ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 466/11015/21
провадження № 61-10619св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 28 червня 2024 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, у якій просив розірвати шлюб, укладений між ним, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований 30 серпня 2013 року Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кременчуцького міського управління юстиції у Полтавській області, актовий запис № 708.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 30 серпня 2013 року сторони уклали шлюб, який зареєстровано Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кременчуцького міського управління юстиції у Полтавській області, про що зроблено актовий запис № 708.
В шлюбі у сторін народилося двоє дітей: син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На момент звернення до суду з позовом сторони сімейного життя не ведуть, шлюбних стосунків не підтримують, шлюб існує формально.
Позивач вважав, що нормальні шлюбні відносини між ними не можуть бути поновлені, подальше спільне проживання, примирення та збереження шлюбу неможливе та суперечить їхнім інтересам та інтересам дітей.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 12 січня 2022 року позов задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований 30 серпня 2013 року Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кременчуцького міського управління юстиції у Полтавській області, актовий запис № 708.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
У червні 2024 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 12 січня 2022 року, в якій виклала клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 10 червня 2024 року наведені ОСОБА_2 підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнано неповажними; апеляційну скаргу залишено без руху для надання заявницею клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням обґрунтованих доводів поважності підстав пропуску строку апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції.
Також, роз`яснено, що у випадку невиконання зазначених вимог у встановлений строк будуть застосовані наслідки, передбачені частиною третьою статті 185, статті 357 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 28 червня 2024 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 12 січня 2022 року відмовлено.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції керувався тим, що звернувшись 01 червня 2024 року до суду з апеляційною скаргою ОСОБА_2 пропущено строк на апеляційне оскарження рішення суду більше як на два роки. Крім того, судом встановлено, що 07 грудня 2021 року ОСОБА_2 зверталася до Шевченківського районного суду м. Львова із заявою про те, що вона підтримує позов та просила проводити розгляд справи у її відсутності. На підставі зазначеного суд дійшов висновку, що у відповідачки була можливість оскаржити рішення суду в апеляційному порядку у визначений законом термін.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У липні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Львівського апеляційного суду від 28 червня 2024 року в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Касаційна скарга, відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України, мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема тим, що суд, не взяв до уваги, що ОСОБА_2 не була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи. Згідно з заявою від 07 грудня 2021 року, ОСОБА_2 відсутня в судовому засіданні 21 грудня 2024 року. Проте, про перенесене засідання 11 січня 2022 року її дійсно не було повідомлено належним чином. У зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України та введенням воєнного стану в Україні, ОСОБА_2 разом із ОСОБА_1 та їх дітьми з березня 2022 року перебувають на території Сполучених Штатів Америки. Весь цей час вони всі проживають разом в місті Фінікс штату Арізона, сподівались на те, що повернуться та зможуть оскаржити судове рішення про розірвання шлюбу.
Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 від ОСОБА_1 не надходило.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 24 липня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 28 червня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу ОСОБА_4 .
Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 466/11015/21 з суду першої інстанції; надано сторонам строк для подання відзивів на касаційні скарги.
11 вересня 2024 року матеріали справи № 466/11015/21 надійшли до Верховного Суду.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2024 року № 1181/0/226-24 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 466/11015/21 між суддями у зв`язку відставкою судді ОСОБА_4 .
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 жовтня 2024 року, справу № 466/11015/21 призначено судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування
Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Указаною нормою процесуального права чітко передбачено, що питання поважності пропуску строку на апеляційне оскарження досліджується у всіх наведених випадках, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Аналіз вказаної правової норми дає підстави для висновку, що сплив річного строку з дня складання повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.
Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученої до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
При цьому суд, реалізуючи свої дискреційні повноваження, має оцінити обставини справи, пов`язані з надсиланням та отриманням рішення суду, можливістю учасника справи подати апеляційну скаргу, строк протягом якого заявник звернувся до апеляційного суду після отримання рішення суду тощо. Водночас суд з одного боку має виходити з конституційної засади забезпечення права на апеляційного оскарження, а з іншого, зважаючи на розумність строків, запобігти порушенню принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
Апеляційним судом встановлено, що повний текст оскаржуваного рішення суду першої інстанції складено 11 січня 2022 року та на наступний день надіслано для оприлюднення в Єдиний державний реєстр судових рішень. Враховуючи дату складення оскаржуваного рішення, останнім днем для подачі апеляційної скарги на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 11 січня 2022 року є 14 лютого 2022 року.
Звернувшись 01 червня 2024 року до апеляційного суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_2 пропустила строк на апеляційне оскарження рішення суду більше ніж на два роки.
Із наданих документів, на виконання умов ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, апеляційний суд встановив, що ОСОБА_2 07 грудня 2021 року зверталася до Шевченківського районного суду м. Львова з заявою про те, що підтримує позов та просила проводити розгляд справи у її відсутності.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2, звернувшись із апеляційною скаргою після спливу більше, ніж одного року з дня складання повного тексту судового рішення, хоча була обізнана про розгляд справи в суді, більш того - підтримала позов ОСОБА_1, будь-яких обставин непереборної сили, які завадили їй подати апеляційну скаргу у строки, визначені ЦПК України, нею не зазначено, що є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від поважності причин пропуску такого строку.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що вона не була належним чином повідомлена про судове засідання саме 11 січня 2022 року, відтак має право на поновлення присічного строку, як особа неповідомлена про розгляд справи, суд відхиляє з урахуванням наступного.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 дійшла висновку, що "особою, не повідомленою про розгляд справи" (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), не можна вважати особу, яка власне ініціювала розгляд справи або відповідного судового провадження (позивача, заявника, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору), яка скористалася своїм правом доступу до правосуддя, подала позовну заяву (заяву, скаргу), на підставі якої було відкрито судове провадження.
Враховуючи процесуальну поведінку ОСОБА_2 під час розгляду справи в суді першої інстанції, зокрема її заяву від 07 грудня 2021 року, Верховний Суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 не є особою, не повідомленою про розгляд справи у розумінні пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України.
Відтак, відсутні підстави вважати, що права заявниці ОСОБА_2 на доступ до суду та справедливий судовий розгляд відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції є порушеними.
Посилання ОСОБА_2 на введення в державі військового стану та її вимушений виїзд за межі України Верховний Суд відхиляє, оскільки повний текст оскаржуваного рішення складено 11 січня 2022 року, таким чином строк на його апеляційне оскарження скінчився 14 лютого 2022 року, тобто до початку повномасштабного вторгнення.
Питання про поновлення строку для вчинення процесуальної дії вирішується судом у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та обґрунтованості доводів сторони належними і допустимими доказами на підтвердження наявності передбачених законом обставин, а також на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервалу часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (§ 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі "Олександр Шевченко проти України", та "Трух проти України" (ухвала) від 14 жовтня 2003 року).
Статтею 44 ЦПК України закріплено обов`язок особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь у справі на всіх етапах розгляду, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду прав людини від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа проти Іспанії").
Європейський суд з прав людини вказав, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (рішення у справі "Каракуця проти України", заява № 18986/06, від 16 лютого 2017 року).
Оскільки правильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Інші доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність ухваленого ним судового рішення не впливають.
Водночас Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Ruiz Torija v. Spain", заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Hirvisaari v. Finland", заява № 49684/99).