ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/7378/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жайворонок Т. Є. - головуючої, Булгакової І. В., Колос І. Б.,
за участю секретаря судового засідання - Іщука В. В.,
представників:
позивача: Міністерства оборони України - Хлань В. М.,
відповідача: Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" - Глушпенко В. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 (колегія суддів: Іоннікова І. А. (головуюча), Михальська Ю. Б., Тищенко А. І.) та рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 (суддя Мудрий С. М.)
у справі за позовом Міністерства оборони України
до Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель"
про стягнення 84 892 819,66 грн,
УСТАНОВИВ:
У травні 2023 року Міністерство оборони України (далі - позивач, Міноборони) подало до господарського суду позов (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог), в якому просило стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (далі - відповідач, Держпідприємство) 160 589 137,63 грн, з яких:
- 59 352 882,83 грн - пеня за прострочення термінів надання послуг з ремонту військової техніки, а саме: 17 504 400,19 грн за період з 05.04.2023 по 01.05.2023 (щодо 20 од.) та 39 546 978,17 грн за період з 02.05.2023 по 31.08.2023 (щодо 10 од.);
- 45 381 778,31 грн - штраф за прострочення термінів з надання послуг з ремонту понад 30 днів;
- 39 124 686,07 грн - штрафна санкція у вигляді облікової ставки НБУ за неповернення попередньої оплати у визначений термін;
- 4 807 102,60 грн - 3 % річних, нараховані за період з 05.04.2023 по 11.07.2023;
- 11 922 687,82 грн - інфляційні втрати, нараховані за період з 11.03.2023 по 11.07.2023.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за державним контрактом від 07.10.2022 № 370/3/5/2/1/305 в частині дотримання термінів надання послуг з ремонту техніки та передачі її позивачу, а також щодо повернення суми попередньої оплати у визначені контрактом строки, що є підставою для застосування до відповідача штрафних санкцій.
Господарський суд міста Києва у рішенні від 21.11.2023, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом згідно з постановою від 24.07.2024, позов задовольнив частково. Стягнув з відповідача на користь позивача штраф в розмірі 4 538 177,83 грн, пеню за прострочення термінів надання послуг у розмірі 5 935 288,28 грн та суму судового збору. В іншій частині позову відмовив.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що за своєю правовою природою укладений між сторонами контракт є змішаним договором, що містить елементи договору підряду та надання послуг. Проте, встановивши що з суті спору вбачається, що предметом розгляду у даній справі є правовідносини, що регулюються нормами, які регламентують підряд, до спірних правовідносин застосував положення ст.ст. 837, 843, 846 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Висновки суду в частині задоволених вимог мотивовані тим, що матеріалами справи підтверджується, що техніка з ремонту передана позивачу 05.04.2023 у кількості 13 од., 02.05.2023 - 9 од., 12.07.2023 - 1 од., тоді як за умовами контракту ремонт усіх 33 од. техніки мав бути виконаних до 10.03.2023, отже, з 11.03.2023 виконавець є таким, що прострочив виконання робіт за контрактом, відповідно, наявні підстави для стягнення пені за прострочення виконання послуг з ремонту у розмірі 59 352 882,83 грн та штрафу за прострочення терміну надання таких послуг понад 30 днів у розмірі 45 381 778,31 грн на підставі ст. 549 ЦК України та п. 7.2 контракту, розрахунок яких в частині визначення періодів є правильним, однак розмір яких підлягає зменшенню. В іншій частині позовні вимоги суд визнав необґрунтованими.
Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, відмовивши у задоволенні апеляційних скарг як позивача, так і відповідача.
У поданій касаційній скарзі Держпідприємство, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, а також на наявність підстав касаційного оскарження за пп. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, просить скасувати постановлені у справі рішення в частині задоволених вимог, прийняти нове рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову.
На переконання скаржника укладений між сторонами державний контракт є змішаним договором та містить в собі елементи договору підряду та поставки, а не надання послуг, як визначили суди, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню ч. 1, 2 ст. 662, ч. 1 ст. 663, ч. 1 ст. 664, ч. 1, 2 ст. 675, ст. 712 ЦК України.
У контексті таких висновків, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, відповідач вказав, що суди не врахували правових висновків Верховного Суду щодо питання застосування: (1) ст.ст. 655, 664, 712 ЦК України - у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 18.08.2020 у справі № 927/833/18, від 21.09.2021 у справі № 918/1026/20, від 04.08.2022 у справі № 922/19/21, від 16.08.2023 у справі № 914/131/22; (2) ч. 1, 2 ст. 662, ч. 1 ст. 663, ч. 1 ст. 664, ч. 1, 2 ст. 675 ЦК України - у постанові від 07.02.2023 у справі № 910/8872/21.
Також за доводами касаційної скарги техніка поставлена позивачу в повному обсязі вантажоодержувачу та з огляду на характер правовідносин між сторонами щодо приймання виробів з ремонту, зокрема, необгрунтоване зволікання позивача з прийняттям виробів, яке в деяких випадках тривало майже 6 місяців замість встановлених 5 робочих днів, відповідач вважає позовні вимоги безпідставними, вину у затримці ремонту не доведеною, а дії позивача стосовно тривалої затримки в підписанні актів приймання-передачі виробів порушенням зобов`язання прийняти роботу в розумінні ст. 853 ЦК України.
З огляду на таке скаржник, мотивуючи підставу касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, вказав на неврахування судами правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування ст. 853 ЦК України у постановах від 27.03.2018 у справі № 927/414/17, від 04.06.2018 у справі № 908/3519/16, від 05.06.2018 у справі № 910/16804/17, від 26.06.2018 у справі № 902/1370/15, від 06.08.2018 у справі № 911/662/17, від 19.09.2018 у справі № 905/1090/17, від 24.10.2018 у справі № 910/2184/18, від 19.06.2019 у справі № 910/11191/18, від 18.07.2019 у справі № 910/6491/18, від 21.08.2019 у справі № 917/1489/18, від 16.09.2019 у справі № 921/254/18, від 15.10.2019 у справі № 921/262/18, від 20.04.2021 у справі № 905/411/17, від 21.03.2023 у справі № 910/11215/20, а також у постанові Верховного Суду України від 02.02.2012 у справі № 3-42гс12.
Посилаючись на підставу касаційного оскарження за п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, Держпідприємство стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування ч. 1 ст. 614 ЦК України та ч. 3 ст. 219 ГК України у подібних правовідносинах, а саме щодо питання, чи виникає вина у афілійованого підприємства за прострочку надання послуг в розумінні ч. 1 ст. 614 ЦК України у випадках, коли (1) орган управління доручає своєму афілійованому підприємству на виконання державного контракту укласти зовнішньоекономічний контракт, за яким кінцевим споживачем товару є орган управління, та який на виконання зовнішньоекономічного контракту надає сертифікат кінцевого споживача, (2) самостійно проводить передконтрактну роботу з визначення строків ремонту та технічного стану виробів, що призводить до помилкового визначення строку виконання робіт, та чи можливе у таких випадках застосування ч. 3 ст. 219 ГК України щодо звільнення афілійованого підприємства від відповідальності.
На думку скаржника в цій частині, державний та зовнішньоекономічні контракти вчиненні на виконання доручення Міноборони як замовника та органу управління Держпідприємства, який запевнив, що не вбачає ризиків стосовно невиконання нерезидентом умов зовнішньоекономічного контракту та самостійно (без участі відповідача) встановлював такі строки виконання робіт, яких не можливо було дотриматись, і в подальшому не вживав заходів контролю виконання державного контракту, зокрема, шляхом продовження строків виконання робіт, тому штрафні санкції у цьому випадку носять не компенсаційний, а каральний характер та є надмірним тягарем для відповідача.
Відповідач відзначає, що вчасно передав вироби з ремонту вантажоодержувачу, що підтверджується відповідними актами, проте приймання послуг за контрактом тривало більше, обумовленого строку, що було зумовлено зволіканням замовника, а тому прострочення зобов`язання відповідачем не є наслідком його вини, що свідчить про наявність підстав для звільнення Держпідприємства від відповідальності за часткове невиконання договірних зобов`язань.
Окрім того, відповідач зазначив, що суди не дослідили зібраних у справі доказів у своїй сукупності (контракту, актів приймання-передачі техніки вантажоодержувачу, листування між сторонами тощо), в результаті чого допустили неповне з`ясування фактичних обставин справи щодо відсутності вини в діях відповідача, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з підстави касаційного оскарження за п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України у сукупності з п. 1 ч. 3 ст. 310 цього Кодексу.
Одночасно у касаційній скарзі відповідач просив здійснити розподіл судових витрат зі сплати судового збору за подання касаційної, а також апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України у разі, якщо Суд дійде висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, однак, з врахуванням заперечень у касаційній скарзі щодо висновків апеляційного суду про суму судового збору, яка мала бути сплачена за звернення з апеляційною скаргою. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції зобов`язав Держпідприємство сплатити більшу суму судового збору за подання апеляційної скарги ніж належало, враховуючи оскарження ним рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог.
Верховний Суд в ухвалі від 05.11.2024 відкрив касаційне провадження у справі з підстав, передбачених пп. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
20.11.2024 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому Міноборони заперечило доводи касаційної скарги, просило залишити її без задоволення, а оскаржувані в частині судові рішення - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи відповідача, врахувавши заперечення позивача у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов таких висновків.
У справі, яка розглядається, суди встановили, що згідно з п. 1.1 статуту відповідача Держпідприємство - єдина національна агенція, що забезпечує централізовану закупівлю товарів, робіт і послуг, призначених для виконання державних програм у сферах національної безпеки і оборони, за кошти державного бюджету та інших джерел фінансування, засноване на державній власності як державне комерційне підприємство та належить до сфери управління Міноборони.
Підприємство утворено з метою створення інтегрованої системи закупівель в Міноборони, забезпечення життєвого циклу продукції оборонного призначення, укладення компенсаційних (офсетних) угод, визначення етапності виконання договорів (контрактів) із забезпечення продукцією оборонного призначення, а також одержання прибутку від здійснення закупівель товарів, робіт і послуг, у тому числі оборонного призначення, для гарантованого забезпечення потреб Міноборони та Збройних Сил України, реалізації та забезпечення виконання державних цільових оборонних програм, у тому числі, в якості служби державного замовника у сфері оборони, здійснення державних оборонних закупівель, реалізації взаємодії із спеціалізованими організаціями, забезпечення ефективного використання державного майна та коштів Державного бюджету України (п. 2.1 статуту).
07.10.2022 Міноборони (замовник) та Держпідприємство (виконавець) уклали державний контракт про закупівлю послуг за державні кошти № 370/3/5/2/1/305, відповідно до пп. 1.1, 1.2 якого виконавець зобов`язується надати замовникові послуги з ремонту і технічного обслуговування техніки спеціального призначення за номенклатурою, у кількості, в терміни та за цінами, які зазначені у календарному плані надання послуг (додаток 1 до контракту), що є невід`ємною частиною цього контракту, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити ці послуги. Місце надання послуг - виробничі потужності, які авторизовані оригінальним виробником техніки (Італійська Республіка).
Відповідно до п. 1.3 контракту результатом надання послуг з ремонту виробу є боєздатний стан виробу та відповідність робочих параметрів технічній документації виробника виробів.
У контракті сторони погодили, зокрема, такі умови:
п. 2.1 - виконавець повинен надати замовнику передбачені контрактом послуги з ремонту виробів, якість яких відповідає технічній документації на відновлювальний ремонт;
п. 3.1 (в редакції додаткової угоди від 22.02.2022 № 2) - договірна ціна послуг на момент укладення цього контракту становить 1 069 713 345,69 грн. Обсяг фінансування та бюджетні зобов`язання за загальним фондом у 2022 році складають 733 624 184,50 грн. Обсяг фінансування та бюджетні зобов`язання за загальним фондом у 2023 році складають 336 089 161,19 грн;
пп. 4.1, 4.1.1, 4.1.2 - замовник здійснює оплату послуг з ремонту виробу за цим контрактом, шляхом перерахування коштів на рахунок виконавця у наступному порядку: замовник має право здійснювати попередню оплату за контрактом у разі надходження коштів на рахунок Міноборони. За письмовим погодженням між сторонами, відповідно до належним чином оформленого рішення Міноборони, замовник має право здійснювати попередню оплату у розмірі 97 % від вартості послуг за контрактом, але не пізніше терміну надання послуг за контрактом, встановленого календарним планом надання послуг згідно з п. 5 постанови Кабміну від 28.02.2022 № 169 "Деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану". Виконавець у строк протягом 30 днів з моменту закінчення ремонту виробів, повинен надати замовнику документи, що підтверджують фактичне надання послуг, визначені в п. 4.3 контракту;
п. 4.3 - усі платіжні документи за контрактом оформлюються з дотриманням вимог законодавства виконавець надсилає замовнику рахунок протягом 10 календарних днів з надання послуг. До рахунку виконавець додає:
1) протокол погодження договірної ціни на надані послуги:
2) калькуляцію договірної ціни по кожному виробу;
3) акти приймання-передачі виробів;
4) посвідчення, видане ВП МОУ про приймання наданих послуг з ремонту виробу (додаток 5 до контракту);
пп. 5.1, 5.3, 5.14, 5.15 - термін надання послуг з ремонту виробів встановлений у календарному плані надання послуг, що є невід`ємною частиною цього договору. Виконавець забезпечує транспортування виробів до місяця надання послуг і в зворотному напрямку. Виконавець письмово, не пізніше ніж за 10 робочих днів, направляє замовнику та ВП МОУ письмове повідомлення про дату закінчення ремонту виробів та готовності їх до проведення технічної інспекції. ВП МОУ у термін 10 робочих днів після одержання повідомлення забезпечує прибуття представників для участі у технічній інспекції виробів. Приймання виробів після проведення ремонту здійснюється представниками військової частини за місцем передачі вказаним у п. 5.16 контракту відповідно до вимог нормативно-технічної документації на здачу виробів в ремонт та їх видачу з ремонту та оформляється актом приймання-передачі виробів (додаток 3 до контракту), підписується уповноваженими особами виконавця та представниками військової частини, та затверджується виконавцем;
п. 5.8 - після передачі виробів виконавець надає замовнику належним чином оформлені акти приймання-передачі виробів;
п. 5.17 - після кінцевого приймання послуг з ремонту виробів ВП МОУ оформляє та надає замовнику посвідчення (додаток 5 до Контракту) в цілому по завершенню надання послуг з ремонту виробів за контрактом або кожного окремого виробу, яким підтверджується відповідність наданих виконавцем послуг з ремонту виробів вимогам п. 2.1 контракту;
п. 5.18 - приймання наданих послуг з ремонту замовником здійснюється на підставі наданих виконавцем:
1) калькуляції договірної ціни на кожен виріб;
2) актів приймання-передачі виробів представнику військової частини;
3) посвідчення, видане ВП МОУ про приймання наданих послуг з ремонту виробів;
4) підписаного виконавцем протоколу погодження договірної (фактичної) ціни надання послуг з ремонту виробів;
За результатом приймання наданих послуг з ремонту виробів складається акт приймання наданих послуг з ремонту виробів (додаток 4 до контракту). Акт приймання наданих послуг з ремонту виробів підписується уповноваженими особами замовника та виконавця та затверджується замовником та виконавцем не пізніше 5 робочих днів. Зобов`язання виконавця по наданню послуг з ремонту виробів за контрактом вважаються виконаними в повному обсязі після підписання та затвердження акта приймання наданих послуг з ремонту виробів замовником (додаток 4 до контракту);
п. 7.2 - у випадку ненадання послуг в зазначений у додатку 1 термін, з виконавця стягується пеня в розмірі 0,1 % вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання зобов`язань, за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості; у випадку не повернення попередньої оплати в зазначений термін, виконавець сплачує штрафні санкції в розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми неповернутих коштів;
пп. 8.5, 8.6 - продовження строку виконання зобов`язань можливе у випадку істотної зміни обставин, які впливають на можливість виконання своїх обов`язків за контрактом у разі, якщо вони змінились на стільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б цей контракт або уклали б його на інших умовах. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладанні контракту він може бути змінений або розірваний за згодою сторін. Сторона, що не може виконати зобов`язання за контрактом унаслідок виникнення істотної зміни обставин, повинна не пізніше як протягом 5 календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це в письмовій формі іншу сторону. У разі не повідомлення у строк, який визначений у 2 абзаці цього пункту, у письмовій формі іншої сторони про настання істотної зміни обставин вона позбавляється права посилатись на ці обставини, навіть, при наявності відповідного документа, виданого ТПП України та/або регіональними ТПП України. Доказом виникнення істотної зміни обставин, які впливають на можливість виконання своїх обов`язків за контрактом є документ про істотну зміну обставин, що видається ТПП України або регіональними ТПП;
п. 10.1 в редакції додаткової угоди від 29.06.2023 № 5 - контракт набирає чинності з моменту підписання його двома сторонами і діє до 30.11.2023, в частині розрахунків - до повного виконання сторонами фінансових зобов`язань, з питань гарантійних зобов`язань - до закінчення гарантійного терміну. Продовження строку дії контракту не звільняє виконавця від сплати штрафних санкцій;
п. 10.3 - зміни до контракту можуть бути внесені за взаємною згодою сторін шляхом оформлення додаткової угоди до контракту. Питання щодо внесення змін до контракту може вирішуватися сторонами не пізніше ніж за 7 календарних днів до закінчення його строку.
За результатом приймання наданих послуг з ремонту виробів складається акт приймання наданих послуг з ремонту виробів. Акт приймання наданих послуг з ремонту виробів підписується уповноваженими особами замовника та виконавця та затверджується замовником та виконавцем не пізніше 5 робочих днів. Зобов`язання виконавця по наданню послуг з ремонту виробів за контрактом вважаються виконаними в повному обсязі після підписання та затвердження акту приймання наданих послуг з ремонту виробів замовником (додаток 4 до контракту).
Згідно з додатком 1 в редакції додаткової угоди від 28.12.2022 № 1 термін надання послуг з ремонту і технічного обслуговування техніки та систем озброєння визначено до 10.03.2023, вартість - 1 069 713 345,69 грн, кількість виробів, що підлягають ремонту - 33 од.
Також додатковою угодою від 28.12.2022 № 1 викладено специфікацію виробів, для яких надаються послуги з ремонту, в новій редакції.
08.10.2022 позивач на підставі свого рішення перерахував відповідачу суму попередньої оплати за контрактом у розмірі 1 037 621 945,32 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 370/3/1380.
26.12.2022 виконавець на вимогу замовника повернув невикористану суму попередньої оплати у розмірі 303 997 760,82 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 331, яку замовник повторно сплатив 10.03.2023, що вбачається з платіжної інструкції № 370/3/219.
Підрядні роботи безпосередньо виконувались не відповідачем, а приватною компанією - нерезидентом (виконавець) та Держпідприємством Міноборони іншої країни (підрядник) на підставі контракту на надання послуг від 12.09.2022 № 21/2-15-К1-22, укладеного відповідачем. Згідно з умовами вказаного контракту кінцевим споживачем послуг є Міноборони України.
28.12.2022 сторони уклали додаткову угоду № 1 до контракту, якою внесли зміни щодо строку дії договору до 30.03.2023 та в календарний план надання послуг, продовживши строк надання послуг до 10.03.2023.
До матеріалів справи долучено лист від 07.03.2023 підрядника, що безпосередньо виконував ремонтні роботи, в якому вказано про виробничі проблеми, що сповільнили темпи ремонту техніки. Через тривале невикористання наданої для ремонту техніки, вона потребувала заміни деталей, які зняті з виробництва і потребували індивідуального виготовлення. Оскільки справність техніки напряму впливає на безпеку екіпажу, це потребує суворого контролю якості, а тому спростити і прискорити процес контролю якості практично неможливо. Крім того, попередній зовнішній огляд техніки, яка тривалий час не використовувалась, не дозволив встановити всі реальні пошкодження та потреби в ремонті, які були виявлені після розбирання техніки. Вказані обставини свідчать про необхідність збільшення строку ремонту кожної одиниці техніки на 120 % у порівнянні з запланованим. Підрядник прогнозував завершення ремонту та поставки техніки до 15.05.2023.
Про вказані обставини відповідач повідомив позивача, надавши, в тому числі, висновки ТПП України від 12.12.2022 № 2315/1.2, від 10.03.2023 № 675/1.5-7.1 про істотну зміну обставин. У висновку від 10.03.2023, зокрема, вказано, що виконавець не будучи суб`єктом публічного права не міг передбачити, як і замовник, що за державним контрактом під час виконання зобов`язань з ремонту застарілої техніки оборонного призначення виявиться безпосередньо під час демонтажу цієї техніки більший об`єм ремонтних робіт ніж той, що був заявлений на початку робіт, та за відсутності необхідних запчастин до застарілої техніки, яка знята з виробництва з часів радянського союзу, про що повідомив підрядник у листі до виконавця від 07.03.2023, запропонувавши поставку техніки до 15.05.2023.
08.03.2023 відповідач з листом № 21/1-831 повторно звернувся до позивача з проханням внести зміни в календарний план та продовжити строк виконання зобов`язань з ремонту за контрактом до 15.05.2023, а також продовжити строк дії контракту. Як доказ існування об`єктивних обставин для внесення змін до специфікації до контракту відповідач надав, зокрема, лист інопостачальника від 07.03.2023 та висновок ТПП України від 10.03.2023 № 675/1.5-7.1 про істотну зміну обставин.
Додатковою угодою від 30.03.2023 № 4 сторони продовжили строк дії контракту до 30.06.2023. Однак продовжити строк виконання зобов`язань з ремонту замовник відмовився.
12.03.2023 позивач звернувся до відповідача з претензією № 2 щодо неналежного виконання умов контракту, в якій зазначив про закінчення терміну, наданого контрактом для надання послуг та пропонувало сплатити штрафні санкції, на що відповідач у листі від 22.03.2023 повідомив про істотну зміну обставин, підтверджену раніше наданим висновком ТПП України, та повторно просив продовжити строк надання послуг до 15.05.2023.
На підтвердження обставин щодо надання послуг з ремонту за контрактом до матеріалів справи долучено акти приймання наданих послуг з ремонту виробів, а саме: від 05.04.2023 № 1 на суму 421 402 227,09 грн (передано з ремонту вироби у кількості 13 од); від 02.05.2023 № 2 на суму 291 740 003,37 грн (передано з ремонту вироби у кількості 9 од); від 12.07.2023 № 3 на суму 32 415 555,93 грн (передано з ремонту вироби у кількості 1 од.), загалом 23 од.
До матеріалів справи долучено також акти приймання-передачі виробів, складені відповідачем та військовими частинами, а саме: від 21.02.2023 № 1 про передачу 4 од. техніки, від 01.03.2023 № 2 - 5 од. техніки, від 08.03.2023 № 3 - 3 од. техніки, від 08.03.2023 № 4 - 1 од. техніки, від 29.03.2023 № 5 - 4 од. техніки, від 06.04.2023 № 6 - 5 од. техніки, від 22.05.2023 № 7 - 2 од. техніки, від 26.05.2023 № 8 - 2 од. техніки; від 02.06.2023 № 9 - 3 од. техніки, від 15.06.2023 № 10 - 1 од. техніки, від 15.06.2023 № 11 - 3 од. техніки, а всього 33 од.
29.06.2023 додатковою угодою від № 5 сторони продовжили строк дії контракту до 30.11.2023, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами фінансових зобов`язань, з питань гарантійних зобов`язань - до закінчення гарантійного терміну.
30.11.2023 додатковою угодою від № 6 строк договору продовжено до 31.12.2024, однак строк виконання послуг з ремонту залишився в межах дати, визначеної у додатковій угоді від 28.12.2022 № 1, що сторони не заперечують.
Порушення відповідачем строків виконання зобов`язань за контрактом стало причиною звернення Міноборони з цим позовом до суду. Позивач зазначив, що станом на 31.08.2023 відповідач за контрактом не надав послуги з ремонту 10 од. техніки, які мав надати у строк до 10.03.2023 за додатковою угодою № 1 до контракту.
Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, виходили з того, що матеріалами справи підтверджується передача позивачу техніки з ремонту 05.04.2023, 02.05.2023, 12.07.2023 у загальній кількості 23 од., тоді як за умовами контракту ремонт усіх 33 од. техніки мав бути виконаний до 10.03.2023, отже, з 11.03.2023 виконавець є таким, що прострочив виконання робіт за контрактом, що надає підстави для стягнення з відповідача суми пені за прострочення виконання послуг з ремонту та штрафу за прострочення терміну надання таких послуг понад 30 днів. В іншій частині позовні вимоги суди визнали необґрунтованими.
При цьому суди дійшли висновку, що за умовами контракту передбачено, що роботи з ремонту виробів виконавцем вважаються наданими та завершеними після підписання та затвердження акта приймання наданих послуг з ремонту виробів, в якому фіксується вартість ремонту виробів, а не акта приймання-передачі виробів, який свідчить про факт передачі зразка озброєння вантажоодержувачу, але не завершення робіт з ремонту та факту надання послуг.
У ч. 1 ст. 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень лише в частині задоволених позовних вимог в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. В іншій частині рішення судів не оскаржуються жодною зі сторін спору, а тому не переглядаються Судом.
Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.
У розгляді доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
З огляду на принцип диспозитивності, підстава, вимоги та межі касаційного оскарження визначаються самим скаржником у касаційній скарзі, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пп. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Щодо підстави касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України
У разі подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України у ній зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні.
При цьому Суд звертає увагу, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України поширюється саме на подібні правовідносини.
Термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин, якими є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст.
Отже, подібність правовідносин слід визначати з урахуванням обставин кожної конкретної справи та оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Також Верховний Суд не раз наголошував, що підставою для касаційного оскарження судових рішень за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України є неврахування висновку саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції для обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
Суд вкотре звертає увагу, що з огляду на принцип диспозитивності, підстава, вимоги та межі касаційного оскарження визначаються самим скаржником у касаційній скарзі, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, покладається на скаржника.