ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 листопада 2024 року
м. Київ
cправа № 906/1205/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратової І. Д. - головуючої, суддів: Губенко Н. М., Студенця В. І.,
за участю секретаря судового засідання - Омельчук А. В.,
за участю представників:
позивача -Приведьона В.М. (адвокат),
відповідача - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому касаційну скаргу Акціонерного товариства "Житомиробленерго"
на рішення Господарського суду Житомирської області
(суддя - Кудряшова Ю.В.)
від 20.05.2024
та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду
(головуючий -Юрчук М.І., судді - Миханюк М.В., Тимошенко О.М.)
від 18.09.2024
у справі за позовом Акціонерного товариства "Житомиробленерго"
до Фізичної особи-підприємця Стадника Геннадія Романовича
про визнання укладеною додаткової угоди № 1-К до договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії № 2495 від 28.12.2018
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. Акціонерне товариство "Житомиробленерго" (далі - АТ "Житомиробленерго", Товариство, позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до фізичної особи-підприємця Стадника Геннадія Романовича (далі - ФОП Стадник Г.Р., відповідач) про визнання укладеною додаткової угоди №1-К (з додатками №2, №3) до договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії № 2495 від 28.12.2018 в редакції, наведеній в прохальній частині позовної заяви.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на необхідність приведення у відповідність договірних правовідносин між сторонами у сфері надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії до вимог Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №1175 від 25.08.2021.
3. В подальшому позивачем була подана заява про зміну підстав позову, яка ухвалою від 07.12.2023 прийнята до розгляду, згідно з якою останній просить справу розглядати в межах норм постанови НКРЕКП №1052 від 13.08.1998 "Про порядок визначення класів напруги", яка чинна на даний час.
4. 18.12.2023 позивачем була подана заява про зміну підстав позову, яка ухвалою від 25.01.2024 прийнята до розгляду, згідно з якою останній просить вважати підставами позову постанову НКРЕКП від 25.08.2021 №1175 (зі змінами) та постанову НКРЕКП №1052 від 13.08.1998 "Про порядок визначення класів напруги".
Фактичні обставини справи, встановлені судами
5. 28.12.2018 між Акціонерним товариством "Житомиробленерго" в особі начальника Житомирського РЕМ АТ "Житомиробленерго" (оператор системи) та Фізичною особою підприємцем Стадником Геннадієм Романовичем (споживач) шляхом подання заяви-приєднання укладено договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії № 2495, згідно з пунктом 1.1. якого цей договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови розподілу (передачі) електричної енергії споживачам як послуги оператора системи. Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання споживача до умов цього договору згідно з заявою-приєднання, що є додатком 1 до цього договору .
6. Умови договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 №312 (ПРРЕЕ), та є однаковими для всіх споживачів (пункт 1.2 договору).
7. Згідно з пунктом 2.1 договору оператор системи надає споживачу послуги з розподілу (передачі) електричної енергії, параметри якості якої відповідають показникам, визначеним Кодексом систем передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №309, та Кодексом систем розподілу, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №310, за об`єктом, технічні параметри якого фіксуються в паспорті точки розподілу за об`єктом споживача, який є додатком 2 до цього договору, та в особовому рахунку споживача, облікових базах даних оператора системи.
8. Підпунктами 1, 6 пункту 6.1 договору визначено, що оператор системи зобов`язується виконувати умови цього договору, надавати споживачу інформацію про зміну тарифу (ціни) на послугу з розподілу (передачі) електричної енергії не пізніше ніж за 20 днів до введення її в дію.
9. Цей договір набирає чинності з дня приєднання споживача до умов цього договору і діє протягом 1 року, якщо інший термін не зазначено в заяві-приєднання. Договір вважається продовженим на кожен наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. Договір може бути розірвано і в інший термін за ініціативою будь-якої із сторін у порядку, визначеному законодавством України (пункт 11.1 договору).
10. Пунктами 12.1, 12.2, 12.7 договору визначено, що інші умови можуть бути узгоджені сторонами в додатках до цього договору, які є невід`ємними частинами цього договору. Усі додатки, зміни та доповнення до цього договору оформлюються сторонами письмово в паперовій формі, підписуються уповноваженими особами обох сторін.
11. Додатки до договору наявні у матеріалах справи, підписані сторонами без будь-яких зауважень.
12. Так, у додатку 2 до договору (паспорт точки (точок) розподілу електричної енергії Фізичної особи-підприємця Стадника Геннадія Романовича визначено, зокрема, ступінь напруги приєднання об`єктів споживача (позивача), а саме: виробниче приміщення за адресою: м. Житомир, вул. Промислова, 17 (ЕІС-код 62Z3076075399324) - 10/0,4 кВ.
13. Згідно з додатком 3.1 до договору (відомості про розрахункові засоби обліку активної та реактивної електричної енергії, що використовується на об`єктах споживача), ступінь напруги приєднання на об`єктах споживача, а саме: виробниче приміщення за адресою: м. Житомир, вул. Промислова, 17 - 10/0,4 кВ, встановлено клас напруги - 1.
14. Товариство у позовній заяві зазначало, що 01.01.2022 набрала чинності постанова НКРЕКП від 25.08.2021 № 1431 "Про визнання такою, що втратила чинність, постанова Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13.08.1198 року № 1052". Водночас з 01.01.2022 набрала чинності постанова НКРЕКП від 25.08.2021 № 1175, зокрема, пункт 8.1 глави 8 даної постанови доповнено трьома новими абзацами наступного змісту:
"Споживачі, які отримують електричну енергію від оператора системи розподілу на межі балансової належності номінальною напругою 27,5 кВ та вище, а також споживачі, приєднані до шин електростанцій (за винятком суб`єктів господарювання, що виробляють електричну енергію з альтернативних джерел, а саме з енергії сонячного випромінювання, біогазу, біомаси, енергії вітру та мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), відносяться до 1 класу напруги. Споживачі, які отримують електричну енергію від оператора системи розподілу на межі балансової належності номінальною напругою нижче 27,5 кВ, відносяться до 2-го класу напруги. Клас напруги встановлюється споживачу окремо за кожною межею балансової належності".
15. Для отримання роз`яснень щодо визначення класу напруги для субспоживачів, Оператор системи розподілу додатково звернувся до НКРЕКП та отримав відповідне роз`яснення до вказаної вище Постанови (лист НКРЕКП №15538/17.2.1/7-21 від 31.12.2021), яким визначено:
"у випадку наявності у основного споживача, який відноситься до 1 класу напруги, приєднаних до його мереж субспоживачів, що отримують електричну енергію на межі балансової належності між основним споживачем та субспоживачем зі ступенем напруги нижче 27,5 кВ, такі субспоживачі відносяться до 2 класу напруги".
16. 18.07.2023 Розпорядженням Регулятора №191-р "Про усунення порушень" (далі - Розпорядження) AT "Житомиробленерго" зобов`язано у строк до 01.10.2023 привести у відповідність договірні відносини та внести зміни до договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у паперовому вигляді, підписані уповноваженими особами обох боків, що укладений з ФОП Стадником Г.Р. в частині визначення класу напруги у відповідності до вимог положень пункту 8.1 глави 8 "Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії".
17. 11.08.2023 на адресу ФОП Стадника Г.Р. направлено для погодження та підписання два примірники Додаткової угоди №1-К (з додатками №3 та №2) до Договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії. Зазначені вище документи були направленні поштовим зв`язком разом із супровідним листом від 09.08.2023.
18. Відповіді від споживача оператор системи не отримав, надісланий проект додаткової угоди № 1-К не було підписано.
19. Необхідність даного позову зумовлена приведенням у відповідність договірних правовідносин між сторонами у сфері надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії до вимог Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №1175 від 25.08.2021.
20. Позивачем подана заява про зміну підстав позову, яка ухвалою від 07.12.2023 прийнята до розгляду, згідно з якою останній просить справу розглядати в межах норм постанови НКРЕКП №1052 від 13.08.1998 "Про порядок визначення класів напруги", яка чинна на даний час.
21. В подальшому 18.12.2023 позивачем подана заява про зміну підстав позову, яка ухвалою від 25.01.2024 прийнята до розгляду, згідно з якою останній просить вважати підставами позову постанову НКРЕКП від 25.08.2021 №1175 (зі змінами) та постанову НКРЕКП №1052 від 13.08.1998 "Про порядок визначення класів напруги".
22. Так, в обґрунтування заяви про зміну підстав позову від 18.12.2023, позивач зазначав, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2022 визнано протиправним та нечинним підпункт 3 пункту 1 постанови: Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 25.08.2021 №1430 "Про внесення змін до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії" та постанову №1431 "Про визнання такою, що втратила чинність, та постанову Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13.08.1998 року №1052", тому постанова від 13.08.1998 №1052 зі змінами та доповненнями є чинною. Згідно з пунктом 3 постанови НКРЕКП від 13.08.1998 № 1052 споживачі електричної енергії розподіляються на два класи наступним чином:
до 1 класу відносяться споживачі, які:
1) отримують електричну енергію від мереж оператора системи розподілу на електроустановки споживача на межі балансової належності із ступенем напруги 27,5 кВ та вище;
2) приєднані до шин електростанцій (за винятком суб`єктів господарювання, що виробляють електричну енергію з альтернативних джерел, а саме з енергії сонячного випромінювання, біогазу, біомаси, енергії вітру та мікро-, міні- та малим: гідроелектростанціями);
3) є промисловими підприємствами із середньомісячним обсягом споживання електричної енергії 150 млн. кВт.год. та більше на технологічні потреби виробництва незалежно від ступенів напруги на межі балансової належності.
23. До 2 класу відносяться споживачі, які отримують електричну енергію на меж балансової належності із ступенем напруги нижче 27,5 кВ, крім випадків, передбачених підпунктом 3.1 цього Порядку.
24. Якщо споживач отримує електричну енергію за різними класами відповідно до пункту 3 цього Порядку, йому встановлюються різні класи окремо за кожною межі балансової належності.
25. Також позивач відзначав, що постановою НКРЕКП від 09.12.2023 № 2321 "Про внесення змін до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії" внесено зміни до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 05.10.2018 № 1175, а саме доповнено новим додатком 31 в якому визначено класи напруги споживачів.
Саме виходячи з вищенаведеного позивач просив суд розглядати справу в межах норм постанови НКРЕЕКП від 25.08.2021р. №1175 (зі змінами) та постанови НКРЕКП № 1052 від 13.08.1998 року "Про порядок визначення класів напруги", яка чинна на даний час.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
26. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 20.05.2024, яке залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.09.2024, у задоволенні позову відмовлено повністю.
27. Судові рішення мотивовані зокрема тим, що матеріали справи не містять доказів того, що в текст додаткової угоди № 1-К вносились зміни щодо посилань на норми діючих постанов НКРЕКП, а також матеріали справи не містять доказів направлення відкоригованої додаткової угоди № 1-К відповідачу в якості пропозиції укласти договір (оферти), як того вимагають приписи Цивільного кодексу України. Тобто позивачем не було дотримано порядку направлення пропозиції для укладення додаткової угоди №1-К в кінцевій редакції, поданій до господарського суду, а отже і не дотримано порядок укладення додаткової угоди. Крім того, запропонована позивачем додаткова угода не є правочином, обов`язковість укладення якого передбачена чинним законодавством.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
28. 08.10.2024 Товариство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.
29. Підставою касаційного оскарження АТ "Житомиробленерго" визначило пункти 1, 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
В обґрунтування підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22, щодо обов`язковості виконання учасниками ринку електричної енергії та імперативності рішень (постанов, розпоряджень) НКРЕКП, а також не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 915/1401/17, від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19 та від 21.12.2021 у справі № 916/3646/20, від 01.02.2023 у cправі № 910/9872/21, від 01.02.2023 у cправі № 910/9872/21, від 20.02.2019 у справі № 915/1401/17, від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19 та від 21.12.2021 у справі № 916/3646/20 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що є необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 910/8823/22, від 21.02.2024 у справі № 906/172/23 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, в частині висновку суду, що для визначення другого класу напруги необхідно наявність межі балансової належності у споживача з оператором системи безпосередньо. Скаржник вважає, що таке твердження суперечить значенню "межа балансової належності", яка визначена у пункті 1.1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.2018 року (далі - ПРРЕЕ).
30. Скаржник також зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: пункту 1.1.2 ПРРЕЕ де визначені значення вжитих термінів, зокрема "межа балансової належності" - точка розділу елементів електричної мережі між власниками електроустановок за ознаками права власності або користування; додатку 31 до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 05 жовтня 2018 року № 1175, який доповнений Постановою НКРЕКП від 09.12.2023 № 2321 "Про внесення змін до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії" в частині того, що "Клас напруги встановлюється споживачу окремо за кожною межею балансової належності" (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України).
31. У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Позиція Верховного Суду
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство
32. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
33. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
34. На обґрунтування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22 (справа щодо обов`язковості виконання учасниками ринку електричної енергії та імперативності рішень (постанов, розпоряджень) НКРЕКП та без врахування висновків викладених у постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №915/1401/17, від 16.06.2020 у справі №904/1221/19 та від 21.12.2021 у справі №916/3646/20, від 01.02.2023 у справі №910/9872/21, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц.
35. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
36. За змістом положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
37. Верховний Суд у постановах від 11.11.2020 у справі № 753/11009/19, від 27.07.2021 у справі № 585/2836/16-ц, зазначив, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
38. Отже, правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду, який обов`язковий для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
39. Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
40. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
41. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
42. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
43. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
44. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
45. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
46. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
47. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
48. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2024 у справі №911/1359/22, Верховний Суд виходить з такого.
49. Предметом позову у справі №911/1359/22, на яку посилається скаржник, було стягнення суми основного боргу, а також пені, 3 % річних та інфляційних втрат за неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу електричної енергії в частині повернення коштів за електричну енергію, що оплачена.
Водночас Суд звертає увагу, що в рамках справи №911/1359/22 судами досліджувалось питання застосування підпункту 16 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 "Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану".
За результатами розгляду справи Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.04.2024 зробив такі висновки:
"8.13.9. Об`єднана палата констатує, що Постанова №332 від 25.02.2022 (у редакції від 26.04.2022) прийнята НКРЕКП (Регулятором) в межах своїх повноважень, а тому її положення, у тому числі, підпункт 16 пункту 1, відповідно до якого на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії, є обов`язковими до виконання всіма учасниками ринку та мають застосовуватись останніми у своїй господарській діяльності".
"8.13.32. Згідно з підпунктом 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 26.04.2022 № 413) на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надати такі настанови - зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії.
8.13.33. Отже, з урахуванням дії на території України воєнного стану, для учасників ринку електричної енергії, якими укладено типові договори відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та постанов НКРЕКП, пункт 5 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 27.02.2022 № 333) - це бажана з точки зору держави модель поведінки, яка має обов`язковий характер для учасників ринку електричної енергії.
8.13.34. Підпункт 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 26.04.2022 № 413) - це імперативна норма, якою держава вказала учасниками ринку електричної енергії, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії".
8.13.35. Отже, Об`єднана палата доходить висновку про те, що рішення Регулятора щодо порядку застосування норм про відповідальність учасників на ринку електроенергії не суперечать нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України про відповідальність у договірних відносинах з огляду на те, що Регулятор в силу Закону наділений повноваженнями унормовувати договірні відносини суб`єктів господарювання, що проводять свою діяльність у сфері енергетики, у тому числі в частині відповідальності за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов`язань на ринку електричної енергії.
8.13.36. При цьому Об`єднана палата наголошує на тому, що такі рішення Регулятора не скасовують встановлену нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України відповідальність за порушення договірних зобов`язань для учасників ринку електроенергії, та не встановлюють мораторію для застосування цієї відповідальності, позаяк Регулятор, який наділений повноваженнями нормативного регулювання договірних відносин на ринку електроенергії, з метою забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду, в межах наданих йому Законом повноважень тимчасово зупинив нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії".
8.13.41. Отже, суди попередніх інстанцій застосували приписи Постанови №332 як ті, що мають обов`язковий характер для учасників ринку електричної енергії.
8.13.42. Об`єднана палата погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, виходячи з вищенаведених висновків про обов`язковість застосування учасниками ринку електроенергії у цьому аспекті саме норм постанов НКРЕКП, відповідно до яких на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" між учасниками ринку електричної енергії.
8.13.43. Об`єднана палата також виходить з того, що Регулятор визначив модель поведінки як зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" між учасниками ринку електричної енергії, та вказав чітко визначений період, а саме на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування, а не скасував нарахування та стягнення штрафних санкцій або увільнив від їх нарахування або стягнення".
50. Проте у справі №906/1205/23, що переглядається, предметом позову є визнання укладеною додаткової угоди № 1-К до договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії. Позивач посилається на необхідність приведення у відповідність договірних правовідносин між сторонами у сфері надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії до вимог постанови НКРЕЕКП від 25.08.2021 № 1175 та просить справу розглядати в межах норм цієї постанови (зі змінами), а також постанови НКРЕКП від 13.08.1998 № 1052 "Про порядок визначення класів напруги", яка чинна на даний час.
51. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний, вказав на те, що матеріали справи не містять доказів того, що в текст додаткової угоди № 1-К вносились зміни щодо посилань на норми діючих постанов НКРЕКП, а також матеріали справи не містять доказів направлення відкоригованої додаткової угоди № 1-К відповідачу в якості пропозиції укласти договір (оферти), як того вимагають приписи Цивільного кодексу України. Тобто позивачем не було дотримано порядку направлення пропозиції для укладення додаткової угоди №1-К в кінцевій редакції, поданій до господарського суду, а отже і не дотримано порядок укладення додаткової угоди. Крім того, запропонована позивачем додаткова угода не є правочином, обов`язковість укладення якого передбачена чинним законодавством.
52. Проаналізувавши зміст вказаної постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, на яку посилається скаржник, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Верховний Суд дійшов висновку про неподібність цієї справи за наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається, окресленими у цій постанові, зокрема: предмет, підстави позову та питання, які досліджувались судами, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цій справі не може бути аналогічним, а вказане для порівняння судове рішення Верховного Суду - релевантним до обставин цієї справи.
53. Колегія суддів Верховного Суду відхиляє посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 19.04.2024 у справі №911/1359/22, оскільки означена справа та справа, що переглядається, є неподібними з точки зору спірних правовідносин ні за предметом розгляду, ні за підставами позову, ні за нормативно-правовим регулюванням, характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників, а також за іншої, ніж у цій справі фактично-доказової бази і доводів сторін та за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оцінених судами доказами, залежно від яких (обставин і доказів) й прийняті судові рішення.
54. Посилання скаржника на правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 01.02.2023 у справі № 910/9872/21 (за позовом про визнання договорів іпотеки припиненими та припинення обтяжень на нерухоме майно) про те, що некоректне, з точки зору лінгвістики, формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід щодо дослівного розуміння вимог позову, як реалізованого способу захисту, суперечить завданням господарського судочинства, колегія суддів вважає нерелевантним до спірних правовідносин, оскільки суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволені позовних вимог, виходили з того, що підстави позовних вимог обґрунтовані посиланням на нормативні акти, які на час ухвалення рішення у цій справі у судовому порядку визнані протиправними та нечинними, а не через некоректне формулювання вимог позову.
55. Колегія суддів також звертає увагу на те, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (за позовом про визнання дій засновників незаконними, відміну статуту товариства та відшкодування моральної шкоди) не містить такого правового висновку, на який посилається скаржник у касаційній скарзі, а саме "спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду", а висновок, викладений у зазначеній постанові, сформовано про те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.
56. Постанови Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 915/1401/17 (позов про визнання договорів оренди поновленими), від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19 (позов про визнання договорів оренди поновленими) та від 21.12.2021 у справі № 916/3646/20 (позов про визнання договору укладеним) не містить такого правового висновку, на який посилається скаржник у касаційній скарзі, а саме "суд має право змінювати запропонований позивачем проект договору або додаткової угоди".
57. З огляду на викладене, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення у справі № 906/1205/23 ухвалені без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №915/1401/17, від 16.06.2020 у справі №904/1221/19 та від 21.12.2021 у справі №916/3646/20, від 01.02.2023 у справі №910/9872/21, від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц, оскільки зазначені справи не є релевантними (подібними) до справи, що розглядається.
58. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
59. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №906/1205/23 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, за касаційною скаргою АТ "Житомиробленерго".
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України
60. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
61. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
62. У касаційній скарзі скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме:
- пункту 1.1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.2018 року (далі - ПРРЕЕ) де визначені значення вжитих термінів, зокрема "межа балансової належності" - точка розділу елементів електричної мережі між власниками електроустановок за ознаками права власності або користування;
- додатку 31 до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 05.10.2018 № 1175, який доповнений Постановою НКРЕКП від 09.12.2023 № 2321 "Про внесення змін до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії" в частині того, що "Клас напруги встановлюється споживачу окремо за кожною межею балансової належності".
63. Верховний Суд зауважує, що положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
64. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
65. Верховний Суд у контексті цього доводу касаційної скарги, виходить з того, що правовідносини сторін спору виникли у сфері роздрібного ринку електричної енергії, у яких позивач є оператором системи розподілу, а відповідач - субспоживачем електричної енергії (споживач, електроустановки якого приєднані до технологічних електричних мереж основного споживача).
Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначаються Законом України "Про ринок електричної енергії" та Правилами роздрібного ринку електричної енергії (далі - ПРРЕЕ), які затверджені постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312.
Згідно з частиною п`ятою статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" правила роздрібного ринку передбачають, зокрема, загальні умови постачання електричної енергії споживачам, систему договірних відносин між учасниками роздрібного ринку, права та обов`язки учасників ринку, процедуру заміни споживачем постачальника електричної енергії, умови та порядок припинення та відновлення постачання електричної енергії споживачу, процедуру розгляду скарг споживачів, особливості постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги, постачальником "останньої надії". Учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах (частина перша статті 4 цього Закону).
Оператор системи розподілу надає послуги з розподілу електричної енергії на підставі договорів про надання послуг з розподілу. Договори про надання послуг з розподілу є публічними договорами приєднання та укладаються на основі типових договорів, форма яких затверджується Регулятором (частина четверта статті 46 Закону України "Про ринок електричної енергії").
Статтею 633 Цивільного кодексу України закріплено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.
Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).
Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.
Верховний Суд виходить з того, що актом цивільного законодавства, у контексті предмету та підстав позову, є постанова НКРЕКП "Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії" від 14.03.18 №312, якою встановлені правила щодо приєднання до публічного договору споживачів, постанова НКРЕКП від 05.10.2018 № 1175, яка доповнена постановою НКРЕКП від 09.12.2023 № 2321 "Про внесення змін до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії" та постанова НКРЕКП від 13.08.1998 №1052.
Відповідно до частини першої статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Додатком 3 до ПРРЕЕ є Типовий договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, пунктами 1.1 та 1.2 якого визначено, що цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови розподілу (передачі) електричної енергії споживачам, як послуги оператора системи та укладається сторонами, з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, шляхом приєднання споживача до умов цього договору згідно із заявою - приєднання. Умови договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312 та є однаковими для всіх споживачів.
Відповідно до пункту 2.1.2 глави 2.1 розділу ІІ ПРРЕЕ оператор системи зобов`язаний укласти договори про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії з усіма споживачами, електроустановки яких приєднані до електричних мереж на території діяльності відповідного оператора системи. Не допускається розподіл (передача) електричної енергії до точки розподілу електроустановки споживача за відсутності діючого договору про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії з таким споживачем, крім випадку здійснення розподілу (передачі) електричної енергії оператором системи до власних електроустановок.
Згідно з пунктом 2.1.12 ПРРЕЕ невід`ємними частинами договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії є: 1) паспорти точок розподілу, акт (акти) про розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін; 2) заява-приєднання у разі її надання споживачем; 3) інші додатки, оформлені сторонами за взаємною згодою.
Згідно із частиною третьою статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Частиною шостою цієї статті встановлено, що суб`єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв`язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб`єкти зобов`язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов`язкові умови таких договорів.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частина сьома статті 179 Господарського кодексу України).
Особливості укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів передбачені статтею 184 Господарського кодексу України, частиною третьою якої визначено, що укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.
Ініціатором укладення договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у разі зміни споживача, форми власності чи власника електроустановки є споживач. Споживачі укладають договір споживача про розподіл (передачу) електричної енергії шляхом приєднання до публічного договору за наявності чинного паспорта точки розподілу. У разі надання послуги з приєднання до електричних мереж ініціатором укладення договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії є оператор системи (пункт 2.1.3 ПРРЕЕ).
66. Верховний Суд наголошує, що договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови розподілу електричної енергії споживачам, як послуги оператора системи та укладається сторонами, з урахуванням, зокрема, статей 633, 634 Цивільного кодексу України, шляхом приєднання споживача до умов цього договору згідно із заявою-приєднання. Умови такого договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та ПРРЕЕ, та є однаковими для всіх споживачів.
Відповідно до статті 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.
Ознаки публічного договору: наявність зобов`язання сторони договору - особи, що діє у сфері публічного договору; особа, яка діє у сфері публічного договору здійснює продаж товарів, виконання робіт або надання послуг широкому загалу споживачів, тобто будь-кому, хто до неї звернеться. Ця ознака публічного договору, що знаходить вираз у можливості для будь-якого споживача скористатись послугами (товаром), який пропонується згідно із умовами публічного договору; публічний договорі повинен встановлювати однакові умови для всіх споживачів, а пільги надаються лише по оплаті за послуги чи товари в установленому законом порядку.
Умови публічного договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, який укладається на підставі типового договору, є однаковими для всіх споживачів, втім додатки до договору, є індивідуальними і не стосуються широкого загалу осіб, визначають конкретні умови та є невід`ємною частиною договору, якщо такий додаток оформлений сторонами за взаємною згодою, що виключає можливість визнання укладеним типового договору без наявності та погодження додатків до договору.
Пунктом 1.2.15 ПРРЕЕ передбачено, що укладення, внесення змін, продовження дії чи розірвання будь-якого із договорів, передбаченого цими Правилами (тобто і договору про надання послуг з розподілу електричної енергії), здійснюється відповідно до вимог законодавства та цих Правил.
67. Верховний Суд виходить з того, що поняття "межа балансової належності", а саме, точка розділу елементів електричної мережі між власниками електроустановок за ознаками права власності або користування, чітко та однозначно сформульоване у ПРРЕЕ, не викликає його неоднозначного розуміння, та відповідно, підлягає встановленню з урахуванням обставин кожної конкретної справи на підставі оцінки поданих сторонами доказів.
У свою чергу, у Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 05.10.2018 №1175 визначено, що клас напруги встановлюється споживачу окремо за кожною межею балансової належності. Відповідно обставини встановлення класу напруги споживачу з урахуванням межі балансової належності підлягають встановленню з урахуванням обставин кожної конкретної справи на підставі оцінки поданих сторонами доказів. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20.06.2024 у справі №906/835/23.
68. Не приймаються до уваги доводи скаржника про порушення судами норм процесуального права з огляду на таке.
69. Верховний Суд зазначає, що згідно з частинами першою та третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
70. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
71. При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
72. Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
73. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
74. Колегія суддів звертає увагу, що із внесенням 17.10.2019 змін до Господарського процесуального кодексу України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
75. Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Іншими словами тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
76. Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
77. Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
78. Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 908/1879/17.
79. Як вже зазначалось, судами встановлено, що відповідно до умов укладеного договору позивачем встановлено відповідачу 1 клас напруги та рівень напруги. ФОП Стадник Г.Р. має живлення від мереж основного споживача, тобто, є субспоживачем та отримує електроенергію на межі балансової належності із номінальною напругою нижче 27,5 кВ.
80. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору, дослідили та оцінили за правилами статті 86 ГПК України зібрані у справі докази у їх сукупності, застосувавши статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України, та з урахуванням встановлених конкретних обставин справи дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
81. Верховний Суд підкреслює, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі №908/1795/19).
82. Загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, визначено обов`язковість всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження судом під час вирішення спору доказів, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.
З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.
83. Колегія суддів вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди оцінили подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності. Суди попередніх інстанцій дали оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, що відповідає приписам статей 73-80, 86 Господарського процесуального кодексу України.
84. Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).
85. За результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.
86. Скаржник у касаційній скарзі лише висловлює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга в цій частині за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
87. Враховуючи викладене, підстава касаційного оскарження, а саме пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала свого підтвердження, що виключає можливість скасування судових рішень.