ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2024 року
м. Київ
cправа № 906/1203/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жайворонок Т. Є. - головуючої, Бенедисюка І. М., Ємця А. А.,
за участю
секретаря судового засідання - Іщука В. В.,
представників учасників справи:
позивача Акціонерного товариства "Житомиробленерго" - Приведьона В. М.,
відповідача Фізичної особи - підприємця Сироткіної Ганни Володимирівни - не з`явився,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг - не з`явився,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фізичної особи - підприємця Шолоха Валерія Володимировича - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу позивача Акціонерного товариства "Житомиробленерго"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 (колегія суддів: Розізнана І. В. (головуюча), Грязнов В. В., Павлюк І. Ю.)
рішення Господарського суду Житомирської області від 28.05.2024 (суддя Кудряшова Ю. В.)
та додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 10.06.2024 (суддя - Кудряшова Ю. В.)
у справі за позовом Акціонерного товариства "Житомиробленерго"
до Фізичної особи -підприємця Сироткіної Ганни Володимирівни
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фізичної особи - підприємця Шолоха Валерія Володимировича,
про визнання укладеною Додаткової угоди № 1-К до Договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії № 102-Д від 10.11.2021,
УСТАНОВИВ:
У вересні 2023 року Акціонерне товариство "Житомиробленерго" (далі - АТ "Житомиробленерго", позивач) звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Сироткіної Ганни Володимирівни (далі - ФОП Сироткіна Г. В., відповідач) про визнання укладеною Додаткової угоди № 1-К (з Додатками № 2, № 3) до Договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії № 102-Д від 10.11.2021 в редакції, наведеній в прохальній частині позовної заяви.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, АТ "Житомиробленерго" посилалося на необхідність приведення договірних правовідносин між сторонами у сфері надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у відповідність до вимог постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) № 1175 від 25.08.2021 (далі - Постанова № 1175).
Господарський суд Житомирської області згідно з ухвалою від 26.09.2023 вказану позовну заяву прийняв до розгляду та відкрив провадження у справі.
07.12.2023 через систему "Електронний суд" позивач направив до суду заяву про зміну підстав позову, у якій просив вважати підставою позову не постанову НКРЕКП від 25.08.2021 № 1175, а постанову НКРЕКП № 1052 від 13.08.1998 "Про порядок визначення класів напруги". Суд першої інстанції згідно з ухвалою від 07.12.2023 прийняв заяву до розгляду та подальший розгляд справи постановив здійснювати з її урахуванням.
24.01.2024 від позивача до місцевого господарського суду надійшла заява про зміну підстав позову, у якій він просив вважати підставами позову постанову НКРЕКП від 25.08.2021 № 1175 (зі змінами) та постанову НКРЕКП № 1052 від 13.08.1998 "Про порядок визначення класів напруги" та клопотання про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - НКРЕКП.
Згідно з ухвалою від 30.01.2024 суд прийняв до розгляду вказану вище заяву позивача про зміну підстав позову та постановив подальший розгляд справи здійснювати з її урахуванням.
06.03.2024 позивач направив до суду додаткові пояснення, у яких зазначив, що межа розподілу електроустановки згідно з додатком 3.1 до Договору знаходиться в РУ - 0,4 кВ, тому позивач вважає, що відповідач відноситься до 2 класу напруги.
Представник відповідача заперечив проти заявленого позову та пояснив, що відповідач відноситься до 1 класу напруги.
Водночас позивач доводив, що другий клас починається при напрузі менше 27,5 кВ. Межа балансової належності електроустановки відповідача розпочинається в РУ - 0,4 кВ, тобто менше ніж 27,5 кВ. А до цього ідуть електроустановки ФОП Шолоха В. В., з яким позивач уклав договір на спільне використання. Фактично позивач орендує у нього електроустановки для того, щоб надати послуги відповідачу.
Господарський суд Житомирської області згідно з ухвалою від 25.03.2024 залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - НКРЕКП, та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ФОП Шолоха В. В.
Господарський суд Житомирської області згідно з рішенням від 28.05.2024 у задоволенні позовних вимог відмовив.
Обґрунтовуючи вказане рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не дотримав порядку направлення пропозиції для укладення Додаткової угоди № 1-К в кінцевій редакції, поданій до суду, оскільки в матеріалах справи відсутні докази направлення відкоригованої Додаткової угоди № 1-К відповідачу в якості пропозиції укласти договір (оферти) відповідно до приписів Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.
Згідно з додатковим рішенням від 10.06.2024 Господарський суд Житомирської області заяву ФОП Сироткіної Г. В. про ухвалення додаткового рішення у справі № 906/1203/23 задовольнив частково, стягнув з АТ "Житомиробленерго" на її користь 10 800,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В решті вимог заяви відмовив.
Північно-західний апеляційний господарський суд згідно з постановою від 10.09.2024 апеляційні скарги АТ "Житомиробленерго" на рішення Господарського суду Житомирської області від 28.05.2024 та додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 10.06.2024 залишив без задоволення, а вказані судові рішення - без змін.
Не погоджуючись з рішенням, додатковим рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного господарського суду, АТ "Житомиробленерго" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження АТ "Житомиробленерго" визначає пункти 1, 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22 (щодо імперативності та обов`язковості виконання учасниками ринку електричної енергії рішень (постанов, розпоряджень) НКРЕКП); від 20.02.2019 у справі № 915/1401/17, від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19, від 21.12.2021 у справі № 916/3646/20, від 01.02.2023 у справі № 910/9872/21, від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (щодо способу захисту права або інтересу скаржника).
Крім того, скаржник вказує, що місцевий господарський суд, ухвалюючи додаткове рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, застосував норми статей 124 та 129 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених в ухвалах Верхового Суду: від 03.03.2021 у справі № 908/1238/18, від 26.10.2021 у справі № 911/3039/19, від 25.04.2024 у справі № 910/11814/22, від 07.09.2023 у справі № 917/1194/21, від 10.08.2023 у справі № 910/10685/21, від 29.05.2023 у справі № 910/16093/18, від 11.01.2022 у справі № 915/1067/20; та постановах Верховного Суду від 17.12.2021 у справі № 10/5026/290/2011, від 24.06.2020 у справі № 757/16448/17-ц, від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (витрати на професійну правничу допомогу повинні бути документально підтверджені та доведені, а відсутність їх документального підтвердження та розрахунку таких витрат є підставою для відмови в задоволенні вимоги про їх відшкодування).
Зазначаючи пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України, АТ "Житомиробленерго" вказує, що Верховному Суду слід відступити від висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 910/8823/22 та від 21.02.2024 у справі № 906/172/23, який застосував суд апеляційної інстанції, в частині висновку суду що для визначення другого класу напруги необхідна наявність межі балансової належності у споживача з оператором системи безпосередньо. На думку скаржника вказане суперечить визначенню "межа балансової належності", яке міститься у пункті 1.1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.2018.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, АТ "Житомиробленерго" вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме:
- пункту 1.1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.2018, у яких визначено термін, зокрема "межа балансової належності" - точка розділу елементів електричної мережі між власниками електроустановок за ознаками права власності або користування;
- додатку 31 до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 05.10.2018 № 1175, який доповнений Постановою НКРЕКП від 09.12.2023 № 2321 "Про внесення змін до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії" в частині того, що "клас напруги встановлюється споживачу окремо за кожною межею балансової належності".
Окрім наведеного, скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій у порушення вимог статті 86 ГПК не прийнято до уваги докази, які були викладені позивачем; не надано належної оцінки нормам процесуального та матеріального права; не у повній мірі з`ясовано обставини справи, що призвело до невірного їх застосування та неправильного вирішення справи по суті.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2024 для розгляду касаційної скарги у справі № 906/1203/23 визначено колегію суддів у складі: Жайворонок Т. Є. (головуючої), Ємця А. А., Колос І. Б.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.10.2024 у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Колос І. Б. для розгляду касаційної скарги у справі № 906/1203/23 визначено колегію суддів у складі: Жайворонок Т. Є. (головуючої), Бенедисюка І. М., Ємця А. А.
Верховний Суд згідно з ухвалою від 17.10.2024 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Житомиробленерго" на вказані рішення судів попередніх інстанцій та встановив строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 01.11.2024.
У поданому 30.10.2024 до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу відповідач ФОП Сироткіна Г. В. заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що прийняті з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, принципів справедливості, добросовісності, розумності, а тому відсутні підстави для їх скасування.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, врахувавши заперечення у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Згідно з частиною першою статті 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.11.2021 між АТ "Житомиробленерго" в особі начальника Житомирського РЕМ АТ "Житомиробленерго" (оператор системи) та ФОП Сироткіною Г. В. (споживач) шляхом подання заяви-приєднання укладено Договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії № 102-Д (далі - Договір).
Як встановлено у пункті 1.1. Договору цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови розподілу електричної енергії споживачам як послуги оператора системи. Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК України шляхом приєднання споживача до умов цього договору згідно з заявою-приєднання, що є додатком № 1 до цього договору.
Умови Договору розроблені відповідно до Закону України (далі - ЗУ) "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 (далі - ПРРЕЕ), та є однаковими для всіх споживачів (пункт 1.2. Договору).
Згідно з пунктом 2.1. Договору оператор системи надає споживачу послуги з розподілу (передачі) електричної енергії, параметри якості якої відповідають показникам, визначеним Кодексом систем передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309, та Кодексом систем розподілу, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 310, за об`єктом, технічні параметри якого фіксуються в паспорті точки розподілу за об`єктом споживача, який є додатком 2 до цього договору, та в особовому рахунку споживача, облікових базах даних оператора системи.
Відповідно до умов підпунктів 1, 6 пункту 6.1. Договору, оператор системи зобов`язується виконувати умови цього договору, надавати споживачу інформацію про зміну тарифу (ціни) на послугу з розподілу (передачі) електричної енергії не пізніше ніж за 20 днів до введення її в дію.
Цей договір набирає чинності з дня приєднання споживача до умов цього договору і діє протягом 1 року, якщо інший термін не зазначено в заяві-приєднання. Договір вважається продовженим на кожен наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. Договір може бути розірвано і в інший термін за ініціативою будь-якої із сторін у порядку, визначеному законодавством України (пункт 11.1. Договору).
Згідно з пунктом 12.1. інші умови можуть бути узгоджені сторонами в додатках до цього договору, які є невід`ємними частинами цього договору.
У пункті 12.2. Договору визначено, що усі додатки, зміни та доповнення до цього договору оформлюються сторонами письмово в паперовій формі, підписуються уповноваженими особами обох сторін. Цей договір може бути змінений у разі внесення змін або скасування нормативно-правових актів, що регулюють відносини між оператором системи та споживачем. У зв`язку з цим сторони погоджуються з тим, що оператор системи вносить відповідні зміни та доповнення до цього договору та оприлюднює їх на власному веб-сайті. Якщо споживач не ініціював розірвання цього договору протягом одного місяця з моменту оприлюднення змін та доповнень до цього договору, вважається, що споживач погодився зі змінами до цього договору з дати його оприлюднення на веб-сайті оператора системи.
Розбіжності щодо застосування тарифів вирішуються НКРЕКП (пункт 12.7. Договору).
Додатки до Договору підписані сторонами без зауважень, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.
У Додатку № 2 до Договору (паспорт точки (точок) розподілу електричної енергії ФОП Сироткіна Г. В. визначено, зокрема, ступінь напруги приєднання об`єктів споживача, а саме: частина приміщень в будівлі складу кристалічного капролактаму за адресою: м. Житомир, вул. Промислова, 1/154 (ЕІС-код 62Z9183454218262) - 0,4 кВ.
Згідно з Додатком № 3.1 до Договору (відомості про розрахункові засоби обліку активної та реактивної електричної енергії, що використовується на об`єктах споживача), ступінь напруги приєднання на об`єктах споживача, а саме: частина приміщень в будівлі складу кристалічного капролактаму (30,0 кв.м) за адресою: м. Житомир, вул. Промислова, 1/154 (ЕІС-код 62Z9183454218262) 0,4 кВ, встановлено клас напруги 1 (перший).
Вказаним Договором підтверджується відсутність меж балансової належності у відповідача з позивачем (оператором системи безпосередньо), оскільки АТ "Житомиробленерго" здійснює розподіл електричної енергії через мережі ФОП Шолоха В. В., якому здійснює її розподіл на межі балансової належності за 1 (першим) класом напруги
Згідно з актом розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін, що є додатком № 6.1 до Договору від 10.11.2021, розподіл електричної енергії споживачу здійснюється по нормальній схемі від підстанції (трансформаторного пункту) п/с Житомирська, п/с ЗВА. Межа розподілу балансової належності між основним споживачем (ФОП Шолохом В. В.) і оператором системи на виході проводу з натяжного затискача портальної відтяжної гірлянди ізоляторів 1 с.ш. 110кВ п/с ЗХВ з ПЛ-110кВ п/с ЗВА. Межа розподілу між основним споживачем (ФОП Шолохом В. В.) та споживачем (ФОП Сироткіною Г. В.) на кінцівках КЛ-0,4 кВ в РУ-0,4 кВ ТП-4.
Отже, Сироткіна Г. В. отримує електричну енергію від основного споживача ФОП Шолоха В. В. на межі балансової належності номінальною напругою вище 27,5 кВ і відповідач відноситься до 1 категорії споживання.
Звертаючись до господарського суду з позовом АТ "Житомиробленерго" вказувало, що 01.01.2022 набрала чинності постанова НКРЕКП від 25.08.2021 № 1431 "Про визнання такою, що втратила чинність, постанова Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13.08.1998 року № 1052". Водночас з 01.01.2022 набрала чинності постанова НКРЕКП від 25.08.2021 № 1175, зокрема пункт 8.1 глави 8 цієї постанови доповнено трьома новими абзацами наступного змісту:
"Споживачі, які отримують електричну енергію від оператора системи розподілу на межі балансової належності номінальною напругою 27,5 кВ та вище, а також споживачі, приєднані до шин електростанцій (за винятком суб`єктів господарювання, що виробляють електричну енергію з альтернативних джерел, а саме з енергії сонячного випромінювання, біогазу, біомаси, енергії вітру та мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), відносяться до 1 (першого) класу напруги.
Споживачі, які отримують електричну енергію від оператора системи розподілу на межі балансової належності номінальною напругою нижче 27,5 кВ, відносяться до 2-го класу напруги.
Клас напруги встановлюється споживачу окремо за кожною межею балансової належності".
Для отримання роз`яснень щодо визначення класу напруги для субспоживачів, Оператор системи розподілу додатково звернувся до НКРЕКП та отримав відповідне роз`яснення до вказаної вище постанови (лист НКРЕКП № 15538/17.2.1/7-21 від 31.12.2021), яким визначено: - "у випадку наявності у основного споживача, який відноситься до 1 (першого) класу напруги, приєднаних до його мереж субспоживачів, що отримують електричну енергію на межі балансової належності між основним споживачем та субспоживачем зі ступенем напруги нижче 27,5 кВ, такі субспоживачі відносяться до 2 класу напруги".
18.07.2023 згідно з Розпорядженням Регулятора № 191-р "Про усунення порушень" (далі - Розпорядження) AT "Житомиробленерго" зобов`язано, у строк до 01.10.2023 привести у відповідність договірні відносини та внести зміни до договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у паперовому вигляді, підписані уповноваженими особами обох боків, що укладений з ФОП Сироткіною Г. В. в частині визначення класу напруги у відповідності до вимог положень пункту 8.1 глави 8 "Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії".
31.07.2023 позивач засобами поштового зв`язку направив на адресу відповідача для погодження та підписання два примірники Додаткової угоди № 1-К (з Додатками № 3 та № 2) до Договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії.
Відповідач на вказаний лист не відреагував, надісланий проект Додаткової угоди № 1-К не підписав.
У зв`язку з наведеним позивач звернувся до суду з цим позовом.
01.05.24 АТ "Житомиробленерго" направив до суду першої інстанції уточнення до позовних вимог. У зв`язку зі зміною підстав позову відповідно до пункту 3 частини другої статті 182 ГПК України просило виключити з Додаткової угоди № 1-К посилання на постанови НКРЕКП № 1430 та 1431 від 25.08.2021 та розглядати її в наступній редакції:
"ДОДАТКОВА УГОДА №1-К
до Договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії № 102-Д від 10.11.2021 року (далі по тексту - Договір)
м. Житомир "___" ____________ 2023 р.
Акціонерне товариство "Житомиробленерго" Житомирський РЕМ (далі - Оператор системи розподілу) в особі начальника Микитенка Ігоря Сергійовича, що діє на підставі довіреності АТ "Житомиробленерго" № 08/118 від 04.01.2021р. з одного боку, та ФОП Сироткіна Ганна Володимирівна (далі - Споживач), в особі (посада, ПІБ), що діє на підставі з іншої сторони (далі - Сторони), уклали цю додаткову угоду про наступне:
У відповідності до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 05.10.2018р. № 1175 (зі змінами та доповненнями), Сторони домовились:
1. Додаток 3.1 до Договору - Відомості про розрахункові засоби обліку активної та реактивної електричної енергії, що використовується на об`єктах споживача замінити Додатком 3 до Договору - Відомості про розрахункові засоби обліку активної та реактивної електричної енергії (місце та дата встановлення, тип, покази, дані щодо повірки, відповідальний за збереження тощо);
2. По тексту договору та додатків до нього фразу "Додаток 3.1" замінити фразою "Додаток 3".
3. Додаток 2 "Паспорт точки (точок) розподілу/передачі електричної енергії" замінити Додатком 2 "Паспорт точки (точок) розподілу/передачі електричної енергії" в новій редакції.
Дана додаткова угода складена при повному розумінні сторонами її умов у двох автентичних примірниках, які мають однакову юридичну силу;
Дана додаткова угода є невід`ємною частиною Договору.
Оператор системи
АТ "Житомиробленерго"
Житомирський РЕМ
Споживач
ФОП Сироткіна Г. В."
Позивач, звертаючись до суду з цим позовом, посилався на необхідність приведення у відповідність договірних правовідносин між сторонами у сфері надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії до вимог Постанови НКРЕКП № 1175 від 25.08.2021.
В подальшому позивач направляв до суду заяву про зміну підстав позову, обґрунтовуючи її тим, що згідно з рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2022 визнано протиправним та нечинним підпункт 3 пункту 1 постанови: НКРЕКП від 25.08.2021 № 1430 "Про внесення змін до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії" та постанову № 1431 "Про визнання такою, що втратила чинність, постанову Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13.08.1998 № 1052", а тому вказана Постанова № 1052 від 13.08.1998 зі змінами та доповненнями є чинною.
Згідно із пунктом 3 постанови НКРЕКП № 1052 від 13.08.1998 споживачі електричної енергії: розподіляються на два класи наступним чином:
3.1. До 1 класу відносяться споживачі, які:
1) отримують електричну енергію від мереж оператора системи розподілу на електроустановки споживача на межі балансової належності із ступенем напруги 27,5 кВ та вище;
2) приєднані до шин електростанцій (за винятком суб`єктів господарювання, що виробляють електричну енергію з альтернативних джерел, а саме з енергії сонячного випромінювання, біогазу, біомаси, енергії вітру та мікро-, міні- та малим: гідроелектростанціями);
3) є промисловими підприємствами із середньомісячним обсягом споживання електричної енергії 150 млн. кВт.год та більше на технологічні потреби виробництва незалежно від ступенів напруги на межі балансової належності.
3.2 До 2 класу відносяться споживачі, які отримують електричну енергію на межі балансової належності із ступенем напруги нижче 27,5 кВ, крім випадків передбачених підпунктом 3.1 цього Порядку.
4. Якщо споживач отримує електричну енергію за різними класами відповідно до пункту 3 цього Порядку, йому встановлюються різні класи окремо за кожною межею балансової належності.
Також позивач вказував, що згідно з постановою НКРЕКП від 09.12.2023 № 2321 "Про внесення змін до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії" внесено зміни до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 05.10.2018 № 1175, а саме доповнено новим додатком 31 в якому визначено класи напруги споживачів.
Ураховуючи наведене, позивач просив місцевий господарський суд розглядати справу в межах норм постанови НКРЕКП від 25.08.2021 № 1175 (зі змінами) та постанови НКРЕКП № 1052 від 13.08.1998 "Про порядок визначення класів напруги", яка є чинною.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що оскільки відповідач отримує електричну енергію від основного споживача на межі балансової належності номінальною напругою вище 27,5 кВ, відноситься до першої категорії, а отже не отримує електричну енергію від оператора системи розподілу безпосередньо, тому вимога про зміну умов договору в межах позовних вимог є неправомірною та безпідставною. З такими висновками погодився й суд апеляційної інстанції.
АТ "Житомиробленерго" оскаржило вказані рішення до суду касаційної інстанції.
Як уже зазначалося, скаржник, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, посилається на пункт 1, 2 та пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України.
За змістом пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Перевіривши доводи скаржника в цій частині, Верховний Суд зазначає, що вказана норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями, відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у:
- постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22 (щодо імперативності та обов`язковості виконання учасниками ринку електричної енергії та рішень (постанов, розпоряджень) НКРЕКП);
- у постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 915/1401/17, від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19 та від 21.12.2021 у справі №916/3646/20, від 01.02.2023 у справі № 910/9872/21, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц.
У наведеній скаржником постанові, як підстава неоднакового застосування норми права, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22, предметом позову було стягнення суми основного боргу, пені, 3 % річних та інфляційних втрат за неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу електричної енергії в частині повернення коштів за електричну енергію, що оплачена. Досліджуючи у наведеній справі питання застосування підпункту 16 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 "Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану".
У справі ж, що розглядається, предметом позову є визнання укладеною Додаткової угоди № 1-К до Договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії відповідно до вимог постанови НКРЕКП від 25.08.2021 № 1175, а також постанови НКРЕКП № 1052 від 13.08.1998 "Про порядок визначення класів напруги", яка чинна на даний час.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не дотримано порядку направлення пропозиції для укладення Додаткової угоди № 1-К як того вимагають приписи Цивільного кодексу України. Тобто, позивач не дотримав порядку укладення додаткової угоди. Крім того, місцевий господарський суд зауважив, що позивач не навів достатніх доводів, що згадана вище додаткова угода є правочином, обов`язковість укладення якого передбачена чинним законодавством.
Отже, правовідносини у наведеній скаржником справі № 911/1359/22 та справі, що розглядається, є неподібними за наведеними істотними правовими ознаками, зокрема: предметом, підставами позову та питаннями, які досліджувалися судами, а тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цій справі не може бути аналогічним, а вказане для порівняння судове рішення Верховного Суду - релевантним до обставин цієї справи.
Тому, Суд відхиляє посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22, оскільки означена справа та справа, що переглядається, є неподібними з точки зору спірних правовідносин ні за предметом розгляду, ні за підставами позову, ні за нормативно-правовим регулюванням, характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників, а також за іншої, ніж у цій справі фактично-доказової бази і доводів сторін та за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оцінених судами доказами, залежно від яких (обставин і доказів) й прийняті судові рішення.
У наведеній скаржником постанові від 01.02.2023 у справі № 910/9872/21 предметом судового розгляду були позовні вимоги про визнання договорів іпотеки припиненими та припинення обтяжень на нерухоме майно. У вказаній постанові Верховний Суд виснував, що некоректне, з точки зору лінгвістики, формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід щодо дослівного розуміння вимог позову, як реалізованого способу захисту, суперечить завданням господарського судочинства. Отже правовідносини у вказаній справі не є релевантними до спірних правовідносин, оскільки суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволені позовних вимог, виходили з того, що підстави позовних вимог обґрунтовані посиланням на нормативні акти, які на час ухвалення рішення у цій справі у судовому порядку визнані протиправними та нечинними, а не через некоректне формулювання вимог позову.
У наведеній скаржником постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц предметом судового розгляду були вимоги про визнання дій засновників незаконними, відміну статуту товариства та відшкодування моральної шкоди. Вказана постанова не містить такого правового висновку, на який посилається скаржник у касаційній скарзі, а саме "спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду", а висновок, викладений Великою Платою Верховного Суду стосується того, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.
У наведених скаржником постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 915/1401/17 та від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19 предметом судового розгляду були вимоги про визнання договорів оренди поновленими, а у наведеній постанові від 21.12.2021 у справі № 916/3646/20 - позовні вимоги про визнання договору укладеним. Ураховуючи, що наведені скаржником постанови не містять такого правового висновку, на який посилається скаржник у касаційній скарзі, а саме "суд має право змінювати запропонований позивачем проект договору або додаткової угоди", Верховний Суд відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення у наведених скаржником справах, як підстава неоднакового застосування норм права, є релевантними (подібними) до справи, що розглядається.
З огляду на викладене, Верховний Суд відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення у справі, що розглядається, ухвалені без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у справах № 911/1359/22, № 915/1401/17, № 904/1221/19, № 916/3646/20, № 910/9872/21 та № 523/9076/16-ц, оскільки зазначені справи не є релевантними (подібними) до справи, що розглядається.
Що стосується доводів касаційної скарги з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, Суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме:
- пункту 1.1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.2018, у яких визначено термін, зокрема "межа балансової належності" - точка розділу елементів електричної мережі між власниками електроустановок за ознаками права власності або користування;
- додатку 31 до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 05.10.2018 № 1175, який доповнений постановою НКРЕКП від 09.12.2023 № 2321 "Про внесення змін до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії" в частині того, що "Клас напруги встановлюється споживачу окремо за кожною межею балансової належності".
Положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
У справі, що розглядається, правовідносини виникли у сфері роздрібного ринку електричної енергії, у яких позивач є оператором системи розподілу, а відповідач - субспоживачем електричної енергії (споживач, електроустановки якого приєднані до технологічних електричних мереж основного споживача).
Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначаються ЗУ "Про ринок електричної енергії" та Правилами роздрібного ринку електричної енергії (ПРРЕЕ), затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312.
Правила роздрібного ринку передбачають, зокрема, загальні умови постачання електричної енергії споживачам, систему договірних відносин між учасниками роздрібного ринку, права та обов`язки учасників ринку, процедуру заміни споживачем постачальника електричної енергії, умови та порядок припинення та відновлення постачання електричної енергії споживачу, процедуру розгляду скарг споживачів, особливості постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги, постачальником "останньої надії" (частина п`ята статті 2 ЗУ "Про ринок електричної енергії").
Згідно з частиною першою статті 4 вказаного закону учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 46 ЗУ "Про ринок електричної енергії" оператор системи розподілу надає послуги з розподілу електричної енергії на підставі договорів про надання послуг з розподілу. Договори про надання послуг з розподілу є публічними договорами приєднання та укладаються на основі типових договорів, форма яких затверджується Регулятором.
Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо) стаття 633 ЦК України.
Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.
Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).
Згідно з актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.
Актами цивільного законодавства, у контексті предмета та підстав позову є постанова НКРЕКП "Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії" від 14.03.18 № 312, згідно з якою встановлені правила щодо приєднання до публічного договору споживачів, постанова НКРЕКП від 05.10.2018 № 1175, доповнена постановою НКРЕКП від 09.12.2023 № 2321 "Про внесення змін до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії" та постанова НКРЕКП від 13.08.1998 № 1052.
У частині першій статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Додатком 3 до ПРРЕЕ є Типовий договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, пунктами 1.1 та 1.2 якого визначено, що цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови розподілу (передачі) електричної енергії споживачам, як послуги Оператора системи та укладається сторонами, з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК України, шляхом приєднання споживача до умов цього договору згідно із заявою - приєднання. Умови договору розроблені відповідно до ЗУ "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 та є однаковими для всіх споживачів.
Оператор системи зобов`язаний укласти договори про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії з усіма споживачами, електроустановки яких приєднані до електричних мереж на території діяльності відповідного оператора системи. Не допускається розподіл (передача) електричної енергії до точки розподілу електроустановки споживача за відсутності діючого договору про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії з таким споживачем, крім випадку здійснення розподілу (передачі) електричної енергії оператором системи до власних електроустановок (пункт 2.1.2 глави 2.1 розділу ІІ ПРРЕЕ).
Згідно з пунктом 2.1.12 ПРРЕЕ невід`ємними частинами договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії є: 1) паспорти точок розподілу, акт (акти) про розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін; 2) заява-приєднання у разі її надання споживачем; 3) інші додатки, оформлені сторонами за взаємною згодою.
Відповідно до вимог частини третьої статті 179 Господарського кодексу (далі - ГК) України укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Суб`єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій указаної статті, електроенергією, зв`язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб`єкти зобов`язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов`язкові умови таких договорів (частина шоста статті 179 ГК України).
Згідно з частиною сьомою статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору (стаття 184 ГК України).
Ініціатором укладення договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у разі зміни споживача, форми власності чи власника електроустановки є споживач. Споживачі укладають договір споживача про розподіл (передачу) електричної енергії шляхом приєднання до публічного договору за наявності чинного паспорта точки розподілу. У разі надання послуги з приєднання до електричних мереж ініціатором укладення договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії є оператор системи (пункт 2.1.3 ПРРЕЕ).
Верховний Суд наголошує, що договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії є публічним договором-приєднання, який встановлює порядок та умови розподілу електричної енергії споживачам, як послуги оператора системи та укладається сторонами, з урахуванням, зокрема, статей 633, 634 ЦК України, шляхом приєднання споживача до умов цього договору згідно із заявою-приєднання. Умови такого договору розроблені відповідно до ЗУ "Про ринок електричної енергії" та ПРРЕЕ, та є однаковими для всіх споживачів.
Умови публічного договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, який укладається на підставі типового договору, є однаковими для всіх споживачів, втім додатки до договору, є індивідуальними і не стосуються широкого загалу осіб, визначають конкретні умови та є невід`ємною частиною договору, якщо такий додаток оформлений сторонами за взаємною згодою, що виключає можливість визнання укладеним типового договору без наявності та погодження додатків до договору.
Пунктом 1.2.15 ПРРЕЕ передбачено, що укладення, внесення змін, продовження дії чи розірвання будь-якого із договорів, передбаченого цими Правилами (тобто і договору про надання послуг з розподілу електричної енергії), здійснюється відповідно до вимог законодавства та цих Правил.
Отже, Верховний Суд виходить з того, що поняття "межа балансової належності", а саме, точка розділу елементів електричної мережі між власниками електроустановок за ознаками права власності або користування, чітко та однозначно сформульоване у ПРРЕЕ, не викликає його неоднозначного розуміння, та відповідно, підлягає встановленню з урахуванням обставин кожної конкретної справи на підставі оцінки поданих сторонами доказів.
У свою чергу, у Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 05.10.2018 № 1175 визначено, що клас напруги встановлюється споживачу окремо за кожною межею балансової належності. Відповідно обставини встановлення класу напруги споживачу з урахуванням межі балансової належності підлягають встановленню з урахуванням обставин кожної конкретної справи на підставі оцінки поданих сторонами доказів. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20.06.2024 у справі № 906/835/23.
Відповідно до вимог частини першої та третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Водночас статтею 86 ГПК визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 908/1879/17.
Як встановлено судами попередніх інстанцій відповідно до умов укладеного договору АТ "Житомиробленерго" встановлено споживачу по об`єкту ЕІС-код 62Z9183454218262 1-ий клас напруги та рівень напруги. ФОП Сироткіна Г. В. має живлення від мереж основного споживача - ФОП Шолоха В. В., тобто є субспоживачем та отримує електроенергію на межі балансової належності із номінальною напругою вище 27,5 кВ.
Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору, дослідили та оцінили відповідно до вимог статті 86 ГПК України зібрані у справі докази у їх сукупності, застосувавши статті 76- 79 ГПК України, та з урахуванням встановлених конкретних обставин справи дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Верховний Суд наголошує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц та у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19.
Загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236-238 ГПК України, визначено обов`язковість всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження судом під час вирішення спору доказів, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.
З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.
Суд вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди оцінили подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності. Суди попередніх інстанцій дали оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, що відповідає приписам статей 73- 80, 86 ГПК України.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).
За результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.
Скаржник у касаційній скарзі лише висловлює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга в цій частині за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Таким чином підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала свого підтвердження, що виключає можливість скасування судових рішень.