ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 369/10284/23
провадження № 61-8314св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє представник - адвокат Андрєєв Микита Андрійович, на постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2024 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Кирилюк Г. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 08 травня 2019 року між ним як покупцем та ОСОБА_2 як продавцем було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М. М. та зареєстрований в реєстрі під № 1420.
Згідно з пунктом 1 попереднього договору, продавець у строк до 30 вересня 2019 року зобовʼязаний передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець - прийняти і оплатити квартиру АДРЕСА_1 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_2 .
Позивач вказував, що згідно з пунктом 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 639 962,00 грн.
Відповідно до пункту 5 попереднього договору, сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Позивач зазначав, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30 вересня 2019 року, так і станом на день подання цієї заяви.
Більш того, багатоквартирний житловий будинок, в якому має знаходитися вказана квартира, не побудований та не введений в експлуатацію.
Посилався на те, що всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу, а відтак остання підлягає стягненню з відповідача з урахуванням 3 % річних та інфляційних втрат.
Вказував, що неправомірними діями відповідача йому була завдана моральна шкода, яку він оцінює в 50 000,00 грн.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь:
авансовий платіж за попереднім договором в розмірі 639 962,00 грн;
3 % річних, які обчислюються з дня виникнення боргу до дня прийняття рішення у справі, які станом на день подання позову складають 71 995,72 грн;
інфляційні втрати, які обчислюються з дня виникнення боргу до дня прийняття рішення у справі, які станом на день подання позову складають 294 382,52 грн;
моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 грудня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений аванс в розмірі 639 962,00 грн, 3% річних в розмірі 79 478,02 грн та інфляційні втрати в розмірі 335 658,12 грн.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 11 271,52 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 12 000,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами була досягнута домовленість щодо купівлі-продажу квартири, позивач у рахунок попередньої оплати вартості зазначеного нерухомого майна передав відповідачці 639 962,00 грн як авансовий платіж в рахунок сплати вартості об`єкту нерухомого майна. Однак, основний договір купівлі-продажу не був укладений, тому наявні правові підстави для стягнення з відповідачки на користь позивача фактично переданих відповідачу коштів.
Оскільки відповідачка грошові кошти не повертає, з неї на користь позивача підлягають стягненню на день ухвалення рішення інфляційні втрати в розмірі 335 658,12 грн та три відсотки річних в розмірі 79 478,02 грн.
Разом із цим, суд не вбачав підстав для стягнення з відповідачки моральної шкоди, зазначивши, що позивачем не надано доказів на підтвердження заподіяння душевних страждань неправомірними діями відповідачки, не зазначено у чому саме вони полягали, не підтверджено їх обсяг та тривалість.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Козира С. В. звернулася до суду з апеляційною скаргою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 04 червня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - Козира С. В. задоволено частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 грудня 2023 року скасовано.
Матеріали справи № 369/10284/23 передано до Господарського суду Київської області, на розгляді якого перебуває справа № 911/2308/23 про неплатоспроможність ОСОБА_2 .
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ухвалою Господарського суду Київської області від 14 лютого 2024 року відкрито провадження у справі № 911/2308/23 про неплатоспроможність ОСОБА_2 . Тому спір, який виник між сторонами у цій справі, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до господарської юрисдикції, у зв`язку із чим справу необхідно передати до господарського суду, на розгляді якого перебуває справа про неплатоспроможність ОСОБА_2 .
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
07 червня 2024 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Андрєєва М. А. через систему "Електронний суд" подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2024 року.
В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення і передати справу до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також тим, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
04 липня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2024 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 756/3328/20 (провадження № 61-14576сво23).
Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2024 року касаційне провадження у справі поновлено.
Ухвалою Верховного Суду від 26листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що ухвалою Господарського суду Київської області від 14 лютого 2024 року відкрито провадження у справі № 911/2308/23 про неплатоспроможність ОСОБА_2, а тому спір, який виник між сторонами у цій справі, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до господарської юрисдикції, у зв`язку із чим справу необхідно передати до господарського суду, на розгляді якого перебуває справа про банкрутство ОСОБА_2 .
Проте, такі висновки апеляційного суду є помилковим з огляду на наступне.
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
21 жовтня 2019 року введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
Відповідно до частин першої - третьої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц (провадження № 61-4848св19), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2023 року в справі № 686/23143/20 (провадження № 61-13878св23)).
При цьому, Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що юрисдикція спору визначається на час відкриття провадження у справі в суді першої інстанції, тому і застосуванню підлягає процесуальне законодавство, що було чинним саме на час відкриття провадження у справі.
У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року у справі № 756/3328/20 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зробила висновок про те, що:
юрисдикція спору визначається на час відкриття провадження у справі в суді першої інстанції, тому і застосуванню підлягає процесуальне законодавство, що було чинним саме на час відкриття провадження;
апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції;
норми статті 7 КУзПБ регулюють питання передачі справи господарському суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, ще на стадії розгляду справи у суді першої інстанції та до ухвалення рішення суду по суті заявлених вимог;
передача справи до господарського суду на підставі частини третьої статті 7 КУзПБ можлива лише на стадії розгляду справи в суді першої інстанції та до ухвалення рішення судом першої інстанції по суті заявлених вимог. Неможливо передати матеріали справи до суду іншої юрисдикції з ухваленим у ній рішенням по суті заявлених вимог;
не є підставою для скасування рішень при апеляційному/касаційному перегляді з передачею справи до господарського суду відкриття провадження у справі про банкрутство, яке відбулося після ухвалення судового рішення судом першої інстанції, за винятком якщо судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
У справі, яка переглядається, апеляційний суд не врахував, що на момент звернення позивача з позовом у липні 2023 року, а також на час ухвалення судом першої інстанції рішення 26 грудня 2023 року та звернення з апеляційною скаргою у січні 2023 року провадження у справі про банкрутство порушене не було.
З огляду на викладене, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та направлення справи до господарського суду для розгляду в межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ у апеляційного суду не було.