладення договору позики, ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, про що зазначено в самому договорі позики. На момент укладення оспорюваного договору дарування від 09 серпня 2018 року, ОСОБА_2 вже був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_3, про що також зазначено в самому договорі дарування. Фактично за адресою: АДРЕСА_2, ОСОБА_2 був зареєстрований з 08 грудня 2006 року до 16 листопада 2017 року. Таким чином, на момент укладення 09 серпня 2018 року оспорюваного договору дарування, ОСОБА_2 в належній йому на праві спільної часткової власності квартирі не проживав, а відтак, підстав вважати, що після укладення цього договору дарувальник ОСОБА_2 продовжував фактично володіти та користуватись квартирою, немає.
21. Крім того, позивач не надав суду доказів пред`явлення до примусового виконання виконавчого листа, виданого йому 10 серпня 2018 року Малиновським районним судом м. Одеси, а також доказів пред`явлення ним, як кредитором спадкодавця, вимог до спадкоємців у порядку статті 1281 ЦК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
22. 07 червня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Халдай І. В. засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Галицького районного суду м. Львова від 21 липня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 травня 2024 року.
23. Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції цивільну справу № 461/7568/18.
24. 01 серпня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
25. Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
26. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Халдай І. В. просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати в частині відмови у позові та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
27. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 359/12165/14-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20, від 31 січня 2024 року у справі № 355/91/22, від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
28. Зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 07 квітня 2021 року у цій справі, зокрема не перевірили належним чином обставини, на які посилається позивач в обгрунтування заявлених позовних вимог, не встановили, чи передбачали сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами, чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів.
29. Лише через сім днів після набрання законної сили судовим рішенням у справі № 521/19584/17, ОСОБА_2 уклав зі своєю дочкою ОСОБА_3 договір дарування належної йому 3/4 частки спірної квартири. Указаний договір є таким, що вчинений на шкоду кредитору (фраудаторний правочин).
30. До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, відноситься: безоплатність договору, момент укладення договору, контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника).
31. Та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
32. Відсутність спадкоємців боржника не перешкоджає позивачу задовольнити свої вимоги за рахунок спірного майна після визнання спадщини відумерлою відповідно до статей 1231, 1277 ЦК України.
Від інших учасників справи відзиви на касаційну скаргу до суду не надходили
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
33. 11 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики грошей, відповідно до якого позикодавець передав
у власність, а позичальник прийняв 780 000,00 грн на строк до 25 вересня 2017 року, який може бути продовжений за взаємною згодою сторін
(а. с. 18-19, т. 1).
34. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 02 липня
2018 року у справі № 521/19584/17 позов ОСОБА_1
до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів задоволено, стягнуто
з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 780 000 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішення набрало законної сили 02 серпня 2018 року (а. с. 26-27, т. 1).
35. 09 серпня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір дарування 3/4 частки квартири, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_2, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Х. О., зареєстрований у реєстрі за № 373.
36. Згідно з пунктами 1, 7 договору дарування часток квартири дарувальник ( ОСОБА_2 ) передає безоплатно у власність, а обдаровувана
( ОСОБА_3 ) приймає у дарунок 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 . Сторони підтверджують, що вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними, під опікою і піклуванням не перебувають, не страждають захворюваннями, що перешкоджають усвідомити суть цього договору, цей договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладення договору відповідає їхнім інтересам, волевиявлення є вільнимі усвідомленим та відповідає їх внутрішній волі, умови договору зрозумілі та відповідають реальній домовленості сторін, договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому.
37. Відповідно до пункту 8 договору дарування 3/4 частки квартири сторони розуміють, що за своєю природою договір дарування є безоплатним, а тому дарувальник не має права вимагати від обдаровуваної вчинення на його користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру.
38. Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 09 серпня 2018 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на 3/4 частки квартири АДРЕСА_1, на підставі договору дарування 3/4 частки квартири від 09 серпня 2018 року.
39. 29 жовтня 2018 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу, відповідно до статті 28 Закону України "Про виконавче провадження", на підставі акта про передачу майна стягувачу
в рахунок погашення боргу від 26 жовтня 2018 року, виданого приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Баіровою Н. М. (номер виконавчого провадження НОМЕР_1), на підставі постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 26 жовтня 2018 року, видано свідоцтво, яким посвідчено, що ОСОБА_4 належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 .
40. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 29 жовтня 2018 року за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва
від 29 жовтня 2018 року.
41. 06 листопада 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладений договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Бєлопольською І. Р., зареєстрований у реєстрі за № 3847, відповідно до якого продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає у власність квартиру АДРЕСА_1 .
42. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 06 листопада 2018 року за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу квартири від 06 листопада 2018 року.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
43. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
44. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
45. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
46. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив визнати недійсними договір дарування та укладені на його підставі інші правочини, посилаючись на недобросовісність дій відповідачів, оскільки відчуження належного боржнику ОСОБА_2 майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
47. Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
48. Частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
49. За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
50. Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
51. Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
52. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
53. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
54. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
55. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
56. Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
57. Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).
58. Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
59. Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).
60. Аналізуючи зазначені норми матеріального права, Верховний Суд у постанові від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження
№ 61-2761св19) зробив висновок про те, що реальне виконання договору дарування саме по собі не виключає того факту, що укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем відбулась з метою приховання цього майна від наступного звернення стягнення на майно в рахунок погашення боргу за невиконаним зобов`язанням.
61. Такий висновок Верховний Суд зробив з огляду на послідовно сформовану практику розгляду подібних справ як Верховним Судом України, так і Верховним Судом.
62. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
63. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
64. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
65. Як наслідок, позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19)).
66. У постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19), на яку заявник посилається у касаційній скарзі, зазначено, що боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
67. Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд у вказаній постанові врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.
68. На переконання Верховного Суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
69. Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в законодавстві України регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом"); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження").
70. Водночас, за висновками Верховного Суду, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.
71. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.
72. В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
73. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 виклав висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
74. У постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17 вказано, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) використовувала/використовували право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
75. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд звертав увагу судів на необхідність перевірки доводів позивача, якими він обгрунтовував позов, встановлення, чи передбачали сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами, чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.
76. Відмовляючи у позові, суди по суті обмежились висновками про те, що позивач не є стороною оспорюваних договорів, зазначеними договорами не визначались будь-які його права, не встановлювались будь-які його обов`язки, а також прав (у тому числі зареєстрованих у встановленому законом порядку) у позивача на спірну квартиру, яка є предметом оспорюваних договорів, не має.
Також суд апеляційної інстанції зазначив, що дарувальник не продовжив використовувати спірне майно спірне майно після укладення договору дарування.
77. Водночас, як зазначено у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19), реальне виконання договору дарування саме по собі не виключає того факту, що укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем відбулась з метою приховання цього майна від наступного звернення стягнення на майно в рахунок погашення боргу за невиконаним зобов`язанням.
78. До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, колишня дружина боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа) (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).
79. У такому випадку для встановлення того, чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, судам слід було надати оцінку діям відповідачів щодо розпорядження спірним майном, а саме:
- укладення ОСОБА_2 09 серпня 2018 року (тобто через сім днів після набрання законної сили рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 02 липня 2018 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості) договору дарування на 3/4 частки спірної квартири зі своєю дочкою ОСОБА_3 ;
- подальше відчуження частки спірної квартири на підставі договору купівлі-продажу від 06 листопада 2018 року та передача її в іпотеку в той же день.
80. Суди не надали оцінку тим обставинам, що дії з розпорядження спірним майном відповідачі вчинили в короткий строк, а кінцевою метою відчуження ОСОБА_2 частки квартири на користь своєї дочки на підставі безоплатного правочину - стала передача нерухомого майна в іпотеку.
81. Також суди не встановили осіб та статус відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, зокрема, чи перебувають вони у родинних, близьких або інших стосунках з членами сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
82. Крім того, вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, суди не встановили обставин того, чи після відчуження спірного майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого кредитор може задовольнити свої вимоги.
83. Висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову також у зв`язку з тим, що позивач не надав суду доказів пред`явлення до примусового виконання виконавчого листа, виданого йому 10 серпня 2018 року Малиновським районним судом м. Одеси, а також доказів пред`явлення ним, як кредитором спадкодавця, вимог до спадкоємців у порядку статті 1281 ЦК України, є помилковими.
84. Звернення позивача до спадкоємців боржника у порядку статті 1281 ЦК України не має значення для вирішення цього спору, оскільки відсутні докази про те, що спірна частка квартири ними успадкована, а право власності на неї набуто відповідачами на підставі спірних правочинів. Крім того, позов у цій справі пред`явлено у жовтні 2018 року, тобто ще за життя ОСОБА_2 .
85. Відсутність відомостей про пред`явлення позивачем до примусового виконання виконавчого листа, виданого йому 10 серпня 2018 року Малиновським районним судом м. Одеси, жодним чином не впливає на питання правомірності укладених правочинів. На момент пред`явлення позову у жовтні 2018 року передбачений статтею 12 Закону України "Про виконавче провадження" трирічний строк пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив.
86. Разом з тим відомості про те, що кредитор міг задовольнити свої вимоги за рахунок іншого належного боржнику майна, матеріали справи не містять.
87. З урахуванням викладеного вище, суди дійшли передчасних висновків, що оспорюваний договір дарування не є фраудаторним, тобто таким, що вчинено на шкоду кредитору, та про відмову в задоволенні позову.
88. З`ясування окреслених питань пов`язане зі встановленням фактичних обставин у справі та дослідженням доказів.
89. Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
90. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц зазначила, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
91. Верховний Суд звертає увагу, що метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на нього стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому становищі, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину, належним способом захисту кредитора є відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України), і для повернення майна боржнику оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається.