ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 484/5649/23
провадження № 61-9160св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач -Первомайська міська рада Миколаївської області,
особи, які подали апеляційні скарги: ОСОБА_2, заступник керівника Первомайської окружної прокуратури,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Рябченко Катерини Петрівни на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 22 травня 2024 року, постановлену у складі колегії суддів: Темнікової В. І., Крамаренко Т. В., Тищук Н. О., та касаційну скаргу першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 22 серпня 2024 року,постановлену у складі колегії суддів: Царюк Л. М., Базовкіної Т. М., Яворської Ж. М,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Первомайської міської ради Миколаївської області, в якому просила суд: визнати факт її постійного проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_3 на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 однією сім`єю не менше п`яти років та визнати за нею право власності після смерті ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, на житловий будинок АДРЕСА_1 з надвірними будівлями та спорудами та на земельну ділянку площею 0,0489 га, що розташована за цією ж адресою, для обслуговування житлового будинку.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 лютого 2024 року, ухваленим у складі судді Панькова Д. А., позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, однією сім`єю не менше п`яти років.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1,, у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0489 га, що розташована за адресою:АДРЕСА_1, у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, у квітні 2024 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 29 квітня 2024 року клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 лютого 2024 року задоволено. Поновлено ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 лютого 2024 року. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 лютого 2024 року залишено без руху.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 02 травня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 лютого 2024 року.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 22 травня 2024 року апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 лютого 2024 року у цій справі закрито.
Закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2, апеляційний суд виходив із того, щорішенням суду першої інстанції не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_2, оскільки остання як спадкоємець другої черги у встановленому законом порядку не прийняла спадщину після смерті її брата ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У серпні 2024 року заступник керівника Первомайської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Первомайської міської ради Миколаївської області подав апеляційну скаргу на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 лютого 2024 року.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 08 серпня 2024 року визнано наведені заступником керівника Первомайської окружної прокуратури, який діє в інтересах держави в собі Первомайської міської ради Миколаївської області, підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження неповажними та залишено апеляційну скаргу без руху.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 22 серпня 2024 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою скаргу заступника керівника Первомайської окружної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Первомайської міської ради Миколаївської області, на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 лютого 2024 року у цій справі.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Первомайської окружної прокуратури, суд апеляційної інстанції виходив із того, що прокурор, подавши 05 серпня 2024 року апеляційну скаргу на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 лютого 2024 року, пропустив строк на апеляційне оскарження рішення суду, а причини пропуску такого строку судом визнані неповажними.
Апеляційний суд зазначив, що твердження прокурора про те, що підставою для його звернення до суду з апеляційною скаргою є встановлені ним за наслідками отримання окружною прокуратурою 04 липня 2024 року інформації Первомайського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Первомайському районі Миколаївської області, не має правового значення для поновлення пропущеного процесуального строку та не є поважною підставою пропуску цього строку, оскільки в цьому випадку прокурор збирав нові докази у справі, які підтверджують нові обставини, що не були відомі суду та про наявність яких не заявляв відповідач.
Крім того, прокурор зазначає, що звернувся до суду з апеляційної скаргою, захищаючи інтереси Первомайської міської ради Миколаївської області на відумерлу спадщину (житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, а також земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0489 га), однак Первомайська міська рада, в інтересах якої прокурор звернувся до Миколаївського апеляційного суду з апеляційною скаргою, була відповідачем у справі, брала участь у її розгляді, отримала копію оскаржуваного рішення та була ознайомлення з його змістом ще 26 лютого 2024 року і не мала наміру його оскаржувати.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів
У червні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Рябченко К. П. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, закриваючи апеляційне провадження, не врахував, що спір у цій справі пов`язаний з порушенням прав ОСОБА_2, оскільки рішенням суду першої інстанції позбавлено ОСОБА_2 права на спадщину як спадкоємця другої черги. ОСОБА_2 постійно проживає у Швейцарії та фізично не мала можливості звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. Наразі ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
У вересні 2024 року перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, не звернув уваги на вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 56, 57 ЦПК України, помилково ототожнив відповідача у справі - Первомайську міську раду, яка неналежним чином здійснювала свої повноваження на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, та прокурора, який мав намір вступити у вказану справу саме з метою захисту неналежно захищених інтересів держави в особі територіальної громади задля недопущення незаконного переходу у приватну власність майна, яке потенційно може належати громаді внаслідок визнання його відумерлою спадщиною.
Апеляційний суд залишив поза увагою особливості представництва інтересів держави у суді прокурором, визначені статтею 131-1 Конституції, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" статті 56 ЦПК України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сотська С. О. подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження без змін як таку, що постановлена із додержанням норм процесуального права.
Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2024 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Рябченко К. П. залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Рябченко К. П. на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 22 травня 2024 року, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У серпні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 22 серпня 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2024 року справу призначено до розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Рябченко К. П. не підлягає задоволенню, а касаційна скарга першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Щодо касаційної скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Рябченко К. П.
Згідно зі статтею 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Статтею 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Чинний ЦПК України містить декілька норм, що регулюють участь в апеляційному перегляді осіб, які не брали участі у справі.
Стаття 17 ЦПК України передбачає, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.
На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
При цьому судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.
Аналогічний висновок сформульований у постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 227/2835/16-ц (провадження № 61-46717св18).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Отже, законодавець визначає коло осіб, наділених процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи -учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
При цьому судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про її права та обов`язки. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.
Наведені правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17, від 03 червня 2019 року у справі № 910/6767/17, від 25 жовтня 2019 року у справі № 910/16430/14, від 05 травня 2020 року у справі № 910/9254/18, від 16 лютого 2022 року у справі № 761/23880/15-ц (провадження № 61-19786св21).
У постанові від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц Верховним Судом сформульовані правові висновки, відповідно до яких рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, оскільки в такому випадку не існує правового зв`язку між заявником і сторонами у справі, у зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.
Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків заявника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 62/112, від 16 січня 2020 року у справі № 925/1600/16 та від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3, після смерті якого відкрилася спадщина.
ОСОБА_1, звертаючись до суду з позовом до Первомайської міської ради Миколаївської області, просила суд: визнати факт її постійного проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_3 на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 однією сім`єю не менше п`яти років та визнати за нею право власності після смерті ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, на житловий будинок АДРЕСА_1 з надвірними будівлями та спорудами, та на земельну ділянку площею 0,0489 га, що розташована на АДРЕСА_1, для обслуговування житлового будинку.
Питання про наявність або відсутність прав на спадкування після смерті ОСОБА_3 у інших осіб, у тому числі ОСОБА_2, судом першої інстанції в межах цього позову не досліджувалось.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_2, яка не брала участі у справі, посилалася на те, що рішенням суду порушено її право на спадкування як спадкоємиці другої черги спадкування.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1262, частини першої статті 1265 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. У п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Відповідно до частини першої та другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Згідно з частинами першою-третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
У справі, яка переглядається, апеляційним судом встановлено, щоОСОБА_2 є рідною сестрою померлого ОСОБА_3, тобто спадкоємицею другої черги, яка на час смерті останнього не проживала з ним, так як проживала спочатку у м. Києві, а надалі за кордоном, та у строк, передбачений частиною першою статті 1270 ЦК України, до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, не зверталась.
05 квітня 2024 року ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Первомайського районного нотаріального округу Миколаївської області з заявою про видачу свідоцтва про спадщину за законом після смерті її брата ОСОБА_3 .
Постановою приватного нотаріуса Первомайського районного нотаріального округу Миколаївської області Бойчук С. І. від 05 квітня 2024 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки вона пропустила строк для прийняття спадщини, а також через те, що спадкове майно належало ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, після його смерті спадщину прийняли дружина ОСОБА_5 та син ОСОБА_3, але не оформили спадкових прав. ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_5, спадщину після якої прийняв ОСОБА_3, але не оформив спадкових прав.
Установивши, що ОСОБА_2 як особа, яка не брала участі у справі, не надала належних, достатніх та достовірних доказів на підтвердження того, що вона прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3, та, відповідно, набула право на спадкування майна, яке залишилося після смерті ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції правильно закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України у зв`язку з тим, що рішенням місцевого суду не вирішувалося питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.
Посилання у касаційній скарзі на те, що ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що суд визначив ОСОБА_2 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини і вона зверталася до нотаріуса з такою заявою.