ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2024 року
м. Київ
cправа № 916/2073/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкової Т.М.
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
касаційну скаргу ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 )
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 30.08.2024 (про повернення позовної заяви (суддя Д`яченко Т.Г.)
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 (головуючий суддя Діброва Г.І., судді: Принцевська Н.С., Савицький Я.Ф.), а також
касаційну скаргу ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 )
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 (головуючий суддя Діброва Г.І., судді: Принцевська Н.С., Савицький Я.Ф.)
у справі № 916/2073/24
за позовом акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" (далі - Банк)
до: 1) Фермерського господарства "Сім-Агроюг" (далі - Фермерське господарство);
2) ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_3,
про стягнення 2 410 822, 24 грн.
За результатами розгляду касаційних скарг Верховний Суд
ВСТАНОВИВ:
Банк звернувся до суду з позовом до Фермерського господарства та ОСОБА_2 про солідарне стягнення 2 410 822,24 грн заборгованості за кредитним договором № 170222-АТ від 17.02.2022 (далі - Кредитний договір).
У подальшому, 28.08.2024, до суду першої інстанції від ОСОБА_1 надійшла позовна заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору до Фермерського господарства та ОСОБА_2 про стягнення 40 000 грн у справі № 916/2073/24.
В обґрунтування поданої позовної заяви ОСОБА_1 зазначено, що, передбачаючи небезпеку втратити права на майно, яке пов`язане з предметом розгляду у цій справі, він на підставі частини третьої статті 528 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) здійснив часткове задоволення вимог Банку за кредитним зобов`язанням Фермерського господарства. З метою захисту своїх прав та інтересів щодо майна боржника, яке пов`язане з предметом розгляду у справі, він бажає замінити кредитора у частині зобов`язань відповідачів перед позивачем у зв`язку з частковим виконанням зобов`язань боржника перед кредитором у порядку наведеної норми ЦК України.
Крім того, ОСОБА_1, зазначаючи, що матеріально-правовим об`єктом, з приводу якого виник правовий спір між позивачем та відповідачами, є заборгованість за Кредитним договором, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачами умов договору, заявляючи позов у порядку статті 49 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), визначає предметом спору стягнення з боржників заборгованість за тим же Кредитним договором у частині, яка сплачена третьою особою на користь первісного кредитора у порядку частини третьої статті 528 ЦК України і щодо якої саме він є належним кредитором для Фермерського господарства.
ОСОБА_1 вважає, що, оскільки кошти зараховані на рахунок, зазначений у Кредитному договорі, зазначена платіжна операція є завершеною, а відтак зарахування коштів, сплачених ОСОБА_1 у рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитом Фермерського господарства у загальному розмірі 40 000 грн, які заявлені Банком у його позовній заяві, свідчить про наявність правових підстав для заміни кредитора у зобов`язанні у зазначеному розмірі.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.08.2024, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.10.2024, позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_1 за вх. № 3868/24 від 28.08.2024 року повернуто заявнику.
Судові рішення мотивовані тим, що позовна заява ОСОБА_1 як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору про стягнення з Фермерського господарства заборгованості 40 000 грн заявлена за окремими правовідносинами, що не стосуються Кредитного договору, солідарне стягнення за яким є предметом розгляду цієї справи. У зв`язку із цим, суди виснували, що позовні вимоги ОСОБА_1 можуть заявлятись лише у самостійному позові.
Не погоджуючись з ухвалою та постановою судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанції норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, зокрема, статей 42, 49, 180, 270 ГПК України, статей 512-519, 528 ЦК України, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Скаржник не погоджується з висновками судів про те, що його позовна заява заявлена за окремими правовідносинами та не стосується Кредитного договору. На думку ОСОБА_1, як предметом первісного позову, так і предметом його позову як третьої особи з самостійними вимогами, є стягнення з відповідачів заборгованості за Кредитним договором, часткове право вимоги за яким перейшло до скаржника в порядку частини третьої статті 528 ЦК України.
Унаслідок хибного тлумачення судами положень частини третьої статті 528 ЦК України, останні помилково не встановили обставин часткової заміни кредитора у зобов`язанні за Кредитним договором.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_2 також звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, пункту 1 частини другої статті 202, статей 242, 270 ГПК України, які унеможливили участь його представника у судовому засіданні 14.10.2024, просить скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
За доводами скаржника, суд апеляційної інстанції неправомірно відхилив клопотання представника відповідачів про відкладення розгляду справи за наявності об`єктивних обставин неможливості у представника прийняти участь в судовому засіданні, яке не розпочалося вчасно.
У цьому конкретному випадку представник відповідачів не був належним чином повідомлений про новий час судового засідання, щоб мати можливість прийняти в ньому участь, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу за його відсутності та без наявності доказів належного повідомлення про інший час судового засідання.
Банк подав відзиви на касаційні скарги ОСОБА_1 і ОСОБА_2, в яких, посилаючись на те, що дії скаржників спрямовані виключно на затягування судового розгляду цього спору просить визнати дії скаржників з подання касаційних скарг зловживанням процесуальними правами та застосувати до них заходи процесуального примусу у вигляді стягнення штрафу.
Розглянувши зазначені клопотання Банку, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення з огляду на таке.
Процесуальний обов`язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб`єктивному процесуальному праву суду.
Процесуальні права надані законом тим особам, які беруть участь у процесі для сприяння суду при розгляді справ, для сприяння їх правильному вирішенню, і кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним.
Відповідно до частини першої статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення (частина друга статті 43 ГПК України).
Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухваленню законного та обґрунтованого рішення, а також створенню особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав і так само прав та інтересів інших осіб.
За приписами пункту 2 частини першої, абзацу другого частини другої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 13, 14, 21, 25, 26, 28, 30 частини першої статті 255 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Отже, доводи Банку про зловживання скаржниками процесуальними правами у зв`язку з реалізацією ними свого права на касаційне оскарження прийнятих у справі судових рішень за своєю суттю є запереченнями на такі дії скаржників та не містять дійсних підстав для застосування положень ГПК України щодо визнання цих дій зловживанням процесуальними правами та стягнення штрафу, у зв`язку з чим клопотання Банку задоволенню не підлягають.
Крім того, від Банку надійшло клопотання про невідкладне повернення матеріалів справи до Господарського суду Одеської області, мотивоване неправомірним направленням до Верховного Суду для розгляду касаційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 матеріалів всієї справи № 916/2073/24 у чотирьох томах замість формування та направлення матеріалів оскарження ухвали Господарського суду Одеської області від 30.08.2024, що призводить до безпідставного затягування розгляду справи.
Так, за приписами пункту 17.10 розділу ХІ "ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ" ГПК України у разі подання апеляційної скарги на ухвали суду першої інстанції, передбачені пунктами 1, 6-8, 10, 12-14, 17, 19, 21, 31-33 частини першої статті 255 цього Кодексу (крім ухвал про відмову у прийнятті або повернення зустрічного позову, про відмову у прийнятті або повернення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ухвал про зупинення провадження у справі, які подані з пропуском строку на їх оскарження), чи подання касаційної скарги на ухвали суду апеляційної інстанції (крім ухвал щодо забезпечення позову, зміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, ухвал про зупинення провадження у справі, які подані з пропуском строку на їх оскарження, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремих ухвал) - до суду апеляційної або касаційної інстанції передаються всі матеріали.
В інших випадках - до суду апеляційної або касаційної інстанції передаються копії матеріалів, необхідних для розгляду скарги. У разі необхідності суд апеляційної або касаційної інстанції може витребувати також копії інших матеріалів справи.
Ухвалою Верховного Суду від 28.10.2024 у цій справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 30.08.2024 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 та витребувано (з урахуванням приписів пункту 17.10 розділу ХІ "ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ" ГПК України) матеріали справи № 916/2073/24.
Однак, на порушення вимог пункту 17.10 розділу ХІ "ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ" ГПК України Господарським судом Одеської області до Верховного Суду направлено матеріали справи № 916/2073/24, а не матеріали оскарження ухвали Господарського суду Одеської області від 30.08.2024.
Верховний Суд не вбачає правових підстав для задоволення цього клопотання Банку, оскільки положеннями ГПК України не передбачено повернення справи на дооформлення/формування окремих матеріалів оскарження ухвал до судів попередніх інстанцій після відкриття касаційного провадження у справі. У Верховного Суду відсутні повноваження самостійно формувати матеріали оскарження ухвал. Водночас зазначене порушення підлягає усуненню за наслідками касаційного перегляду Верховним Судом оскаржуваних судових рішень.
Від інших учасників справи відзиви на касаційні скарги до Верховного Суду не надходили.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 та наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 з огляду на таке.
Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 .
Порядок та умови вступу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, у справі, зокрема врегульовано нормами статті 49 ГПК України.
Зміст частини першої цієї статті ГПК України свідчить, що необхідною умовою набуття іншою особою статусу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, є дотримання таких критеріїв як:
1) матеріально-правовий (наявність єдиного предмету спору);
2) суб`єктний (позовні вимоги можуть бути пред`явлені як одній стороні, так і декільком сторонам);
3) часовий (вступ у справу відбувається до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження).
Дотримання цих критеріїв підлягає оцінці та з`ясуванню під час прийняття рішення щодо вступу у справу третьої особи з самостійними вимогами.
Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 905/1610/20, від 10.02.2021 у справі № 910/6681/20, від 11.11.2020 у справі № 912/2751/16 та від 05.12.2019 у справі № 911/3132/17.
Позови таких осіб мають подаватися з дотриманням загальних правил пред`явлення позову, на що безпосередньо вказують положення частини п`ятої статті 49 та частини четвертої статті 180 ГПК України та відповідати вимогам статей 162,164, 172, 173 цього Кодексу. Відповідно до цих норм до позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, в якій відкрито провадження, застосовуються положення статті 180 цього Кодексу.
Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 916/3245/17 та від 12.06.2019 у справі № 916/542/18.
Отже, право на пред`явлення позовної заяви третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору не є абсолютним, подаючи позовну заяву заявник повинен дотримуватись вимог ГПК України щодо форми, змісту, строку подання, а також порядку її подання.
Згідно з частиною п`ятою статті 49 ГПК України до позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, в якій відкрито провадження, застосовуються положення статті 180 цього Кодексу.
За частинами другою, третьою статті 180 ГПК України зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об`єднуються в одне провадження з первісним позовом.
Також, відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 27.05.2020 у справі № 904/6157/19, взаємна пов`язаність зустрічного та первісного позовів може виявлятись у наступному: обидва позови взаємно пов`язані, і їх спільний розгляд сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору. Взаємна пов`язаність первісного і зустрічного позову може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах; вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись; задоволення зустрічного позову виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову. Подання такого зустрічного позову має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб`єктивне право позивача за первісним позовом. У таких випадках задоволення зустрічного позову тягне за собою відмову у первісному позові повністю або частково.
Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом за умови не лише їх взаємопов`язаності, а й доцільності їх спільного розгляду. Зокрема, первісний та зустрічний позов можуть виникати з одних правовідносин або задоволення зустрічного позову може виключати повністю або частково задоволення первісного позову. Однак наявність саме таких обставин, не є обов`язковою та достатньою передумовою для висновку про доцільність спільного розгляду зазначених позовів.
Відсутність однієї з названих вище підстав прийняття зустрічного позову зумовлює повернення позовної заяви.
Подібні вимоги існують і до порядку подання позовної заяви третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору.
Отже, у процесі розгляду господарським судом спору між позивачем і відповідачем третя особа з метою захисту свого права може заявити самостійні вимоги саме щодо предмета спору, якщо вважає, що саме їй належить право на предмет спору чи його частину.
На відміну від зустрічного позову, який повинен бути лише взаємно пов`язаний з первісним, позовна заява третьої особи відповідно до положень частини першої статті 49 ГПК України має містити самостійні вимоги саме щодо предмета спору за первісним позовом. При цьому під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.
Відтак, вимога третьої особи, спрямована на будь-що поза предметом спору між позивачем та відповідачем, не може визнаватись вимогою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору. Водночас, така позовна вимога може бути заявлена у самостійному позові.
Враховуючи зазначене вище, а також приписи частини першої статті 49 ГПК України, суди попередніх інстанцій цілком правильно зазначили, що позовна заява третьої особи має містити саме самостійні вимоги заявника щодо предмета спору у справі, і підстави, і предмет позову повинні бути підтверджені належними, допустимими та вірогідними доказами по справі.
Разом з тим самостійність вимог полягає в тому, що саме третя особа перебуває у правовідносинах із відповідачем, і що саме її право порушене. Тобто, третя особа із самостійними вимогами заперечує / частково заперечує вимогу(ги) позивача і переслідує мету вирішити спір не на користь позивача, а на свою користь (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.04.2024 у справі № 910/10699/21).
Надаючи тлумачення поняттю "самостійність вимог третьої особи", Суд зазначає, що вказана самостійність полягає в тому, що третя особа вважає, ніби в матеріальних правовідносинах із відповідачем перебуває саме вона, і саме її право порушено відповідачем. Дана особа заперечує вимогу позивача і переслідує мету вирішити спір не на користь позивача, а на свою користь. Тому третя особа із самостійними вимогами процесуально протиставляє себе не лише відповідачу, а й позивачу, а її вимоги до відповідача є конкуруючими із вимогами позивача (аналогічної позиції притримується Верховний Суд у постанові від 02.04.2018 у справі № 905/121/15).
Тому позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору має на меті довести дві обставини, - як повну або часткову відсутність у позивача матеріальних правовідносин із відповідачем, а відтак, відсутність його суб`єктивного права на предмет спору, так і наявність відповідних правовідносин та прав у третьої особи з відповідачем.
При цьому, якщо вимоги за позовом між сторонами і за позовом третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору виникли з різних правових підстав, з інших правовідносин, позов третьої особи не може вважатись позовом, спрямованим на той самий предмет спору.
Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, місцевий господарський суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що 17.02.2022 Банк та Фермерське господарство уклали Кредитний договір, відповідно до умов якого Банк зобов`язувався надати позичальнику кредит одним або кількома траншами, а Фермерське господарство зобов`язувалось належним чином прийняти, використовувати та повернути кредитні кошти, а також сплатити відповідну плату - проценти та комісії за кредит у порядку та на умовах даного договору.
У забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором, 17.02.2022 Банк та ОСОБА_2 - голова Фермерського господарство уклали договір поруки № 170222-П (далі - Договір поруки).
Отже, сторонами у спірних правовідносинах за Кредитним договором та Договором поруки є Банк, Фермерське господарство та ОСОБА_2 . Тобто, ОСОБА_1 не є стороною цих договорів та не може бути кредитором за частиною зобов`язань за Кредитним договором.
За висновками судів, ОСОБА_1 не доведено належними засобами доказування ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції його доводи в частині нібито його заміни в даних кредитних зобов`язальних правовідносинах, як нового кредитора, адже матеріали справи не містять ані договорів уступки права вимоги, ані додаткових угод до Кредитного договору або Договору поруки тощо, що є підставою позову у даній справі.
Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
У силу положень статті 511 ЦК України зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Загальні підстави заміни кредитора у зобов`язанні визначені статтею 512 ЦК України, відповідно до пункту 4 частини першої якої, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок виконання обов`язку боржника третьою особою.
За приписами частини першої, другої статті 538 ЦК України виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. У разі невиконання або неналежного виконання обов`язку боржника іншою особою цей обов`язок боржник повинен виконати сам.
Інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов`язанні і застосовуються положення статей 512-519 цього Кодексу (частина третя статті 528 ЦК України).
За змістом зазначеної норми матеріального права зобов`язання боржника за його волею може бути ним покладено на іншу особу та у випадку виконання зобов`язання іншою (третьою) особою до цієї особи переходять права та обов`язки кредитора у зобов`язанні.
Крім покладення виконання обов`язку на іншу особу (частина перша статті 528 ЦК України) як виду правовідносин з участю третіх осіб, виконання третіми особами обов`язку боржника з основного (головного) цивільного правовідношення може мати місце й за умов, про які йдеться в частині третій статті 528 ЦК України, яка надає третій особі право саме з її власної ініціативи й у власному інтересі виконати зобов`язання замість боржника без його згоди. Умовою такого виконання є небезпека втрати права на майно боржника (право оренди, право застави тощо).
Тобто, якщо третя особа розуміє, що невиконання боржником зобов`язання може потягнути за собою втрату його прав на майно, яке знаходиться у володінні та/або користуванні такої третьої особи, остання без отримання згоди боржника і навіть без його повідомлення вправі виконати зобов`язання боржника перед кредитором. В такому разі до виконавця переходять всі права кредитора в зобов`язанні, тобто зобов`язання зберігається, але відбувається заміна кредитора.
За загальним правилом кредитор може звернути стягнення на майно боржника тільки в разі невиконання чи неналежного виконання ним обов`язку, що, як наслідок, може призвести до настання для третьої особи правових наслідків негативного характеру, що є можливим виключно за наявності відповідного правового зв`язку третьої особи з боржником основного зобов`язання.
Виконання третьою особою обов`язку замість боржника на підставі частини третьої статті 528 ЦК України можливо розглядати як різновид суброгації, під якою розуміють передбачений законом перехід прав кредитора до третьої особи (суброганта) в результаті виконання зобов`язання боржника третьою особою на користь кредитора (суброгата) в рамках чинних зобов`язальних правовідносин внаслідок здійсненого платежу.
Суброгація прав кредитора третій особі виникає на підставі виконання останньою обов`язку боржника за наявності таких умов:
1) третя особа є носієм права на майно боржника (право оренди, право застави тощо);
2) наявність небезпеки втрати третьою особою цього права, яка має місце не тільки за прострочення боржника, а й за загрози такого прострочення;
3) указана небезпека втрати права на майно боржника виникає внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно, причому не обов`язково, щоб звернення стягнення на майно боржника вже було реально розпочато.
Тобто, на відміну від припинення зобов`язання, належне виконання якого за боржника іншою особою має місце у порядку частини першої статті 528 ЦК України, зобов`язання ж, яке виконується іншою особою на підставі частини третьої цієї статті, не припиняється навіть при його належному виконанні. У такому випадку відбувається заміна кредитора у зобов`язанні і застосовуються, як це передбачено самою нормою частини третьої статті 528 ЦК України, положення статей 512-519 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України).
Верховний Суд зазначає, що умовою переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні в порядку частини третьої статті 528 ЦК України є повне виконання відповідного зобов`язання боржника, обумовлене (підтверджене) необхідністю захисту прав нового кредитора на майно боржника, з подальшим дотриманням попереднім та новим кредитором вимоги статей 512-519 ЦК України щодо заміни кредитора у зобов`язанні.
Однак судами з`ясовано лише часткове виконання ОСОБА_1 зобов`язань Фермерського господарства перед Банком на суму 40 000 грн (при зверненні з позовом ОСОБА_1 тільки зазначав про намір виконати зобов`язання у повному обсязі), що не призводить до захисту його прав на майно боржника, оскільки за відсутності повного виконання зобов`язання Банк залишає можливість звернути стягнення на це майно Фермерського господарства в рахунок погашення решти заборгованості.
Судами також зазначено про відсутність доказів заміни кредитора у спірних кредитних зобов`язальних правовідносинах, зокрема, ОСОБА_1 не надано правочину щодо заміни кредитора у зобов`язанні, вчиненого у такій самій формі, що і Кредитний договір.
Позиція ж ОСОБА_1 про те, що у спірних правовідносинах заміна кредитора відбулася за наслідками самого факту здійснення ним платежу на користь Банку в рахунок часткового погашення заборгованості Фермерського господарства за Кредитним договором та зарахуванням цього платежу Банком, ґрунтується на помилковому тлумаченні норми частини третьої статті 528 ЦК України та прямо їй протирічить, оскільки, як це передбачено самою нормою частини третьої статті 528 ЦК України, у цьому випадку підлягають застосуванню положення статей 512-519 цього Кодексу, у тому числі щодо: порядку заміни кредитора у зобов`язанні; форми правочину щодо заміни кредитора у зобов`язанні; доказів прав нового кредитора у зобов`язанні тощо.
За встановлення обставин недоведеності переходу прав кредитора у спірних правовідносинах від Банку до ОСОБА_1, суд першої інстанції цілком правомірно та обґрунтовано повернув його позовну заяву.
Порушення судами попередніх інстанції норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, про які зазначає ОСОБА_1 у касаційній скарзі не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим Верховний Суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваних ухвали та постанови з мотивів, про які зазначає цей скаржник.
Щодо касаційної скарги ОСОБА_2 .
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_2 посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, пункту 1 частини другої статті 202, статей 242, 270 ГПК України, що унеможливило участь його представника в судовому засіданні 14.10.2024. За доводами скаржника, суд апеляційної інстанції неправомірно відхилив заявлене клопотання представника відповідачів про відкладення розгляду справи за наявності об`єктивних обставин неможливості прийняти участь у судовому засіданні, яке не розпочалося вчасно.
Так, ОСОБА_2 зазначає, що ухвалою від 24.09.2024 Південно-західний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 30.08.2024 та призначив справу до розгляду на 14.10.2024 об 11:30.
Ухвалою від 11.10.2024 Південно-західний апеляційний господарський суд задовольнив клопотання представника Фермерського господарства та ОСОБА_2 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Таким чином, маючи намір належним чином представляти інтереси відповідачів у апеляційному провадженні, представник дотримався всіх визначених процесуальним законом вимог щодо участі у судовому засіданні.
Авторизувавшись у підсистемі відеоконференцзв`язку Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (далі - ЄСІКС) 14.10.2024, представник відповідачів Гамалей В.В. очікував на початок судового засідання у час, визначений ухвалою апеляційного суду від 24.09.2024 (14.10.2024 об 11:30), однак судове засідання не було розпочато у цей час.
У місті Одеса, де розглядалася ця справа 14.10.2024 об 11:50 оголошено сигнал повітряної тривоги, яка тривала до 12:24.
О 12:39 секретар судового засідання Іслаімова А.Н. зателефонувала представнику відповідачів Гамалею В.В., повідомила про те, що засідання у цій справі відбудеться о 12:40 (фактично за хвилину), на що останній повідомив секретаря судового засідання, що у зв`язку зі значною затримкою у початку судового засідання, а також участю у іншому судовому засіданні, він просить відкласти засідання у справі № 916/2073/24. Зазначене прохання було продубльовано у вигляді смс-повідомлення.
Відповідно до протоколу судового засідання в режимі відеоконференції № 3474758 у справі № 916/2073/24 від 14.10.2024 судове засідання розпочалося о 12:40 (дія № 16).
Утім, станом на 12:40 представник відповідачів вже приймав участь у іншому судовому засіданні у справі № 916/2910/24, що підтверджується протоколом судового засідання в режимі конференції № 3475000 від 14.10.2024. За змістом зазначеного протоколу адвокат Гамалей В.В. був авторизований у конференції о 12:37 (дія № 5), суддя Погребна К.Ф. розпочала судове засідання у справі № 916/2910/24 о 12:38 (дія № 15).
ОСОБА_5 вважає, що у цьому конкретному випадку його представник не був належним чином повідомлений про новий час судового засідання, щоб мати можливість прийняти в ньому участь, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу за його відсутності та без наявності доказів належного повідомлення про інший час судового засідання.
Надаючи оцінку цим доводам ОСОБА_5, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої-четвертої статті 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії. Цей термін може бути скорочений судом у випадку, коли цього вимагає терміновість вчинення відповідної процесуальної дії (огляд доказів, що швидко псуються, неможливість захисту прав особи у випадку зволікання тощо).
Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Згідно з частиною першою та пунктом 1 частини другої статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Верховний Суд зазначає, що у діях апеляційного суду не вбачається порушень норм пункту 1 частини другої статті 202, статей 242, 270 ГПК України, про які стверджує скаржник.
Принцип диспозитивності господарського судочинства закріплено у статті 14 ГПК України, відповідно частини другої якої, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Права та обов`язки учасників справи визначено статтею 42 ГПК України.
Верховний Суд зазначає, що втілення цього принципу полягає у практичній можливості обрання учасником справи способів реалізації своїх прав шляхом, зокрема: подання відзиву, письмових пояснень з метою доведення своєї позиції суду або шляхом надання пояснень лише в судовому засіданні; участі в судових засіданнях безпосередньо у будівлі суду або в режимі відеоконференції тощо.
Так, Південно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 24.09.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 30.08.2024 та призначив справу до розгляду на 14.10.2024 об 11:30, а ухвалою від 11.10.2024 - задовольнив клопотання Фермерського господарства та ОСОБА_2 про участь їх представника в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Скаржником не заперечується отримання зазначених ухвал суду апеляційної інстанції, його поінформованості про дату, час і місце цього засідання, зокрема, призначення розгляду справи на 14.10.2024 об 11:30.
Засідання суду апеляційної інстанції 14.10.2024 розпочалося із затримкою (у тому числі з підстав оголошення у місті Одеса повітряної тривоги об 11:50), о 12:40. Секретар судового засідання Іслаімова А.Н. телефоном (з урахуванням відсутності представника відповідача-2 у приміщенні суду, з огляду на задоволене клопотання про участь представника в судовому засіданні в режимі відеоконференції і не підключення представника відповідача-2) повідомила представника ОСОБА_2 - Гамалея В.В. про початок судового засідання.
Отже, апеляційний суд вчинив всі залежні від нього дії, необхідні для підключення учасника справи у зв`язку із проведенням судового засідання. Процесуальних порушень у цих діях не вбачається.
Водночас Верховний Суд також враховує, що згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Відповідно до частини третьої статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.
Кожна держава встановлює правила судової процедури, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений ГПК України.
Згідно з частинами першою, другою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини першої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно із частиною четвертою статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Україна як учасниця Конвенції про захист прав людини і основних свобод повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя, як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Так, у рішенні у справі "Белле проти Франції" від 04.12.1995 (заява № 23805/94) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.
Важливим елементом справедливого судового розгляду є рівність та змагальність сторін. Принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами".
Верховний Суд звертає увагу, що господарський суд після відкриття судового засідання має надати оцінку усім відомим йому обставинам і причинам неявки учасників справи, відтак, вирішити питання щодо наявності підстав для відкладення розгляду справи з дотриманням балансу процесуальних гарантій, розумності строків розгляду справи судом, забезпечення прав особи на судовий захист, участь у справі, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, рівності всіх учасників перед законом і судом.
Суд апеляційної інстанції, зокрема, відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними (частина одинадцята статті 270 ГПК України).
З оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що представник відповідачів усно (телефоном) повідомив секретаря судового засідання про неможливість участі в судовому засіданні 14.10.2024 о 12:40 в режимі відеоконференції, про застосування якої просив суд, бо в цей час приймав участь в іншому судовому засіданні і просив відкласти розгляд справи.
Верховний Суд зазначає, що з 04.11.2023 (дата набуття змін до абзацу першого частини шостої статті 6 ГПК, внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення обов`язків учасників судової справи" від 19.10.2023 №3424-IX) у всіх юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України, виник обов`язок зареєструвати електронний кабінет.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 6 ГПК України у господарських судах функціонує ЄСІКС. ЄСІКС відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Згідно із частиною восьмою статті 6 ГПК особи, які зареєстрували офіційні електронні адреси в ЄСІКС, можуть подати процесуальні, інші документи, вчинити інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою ЄСІКС, з використанням власного електронного підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону "Про електронні довірчі послуги", якщо інше не передбачено цим Кодексом (пункти 77, 78, 84 постанови Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 30.08.2024 у справі № 908/3731/23).
Отже, звернення представника ОСОБА_2 до апеляційного суду з клопотанням про відкладення розгляду справи шляхом заявлення усного прохання через секретаря судового засідання відбулося з порушенням встановленого порядку звернення до суду, однак останній розглянув таке клопотання та відхилив його, визнавши наведені у ньому обставини неповажними, оскільки:
- участь у розгляді справи, якщо учасник вважає за необхідне обов`язково бути присутнім в судовому засіданні, може приймати будь-яка уповноважена особа (якщо представник знаходиться на лікарняному) або апелянт (керівник юридичної особи відповідача) особисто на підставах самопредставництва;
- явка учасників судового процесу до судового засідання у даній справі ухвалою суду не була визнана обов`язковою;
- суд апеляційної інстанції у господарському судочинстві здійснює апеляційний перегляд судового рішення за письмовими доказами, що знаходяться в матеріалах справи.
Враховуючи те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, у зв`язку із тим, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про розгляд справи, судом не встановлено наявності обставин, які б унеможливлювали вирішення справи без участі представника відповідачів, а також те, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, строк розгляду апеляційної скарги на ухвали суду є скороченим, а затягування її розгляду буде порушенням прав особи, яка з`явилася до судового засідання, апеляційний суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідачів.
Однак, за обставин розгляду конкретно цієї справи апеляційним судом 14.10.2024, ураховуючи обставини оголошення повітряної тривоги, Верховний Суд не в повній мірі погоджується з такими висновками апеляційного суду.
Хоча, як правильно зазначив суд, участь у розгляді справи може приймати будь-яка уповноважена особа або апелянт особисто на підставах самопредставництва, явка учасників судового процесу до судового засідання у цій справі ухвалою суду дійсно не була визнана обов`язковою, а суд апеляційної інстанції у господарському судочинстві здійснює апеляційний перегляд судового рішення за письмовими доказами, що знаходяться в матеріалах справи, останніми підтверджується, що:
- у призначений час 14.10.2024 об 11:30 засідання Південно-західного апеляційного господарського суду з розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 30.08.2024 не розпочалося;
- у місті Одеса, де розглядалася ця справа 14.10.2024 об 11:50 було оголошено сигнал повітряної тривоги, яка тривала до 12:24;
- станом на момент початку судового засідання у цій справі о 12:40 (згідно з протоколом судового засідання в режимі відеоконференції № 3474758 від 14.10.2024, дія № 16) представник відповідачів Гамалей В.В. дійсно приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції під час розгляду справи № 916/2910/24, яке розпочалось о 12:38 (згідно з протоколом судового засідання в режимі конференції № 3475000 від 14.10.2024, дія № 15).
Верховний Суд позбавлений об`єктивної можливості з`ясувати обставини повідомлення (телефонного дзвінка) секретарем судового засідання Іслаімовою А.Н. представника відповідачів Гамалея В.В. саме об 11:39 про початок судового засідання о 12:40, однак з протоколу судового засідання в режимі відеоконференції № 3474758 від 14.10.2024 у цій справі № 916/2073/24 вбачається, що перший запит на приєднання представника відповідачів Гамалея В.В. здійснено о 12:39 (дія № 10), відкриття судового засідання відбулося о 12:40 (дія № 16), а о 12:43 головуючий суддя Діброва Г.І. повідомила учасників справи про зайнятість представника відповідачів Гамалея В.В. в іншому судовому засіданні (дія № 37). Зазначений протокол судового засідання не містить інформації про заявлення представником відповідачів Гамалеєм В.В. усного клопотання про відкладення розгляду справи, його розгляд судом.
Водночас, враховуючи фактичний розгляд такого клопотання судом апеляційної інстанції, за відсутності у матеріалах справи відповідного клопотання, направленого на адресу суду засобами поштового зв`язку або ЄСІКС, беручи до уваги стандарт доказування "вірогідність доказів", Верховний Суд виходить з доведеності обставин повідомлення секретарем судового засідання Іслаімовою А.Н. представника відповідачів Гамалеєм В.В. об 11:39 про початок судового засідання у справі о 12:40, отримання від нього клопотання про відкладення розгляду справи з підстав неможливості приєднання до судового засідання у цій справі № 916/2073/24 внаслідок участі у судовому засіданні у справі № 916/2910/24.
Отже, апеляційний суд відкрив судове засідання о 12:40, тобто суд розпочав судове засідання через 1 годину 10 хвилин після 11:30 - часу початку судового засідання, який апеляційний суд визначив в ухвалі від 24.09.2024 про відкритті апеляційного провадження та призначення справи до розгляду та про який повідомив учасників справи, зокрема, ОСОБА_2 в особі його представника - Гамалея В.В .
Слід також зазначити, що 14.10.2024 мало відбутися перше судове засідання апеляційного суду у цій справі і, попри те, що строк розгляду апеляційної скарги на ухвали суду є скороченим, у апеляційного суду був наявний час для розгляду справи, відтак, суд мав би урахувати, що затримка сталася, у тому числі з підстав оголошення повітряної тривоги.
За таких обставин Верховний Суд вважає, що з метою забезпечення прав ОСОБА_2 на доступ до правосуддя, забезпечення справедливого балансу інтересів сторін, суд апеляційної інстанції у цьому конкретному випадку не був позбавлений можливості відкласти розгляд справи, однак цього не зробив.
Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Відповідно до частини шостої статті 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до цього суду, однак враховуючи те, що оскаржувану постанову прийнято за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про повернення позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, справа підлягає передачі до апеляційного суду саме для продовження розгляду.
Отже, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, з дотриманням передбачених ГПК України меж перегляду судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 та наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги ОСОБА_2, скасування постанови апеляційного суду з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Відповідно до статті 17, 129 ГПК України, внаслідок відмови у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 його судові витрати покладаються на скаржника.
Судові витрати ОСОБА_2 у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а оскільки за результатами розгляду касаційної скарги спір у справі № 916/2073/27 не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги є передчасним.
Керуючись статтями 129, 308, 310, 315 ГПК України, Верховний Суд