ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 671/2492/20
провадження № 61-1130св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -
Луспеника Д. Д.,
суддів:
Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,
Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Сенс Банк",
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Інна Леонтіївна, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Юрескул Наталя Сергіївна, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 червня 2023 року у складі судді Волошина В. О. та постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Головачова Я. В., Нежури В. А., Невідомої Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"), яке надалі змінило назву на Акціонерне товариство "Сенс Банк" (далі - АТ "Сенс Банк", банк), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко І. Л. (далі - приватний нотаріус Шевченко І. Л.), ОСОБА_2, про скасування рішення про державну реєстрацію, визнання рішення недійсним та визнання права власності.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 13 червня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБ "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", яке надалі перейменоване на АТ "Сенс Банк", та ОСОБА_2 укладений договір невідновлювальної кредитної лінії № 10-29/7409, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 618 000,00 дол. США зі сплатою 14 % річних з кінцевим строком повернення до 12 червня 2023 року.
На забезпечення виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору, 13 червня
2008 року між ОСОБА_1 та АКБ "Укрсоцбанк" укладений договір іпотеки № 02-10/236, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку квартиру за адресою:
АДРЕСА_1 .
07 листопада 2019 року приватний нотаріус Шевченко І. Л. здійснив державну реєстрацію права власності на належну позивачу квартиру за АТ "Альфа-Банк" на підставі договору іпотеки.
Посилаючись те, що такі дії державного реєстратора є неправомірними, оскільки позивач не укладав окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя в порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку"; не отримував письмової вимоги про усунення порушень кредитного договору; оцінка предмета іпотеки не проводилася; банк пропустив позовну давність для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності за собою, оскільки вже тричі вчиняв подібні дії, ОСОБА_1 просив визнати недійсним рішення приватного нотаріуса Шевченко І. Л. від 07 листопада 2019 року, індексний номер 49567883, про державну реєстрацію права власності за АТ "Альфа-Банк" на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати державного реєстратора поновити запис у Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо реєстраційного номера об`єкта нерухомого майна а саме: 1955738380000 - квартира, загальною площею 243,8 кв. м, житловою - 129 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_1 згідно з його 1/1 часткою.
Короткий зміст ухвалених судових рішень
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 06 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що на виконання вимог статті 35 Закону України "Про іпотеку" 23 вересня 2019 року банк надіслав боржнику та іпотекодавцю вимогу про усунення порушення, яка 24 вересня 2019 року надійшла до поштового відділення одержувачів. Незважаючи на те, що вимога про усунення порушень була повернута банку за закінченням встановленого строку зберігання, відповідно до пункту 6.2 іпотечного договору така вимога вважається врученою.
Договір іпотеки від 13 червня 2008 року № 02-10/236 містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, а отже, вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Непогодження з власником предмета іпотеки оцінки його вартості не може бути підставою для скасування рішення про державну реєстрацію права власності.
У ЦК України та Законі України "Про іпотеку" відсутня така підстава для припинення іпотеки як сплив позовної давності за вимогами кредитора за основним зобов`язанням (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15).
Вимога про зобов`язання державного реєстратора вчинити дії не підлягає задоволенню, оскільки є похідною від вимоги про визнання недійсним рішення про реєстрацію права власності, у задоволенні якої відмовлено, крім того, реєстратор не залучений співвідповідачем у цій справі.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У січні 2024 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Юрескул Н. С., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17,
Верховного Суду України, викладених у постанові від 13 квітня 2016 року
у справі № 6-2988цс15, та Верховного Суду, викладених у постановах від 12 червня 2019 року у справі № 344/3627/16-ц, від 16 грудня 2019 року у справі № 211/2171/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Посилається на те, що суд апеляційної інстанції суд не дослідив зібрані у справі докази, а саме: докази направлення вимоги щодо наміру звернення стягнення на предмет іпотеки (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що на порушення норм процесуального права суд першої інстанції долучив до матеріалів справи звіт про оцінку майна
від 31 жовтня 2019 року № 236 на стадії розгляду справи по суті. Крім того, зазначений звіт не містить відомостей про отримання оцінювачем необхідної інформації про квартиру, а також відомостей про її направлення іпотекодавцю та боржнику.
Суди не звернули увагу на те, що скориставшись правом на дострокове повернення заборгованості, передбаченим частиною другою
статті 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), банк змінив строк дії основного договору. А тому, звернувшись до приватного нотаріуса Шевченко І. Л. із заявою про реєстрацію права власності на іпотечне майно у листопаді
2019 року, банк пропустив трирічний строк для вчинення зазначеної реєстраційної дії.
Крім того, вирішуючи позовні вимоги заявника, суди не врахували його доводів про неможливість повторного звернення стягнення на одне й те саме майно
з одних і тих самих підстав.
У березні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від
АТ "Сенс Банк" у якому заявник просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив мотивовано тим, що висновки Верховного Суду, викладені у постановах, на які посилається позивач у касаційній скарзі, ухвалені не у подібних правовідносинах. а тому обґрунтовано не були враховані судами попередніх інстанцій.
Наявність судових справ на час здійснення реєстраційної дії не дає підстав для висновку про неправомірність дій відповідача стосовно задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки відповідно до умов чинного договору іпотеки квартири, який містить відповідне застереження, що прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
Чинне законодавство України не містить будь-яких обмежень щодо застосування позасудового способу захисту за наявності судових спорів.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 22 січня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1,
в інтересах якого діє адвокат Юрескул Н. С., на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2024 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Юрескул Н. С., з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Шевченківського районного суду міста Києва матеріали цивільної справи № 761/2492/20; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У березні 2024 року матеріали справи № 761/2492/20 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 13 червня 2008 року між АКБ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Сенс Банк", та ОСОБА_2 укладений договір невідновлювальної кредитної лінії № 10-29/7409, за умовами якого вона отримала кредит у розмірі 618 000,00 дол. США зі сплатою 14 % річних з кінцевим строком повернення до 12 червня 2023 року.
На забезпечення виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору, 13 червня
2008 року між ОСОБА_1 та АКБ "Укрсоцбанк" укладений договір іпотеки № 02-10/236, за яким ОСОБА_1 передав в іпотеку банку квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Постановою Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 761/4811/15-ц (за позовом ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, служба у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки) касаційну ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 вересня 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 14 березня 2017 року скасовано.
У задоволенні позову ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, служба у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу майна відмовлено.
Вирішуючи позовні вимоги ПАТ "Укрсоцбанк", Верховний Суд виходив із того, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання позивачу права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку",
є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.
Постановою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року у справі № 761/1397/19 (за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа Банк", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Осипенка Д. О., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню) апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 вересня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову
ОСОБА_1 .
Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 871, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д. О., 09 лютого 2018 року про звернення стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1 .
Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 08 січня 2020 року, на підставі рішення приватного нотаріуса
Шевченко І. Л. від 07 листопада 2019 року (з відкриттям розділу), індексний номер: 49567883 (час винесення о 12:01:20 год), здійснено державну реєстрацію права власності АТ "Сенс Банк" на квартиру АДРЕСА_1 ; запис про право власності № 34043002.
Підставою виникнення права власності зазначено: іпотечний договір
№ 02-10/2346, серія та номер 4168, виданий 13 червня 2008 року, видавник -приватний нотаріус Київського міського нотаріального округ Сень-Силка І. В.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника
у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 3 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки).
Згідно із частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки) в разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
Відповідно до статті 36 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься
в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем
і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Згідно із частиною першою статті 37 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки
в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Аналогічні положення закріплені в Законі України "Про іпотеку" в редакції, чинній на момент звернення стягнення на предмет іпотеки.
Тобто законодавством і на момент укладення іпотечного договору, і на момент звернення стягнення на предмет іпотеки передбачався спосіб задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса
(у примусовому порядку), так і позасудове (добровільне) врегулювання згідно
з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема й шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.
Аналогічні висновки стосовно оцінки застереження в іпотечному договорі як договору про задоволення вимог іпотекодержателя викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22), від 19 травня 2020 року в справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі
№ 199/1276/17 (провадження № 14-486цс18) зазначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати в тому числі: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". Згідно із частинами першою та другою статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання,
є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Відповідно до пункту 4.2 договору іпотеки від 13 червня 2008 року № 02-10/236
у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання позичальником основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Згідно з підпунктом 4.5.3 пункту 4.5 договору іпотеки від 13 червня 2008 року
№ 02-10/236 іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".
Таким чином, договір іпотеки від 13 червня 2008 року № 02-10/2346, укладений між АКБ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1, містить відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.