ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 946/4013/23
провадження № 51-4240км24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференцій),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13 жовтня 2023 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 05 червня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023162150000407, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та зареєстрованого в АДРЕСА_1, жителя АДРЕСА_2, раніше судимого 01 жовтня 2012 року вироком Ізмаїльського районного суду Одеської області за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років, звільненого 10 березня 2017 року умовно-достроково на строк 1 рік 10 місяців 21 день,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, п. 13 ч. 2 ст. 115; п. 13 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Вступ
ОСОБА_7 26 березня 2023 року приблизно о 23:30, будучи раніше судимим за вчинення умисного вбивства, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, біля будинку АДРЕСА_3 на ґрунті помсти за сварку, маючи умисел на протиправне заподіяння смерті іншій людині, усвідомлюючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків у результаті своїх дій та бажаючи їх настання, за допомогою ножа, який він узяв спеціально для заподіяння смерті, умисно завдав ОСОБА_8 одного удару в ділянку черевної порожнини. Проте кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, оскільки ОСОБА_8, якому було заподіяно тяжке тілесне ушкодження за ознаками небезпеки для життя, було своєчасно надано кваліфіковану медичну допомогу.
Таким чином, своїми діями ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 15 п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, а саме закінчений замах на вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство.
Після цього, продовжуючи свою кримінальну протиправну діяльність, зазначеного дня, приблизно о 23:50, ОСОБА_7, будучи раніше судимим за вчинення умисного вбивства, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, на ґрунті помсти за сварку та неприязних стосунків, з метою заподіяння смерті іншій людині, маючи при собі ніж, який він взяв спеціально для умисного вбивства, проник у двір будинку АДРЕСА_4, де на той час перебував ОСОБА_9, після чого змусив останнього вийти з будинку на двір, де діючи умисно, усвідомлюючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків у результаті своїх дій та бажаючи їх настання, завдав ОСОБА_9 за допомогою вказаного ножа 12 ударів у ділянку черевної порожнини, передньої поверхні тіла, спини, верхніх та нижніх кінцівках.
У сукупності тілесні ушкодження у виді проникаючих колото-різаних ран грудної клітки, живота і правого стегна призвели до розвитку масивної зовнішньої та внутрішньої кровотечі й небезпечного стану - геморагічного шоку в ОСОБА_9, належать до категорії тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя та спричинили настання смерті ОСОБА_9 на місці події.
Такими діями ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, а саме вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчинене особою, яка раніше скоїла умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116-118 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень
Вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13 жовтня 2023 року ОСОБА_7 визнано винним та засуджено за:
- ч. 2 ст. 15, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років;
- п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у виді довічного позбавлення волі.
Вирішено долю речових доказів та стягнуто судові витрати.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 05 червня 2024 року вирок міськрайонного суду залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і, як наслідок, невідповідність призначеного покарання тяжкості скоєного злочину та особі засудженого через суворість, просить змінити вирок міськрайонного суду й ухвалу апеляційного суду та перекваліфікувати дії ОСОБА_7 з ч. 2 ст. 15, п. 13 ч. 2 ст. 115 на ч. 1 ст. 121 КК України і з п. 13 ч. 2 ст. 115 на ч. 2 ст. 121 цього Кодексу та за сукупністю злочинів призначити йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років. Вважає, що в діях ОСОБА_7 відсутній умисел на спричинення смерті потерпілим, а досліджені судом докази не спростовують поза розумним сумнівом твердження засудженого про те, що він не мав наміру спричиняти потерпілим смерть.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник підтримав подану скаргу, а прокурор заперечував проти її задоволення.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження в касаційному суді
Згідно з ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При цьому колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій; неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є предметом перегляду в касаційному суді. Разом з тим суд касаційної інстанції здійснює перевірку того, чи додержалися суди попередніх інстанцій процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом.
Аргументи захисника, викладені з метою оспорювання встановлених за результатами судового розгляду обставин з поданням власної версії подій, стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що згідно зі ст. 438 КПК України не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. Зазначені обставини перевірив суд апеляційної інстанції.
Мотиви Суду
Під час перевірки матеріалів провадження встановлено, що висновок суду про доведеність винуватості засудженого у вчиненні замаху на умисне вбивство особи та в умисному вбивстві суд належним чином умотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодоОСОБА_7 . Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Так, суд правильно зробив такий висновок на підставі:
- показань потерпілого ОСОБА_8, який під час судового розгляду пояснив, що 26 березня 2023 року перебував разом зі своїм товаришем ОСОБА_9 в гостях у ОСОБА_10, яка проживає на АДРЕСА_4, вони всі разом відпочивали та вживали спиртні напої. ОСОБА_10 хтось зателефонував і попросив, щоб вона продала продукти, оскільки в той час вже всі магазини були зачиненими. Через деякий час до магазину під`їхав ОСОБА_7 Тоді ж потерпілий вийшов разом з ОСОБА_9, щоб поговорити з ОСОБА_7, однак між чоловіками відбулася сутичка, під час якої останній погрожував ОСОБА_9 . Він ( ОСОБА_8 ) не втручався в їх розмову, лише зробив ОСОБА_7 зауваження, коли останній образив ОСОБА_10, більше з ним він не розмовляв, та згодом усі розійшлися. Після цього він ще залишався разом з ОСОБА_9 сидіти у ОСОБА_10 . По дорозі додому приблизно о 00:00 він розмовляв з дівчиною по телефону та проходив повз будинок ОСОБА_9, що на вул. Шкільній, аж раптом ОСОБА_7 наздогнав його на велосипеді, розвернув до себе та вдарив по голові ззаду, від чого він впав і почав втрачати свідомість, однак пам`ятає, як останній запитував у нього, де ОСОБА_9 . Потерпілий втратив свідомість у присутності ОСОБА_7 . Момент заподіяння йому ножового поранення не пам`ятає. А коли він отямився, то відчув, що у нього болів живіт, також одразу відчув, що йому холодно, тому підвівся та вирішив зайти до своєї тітки, оскільки її будинок розташований поруч з будинком ОСОБА_9, а йому далеко було йти до себе додому. У будинку тітки - ОСОБА_11 - у нього ще більше почав боліти живіт, і коли намацав поранення, сказав про це тітці, після чого вона одразу викликала швидку допомогу;
- показань свідка ОСОБА_12, яка пояснила, що ОСОБА_7 є її рідним братом, в якого у серпні 2022 року стався конфлікт з молодшим братом ОСОБА_9 - ОСОБА_13 27 березня 2023 року її брат ОСОБА_7 разом з ОСОБА_14 займався зварювальними роботами у неї вдома, ОСОБА_7 перебував у тверезому стані. Також у неї в гостях була ОСОБА_15 . Близько 22:00 вона сказала хлопцям, аби вони закінчували працювати, а ті повідомили, що залишилося зовсім трохи і вони планують закінчити. Коли ОСОБА_7 поїхав від неї, вона залишалася разом з ОСОБА_15, після чого вони розійшлися. Приблизно о 00:30 її розбудили працівники поліції, вона побачила побитого ОСОБА_7, який стояв у кайданках. Працівники правоохоронних органів попросили дріт та поклали на нього ніж, пояснивши, що цей ніж належав її братові - ОСОБА_7 . Свідок впізнала ніж, який належав її чоловікові, він привіз його з Німеччини. Вона побачила на ножі кров. Те, що зробив її брат, вона пояснила як помсту за погане ставлення до нього;
- показань свідка ОСОБА_15, яка під час судового розгляду зазначила, що 26 березня 2023 року була в гостях у ОСОБА_12 . У неї вдома був і її брат ОСОБА_7, її колишній співмешканець, з яким вона раніше проживала протягом трьох років та перебувала у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу. Приблизно о 22:00 ОСОБА_7 поїхав на велосипеді до магазину, розташованого на АДРЕСА_4, щоб купити цигарки та цукор, а вони разом з ОСОБА_12 залишилися у дворі, пили каву. ОСОБА_7 на той момент був у тверезому стані. Через 20-30 хвилин повернувся додому та поводив себе як зазвичай, аж раптом вона помітила, що він зник, а згодом, коли він повернувся, побачила у нього порізану ліву руку. ОСОБА_7 пояснив, що поранився, коли розбив скло у магазині, вони обробили й перебинтували йому руку, останній випив вина та пішов у будинок. Коли ОСОБА_7 повернувся вперше, свідок не бачила, щоб він брав ніж, інакше б не пустила його нікуди вдруге. Про те, що він когось вбив, він нічого не сказав. Через пів години приїхали працівники поліції, які під столом виявили ніж у крові;
- даних протоколу слідчого експерименту від 31 березня 2023 року, проведеного за участю ОСОБА_7, під час експерименту, останній у присутності понятих і захисника на місці відтворив події та обставини вчинення ним злочинів, а саме те, як 26 березня 2023 року приблизно о 22:00 біля магазину на АДРЕСА_4, він зустрів ОСОБА_9 та ОСОБА_8, які його словесно ображали, при цьому удари ніхто нікому не заподіював. Після чого, він поїхав додому, взяв ніж та повернувся назад до магазину. Знаходячись за місцем свого мешкання, він показав на гараж, звідки він взяв ніж. Потім, повернувшись до магазину, він вказав на місце, де зустрів ОСОБА_8 . Далі показав, як заподіяв останньому одне ножове поранення в ділянку черевної порожнини, від якого ОСОБА_8 впав, а він пішов до ОСОБА_9 . У дворі будинку АДРЕСА_4 він показав, як саме прибув до цього будинку, постукав у двері, але ніхто не вийшов. Тоді ж він показав, як розбив правою рукою скло вікна, вдарив ногою по воротам та як саме зайшов у двір. Далі він показав, як до нього з будинку вийшов з дерев`яним предметом у руці ОСОБА_9 та, як останній завдав йому цим предметом 2-3 ударів по лівій частині тіла. Після цього він продемонстрував, як саме заподіяв правою рукою удари ножем ОСОБА_9, але точну кількість та локалізацію вказати не зміг;
- даних висновків експертів проведених по справі експертиз;
- інших письмових доказів.
З`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у закінченому замаху на умисне вбивство, вчиненому особою, яка раніше вчинила вбивство, та його дії кваліфікував за ч. 2 ст. 15, п. 13, ч. 2 ст. 115 КК України (епізод з ОСОБА_8 ) і умисному вбивстві,вчиненому особою, яка раніше вчинила вбивство, і кваліфікував його дії за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України (епізод з ОСОБА_9 ).
У касаційній скарзі сторона захисту не заперечує факту заподіяння ОСОБА_7 тілесних ушкоджень потерпілим, однак вважає, що суди попередніх інстанцій дали неправильну юридичну оцінку діям підзахисного, оскільки той не мав умислу на вбивство потерпілих, а тому такі дії винного необхідно кваліфікувати за ч. 1 ст. 121 КК України (епізод з ОСОБА_8 ) та за ч. 2 ст. 121 КК України (епізод з ОСОБА_9 ).
Проте колегія суддів відхиляє ці доводи сторони захисту з огляду на таке.
Як визначено ч. 1 ст. 115 КК України умисним вбивством є умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Умисне вбивство необхідно відрізняти від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України). Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України), повинні ретельно досліджуватися докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема потрібно враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.
Склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 121 КК України, належить до особливих (складних) злочинів і виділений законодавцем в окремий вид необережного заподіяння смерті, тому що за своєю суттю, природою речей заподіяння смерті відбувається єдиним засобом - завданням тілесних ушкоджень.
Визначити, які конкретні злочинні наслідки своїх дій передбачав винуватий і бажав їх настання, можна лише за ретельного аналізу складу вчиненого злочину і виявлення його елементів та всіх обставин справи. Для відмежовування умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від убивства суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного.
Колегія суддів звертає увагу на те, що замахом закон визнає діяння, безпосередньо спрямоване на вчинення злочину. Мета досягнення суспільно небезпечного результату - конструктивний елемент попередньої злочинної діяльності, у тому числі замаху. Таким чином, наслідки, які не настали, інкримінуються особі у тому разі, якщо їх було включено в мету його діяння, і досягнення такої мети було б неможливе без зазначених наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, то вона не могла і вчинити замах на їх досягнення. На цих позиціях ґрунтується і судова практика.
Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 24 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом (коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання) дій (бездіяльності), безпосередньо спрямованих на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Верховний Суд у рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією та становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення й наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, за наявності цілі досягнення суспільно - небезпечного результату.
Так, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції, надаючи діянням засудженого оцінку (з`ясування змісту і спрямованості умислу), правильно врахував:
- обставини, що передували вчиненню злочину (наявний тривалий конфлікт між ОСОБА_7 та загиблим ОСОБА_9 на ґрунті стосунків останнього з племінницею обвинуваченого ОСОБА_7 ; виникнення конфлікту між засудженим і потерпілими ОСОБА_8 та ОСОБА_9 безпосередньо перед замахом на вбивство та вбивством);
- знаряддя та спосіб заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень (після конфлікту з потерпілими ОСОБА_7 повернувся до них з ножем, який цілеспрямовано взяв із собою, потерпілому ОСОБА_8 - завдано удару ножем-багнетом у життєво важливий орган, а саме в ділянку черевної порожнини; загиблому ОСОБА_9 -12 ударів ножем-багнетом, у тому числі у життєвоважливі органи, а саме у грудну клітку зліва та в живіт);
- поведінку ОСОБА_7 після завдання ним указаних тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (не намагався вжити заходів для збереження життя останніх, адже не надав їм жодної допомоги, не викликав медичної допомоги, а, навпаки покинув місце вчинення злочину).Крім того, ОСОБА_7, усвідомивши, що помилився в особі потерпілого, не припинив своїх дій, не вжив заходів, спрямованих на рятування життя потерпілого ОСОБА_8, а продовжив свої явно протиправні дії, спрямовані на досягнення свого умислу на позбавлення життя ОСОБА_9, а саме прийшов у чужий будинок, поводився агресивно та жорстоко, і завдав чисельних ударів наявним ножем-багнетом загиблому ОСОБА_9 .
Таким чином, зміст досліджених судом фактичних обставин і доказів дав достатні підстави вважати, що ОСОБА_7 на ґрунті неприязних відносин через виниклий конфлікт між ним та ОСОБА_8 і ОСОБА_9, повернувся додому, взяв ніж-багет, яким заподіяв потерпілому ОСОБА_8 тілесне ушкодження в життєвоважливий орган - ділянку черевної порожнини, після цього залишив потерпілого на вулиці у непритомному стані та, впевнившись в тому, що це не ОСОБА_9, не вжив заходів щодо надання медичної допомоги ОСОБА_8 для врятування його життя, тобто діяв з прямим умислом саме на вбивство іншої людини, усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав їх наслідки у виді смерті потерпілого і бажав їх настання, однак його дії не призвели до заподіяння смерті завдяки діям потерпілого. Крім того, цілеспрямоване заздалегідь заготовлене знаряддя злочину - ніж-багет, локалізація тілесних ушкоджень (удари у життєвоважливі органи людини, а саме у грудну клітку, живіт), кількість ударів (12) свідчать про наявність у ОСОБА_7 умислу на позбавлення ОСОБА_9 життя. Засуджений не міг не передбачати і не усвідомлювати, що в результаті своїх дій - 12 ударів ножем в грудну клітку та живіт- ОСОБА_9 отримає тілесні ушкодження, від яких може померти.
Ці висновки міськрайонного суду перевірив апеляційний суд, який визнав їх обґрунтованими та вмотивованими, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх правильними. Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість цих висновків, касаційна скарга захисника не містить.
У підсумку колегія суддів зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 17 КПК України, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. На переконання колегії суддів, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були досліджені в суді апеляційної інстанції, можливо дійти висновку про те, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Зазначене у вироку формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, відповідає диспозиції норми кримінального закону, якою встановлено кримінальну відповідальність за вчинені засудженим дії, які суд правильно кваліфікував за ч. 2 ст. 15, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України (епізод з ОСОБА_8 ) та за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України (епізод з ОСОБА_9 ).
Під час перевірки матеріалів провадження колегія суддів установила, що апеляційний суд, переглянувши кримінальне провадження в межах, визначених ст. 404 КПК України, у порядку, встановленому ст. 405 цього Кодексу, належним чином розглянув доводи, викладені у апеляційній скарзі захисника про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, які аналогічні доводам у його касаційній скарзі, дав на них вичерпні відповіді і з цих питань умотивовано відмовив у задоволенні заявлених вимог, навівши переконливі аргументи, які ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.
Ухвала апеляційного суду відповідає приписам статей 370, 419 КПК України, її законність сумнівів у колегії суддів не викликає.
Порушень застосування закону України про кримінальну відповідальність не допущено.
Суд касаційної інстанції не знаходить підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_7 з ч. 2 ст. 15, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 121 цього Кодексу та з п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 121 КК України, тому відхиляє і доводи захисника щодо призначення засудженому покарання за вказаними нормами статей.
Водночас колегія суддів не вбачає підстав вважати явно несправедливим призначене місцевим судом покарання у виді довічного позбавлення волі.
Як убачається з вироку, суд першої інстанції врахував дані, які характеризують особу винного, зокрема те, що ОСОБА_7 вже було притягнуто до кримінальної відповідальності за вчинення умисного вбивства, що свідчить про усталеність його протиправної поведінки останнього і неефективність призначення строкового покарання для досягнення мети його виправлення, усі обставини скоєного в їх сукупності, а також наявність обставини, що обтяжує покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння, відсутність пом`якшуючих покарання обставин.
Зваживши на всі зазначені обставини в сукупності, тяжкість кримінальних правопорушень, дані про особу засудженого, конкретні обставини вчинення злочину, наслідки, характер та спосіб скоєного, постзлочинну поведінку засудженого, надмірну небезпечність ОСОБА_7 для суспільства, який протягом короткого проміжку часу вчинив два умисних особливо тяжких злочини проти життя двох осіб, маючи непогашену та незняту судимість за скоєння тотожного злочину, суд обґрунтовано призначив засудженому покарання у виді довічного позбавлення волі, оскільки, з урахуванням наведеного, не вважав за можливе застосувати до нього покарання у виді позбавлення волі на певний строк. З таким рішенням суду першої інстанції погодився апеляційний суд, погоджується з ним і колегія суддів.
Отже, призначене ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 15, п. 13 ч. 2 ст. 115; п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України покарання відповідає вимогам статей 50, 64, 65, 70 цього Кодексу.