ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 296/6156/22
провадження № 61-13723св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Писаренко Андрій Григорович, на заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 23 жовтня 2023 року у складі судді Маслак В. П. та постанову Житомирського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Коломієць О. С., Трояновської Г. С., і виходив з такого.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
1. У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недостовірною інформації та зобов`язання спростувати недостовірну інформацію.
2. На обґрунтування позовних вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті інтернет видання "Українська правда" опубліковано статтю під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_4", автором якої зазначено ОСОБА_2 . Посилався на те, що зазначена у статті інформація є недостовірною, викладена у формі фактичних тверджень, без жодних доказів щодо достовірності таких тверджень.
3. Відповідно до примітки редакції видання вказано, що "…точка зору редакції УП може не збігатись з точкою зору автора колонки". Зазначене на його думку свідчить, що відповідальність за достовірність викладеної у зазначеній статті інформації несе виключно відповідач.
4. Посилався на те, що він є керівником компаній-правовласників ТОВ "Комп-Мюзік" і ТОВ "Комп-Мюзік Паблішинг", які представляють в Україні провідний світовий каталог групи компаній Universal, а також є дистриб`ютором численних незалежних музичних лейблів зі всього світу та співпрацює з українськими авторами та виконавцями.
5. Відповідач є публічною та впізнаваною особою, музикантом та керівником Громадської організації "Українська агенція з авторських та суміжних прав", що здійснює колективне управління майновими авторськими правами.
6. Інформаційний матеріал відповідача опубліковано у відомому українському інтернет-виданні "Українська правда", який має більше ніж 17 000 переглядів, а також містить негативні коментарі від читачів.
7. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати недостовірною і такою, що завдає шкоди честі, гідності та діловій репутації інформацію, яка була поширена ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 на веб-сайті інтернет-видання "Українська правда" в статті під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_4" за адресою у мережі інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_5 а, саме: "…фактично керованої ОСОБА_4 "Асоціації музичної індустрії України"; "Розвивалася переважно шляхом перепродажу ліцензій від ЕМІ на випуск повних музичних альбомів з каталогу цього мейджора - альбомів, які, як розповідають, нерідко поширювалися на ринку шляхом сумнівного перепродажу субліцензій на окремі пісні з метою випуску міксованих альбомів, що авторами, зрозуміло, не узгоджувалося."; "Далі утворювалися нові структури "ОСОБА_1" та інших, фігуранти в майбутньому численних кримінальних справ: "Дім авторів музики" (ДАМВУ), члени "Асоціації Музичної Індустрії України" (неофіційний представник IFPI), Асоціація "Агенство захисту майнових прав", "Вендор мьюзік" тощо, і пройдуть ці структури шлях беспрєдєла у монополізації і поглинанню в тінь ринку авторських прав."; "В більшості компаній директорами на довгі роки стануть висуванці ОСОБА_5"; "та їх засновників - "НЕсуб`єктів"; "потім "розділялись" компаніями і людьми "ОСОБА_1"; " ОСОБА_6, розуміючи, що Оберіг є небезпечним супротивником... запускає брудну кампанію по дискредитації Оберіг"; "IFPI, яку, як міжнародний важіль, включив ОСОБА_1 (що він неодноразово робив як до, так і після)"; "ОКУ ОСОБА_1" з речення: "Розуміючи це, Оберіг 2006 року, увага, подає в суд, на те, щоб рішенням суду змусити "ОКУ ОСОБА_7", з якими були укладені відповідні договори!, прийняти гроші і виплатити їх виконавцям та іншим правовласникам (у тому числі, іноземним), яких представляють УЛМП і УМА (нонсенс просто і про це майже ніхто не знає)."; "директор акредитованої УЛМП "ОСОБА_1")" з речення: " ОСОБА_8, президент тої самої Асоціації Музичної індустрії (а також, до 2013 року, директор акредитованої УЛМП "ОСОБА_1")"; "(УМА - "ОСОБА_1")" з речення: "Пізніше, до складу цієї робочої групи увійшов також ОСОБА_9 - Український Музичний альянс (УМА - "ОСОБА_1")"; "УМА і УЛМП "ОСОБА_1" з речення: P/S - "УМА і УЛМП "ОСОБА_1" все ж цієї перевірки уникнули, не надавши комісії відповідні документи..."; "УМА та УЛМП (ОСОБА_1)" з речення: "На наступний день, 30 листопада 2010 року, з кричущим порушенням чинного законодавства, в співзасновники УЛАСП входять акредитовані державою дві потужні музичні організації колективного управління УМА та УЛМП (ОСОБА_1)."; "УМА і УЛМП (ОСОБА_1)" з речення: " 20 січня 2011 року, уповноважені (акредитовані) державою організації, УМА і УЛМП (ОСОБА_1), які декларують на той час найвищу "репрезентативність" зі статусом ОКУ, які за законом і за статутом мають напряму збирати винагороди і виплачувати їх музикантам, утримуючи свій відсоток, а також найпотужніше у галузі Державне підприємство авторських прав, в один день укладають договори з Приватною організацією УЛАСП, передаючи "дружині ОСОБА_10" своє право збирати зі всієї країни винагороди необмеженого кола творців."; "УЛМП (ОСОБА_1)" з речення: "За результатами перевірок, 4 травня 2012 року рішенням Департаменту інтелектуальної власності 3-7/3450 за підписом ОСОБА_11, УЛМП (ОСОБА_1) позбавлена статусу акредитованої організації."; "УМА та УЛМП (ОСОБА_1)" з речення: "УМА та УЛМП ОСОБА_1 впродовж років ігнорують вимоги статті 43 Закону "Про авторські і суміжні права"… розподіляючи кошти виключно між собою"."; "трьом ОКУ "ОСОБА_1" - ДАМВУ, УМА та УЛМП" з речення: "Також на цих "слуханнях, трьом ОКУ "ОСОБА_1" - ДАМВУ, УМА та УЛМІ - вказано, що вони засновані ліцензіатами, а не суб`єктами авторського права чи суміжних прав і неправомірно управляють майновими правами іноземних суб`єктів авторського права.."; "УМА та УЛМП (ОСОБА_1)" з речення: "Також нагадаю, УМА та УЛМП (ОСОБА_1), в той період, залишились єдиними ОКУ зі збору авторської винагороди в сфері суміжних прав, з Державного підприємства були виведені мільйони авторських грошей в тінь, та була спроба рейдерського захоплення цього Держпідприємтва через утворену зокрема й ОСОБА_13 приватну організацію УААП, у контексті чого були порушені відповідні кримінальні провадження та проведені перевірки Генеральною прокуратурою певними наслідками до встановлених осіб."; "Вказані особи через підконтрольну їм структуру, а саме Асоціацію "Дім Авторів музики в Україні", незаконно отримували роялті без її подальшої виплати суб`єктам авторського права...";
- зобов`язати ОСОБА_2 спростувати вищезазначену інформацію шляхом опублікування статті на веб-сайті інтернет-видання "Українська правда".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
8. Заочним рішенням Корольовського районного суду м. Житомира
від 23 жовтня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
9. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позов пред`явлено про зобов`язання ОСОБА_2 спростувати недостовірну інформацію шляхом опублікування спростування на веб-сайті інтернет видання "Українська правда". Отже позов пред`явлено до неповного кола відповідачів та відсутні визначені процесуальним законом підстави для залучення судом в якості співвідповідача власника веб-сайту, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
10. Постановою Житомирського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 23 жовтня 2023 року залишено без змін.
11. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову з огляду на незалучення позивачем до участі у розгляді справи власника веб-сайта, який створює відповідні технологічні можливості для розміщення інформації, у тому числі опублікування спростування спірної інформації.
Узагальнені доводи касаційної скарги
12. 11 жовтня 2024 року ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Писаренко А. Г., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира
від 23 жовтня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року, справу направити на новий розгляд.
13. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 461/6366/15-ц, від 28 лютого 2018 року у справі № 347/1525/14-ц, від 13 лютого 2019 року у справі № 439/1469/15-ц, від 03 вересня 2019 року у справі № 920/593/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 910/7978/18, від 18 березня 2020 року у справі № 910/8347/19, від 11 лютого 2021 року у справі № 917/527/18, від 18 березня 2021 року у справі № 910/12445/19, від 07 квітня 2021 року у справі № 910/1255/20, від 07 червня 2022 року у справі № 910/4430/21 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки. Крім того, зазначає, що суди попередніх інстанцій не залучили редакцію видання "Українська правда" в якості співвідповідача (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
14. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не визначилися з характером спірних правовідносин, не дослідили зміст та контекст оспорюваної інформації, наданих ним доказів щодо поширення відповідачем недостовірної інформації, а також не врахували відсутність доказів спростування такої інформації.
15. Зазначає, що суди попередніх інстанцій безпідставно не взяли до уваги його пояснення щодо причин незалучення співвідповідачем редакції видання "Українська права", не врахували, що відповідач опублікував власну інформацію в авторському блозі, за який редакція не несе відповідальності.
16. Вважає, що оскаржені судові рішення не містять обґрунтувань неможливості розгляду справи без залучення редакції видання "Українська правда" в якості співвідповідача.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
17. Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 296/6156/22, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
18. 15 листопада 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
19. Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов
20. Фактичні обставини справи, встановлені судами
21. ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті інтернет-видання "Українська правда" (ІНФОРМАЦІЯ_6) опубліковано статтю під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_4", автором якої зазначено ОСОБА_12 .
22. У вказаній статті зазначено наступну інформацію: "…фактично керована ОСОБА_4 "Асоціація музичної індустрії України"; "Розвивалася переважно шляхом перепродажу ліцензій від ЕМІ на випуск повних музичних альбомів з каталогу цього мейджора - альбомів, які, як розповідають, нерідко поширювалися на ринку шляхом сумнівного перепродажу субліцензій на окремі пісні з метою випуску міксованих альбомів, що авторами, зрозуміло, не узгоджувалося."; "Далі утворювалися нові структури "ОСОБА_1" та інших, фігуранти в майбутньому численних кримінальних справ: "Дім авторів музики" (ДАМВУ), члени "Асоціації Музичної Індустрії України" (неофіційний представник IFPI), Асоціація "Агентство захисту майнових прав", "Вендор мьюзік" тощо, і пройдуть ці структури шлях беспрєдєла у монополізації і поглинанню в тінь ринку авторських прав."; "В більшості компаній директорами на довгі роки стануть висуванці ОСОБА_5"; "та їх засновників - "НЕсуб`єктів"; "потім "розділялись" компаніями і людьми "ОСОБА_1"; " ОСОБА_6, розуміючи, що Оберіг є небезпечним супротивником…. запускає брудну кампанію по дискредитації Оберіг"; "IFPI, яку, як міжнародний важіль, включив ОСОБА_1 (що він неодноразово робив як до, так і після)"; Розуміючи це, Оберіг 2006 року, увага, подає в суд, на те, щоб рішенням суду змусити "ОКУ ОСОБА_1", з якими були укладені відповідні договори!, прийняти гроші і виплатити їх виконавцям та іншим правовласникам (у тому числі, іноземним), яких представляють УЛМП і УМА (нонсенс просто і про це майже ніхто не знає)."; " ОСОБА_8, президент тої самої Асоціації Музичної індустрії (а також, до 2013 року, директор акредитованої УЛМП "ОСОБА_1")."; "Пізніше, до складу цієї робочої групи увійшов також ОСОБА_9 - Український Музичний альянс (УМА - "ОСОБА_1")."; "УМА і УЛМП "ОСОБА_1" все ж цієї перевірки уникнули, не надавши комісії відповідні документи..."; "На наступний день, 30 листопада 2010 року, з кричущим порушенням чинного законодавства, в співзасновники УЛАСП входять акредитовані державою дві потужні музичні організації колективного управління УМА та УЛМП (ОСОБА_1)."; "20 січня 2011 року, уповноважені (акредитовані) державою організації, УМА і УЛМП (ОСОБА_1), які декларують на той час найвищу "репрезентативність" зі статусом ОКУ, які за законом і за статутом мають напряму збирати винагороди і виплачувати їх музикантам, утримуючи свій відсоток, а також найпотужніше у галузі Державне підприємство авторських прав, в один день укладають договори з Приватною організацією УЛАСП, передаючи "дружині ОСОБА_10" своє право збирати зі всієї країни винагороди необмеженого кола творців."; "За результатами перевірок, 4 травня 2012 року, рішенням Департаменту інтелектуальної власності 3-7/3450 за підписом ОСОБА_11, УЛМП (ОСОБА_1) позбавлена статусу акредитованої організації."; "УМА та УЛМП ОСОБА_1 впродовж років ігнорують вимоги статті 43 Закону "Про авторські і суміжні права"… розподіляючи кошти виключно між собою"."; "Також на цих "слуханнях, трьом ОКУ "ОСОБА_1" - ДАМВУ, УМА та УЛМІ - вказано, що вони засновані ліцензіатами, а не суб`єктами авторського права чи суміжних прав і неправомірно управляють майновими правами іноземних суб`єктів авторського права.."; "Також нагадаю, УМА та УЛМП (ОСОБА_1), в той період, залишились єдиними ОКУ зі збору авторської винагороди в сфері суміжних прав, з Державного підприємства були виведені мільйони авторських грошей в тінь, та була спроба рейдерського захоплення цього Держпідприємтва через утворену зокрема й ОСОБА_13 приватну організацію УААП, у контексті чого були порушені відповідні кримінальні провадження та проведені перевірки Генеральною прокуратурою з певними наслідками до встановлених осіб."; "Вказані особи через підконтрольну їм структуру, а саме Асоціацію "Дім Авторів музики в Україні", незаконно отримували роялті без її подальшої виплати суб`єктам авторського права...".
Позиція Верховного Суду
23. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
24. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
25. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
26. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
27. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
28. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
29. Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
30. У статті 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
31. Разом з тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.
32. Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
33. Згідно з пунктами 4, 5 частини третьої статті 2 ЦПК України, одними із основних засад (принципів) цивільного судочинства є змагальність сторін та диспозитивність.
34. Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
35. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
36. Позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно (частина перша статті 50 ЦПК України).
37. Відповідно до частини першої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду заяви за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.
38. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
39. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.
40. Отже, визначення відповідачів, предмет спору та підстави позову є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.
41. Схожі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі
№ 127/93/17-ц.
42. Належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20).
43. Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 300/808/19, від 07 грудня 2023 року у справі № 363/2300/20, від 13 грудня 2023 року у справі
№ 753/8710/21).
44. Згідно з викладеним у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 439/1469/15-ц правовим висновком, який наведений у касаційній скарзі, як підстава касаційного оскарження, відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем. Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини третьої статті 175 ЦПК України). Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації.
45. Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 742/3812/18, від 09 квітня 2020 року у справі № 742/3715/17 та від 25 листопада 2020 року у справі № 753/7666/19-ц.
46. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 зауважено, що дані про власника веб-сайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.
47. У статті 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права", у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що веб-сайт - це сукупність даних, електронної (цифрової) інформації, інших об`єктів авторського права і (або) суміжних прав тощо, пов`язаних між собою і структурованих у межах адреси веб-сайту і (або) облікового запису власника цього веб-сайту, доступ до яких здійснюється через адресу мережі Інтернет, що може складатися з доменного імені, записів про каталоги або виклики і (або) числової адреси за Інтернет-протоколом; веб-сторінка - це складова частина веб-сайту, що може містити дані, електронну (цифрову) інформацію, інші об`єкти авторського права і (або) суміжних прав тощо; власник веб-сайту - це особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, і (або) отримувач послуг хостингу.
48. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про електронні комунікації", домен - це частина ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, яка має унікальну назву, що її ідентифікує, обслуговується групою серверів доменних імен та централізовано адмініструється.
49. У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі
№ 761/23904/19 зазначено, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням потрібного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.
50. У разі якщо питання про залучення усіх належних відповідачів у справі про захист честі та гідності фізичної особи судом першої інстанції не вирішено, суд відмовляє у позові з цих підстав. У такому випадку достовірність поширеної інформації, спростування якої є предметом позову, судом не перевіряється.
51. Подібний правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 11 червня 2020 року у справі № 761/7719/18, від 31 березня 2021 року у справі № 592/14792/17, від 28 вересня 2022 року у справі № 545/2799/20, від 14 березня 2024 року у справі № 758/4597/21.
52. Звертаючись до суду з позовом про спростування поширеної
на веб-сайті інтернет-видання "Українська правда" інформації, ОСОБА_1 відповідачем зазначив лише автора статті ОСОБА_2 . Власник веб-сайту (ТОВ "УП МЕДІА", який є суб`єктом у сфері онлайн-медіа), на якому була оприлюднена спірна інформацію, до участі у справі не був залучений.
53. Онлайн-медіа - це медіа, що регулярно поширює інформацію у текстовій, аудіо-, аудіовізуальній чи іншій формі в електронному (цифровому) вигляді за допомогою мережі Інтернет на власному веб-сайті.
54. Суб`єктом у сфері онлайн-медіа вважається особа, що здійснює редакційний контроль щодо створення або добору, організації та поширення масової інформації у формі онлайн-медіа. Суб`єктами у сфері онлайн-медіа можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які мають місце проживання в Україні, зареєстровані в установленому законодавством порядку юридичні особи України (стаття 1, частини перша-друга статті 16 Закону України "Про медіа").
55. До позовної заяви ОСОБА_1 додав звіт за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет, з відомостями про реєстратора доменного імені. На запитання суду щодо наявності відомостей про власника веб-сайту наполягав на тому, що лише автор статті є належним відповідачем, оскільки спірна стаття викладена в авторському блозі, за який редакція видання "Українська правда" відповідальності не несе.
56. Встановивши, що власник веб-сайту, на якому поширено оспорюваний інформаційний матеріал, який є засобом поширення масової інформації, створив технологічну можливість й умови для поширення оспорюваної інформації, не був залучений до участі у справі, врахувавши зміст вимог позивача про спростування такої інформації шляхом опублікування спростування на веб-сайті інтернет-видання "Українська правда", яке належить до онлайн-медіа, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволення позову з підстав заявлення позовних вимог не до всіх належних відповідачів.
57. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, суперечить зазначеним вище правовим висновкам Верховного Суду. Практика правозастосування у подібних правовідносинах є сталою.
58. Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин та наданої правової оцінки доказам у справі, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
59. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
60. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
61. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Писаренко А. Г., які стали підставою для відкриття касаційних проваджень у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень.
Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду