ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 199/5690/22
провадження № 61-11506св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Дніпровська міська рада,
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1, третя особа - Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради, про стягнення безпідставно збережених (набутих) коштів
за касаційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 березня 2024 року у складі судді Подорець О. Б. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2024 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Єлізаренко І. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2022 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з відповідача на свою користь безпідставно збережені (набуті) кошти в сумі 1 296 119,81 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Дніпровська міська рада посилалася на те, що є представницьким органом місцевого самоврядування, який наділений правом представляти інтереси територіальної громади, приймати від її імені рішення, здійснювати від її імені та в її інтересах функції і повноваження органу місцевого самоврядування, визначені Конституцією України.
На офіційному сайті Архітектурно-будівельної інспекції України міститься інформація, що у червні 2012 року була зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації - магазину на АДРЕСА_1 ), забудовником якого є ОСОБА_1 .
Станом на 13 червня 2012 року діяли норми статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Відповідно до зазначеного закону та Порядку залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі (внесків) у розвитку інфраструктури міста Дніпропетровська, затвердженого рішенням Дніпропетровської міської ради 29 липня 2011 року № 5/14, відповідачка як замовник будівництва була зобов`язана взяти пайову участь у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпропетровська шляхом укладення з позивачем відповідного договору та перерахування до міського бюджету грошового внеску.
Водночас усупереч нормам чинного на той час законодавства ОСОБА_1 не зверталася до міської ради з приводу укладання договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста.
Зазначений вище об`єкт нерухомості було введено в експлуатацію без укладення договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста, що призвело до недоотримання міським бюджетом коштів.
Листом від 15 лютого 2018 року № 10/15-81 відповідачці надіслано два примірники проекту договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпра щодо вказаного об`єкта для ознайомлення та підписання, проте жодної відповіді позивач не отримав.
У квітні 2019 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання договору пайової участі укладеним.
Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 липня 2019 року у справі № 199/2895/19 у задоволенні позову Дніпровської міської ради відмовлено.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 липня 2019 року змінено в частині обґрунтування відмови у позові.
Постановою Верховного Суду від 02 лютого 2022 року заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 липня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року змінено в частині обґрунтування відмови у позові.
Верховний Суд зазначив, що Дніпровська міська рада обрала неправильний спосіб захисту, оскільки у спірному випадку суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Після цього позивач звернувся до суду з цим позовом про стягнення безпідставно збережених (набутих) коштів.
Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2023 року позов Дніпровської міської ради задоволено у повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради безпідставно збережені (набуті) кошти у сумі 1 296 119,81 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 серпня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із заявою про скасування заочного рішення та скасовано заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2023 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 26 березня 2024 року в задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, однак позивач пропустив строк звернення до суду, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Дніпровський апеляційний суд постановою від 17 липня 2024 року апеляційну скаргу Дніпровської міської ради залишив без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 березня 2024 року залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У серпні 2024 року Дніпровська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 березня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2024 року й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Підставою касаційного оскарження зазначила, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 та постановах Верховного Суду від 01 вересня 2022 року у справі № 922/4249/17, від 12 грудня 2019 року у справі № 914/2650/17.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що необхідність звернення до суду з цим позовом виникла у Дніпровської міської ради саме у зв`язку із скасуванням рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 30 липня 2019 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 199/2895/19. Дніпровська міська рада дізналася про факт порушення свого права на отримання коштів пайової участі на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра після отримання копії постанови Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 199/2895/19, яка надійшла до міської ради 20 травня 2022 року. Таким чином, строк звернення до суду з цим позовом не пропущений, оскільки він перервався поданням позову у справі № 199/2895/19 і почався заново.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
30 серпня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням Дніпропетровської міської ради від 21 березня 2007 року № 6/11 затверджено Порядок залучення коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпропетровська (далі - Порядок).
Цим Порядком визначено розмір пайової участі замовників (забудовників) у створенні (розвитку) соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпропетровська.
Згідно з довідкою Управління економіки Дніпропетровської міської ради від 15 березня 2007 року № 2/4-351 ОСОБА_1 перерахувала у цільовий фонд міської ради кошти на розвиток інженерної та соціальної інфраструктури міста в сумі 99 000,00 грн з першочерговим перерахуванням 30 % загальної суми 29 700,00 грн до отримання рішення у виконкомі.
Розпорядженням Дніпропетровського міського голови від 10 листопада 2008 року № 1965-р присвоєно адресу будівлі магазину оптової торгівлі "Мебельная страна" на АДРЕСА_2 .
17 лютого 2009 року Комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради виготовило технічній паспорт на громадський будинок - магазин оптової торгівлі на АДРЕСА_1 .
13 червня 2012 року Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області зареєструвала декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, а саме магазину, розташованого на АДРЕСА_1 . Відповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації, будівництво магазину розпочалось 15 березня 2007 року та закінчилось 25 грудня 2008 року.
15 березня 2007 року Управління економіки Дніпропетровської міської ради визначило відповідачці розмір пайового внеску на розвиток інженерної та соціальної інфраструктури міста в сумі 99 000,00 грн за будівництво магазину оптової торгівлі "Мебельна страна" за адресою: АДРЕСА_3, що підтверджується довідкою № 2/4-351.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.