ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/11864/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Губенко Н.М., Кондратова І.Д.,
за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д.А.
та представників
позивача: Денько М.В.
відповідача: Прокопів Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024
(головуючий - Пономаренко Є.Ю., судді Барсук М.А., Кропивна Л.В.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2024
(суддя - Борисенко І.І.)
у справі №910/11864/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут"
до Державного підприємства "Гарантований покупець"
про стягнення 1 633 297 097,62 грн,
ВСТАНОВИВ:
1. У зв`язку із запланованим відрядженням суддів Баранця О.М. та Мамалуя О.О. склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився, що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 27.11.2024.
Короткий зміст позовних вимог
2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" (далі - ТОВ "Львівенергозбут", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Гарантований покупець" (далі - ДП "Гарантований покупець", відповідач), з урахуванням заяв про зменшення позовних вимог, про стягнення 489 932 182,30 грн основного боргу, 203 938 495,90 грн інфляційних втрат, 56 423 669,01 грн 3 % річних, що разом становить 750 294 347,21 грн.
3. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 2304/02/21 від 15.09.2021 ( з урахуванням додаткових угод до нього) щодо своєчасної, повної сплати вартості наданих позивачем послуг із забезпечення доступності електричної енергії.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 390.118.490,12 грн основної заборгованості, 200.905.424,81 грн інфляційних втрат, 56.387.847,12 грн 3% річних, 934.968,02 грн судового збору. У решті позову відмовлено. Закрито провадження щодо стягнення основного боргу в розмірі 99.813.692,18 грн.
5. Суд першої інстанції встановивши, що відповідачем частково погашено заборгованість у розмірі 296. 360.268,29 грн, також сторонами виконано зарахування зустрічних однорідних грошових вимог на суму 586.642.482,12 грн за актами від 16.08.2023, 14.09.2023, 13.10.2023. Крім того, під час розгляду справи за актом від 17.01.2024 сторони здійснили зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 99. 813. 692,18 грн, а тому в частині заборгованості 99. 813. 692,18 грн суд першої інстанції закрив провадження у справі. Таким чином, судом встановлено наявність заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 390.118.490,12 грн. Перевіривши виконане позивачем нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, судом першої інстанції встановлено, що позивачем виконано невірний розрахунок, оскільки позивачем не враховано акт зарахування зустрічних однорідних вимог від 13.05.2022, а тому, суд першої інстанції виконавши перерахунок, встановив, що з відповідача належить стягнути 200.905.424,81 грн інфляційних втрат та 56.387.847,12 грн 3 % річних.
6. Суд апеляційної інстанції фактично погодився з висновками суду першої інстанції, але змінив рішення суду першої інстанції в частині присудженої до стягнення суми судового збору, оскільки апеляційний суд встановив, що відповідач не зобов`язаний відшкодовувати позивачу судовий збір в сумі 128.791,74 грн, вказану суму судового збору необхідно повернути з Державного бюджету України, зважаючи, що по суті спору судом першої інстанції розглядалась заборгованість у розмірі 390.118.490,12 грн основної заборгованості, 200.905.424,81 грн інфляційних втрат, 56.387.847,12 грн 3% річних, 934.968,02 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
7. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у позові.
8. У касаційній скарзі, відповідач зазначає, що підставами касаційного оскарження є п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки судами застосовано положення ст. 625 Цивільного кодексу України, без урахування правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, від 18.07.2024 у справі № 910/1083/23.
9. Скаржник вказує на необхідність відступлення від правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23.
10. Крім того, скаржник посилаючись на п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, вказує, на неналежне дослідження судами доказів у справі, що стосуються розрахунків інфляційних втрат на 3 % річних.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
11. Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на безпідставність доводів та вимог касаційної скарги, та водночас вказуючи на законність та обґрунтованість судових рішень у справі, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою змінено рішення суду першої інстанції, залишити в силі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
12. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 15.09.2021 між ТОВ "Львівенергозбут" (постачальник універсальних послуг) та ДП "Гарантований Покупець" (замовник) було укладено договір №2304/02/21/249ЮВ/21 про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг (далі - договір).
13. Відповідно до п. 1 договору постачальник зобов`язується надавати замовнику послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів, а замовник зобов`язується отримувати надані постачальником послуги та оплачувати їх вартість на умовах та в порядку, визначеному цим договором та Положенням про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 483 (зі змінами).
14. Строк надання послуг - з 01.10.2021 по 31.12.2023 (п. 3 договору, в редакції додаткової угоди від 01.06.2023).
15. Пунктом 7 договору передбачено, що оплата постачальнику вартості послуг здійснюється замовником шляхом перерахування на поточний рахунок постачальника таким чином:
перший платіж - за три банківські дні до розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозованої вартості послуг (з податком на додану вартість);
другий платіж - до 3 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозованої вартості послуг (з податком на додану вартість);
третій платіж - до 9 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозованої вартості послуг (з податком на додану вартість);
четвертий платіж - до 15 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозованої вартості послуг (з податком на додану вартість);
п`ятий платіж - до 21 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозованої вартості послуг (з податком на додану вартість);
шостий платіж - до 14 (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом у розмірі, який визначається як різниця між вартістю послуг (з податком на додану вартість) за розрахунковий місяць відповідно до акта приймання-передачі послуг за розрахунковий місяць за формою, наведеною у додатку 6 до цього договору, та сумою перших п`яти платежів.
У разі, якщо дата платежу припадає на вихідний/святковий день, такий платіж здійснюється на наступний робочий день після такого вихідного/святкового дня.
Якщо сумарна сплата замовником постачальнику прогнозованої вартості за розрахунковий місяць (сума перших п`яти платежів) перевищує вартість послуги, що зазначена в акті приймання-передачі послуг, постачальник здійснює повернення замовнику різниці до 15 (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом.
16. Згідно п. 10 договору факт надання та отримання послуг підтверджується актом приймання-передачі послуг.
17. Під час виконання умов цього договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони керуються законодавством, зокрема Законом України "Про ринок електричної енергії" (п. 29 договору).
18. Відповідно п. 34 договору, в редакції додаткової угоди від 31.10.2022, цей договір набирає чинності з 15.09.2021 та діє до 31.12.2023.
19. У квітні-червні 2023 року позивач, на виконання своїх зобов`язань за договором здійснив надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії відповідачу на загальну суму 1 372 934 932,71 грн., які були прийняті останнім без заперечень та зауважень, що підтверджується актами приймання-передачі послуг № 3 від 31.03.2022, № 4 від 30.04.2022, № 5 від 31.05.2022, наявними в матеріалах справи.
20. Проте, відповідач взяті на себе зобов`язання за договором про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії виконав неналежним чином.
21. Так, на підставі платіжних інструкцій у період з 01.08.2023 по 04.10.2023, наявних у матеріалах справи, відповідач сплатив позивачу вартість електроенергії на суму 296 360 268,29 грн.
22. Також враховуючи наявність зустрічних однорідних грошових вимог, що виникли у сторін, за договором № 2304/02/21 від 15.09.2021, позивач і відповідач здійснили зарахування зустрічних однорідних грошових вимог на суму 586 642 482,12 грн, що підтверджується актами зарахування зустрічних однорідних вимог від 16.08.2023, від 14.09.2023, від 13.10.2023.
23. Отже, у відповідача виникла заборгованість за договором у сумі 489 932 182,30 грн.
24. Під час розгляду справи судом першої інстанції по суті, на підставі акту від 17.01.2024 сторони здійснили зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 99 813 692,18 грн, про що представник позивача вказав у своїх додаткових письмових поясненнях від 19.02.2024, та у зв`язку з чим представник відповідача заявив клопотання про закриття провадження у справі в цій частині позову.
25. Отже суд, встановивши, що грошове зобов`язання відповідача в частині сплати коштів за послуги припинилось, закрив провадження в частині стягнення основного боргу на суму 99 813 692,18 грн. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки відсутній предмет спору.
26. Щодо решти основного боргу відповідача, що складає 390 118 490,12 грн., судом задоволено вимогу про її стягнення.
27. Судом першої інстанції перевірено розрахунок позивача інфляційних втрат та 3 % річних, та встановлено, що розрахунок виконано арифметично невірно, оскільки позивачем у розрахунку не було враховано акт зарахування зустрічних однорідних вимог від 13.05.2022, у зв`язку з чим, позивач невірно визначив період нарахування заявлених складових з 30.03.2022 по 16.05.2022. Судом виконано вірний розрахунок та встановлено, що з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати у сумі 200 905 424,81 грн та 3 % річних у сумі 56 387 847,12 грн, у вимогах про стягнення інфляційних втрат у сумі 3 033 071,09 грн та 3 % річних у сумі 35 821,89 грн необхідно відмовити.
Позиція Верховного Суду
28. Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, та заперечення викладені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з такого.
29. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4). . Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
30. Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині 3 ст. 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
31. Судові рішення скаржником оскаржуються тільки в частині задоволених позовних вимог, отже, з урахуванням положень ст. 300 ГПК України, в іншій частині касаційним судом судові рішення не переглядаються.
32. Верховний Суд зазначає, що відповідно до частин 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
33. Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
34. Частиною 1 ст.526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
35. Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
36. Згідно з ч. 1 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
37. Відповідно до ч. 2 ст. 714 ЦК України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
38. Судами встановлено, що на виконання зобов`язань за договором позивач протягом квітня-- червня 2023 року надав послуги із забезпечення доступності електричної енергії на суму 1. 372.934.932,71 грн.
39. З урахуванням всіх заяв про зарахування однорідних зустрічних вимог та часткового розрахунку відповідача за надані позивачем послуги, судами встановлено заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 390 118 490,12 грн.
40. Встановивши наявність заборгованості, судами прийнято обґрунтоване рішення про стягнення з відповідача 390 118 490,12 грн основного боргу.
41. Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
42. Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
43. Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
44. Отже, передбачений частиною 2 ст. 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.
45. Так, у постанові Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зокрема зазначено, що стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.
46. До того ж, Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові
47. Подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17.
48. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
49. Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція) (аналогічний висновок, викладено у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі № 910/21124/20, 13.03.2024 у справі № 904/5899/21).
50. Питання розрахунку інфляційних втрат у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання також було предметом розгляду об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19, за наслідками розгляду якого об`єднана палата в постанові від 26.06.2020 виклала правовий висновок про те, що при зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов`язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).
51. Таким чином, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
52. Встановивши, що відповідачем порушено строк виконання зобов`язань суди правомірно вказали про наявність підстав для нарахування позивачем відповідачу інфляційних втрат та 3 % річних.
53. З урахуванням зазначеного суди попередніх інстанцій дослідили наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, щодо сум, строків і ставок нарахувань, зробили обґрунтований висновок, що нарахування інфляційних втрат та 3 % річних позивачем здійснено невірно, виконавши правильний розрахунок, суди встановили, що з відповідача на користь позивача належить стягнути 200 905 424,81 грн інфляційних втрат та 56 387 847,12 грн 3 % річних.
54. Таким чином, суди надавши належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам сторін, з урахуванням положень ст. 86, 236, 237 ГПК України, прийняли обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову.
55. У касаційній скарзі скаржник, посилаючись на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зазначає про те, що суди застосовуючи положення ст. 625 Цивільного кодексу України не врахували правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, від 18.07.2024 у справі № 910/1083/23.
56. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо наявності підстав, згідно п. 1 ч. 2 статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити, що обов`язковою умовою у цьому разі є неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
57. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
58. Колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
59. До того ж, касаційний суд вказує, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суди попередніх інстанцій, посилаючись на норму права, застосували її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачили тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, яка є подібною до справи, що розглядається Судом.
60. Не можна посилатись на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичні обставини у справі, що формуються, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
61. Проаналізувавши доводи касаційної скарги Верховний Суд вважає, що такі доводи є безпідставними і судові рішення не може бути скасовано на підставі цих доводів, з огляду на наступне.
62. У постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (на яку посилається скаржник) Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково зазначити правові аргументи на їх спростування.
63. У справі № 910/13071/19 Велика Палата Верховного Суду вказала на порядок розрахунку інфляційних втрат та наголосила, "що якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою від 17.07.2003 №1078 Кабінет Міністрів України (подібний висновок, викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі №910/5349/22).
Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. А тому, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Розрахунок інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання відображається, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не нараховується.
Зазначений вище спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних втрат".
64. У справі № 910/1083/23 Верховний Суд направляючи справу на новий апеляційний розгляд у частині вирішення позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, зазначив, що судами не перевірено розрахунку наданого позивачем. Крім того, Суд зазначив, що Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу, що з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3 % річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
65. Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, суд першої інстанції встановив, що під час здійснення розрахунку сум інфляційних втрат та 3% річних позивачем неправильно визначено початок періоду їх нарахування. Здійснивши власний розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат суд у повній мірі врахував висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, на неврахування якої судам вказував скаржник, щодо застосування механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини 2 статті 625 ЦК України, та зробив обґрунтований висновок про часткове задоволення позову у цій частині. Тобто, судами з урахуванням вимог ст.ст. 79, 86 ГПК України, перевірено розрахунок наданий позивачем, в тому числі з урахування актуальної судової практики.
66. Водночас, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у випадку не погодження відповідача з розрахунком позивача, відповідач не позбавлений права подати свій обґрунтований контррозрахунок для оцінки судом, в межах процесуальних строків та стадій розгляду справи судом. Тоді як, в даному випадку контррозрахунок було надано відповідачем у поясненнях тільки на стадії апеляційного перегляду судового рішення першої інстанції, без зазначення причин не надання такого контррозрахунку суду першої інстанції, а тому доводи касаційної скарги про ненадання судами оцінки контррозрахунку відповідача касаційним судом відхиляються як безпідставні.
67. Таким чином, доводи касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження передбачених п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України є необґрунтованими, а тому відсутні підстави для скасування судових рішень за доводами касаційної скарги, викладеними в обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
68. Доводи в обґрунтування підстав касаційного оскарження передбачених п. 2 ч. 2 статті 287 ГПК України, також є безпідставними, виходячи з наступного.
69. В силу приписів п. 2 ч. 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
70. Отже, відповідно до положень п. 2 ч. 2 статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.
71. Скаржник вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23.
72. Колегія суддів у цьому аспекті зазначає, що у справі № 910/1294/23 Верховний Суд вказав, зокрема, таке:
"… підпунктом 2 пункту 8 Положення передбачено, що Гарантований покупець зобов`язаний оплачувати своєчасно та у повному обсязі постачальникам універсальних послуг вартість надання постачальниками універсальних послуг гарантованому покупцю послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за умови відсутності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 цього Положення;
Верховний Суд не погоджується з доводами скаржника, що умовою для оплати ним заборгованості є відсутність будь-якої заборгованості позивача перед ДП "НАЕК "Енергоатом";
Верховний Суд не вбачає підстав для необхідності здійснення розширеного тлумачення правової норми, де тлумачення має буте ширшим, ніж буквальний текст внаслідок суб`єктивного тлумачення скаржником "волі закону";
суди попередніх інстанцій при застосуванні пункту 5 Положення правильно встановили безпосередній зміст норми Положення та, відповідно, в межах своєї компетенції здійснили її буквальне тлумачення та застосування (а не довільне трактування як про це зазначає скаржник). Вказана норма носить визначений, недвозначний характер і її не можливо тлумачити без урахування її дійсного змісту (ширше, ніж буквальний текст), так як відповідне може призвести до безпідставного та довільного пристосування норми права до поточних фактичних правовідносин та відходу від її дійсного змісту;
положення наказу Міністерства енергетики України не можна розглядати як такий, що сам по собі скасовує, змінює чи відміняє дію норм Положення (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2021 № 859)), враховуючи ієрархію правових актів між собою, зокрема, за суб`єктами нормотворення;
системний аналіз зазначених вище положень свідчить про правильність висновків судів попередніх інстанцій про те, що відкладальна обставина, на яку посилається відповідач, може бути застосована виключно у разі наявності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за результатами проведення електронних аукціонів, наявність якої не було доведено відповідачем;
в умовах недоведеності існування заборгованості позивача перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 Положення про ПСО та враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів наявності такої заборгованості, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах у цій справі підпункту 2 пункту 8 Положення".
73. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами встановлено, "що з квітня 2022 року позивач не закуповував електричну енергію у ДП "НАЕК "Енергоатом" за результатами проведення електронних аукціонів у відповідності до вимог пункту 5 Положення, оскільки відповідно до Наказу Міністерства енергетики України від 13.03.2022 №114 "Про забезпечення продажу електричної енергії операторам систем розподілу та постачальникам універсальних послуг" встановлено, що на час дії воєнного стану і до останньої доби місяця (включно), наступного за місяцем, в якому воєнний стан припинено або скасовано учасники ринку електричної енергії, на яких згідно з Положенням, покладені спеціальні обов`язки на ринку електричної енергії, зобов`язані забезпечити виконання вимог цього наказу та інших вимог Положення у частині, що не суперечать цьому наказу.
Відповідно до підпункту 1 пункту 2 Наказу, ДП "НАЕК "Енергоатом" має забезпечити на визначений період постачання, продаж електричної енергії постачальникам універсальних послуг, у тому числі тим, територією ліцензованої діяльності яких до об`єднання торгових зон була територія торгової зони "Острів Бурштинський ТЕС", за двосторонніми договорами без проведення електронного аукціону.
Отже, виконання спеціальних обов`язків в частині купівлі-продажу електричної енергії у визначений період, а саме з наступного розрахункового періоду (періоду постачання) після прийняття Наказу та до поточного розрахункового періоду між позивачем та ДП "НАЕК "Енергоатом" забезпечувалося шляхом укладення додаткових угод до основного договору без проведення процедури електронного аукціону.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивач має перед ДП "НАЕК "Енергоатом" заборгованість за електричну енергію, закуплену саме за результатами проведення електронних аукціонів.
Отже, в умовах недоведеності існування заборгованості позивача перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 Положення про ПСО та враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів наявності такої заборгованості, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах у цій справі підпункту 2 пункту 8 Положення про ПСО".
74. Таким чином, встановивши недоведеність відповідачем існування заборгованості позивача перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 Положення, господарські суди, зробили обґрунтований висновок про відсутність підстави для застосування у спірних правовідносинах у цій справі підпункту 2 пункту 8 Положення.
75. Тоді як зі змісту підстави, передбаченої п. 2 ч. 2 статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.
76. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
77. Верховний Суд вважає за необхідне звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13, де зазначено, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави - попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
78. Верховний Суд неодноразово наголошував, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
79. Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, Суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.
80. Разом з тим, скаржник у касаційній скарзі у контексті приписів п. 2 ч. 2 статті 287 ГПК України вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також не навів вагомих, вмотивованих, обґрунтованих та достатніх аргументів для такого відступлення. Фактично, викладені скаржником в касаційній скарзі доводи зводяться до власного суб`єктивного тлумачення скаржником норм права, якими врегульовано спірні правовідносини, та власних заперечень скаржником висновків Верховного Суду, які (висновки) викладені у наведеній скаржником постанові.
81. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що скаржником у касаційній скарзі у контексті положень п. 2 ч. 2 статті 287 ГПК не наведено вагомих і достатніх аргументів, які би дійсно свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23, отже, не доведено наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту).
82. Отже, у межах цієї справи Суд вважає, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п.2 ч. 2 статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження.
83. Щодо доводів касаційної скарги відповідача, з посиланням на п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про неналежне дослідження доказів у справі, неповне з`ясування обставин справи, що стало причиною неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального права, Суд зазначає наступне.
84. Відповідно до ч. 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
85. За змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.
86. Проте, як уже зазначалося, підстави касаційного оскарження, наведені відповідачем у касаційній скарзі п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, у цьому випадку, не отримали підтвердження, після відкриття касаційного провадження, у зв`язку з чим такі доводи як неналежне дослідження зібраних у справі доказів встановлення обставин справи відхиляються судом касаційної інстанції. До того ж, доводи касаційної скарги наведені в обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, також зводяться до незгоди відповідача із наданою судом оцінкою доказам у справі та переоцінкою обставин справи, що суперечить положенням ст. 300 ГПК України.
87. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1, 2, 4 ч. 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, отже, колегія суддів зазначає, що скарга відповідача є необґрунтованою, а тому, постанову апеляційного суду, якою змінено рішення суду першої інстанції в частині стягнення судових витрат, необхідно залишити без змін.