ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 439/2302/23
провадження № 61-12641св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -
Луспеника Д. Д.,
суддів:
Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,
Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Франківська районна адміністрація Львівської міської ради як орган опіки та піклування,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Селянін Валерій Олександрович, на постанову Львівського апеляційного суду від 02 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Франківська районна адміністрація Львівської міської ради як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 13 травня 2016 року вони перебували
у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 січня 2018 року (справа № 344/16416/17) було розірвано.
У шлюбі у них народився син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання якого, згідно із зазначеним рішенням суду, визначено з матір`ю.
Відповідач участі у вихованні та догляді за сином не бере, жодного разу його не бачив та не спілкувався з ним. Дитина перебуває на утриманні та забезпеченні матері, виховується в повній сім`ї, оточений любов`ю та турботою, вважає своїм батьком іншого чоловіка.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 18 червня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Позбавлення батьківських прав допустиме лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
ОСОБА_4 проти позбавлення батьківських прав заперечує. Він бажає спілкуватися із сином, належним чином виконує батьківський обов`язок, визначений частиною першою статті 180 Сімейного кодексу України (далі -
СК України), що вказує на його заінтересованість у збереженні зв`язків із дитиною.
Позивачка не довела наявність правових підстав для застосування до відповідача такого виключного заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, обставин, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, суд не встановив.
Водночас, зважаючи на відсутність контакту між ОСОБА_2 та його сином, пасивність відповідача в реалізації батьківських прав, порушення принципу рівності сторін у виконанні батьківських обов`язків щодо виховання та розвитку дитини, суд попередив ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків.
Постановою Львівського апеляційного суду від 02 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Бродівського районного суду Львівської області від 18 червня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.
Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_4,
ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_2 з 2016 року стосунків з дитиною не підтримує, не цікавився життям сина, самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, що є підставою для застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення батьківських прав. ОСОБА_2 свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків. Він не довів здійснення позивачкою перешкод у вихованні та спілкуванні із сином.
З метою визначення порядку участі у вихованні дитини до відповідних органів не звертався.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У вересні 2024 року ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Селянін В. О., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 02 вересня 2024 року у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду
від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20, від 08 квітня 2020 року у справі
№ 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 05 вересня
2024 року у справі № 707/3116/23, від 14 серпня 2024 року у справі 357/10768/23, від 24 квітня 2024 року у справі № 726/433/23, від 02 жовтня 2019 року у справі
№ 461/7387/16 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Посилається не те, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що відповідач вчасно сплачує аліменти, часто у більшому розмірі ніж визначено судом. Він передавав дитині подарунки, цікавився його життям, зв`язувався з ним за допомогою відео зв`язку, пропонував позивачці допомогу як до повномасштабного вторгнення, так і після.
У суді першої інстанції ОСОБА_1 визнала, що на його прохання про побачення з сином, вона наполягала на тому щоб він звертався до служби у справах дітей з метою встановлення відповідного графіка. Зазначене підтверджує бажання батька брати участь у житті сина.
Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, однак і не спростував обставин, встановлених судом першої інстанції, зокрема, що відповідач є дипломованим лікарем, не перебуває ані на психіатричному, ані на наркологічному обліку, ніколи не притягувався до адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Обставин, які б свідчили про злісне ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків, суд апеляційної інстанції не встановив.
У листопаді 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Гриневич М. М., у якому вона просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 та її представник засобами поштового зв`язку касаційну скаргу ОСОБА_2 та ухвалу про відкриття касаційного провадження не отримували, а з матеріалами касаційного провадження позивачка ознайомилася через підсистему "Електронний суд" 06 листопада 2024 року, ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Гриневич М. М., просила поновити їй строк для подання відзиву.
Зважаючи на те, що у матеріалах касаційного провадження відсутні докази отримання позивачкою ухвали про відкриття касаційного провадження та касаційної скарги ОСОБА_2, а з матеріалами касаційного провадження вона ознайомилася через підсистему "Електронний суд" 06 листопада 2024 року та
07 листопада 2024 року подала відзив на касаційну скаргу, відсутні підстави для вирішення її клопотання, оскільки строк для подання відзиву нею не пропущено.
Відзив мотивовано тим, що посилання відповідача на те, що ОСОБА_1 не заперечувала той факт, що відповідач передавав подарунки, пропонував допомогу та виявляв бажання бачитися з дитиною, не повністю відповідають дійсності.
Зокрема, вона не заперечувала того факту, що за 7 років життя дитини, відповідач виявив бажання побачити сина лише двічі, після неодноразових прохань позивачки надати дозвіл на виїзд дитини за кордон. За цей час він двічі передавав подарунки сину, а після початку повномасштабного вторгнення, лише одного разу запитав у смс-повідомленні, чи щось потрібно, надалі долею дитини не цікавився.
Відповідач, вперше від часу народження дитини, виявив бажання зустрітися
з сином, коли дитині виповнилося 4 роки. Нове знайомство з людиною, яка називає себе батьком, без участі психолога, було б травматичним для дитини. Саме з огляду на зазначене позивачка запропонувала ОСОБА_2 звернутися до органу опіки та піклування для зустрічі з сином.
У відповідача немає та ніколи не було сталих зв`язків з сином, якого він ніколи
в житті сина не бачив та не спілкувався з ним. Крім наміру спілкуватися з дитиною у майбутньому та заперечення проти позову, він ніяких дій стосовно налагодження зв`язку з сином не вчинив.
Посилання заявника не неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах
є безпідставними, оскільки фактичні обставини справ є різними.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 16 вересня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2,
в інтересах якого діє адвокат Селянін В. О., передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2024 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2,
в інтересах якого діє адвокат Селянін В. О., на постанову Львівського апеляційного суду від 02 вересня 2024 року з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, витребувано із Бродівського районного суду Львівської області матеріали справи № 439/2302/23.
У жовтні 2024 року матеріали справи № 439/2302/23 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою
статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що з 13 травня 2016 року ОСОБА_2 та Гриневич М. М. перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 січня 2018 року (справа
№ 344/16416/17) було розірвано.
У шлюбі у них народився син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання якого, згідно з зазначеним рішенням суду, визначено з матір`ю.
Відповідно до довідки фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 з листопада
2022 року до червня 2023 року ОСОБА_4 отримував послуги, які підтримують освітній процес, зокрема: консультування з питань освіти (додаткові заняття, що забезпечують підготовку до шкільної програми), денний догляд за дітьми, відпочинок, розваги. За час відвідування занять, до закладу дитину приводила та забирала мати ОСОБА_1, яка постійно цікавилася успіхами сина, враховувала рекомендації педагогів. З батьком ОСОБА_3 ніхто з персоналу не спілкувався та не бачив його.
Згідно із довідкою "Ліцею Європейський" Львівської міської ради від 11 листопада 2023 року ОСОБА_4 є учнем першого класу цього навчального закладу.
Із початку навчального року вихованням та навчанням дитини, відвідуванням батьківських зборів, забезпеченням додаткових факультативів для дитини займається мати ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 сплачує щомісячні членські внески та забезпечує участь сина
у тренуваннях з " ОСОБА_7" в Громадській організації "Львівська обласна молодіжна громадська організація "Сінкікай" з 01 вересня 2023 року.
Профілактичним здоров`ям та лікуванням ОСОБА_4 займається мати. Батько здоров`ям дитини не цікавиться.
Відповідач бере участь в утриманні ОСОБА_4, що підтверджується платіжними інструкціями за період з 26 квітня 2017 року до 21 грудня 2023 року.
Згідно з листуванням між позивачкою та відповідачем, останній виявляє помірний інтерес до життя та розвитку дитини.
Згідно з висновком Франківської районної адміністрації Львівської міської ради як органу опіки та піклування від 26 лютого 2024 року № 260001-вих-24332 Франківська районна адміністрація Львівської міської ради як орган опіки та піклування дійшла висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно його малолітнього сина ОСОБА_4,
ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд
Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного
з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання
і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").
Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права
й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою
статті 164 СК України.
Зазначеною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1, як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2, посилалася на те, що він ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини, зокрема він не бере участі у вихованні та догляді за сином, жодного разу його не бачив та не спілкувався з ним. Дитина перебуває на утриманні та забезпеченні матері, виховується в повній сім`ї, оточений любов`ю та турботою, вважає своїм батьком іншого чоловіка.
Отже, правовою підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав позивачка визначила пункт 2 частини першої статті 164 СК України.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі
"Хант проти України" (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе
в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. постанови Верховного Суду
від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21, 06 березня
2024 року у справі № 150/137/23, від 20 березня 2024 року у справі
№ 405/5236/20).
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані
статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі
№ 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року
у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19,
від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі
№ 213/2822/21.
Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може
у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини
у діях батьків (див. постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі
№ 753/2025/19).
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач заперечує щодо позбавлення його батьківських прав, він не втратив інтересу до сина, що підтверджується наданою відповідачем перепискою
з позивачкою, переймається його життям, сплачує аліменти на його утримання, має бажання з ним спілкуватися, а також відновити і зберегти родинні стосунки. Матеріали справи не містять доказів, які негативно характеризують особу відповідача та є підставою для позбавлення його батьківських прав на підставі пункту 2 частини першої статті 164 СК України.
Натомість суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідач умисно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, жодних передбачених законом заходів для участі у вихованні дитини з 2016 року не вживав.
У касаційній скарзі заявник посилається на те, що такий висновок суду апеляційної інстанції є помилковим, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (постанови Верховного Суду від 08 квітня 2020 року
у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18,
від 05 вересня 2024 року у справі № 707/3116/23).
Він неодноразово наголошував на тому, що заперечує стосовно позбавлення його батьківських прав, він не втратив інтересу до дитини, має бажання та можливість брати участь у житті сина, що також підтверджується листуванням між сторонами. Водночас наявність непорозумінь між ним та позивачкою є об`єктивною перешкодою у налагодженні стосунків з сином.
У постанові Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що "…сімейні відносини мають "складний" характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини".
У постанові Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 726/433/23 зазначено, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення
і переважати над інтересами батьків.
Колегія суддів Верховного Суду вважає такі доводи заявника обґрунтованими, оскільки скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, суд апеляційної інстанції, хоча й послався на те, що зазначене відповідає найкращим інтересам сина сторін, однак належно таке рішення не мотивував.
Посилання суду на те, що дитина не знає відповідача як батька, є лише припущенням, оскільки випливає виключно з пояснень позивачки. Будь-яких доказів того, що дитина вважає батьком іншого чоловіка, матеріали справи не містять.
У контексті наведеного Верховний Суд зазначає, що необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.
Належно дослідивши зібрані у справі докази, зокрема роздруківку листування між позивачкою та відповідачем, суд першої інстанції встановив, що відповідач виявляв інтерес до дитини, цікавився його здоров`ям, звертався до ОСОБА_1 з проханням зустрітися із сином, передавав йому вітання на день народження. Такі вітання, як зазначила позивачка, вона дитині передавала (т 1 а.с 69). ОСОБА_2 сплачує аліменти на утримання сина.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батьку щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не встановлено.
Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків судом не встановлено і позивачкою не надано. Суд не встановив обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків із виховання дитини.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (постанови Верховного Суду від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19,
від 23 червня 2021 року у справі № 953/17837/19, від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц).
Отже, встановивши відсутність свідомого нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками, а також обставин, які б давали обґрунтовані підстави для висновку про неможливість змінити поведінку відповідача у кращу сторону, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно сина
ОСОБА_4 .
Апеляційний суд зазначеного не врахував, а тому дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19,
від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).
Правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро-емоційними і мінливими стосунками між батьками, отже остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки.
Обставини цієї справи вказують на наявність підстав для того, щоб попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків, налагодити контакт з сином, брати участь у його вихованні, розвитку та піклуванні.
Верховний Суд звертає увагу, що залишення поза увагою попередження про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав
(див. постанови Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі
№ 149/2510/21, від 09 червня 2023 року у справі № 591/6037/21).