ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 грудня 2024 року
м. Київ
Справа № 638/2270/23
Провадження № 61-8408св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника Харківської міської ради - Кукуєвої Вікторії Іванівни на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15 серпня 2023 року в складі судді Федорової О. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 07 травня 2024 року в складі колегії суддів Бурлака І. В., Мальованого Ю. М., Тичкової О. Ю.
в справі за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради, ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що з вересня 2017 року він постійно проживав разом зі своєю матір`ю ОСОБА_3 та її чоловіком ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_1, оскільки ОСОБА_3 за станом здоров`я потребувала стороннього догляду.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Після її смерті відкрилась спадщина на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
Факт його постійного проживання з матір`ю на час її смерті підтверджується актом за участі сусідів, показаннями свідків, фотографіями, наявністю в нього оригіналів документів, що належали матері, та сплатою комунальних платежів.
27 січня 2023 року постановою приватного нотаріуса йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті матері у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують факт прийняття ним спадщини, адже вони з матір`ю були зареєстровані за різними адресами.
Заповіту ОСОБА_3 не залишила, інші спадкоємці, зокрема, його сестра ОСОБА_2, до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 не звертались.
Метою встановлення факту спільного проживання зі спадкодавицею є необхідність реалізації права на спадкування.
Просив встановити факт його постійного проживання разом зі спадкодавицею - ОСОБА_3 на час відкриття спадщини, ІНФОРМАЦІЯ_1, за адресою: квартира АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
15 серпня 2023 року рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова позов задоволено. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом зі спадкодавцем ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, на час відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_1, за адресою: квартира АДРЕСА_1 .
07 травня 2024 року постановою Харківського апеляційного суду апеляційну скаргу Харківської міської ради залишено без задоволення. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15 серпня 2023 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що факт постійного проживання ОСОБА_1 з матір`ю ОСОБА_3 підтверджується відомостями про її стан здоров`я, що знайшли відображення в медичній документації, актом від 20 лютого 2023 року, складеним за підписами мешканців будинків АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3, де позивач зареєстрований, його участю в проведенні ремонтних робіт балкону за місцем реєстрації матері, показаннями свідків. Докази того, що позивач протягом 2017-2019 років постійно проживав за місцем своєї реєстрації чи в іншому місці, в справі відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
06 червня 2024 року представник Харківської міської ради - Кукуєва В. І. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15 серпня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 07 травня 2024 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені в постановахВерховного Суду:
- від 27 жовтня 2022 року в справі № 175/3348/21, про те, що саме собою надання допомоги матері, яка була особою похилого віку та за станом здоров`я потребувала стороннього догляду та допомоги, не є безумовним підтвердженням факту постійного проживання позивачки зі спадкодавицею однією сім`єю;
-від 29 листопада 2023 року в справі № 756/3889/20, про те, що сам собою факт допомоги позивачки спадкодавцю в оплаті комунальних послуг та лікуванні, а згодом участь у витратах, пов`язаних з похованням, не свідчать про спільне проживання позивачки однією сім`єю зі спадкодавцем протягом п`ятирічного строку до дня відкриття спадщини. Показання свідків, фотокартки та інші докази (сплата кредиту, комунальних послуг) відображають характер відносин, які склались між позивачкою та спадкодавцем, проте не доводять факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу;
-від 04 листопада 2020 року в справі № 759/14776/13-ц, про те, що доводи позивача, що його проживання разом зі спадкодавцем підтверджується квитанціями про сплату комунальних послуг, є необґрунтованими, оскільки такі докази не можуть достовірно підтверджувати саме проживання спадкоємця разом із спадкодавцем;
- від 05 лютого 2020 року в справі № 718/3569/18-ц, про те, що доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.
Суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, які не відносяться до предмета доказування.
Доводи інших учасників справи
18 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з відзивом, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. Послався на те, що наведені заявником висновки Верховного Суду висловлені в справах, обставини яких не є подібними обставинам справи, яка переглядається. Доводи касаційної скарги стосуються переоцінки доказів, належну оцінку яким надали суди попередніх інстанцій, що відповідачем не спростовано.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
13 серпня 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження в цивільній справі та витребувано її із Фрунзенського районного суду м. Харкова.
У вересні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 матір`ю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, вказана ОСОБА_5, батьком - ОСОБА_6 (а. с. 12).
25 листопада 1968 року шлюб між батьками позивача ОСОБА_6 та ОСОБА_5 розірвано. Після розірвання шлюбу дружині присвоєне прізвище " ОСОБА_7", що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію розірвання шлюбу № 00038400262 від 07 лютого 2023 року (а. с. 17).
20 травня 1983 року ОСОБА_8 уклала шлюб з ОСОБА_4 . Після укладення шлюбу їй присвоєно прізвище " ОСОБА_9" (а. с. 18).
ОСОБА_3 належала на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_4 однокімнатна квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 25 серпня 1999 року, реєстраційний номер № НОМЕР_2 (а. с. 20-22).
У 2015 році ОСОБА_3 поставлено діагноз: незріла вікова катаракта, підозра на глаукому обох очей, рекомендовано хірургічне лікування обох очей. З наданих медичних документів вбачається, що ОСОБА_3 мала низку захворювань, їй призначено медикаментозне лікування (а. с. 66-78).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла (а. с. 19).
Після смерті ОСОБА_3 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Алексєєвою Л. В. заведена спадкова справа № 3/2023 (а. с. 24).
За життя ОСОБА_3 заповіту не залишила (а. с. 25).
Із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернувся ОСОБА_1 . Заяв від інших спадкоємців не надходило, що підтверджується повідомленням приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Алексєєвої Л. В. від 27 лютого 2023 року № 51/01-16 (а. с. 26).
27 січня 2023 року постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку із відсутністю документів, що підтверджують факт прийняття спадщини (проживання за однією адресою із померлою на час її смерті) (а. с. 27).
ОСОБА_3 на час смерті була зареєстрована за адресою: квартира АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою дільниці № НОМЕР_3 Комунального підприємства "Жилкомсервіс" від 2016 року, листом Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 22 березня 2023 року, інформаційною довідкою з Реєстру територіальної громади м. Харкова від 16 лютого 2023 року (а. с. 28, 64, 66).
За вказаною адресою був також зареєстрований її чоловік ОСОБА_4, який знятий з реєстрації 08 грудня 2015 року (а. с. 28).
ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 (а. с. 63).
З наданого позивачем акта від 20 лютого 2023 року, складеного за підписами мешканців будинків АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3, вбачається, що з вересня 2017 року він став постійно проживати зі своєю матір`ю та вітчимом за адресою: квартира АДРЕСА_1 . До серпня 2019 року у вказаній квартирі проживала ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . До січня 2023 року в квартирі проживав ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . ОСОБА_1 проживає в квартирі з вересня 2017 року і на час складення акта (а. с. 29).
У договорі-замовленні № 597 на організацію та проведення поховання ОСОБА_3 замовником вказаний її чоловік ОСОБА_4 (а. с. 31).
ОСОБА_1 надав суду копії трудової книжки ОСОБА_3, вітальних листівок, фотографій, грамот, квитанцій про сплату комунальних послуг за адресою: квартира АДРЕСА_1 (а. с. 32-62).
ОСОБА_1 надано копію припису № 05 Комунального підприємства "Жилкомсервіс" від 27 грудня 2017 року на ім`я ОСОБА_4, яким було повідомлено про необхідність здійснення ремонту аварійного балкону за адресою: квартира АДРЕСА_1 . З кошторису від 25 травня 2018 року та накладної № 17 від 27 травня 2018 року вбачається, що замовником робіт із зовнішнього відновлювального ремонту балкону (ремонту штукатурного шару конструкцій та ремонту плити балкону) у квартирі АДРЕСА_1 був ОСОБА_1 (а. с. 158-160).
Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 підтвердили, що в 2017 році в матері ОСОБА_1 погіршився стан здоров`я, у зв`язку з чим він переїхав до неї на постійне місце проживання за адресою: квартира АДРЕСА_1, та до самої смерті матері ОСОБА_3 здійснював за нею догляд та надавав допомогу.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Водночас кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої та другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка в разі відсутності спору розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Якщо проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Такий висновок висловлений Верховним Судом в постановах від 09 жовтня 2024 року в справі № 644/4646/23, від 22 травня 2024 року в справі № 127/3108/23 та інших.
У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
За правилами статті 1223 ЦК Україниправо на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу(стаття 1258 ЦК України).
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Отже, для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування положень частини третьої статті 1268 ЦК Україниє необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.
Частина третя статті 1268 ЦК Українивимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
Такий правовий висновок щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК Українивикладений в постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року в справі № 644/4646/23, від 26 липня 2023 року в справі № 641/3893/20, від 07 червня 2023 року в справі № 227/5018/21, від 14 грудня 2022 року в справі № 198/132/21 та інших.
Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.
Право на вибір місця проживання закріплено в статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).
Згідно з пунктом 3.21 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.
За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
З урахуванням таких вимог статті 81 ЦПК України та положень пункту 3 частини першої і частини другої статті 318 ЦПК України заявник повинен довести ті обставини на які він посилається як на підставу своїх вимог, зазначивши про такі обставини у своїй заяві та про докази, які їх підтверджують і до заяви додати ці докази.
За змістом статей 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, яким є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, що становлять допустимість доказів.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України в попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Таких порушень норм процесуального права судами попередніх інстанцій Верховний Суд не встановив.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, і вказав, що не був зареєстрованим разом з ОСОБА_3, проте у зв`язку зі станом здоров`я матері фактично проживав із нею та її чоловіком з 2017 року до смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Сестра ОСОБА_1 - ОСОБА_2 вказані обставини та його позов визнала. Із заявою про прийняття спадщини після смерті матері не зверталась.
Будь-яких інших спадкоємців після смерті ОСОБА_3 не встановлено.
Факт постійного проживання ОСОБА_1 з матір`ю ОСОБА_3 підтверджується відомостями про її стан здоров`я, що знайшли відображення у медичній документації, акті від 20 лютого 2023 року, складеному за підписами мешканців будинків АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3, де позивач зареєстрований, його участю у проведенні ремонтних робіт балкону за місцем реєстрації матері, показаннями свідків.
Докази того, що позивач протягом 2017-2019 років постійно проживав за місцем своєї реєстрації чи в іншому місці, крім спірного, в справі відсутні.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 з його матір`ю ОСОБА_3 на час її смерті за адресою: квартира АДРЕСА_1, який необхідно йому для отримання свідоцтва про право на спадщину.
Доводи касаційної скарги Харківської міської ради про те, що надані позивачем докази не підтверджують факту його постійного проживання з матір`ю на час відкриття спадщини, колегія суддів відхиляє, оскільки судами попередніх інстанцій надана всебічна оцінка обставинам справи та поданим позивачем доказам. Доводи заявника стосуються переоцінки доказів, оцінка яких надана судами першої та апеляційної інстанцій як судами факту, а суд касаційної інстанції як суд права позбавлений повноважень встановлювати фактичні обставини справи, досліджувати докази та надавати їм оцінку.
Заперечуючи проти позову, Харківська міська рада не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивач не проживав разом із матір`ю на час її смерті.
Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду 27 жовтня 2022 року в справі № 175/3348/21, від 29 листопада 2023 року в справі № 756/3889/20, від 04 листопада 2020 року в справі № 759/14776/13-ц, від 05 лютого 2020 року в справі № 718/3569/18-ц, є безпідставним, з огляду на таке.
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) та від 22 лютого 2022 року в справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) зазначила, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін "подібні правовідносини" може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.
Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, а саме взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).
У справі № 175/3348/21, на яку посилається Харківська міська рада в касаційній скарзі, суди відхилили надані позивачкою докази як такі, що не підтверджують факт її постійного проживання з матір`ю на момент смерті, оскільки факт укладення позивачкою першого договору оренди належної їй квартири (за 18 днів до смерті спадкодавця) не доводить факту постійного проживання із спадкодавцем. Не містять такої інформації і надані позивачкою довідки.
У справі № 756/3889/20 суди вказали, що сам собою факт допомоги в оплаті комунальних послуг з вересня та лікуванні, а згодом участь у витратах пов`язаних з похованням не свідчать про спільне проживання позивачки однією сім`єю зі спадкодавцем.
У справі № 759/14776/13-ц суди виснували, що медичні довідки про те, що позивач супроводжував спадкодавця до лікарні, за відсутності інших письмових доказів ведення спільного побуту, не дають підстав для висновку про доведеність факту постійного проживання позивача зі спадкодавцем однією сім`єю й свідчать про відсутність правових підстав для визнання позивач спадкоємцем четвертої черги після смерті спадкодавця .
У справі № 718/3569/18-ц суди розглядали спір про визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування, свідоцтва про право власності, свідоцтва про право на спадщину та державний акт про право власності на земельну ділянку.
Тобто не можна вважати, що обставини зазначених справ є подібними обставинам справи, що переглядається.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що в справі, яка розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, в справах "Салов проти України" (заява № 65518/01, пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00, пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).
Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають таїх не спростовують.