ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 532/96/21
провадження № 51-4801км24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
у режимі відеоконференції:
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
потерпілого ОСОБА_7,
виправданого ОСОБА_8,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора та потерпілого на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 24 липня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42020000000000229, за обвинуваченням
ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя
АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 371 КК України.
Історія справи і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Кобеляцького районного суду Полтавської області від 11 серпня 2022 року ОСОБА_8 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 371 КК України та виправдано.
Органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 371, ч. 1 ст. 366 КК України, за таких обставин.
Здійснюючи досудове розслідування у кримінальному провадженні за
№ 12019170190000381, слідчий ОСОБА_8 17 травня 2019 року о 16:30, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2, будучи уповноваженою службовою особою, якій законом надано право здійснювати затримання, достовірно знаючи, що станом на 16:30 17 травня
2019 року злочини, передбачені ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України, у яких проводилося досудове розслідування, вже закінчилися, діючи умисно, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, завідомо незаконно затримав у порядку ст. 208 КПК України ОСОБА_7, склав протокол затримання, до якого вніс завідомо недостовірні відомості про час і місце затримання, а також щодо підстав затримання за пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 208 КПК України, яких не існувало.
Відповідно до вказаного протоколу підозрюваного ОСОБА_7 18 травня 2019 року о 02:10 було доставлено та поміщено до ізолятора тимчасового тримання № 1 Головного управління Національної поліції в Полтавській області.
Далі 18 травня 2019 року підозрюваного ОСОБА_7 конвойовано до Октябрського районного суду м. Полтави, де він утримувався до 18:00
18 травня 2019 року як особа, затримана за підозрою у вчиненні злочину, тобто до моменту винесення слідчим суддею цього суду ухвали про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк
60 днів.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 24 липня 2024 року вирок районного суду залишено без змін.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, прокурор та потерпілий подали касаційні скарги, у яких, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять скасувати оскаржуване судове рішення і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в порядку касаційного розгляду має відповісти на доводи щодо наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що призвели до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у результаті виправдання особи в цьому кримінальному провадженні.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційних скаргах прокурор та потерпілий, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять скасувати оскаржуване судове рішення і призначити новий розгляд матеріалів кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.
Суть доводів касаційних скарг прокурора та потерпілого, які є аналогічними за своїм змістом, зводиться до того, що, на їх думку, суд апеляційної інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для кримінального провадження, оскільки в матеріалах кримінального провадження наявна достатня сукупність доказів вини ОСОБА_8 у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 371 КК України, що за умови їх належного дослідження, повністю підтверджують його вину у вчиненні зазначених кримінальних правопорушень.
Також зі змісту поданих касаційних скарг убачається, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, допустив порушення ст. 404 КПК України, оскільки невмотивовано відхилив клопотання сторони обвинувачення та потерпілого про допит ряду свідків і про повторне дослідження письмових доказів, внаслідок чого не встановив дійсних обставин справи та необґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції, що призвело до безпідставного виправдання ОСОБА_8 .
Разом з тим зазначають, що рішення апеляційного суду не відповідає вимогам
ст. 370 КПК України і, що у ньому всупереч вимогам ст. 419 КПК України не надано належної оцінки доводам апеляційних скарг прокурора та потерпілого, які є аналогічними за своїм змістом.
Позиції інших учасників судового провадження
У запереченнях на касаційні скарги прокурора та потерпілого виправданий і його захисник просять залишити їх без задоволення як безпідставні.
У судовому засіданні прокурор та потерпілий підтримали подані касаційні скарги, а виправданий і його захисник заперечили щодо їх задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарги прокурора та потерпілого підлягають задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, і застосовані норми права
Згідно з вимогами ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Як визначено ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
За правилами п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
Про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що призвели до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у результаті виправдання особи у цьому кримінальному провадженні.
Статтею 370 КПК України регламентовано, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства та з урахуванням особливостей, передбачених статтями 404, 405 КПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Крім того, ухвала апеляційного суду за своїм змістом має відповідати вимогам ст. 419 КПК України.
Як передбачено ст. 419 КПК України, в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
Тобто суд апеляційної інстанції повинен перевірити і проаналізувати доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у кримінальному провадженні матеріалами та дати на них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2, 7 КПК України завданнями та загальними засадами кримінального провадження.
Суд апеляційної інстанції не дотримався наведених вимог закону і, залишаючи апеляційні скарги прокурора та потерпілого без задоволення, належним чином не перевірив усіх доводів, не дав відповідей на них, не провів ретельного аналізу й оцінки обставин, на які посилалися апелянти, що є неприпустимим з огляду на вимоги ст. 419 КПК України.
Недотримання цих положень закону є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погодившись із вироком районного суду, прокурор та потерпілий подали апеляційні скарги, у яких послалися на невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що призвело до неправомірного виправдання ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень. Із цих підстав апелянти ставили вимогу перед судом скасувати виправдувальний вирок у цьому кримінальному провадженні та ухвалити новий вирок, яким визнати
ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень,передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 371 КК України, і призначити йому покарання в межах санкцій вказаних норм закону із застосуванням положень статей 70 КК України з подальшим звільненням від його відбування з випробуванням із установленим іспитовим строком. При цьому в поданих апеляційних скаргах клопотали про допит ряду свідків та повторне дослідження письмових доказів у цьому кримінальному провадженні.
Беручи до уваги той факт, що апеляційний суд є останньою інстанцією, яка наділена законодавцем повноваженнями встановлювати фактичні обставини справи, суду апеляційної інстанції необхідно здійснювати ретельну перевірку правильності встановлення обставин кримінального провадження за результатами оцінки судом першої інстанції доказів, наданих як стороною обвинувачення, так і стороною захисту.
Колегія суддів звертає увагу на те, що кваліфікація кримінального правопорушення - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу кримінального правопорушення, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю та змістом кваліфікація кримінальних правопорушень завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.
Склад кримінального правопорушення - це сукупність об`єктивних та суб`єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно небезпечне діяння як конкретне кримінальне правопорушення.
За матеріалами цього кримінального провадження, ОСОБА_8 обвинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1
ст. 366 КК України, тобто у внесенні до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, а також за ч. 1 ст. 371 КК України - у завідомо незаконному затриманні.
Варто зазначити, що за правилами ст. 29 Конституції України, яка гарантує право кожної людини на свободу та особисту недоторканність, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Згідно зі ст. 207 КПК України ніхто не може бути затриманий без ухвали слідчого судді, суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 176 КПК України затримання є тимчасовим запобіжним заходом, яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом.
Як зазначено в ст. 208 КПК України, уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках: якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення; якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, у тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин; якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого корупційного злочину, віднесеного законом до підслідності Національного антикорупційного бюро України.
Згідно зі ст. 209 КПК України особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.
Відсутність передбачених кримінальним процесуальним законом підстав для затримання особи є однією з ознак вчинення незаконного затримання.
Диспозиція ч. 1 ст. 371 КК України передбачає завідомо незаконне затримання або незаконний привід.
Водночас диспозиція ч. 1 ст. 366 КК України визначає, що кримінальна відповідальність настає в разівчинення службовою особою однієї з альтернативних дій: а) складання неправдивого офіційного документа; б) видача неправдивого офіційного документа; в) внесення до офіційного документа неправдивих відомостей; г) інше підроблення офіційного документа.
Кожна з наведених у диспозиції дій є самостійною, тому вчинення будь-якої із них тягне за собою склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 366 КК України (службове підроблення).
Внесення до документів неправдивих відомостей - це внесення (включення) до дійсного (справжнього) офіційного документа, який зберігає належну форму та необхідні реквізити, інформації, що повністю або частково не відповідає дійсності.
Повертаючись до матеріалів цього кримінального провадження, колегія суддів зазначає, що в своїх апеляційних скаргах, які є аналогічними за своїм змістом, прокурор та потерпілий правильно вказали, крім іншого, те, що ОСОБА_8, здійснюючи досудове розслідування у кримінальному провадженні
№ 12019170190000381 та будучи уповноваженою службовою особою, якій законом надано право здійснювати затримання, достовірно знав, що станом на 17 травня 2019 року кримінальні правопорушення, передбачені ч. 3 ст. 15, ч. 1
ст. 115; ч. 4 ст. 187 КК України, були закінчені 13 травня 2019 року. Однак, незважаючи на зазначені вище обставини, 17 травня 2019 року ОСОБА_8 в порядку ст. 208 КПК України склав протокол про затримання ОСОБА_7 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 187 КК України, при цьому жодних даних, передбачених ст. 208 КПК України, для затримання ОСОБА_7 не було, що призвело до незаконного затримання і внесення до відповідного протоколу завідомо неправдивих відомостей. Цей факт став підставою для обмеження права останнього на вільне пересування до постановлення рішення слідчим суддею про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
До того ж, на небезпідставні твердження апелянтів про те, що з урахуванням посади ОСОБА_8, яка передбачала наявність відповідної освіти та досвіду роботи, немає підстав вважати, що, склавши протокол про затримання ОСОБА_7, він не усвідомлював протиправності своїх дій, не передбачав настання суспільно небезпечних наслідків у виді незаконного затримання особи та у внесення до відповідного протоколу завідомо неправдивих відомостей. Адже ОСОБА_7 через чотири дні після подій, які йому інкримінувалися, а саме 17 травня 2019 року, був доставлений спецпризначенцями із лікарні, де він проходив лікування, до службового приміщення ВП ГУНП в Полтавській області, а тому ОСОБА_8 не міг не усвідомлювати, що було здійснено незаконне затримання, однак надалі на підтвердження цього незаконного затримання склав протокол за відсутності жодної з підстав, зазначених у ст. 208 КПК України.
Втім апеляційний суд в ухвалі хоч і виклав суть доводів поданих скарг, але не проаналізував їх і не надав у рішенні вичерпної та конкретної відповіді на них. Зі змісту ухвали вбачається, що апеляційний суд зосередився виключно на висновках, викладених у вироку суду першої інстанції, погодився з висновками цього суду про те, що сторона обвинувачення перед судом не довела вчинення ОСОБА_8 інкримінованих кримінальних правопорушень.
Таким чином, апеляційний суд не пересвідчився в необґрунтованості аргументів сторони обвинувачення та потерпілого, не дав відповідей на них та не спростував їх належним чином, не зазначив підстав, з яких подані апеляційні скарги визнав необґрунтованими, тоді як формальний підхід до розгляду аргументів сторони обвинувачення та потерпілого є недопустимим, їхнє спростування повинно бути переконливим із наведенням доказів, оцінка яких відповідає ст. 94 КПК України.
Так, пославшись на ті самі докази, які вказано у вироку, апеляційний суд залишив поза увагою зазначені доводи апелянтів та не провів належного аналізу обставин кримінального провадження, не надав оцінки кожному доказу за критеріями ст. 94 КПК України, а сукупності доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, не звернув уваги, що прийняття одних і відхилення інших доказів повинно бути вмотивовано.
Разом з тим колегія суддів установила, що апеляційний суд безпідставно залишив без задоволення, зокрема, клопотання сторони обвинувачення та потерпілого про повторний допит ряду свідків і повторне дослідження письмових доказів, оскільки вони мають значення для перевірки факту вчинення ОСОБА_8 інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Водночас колегія суддів констатує те, що на обґрунтування своїх апеляційних вимог прокурор та потерпілий наводили конкретні доводи, які мали бути ретельно перевірені судом під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.
Отже, твердження прокурора та потерпілого про те, що апеляційний розгляд цього кримінального провадження відбувся з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, є слушними.
У цьому кримінальному провадженні колегія суддів дійшла висновку, що ухвалене судом апеляційної інстанції рішення не ґрунтується на об`єктивно з`ясованих обставинах, які були б підтверджені доказами, дослідженими під час розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, крім того не є належним чином умотивованим.
З огляду на викладене ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, наведені порушення є істотними і такими, що перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, а також призвели до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у цьому кримінальному провадженні.
Отже, колегія суддів вважає, що апеляційний розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_8 здійснювався формально, без з`ясування належним чином усіх обставин, необхідних для перевірки доводів апеляційних скарг прокурора та потерпілого, а тому ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою.
Таким чином, під час апеляційного розгляду матеріалів цього кримінального провадження допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, а тому колегія суддів, також вважає, що висновки суду апеляційної інстанції про правильність застосування районним судом закону України про кримінальну відповідальність щодо виправдання ОСОБА_8 є передчасними.
Враховуючи, що апеляційний розгляд був здійснений з недотриманням вимог
ст. 404 КПК України, ухвала апеляційного суду не відповідає приписам статей 370, 419 КПК України, що є істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили ухвалити законне та обґрунтоване рішення, і призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у результаті виправдання ОСОБА_8, а тому на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України ухвала підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.