ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 360/463/23
адміністративне провадження № К/990/14378/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Губської О.А., Єресько Л.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 360/463/23
за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Мандрика Владислава Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року (головуючий суддя - Казначеєв Е.Г., судді: Гаврищук Т.Г., Блохін А.А.),
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (позивач, скаржник, ОСОБА_1 ) звернувся в суд із позовом до військової частини НОМЕР_1 (відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди відповідно п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (Постанова КМУ №168) у розмірі до 100 000 грн, за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії на території Чернігівської і Сумської областей за період з 01.10.2022 по 20.01.2023 року (спірний період) пропорційно дням участі у таких діях або заходах;
- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену Постановою КМУ № 168 у розмірі до 100 000 грн, за спірний період пропорційно дням участі у бойових діях або заходах.
Позовні вимоги обґрунтовані бездіяльністю відповідача, який не здійснив нарахування та виплату позивачу підвищеної винагороди у спірний період за безпосередню участь у бойових діях на території Чернігівської області під час відрядження в НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_3 ), право на яку передбачено пунктом 1 Постанови КМУ № 168.
ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Сержант ОСОБА_1 проходить службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) на посаді техніка групи зв`язку в першій прикордонній заставі відділу прикордонної служби №2.
На підставі бойового наказу Адміністрації Державної прикордонної служби від 16.09.2022 № 165 (гриф) військовослужбовці відділу прикордонної служби № НОМЕР_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_1 ) у складі прикордонної комендатури ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 ), зокрема позивач, вибули до ІНФОРМАЦІЯ_4 (в/ч НОМЕР_3 ) на ділянку українсько-білоруського кордону в межах Чернігівської області в оперативне підпорядкування начальника цього загону.
На підставі рапорту від 01.11.2022 за вх. № 1477, начальник відділу прикордонної служби № 2 клопотав про виплату додаткової винагороди в сумі 30 000 грн за період з 01.10.2022- 31.10.2022 (31 день), зокрема ОСОБА_1 (порядковий номер 79).
Наказом начальника НОМЕР_5 прикордонного загону від 03.11.2022 № 3632-ОС ОСОБА_1 виплачено додаткову винагороду за цей період у сумі 30 000 грн.
Згідно з рапортом від 01.11.2022 за вх. № 1474, начальник відділу прикордонної служби № 2 клопотав про виплату додаткової винагороди в сумі 70 000 грн за період 01.10.2022- 31.10.2022, зокрема позивачу (порядковий номер 78).
Підстава: бойове розпорядження Коменданта ПКШР 24 наказ № 601-(гриф) від 30.09.2022, наказ № 668-(гриф) від 21.10.2022, наказ № 690-(гриф) від 26.10.2022, наказ № 699-(гриф) від 28.10.2022, журнал бойових дій № 53 (гриф).
Листом №22/4313-22-вих від 08.11.2022 цей рапорт було надано відповідачу.
Рапортом від 01.12.2022 № 1884, начальник відділу прикордонної служби № 2 клопотав про виплату додаткової винагороди в сумі 30 000 грн за листопад (30 днів). Відповідно до наказу начальника НОМЕР_5 прикордонного загону від 03.12.2022 № 4112-ОС, ОСОБА_1 отримав 30 000 грн за 01.11.2022- 30.11.2022.
Також рапортом від 01.12.2022 за вх. № 1883, начальник відділу прикордонної служби № 2 клопотав про виплату винагороди - 70 000 грн за листопад (30 днів). Підстава: бойове розпорядження Коменданта ПКШР 24 наказ № 601-(гриф) від 30.09.2022, наказ № 668-(гриф) від 21.10.2022, наказ № 690-(гриф) від 26.10.2022, наказ № 699-(гриф) від 28.10.2022, журнал бойових дій № 53 (гриф).
Цей рапорт листом № 22/4933-22-Вих від 04.12.2022 направлено відповідачу.
Наказом начальника НОМЕР_5 прикордонного загону (від 26.12.2022 №4613-ОС) ОСОБА_1 виплачено 30 000 грн за грудень.
Витягом з наказу НОМЕР_5 прикордонного загону (від 08.02.2023 №64-ОС) ОСОБА_1 призначено 70 000 грн за січень, фактично позивачу виплачено 13 548,39 грн за 6 днів.
Відповідно до витягу з наказу начальника полковника ІНФОРМАЦІЯ_5 № 56-ОС та додатку до нього наказано виплатити додаткову винагороду у розмірі 30 000,00 грн за період з 01.01.2023 до 31.01.2023 включно, зокрема, позивачу за 31 день у сумі 30 000,00 грн.
З матеріалів справи встановлено, що на адресу відповідача надходили донесення від НОМЕР_2 прикордонного загону, в яких зазначено, що підтверджуюча інформація відповідно до вимог пункту 2 підпунктів 1-8 наказу Адміністрації Державної прикордонної служби від 30 липня 2022 року №392-/0/81-22-АГ "Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168" (далі - наказ №392-АГ) відсутня.
Листом від 24.03.2023 № 25/2090-23-вих відповідач повідомив, що збільшена додаткова винагорода позивачу не нараховувалася через відсутність документів, що підтверджують час безпосередньої участі ОСОБА_1 у бойових діях чи заходах.
Особиста картка грошового забезпечення та архівна відомість за період із січня 2022 року по квітень 2023 року підтверджує виплати позивачу 30 000 грн щомісяця з жовтня 2022 по січень 2023, і 13 548,39 грн - за січень.
Довідкою Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_3 ) від 20.01.2023 № 4429 засвідчено, що позивач приймав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на території Чернігівській області:
з 01.10.2022 по 31.10.2022;
з 01.11.2022 по 30.11.2022;
з 01.12.2022 по 31.12.2022;
з 01.01.2023 по 20.01.2023.
Підстава: бойовий наказ Адміністрації ДПСУ № 165 (гриф) від 16.09.2022.
Позивач просив відповідача виплатити підвищену винагороду за участь у бойових діях із 01.10.2022 по 20.01.2023, однак останній відмовив у виплаті через відсутність підтверджень.
Тому ОСОБА_1 звернувся до суду із цим адміністративним позовом.
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_6 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_5 прикордонного загону (в/ч НОМЕР_1 ) щодо неповного нарахування і виплати ОСОБА_1 збільшеної до 100 000 грн додаткової винагороди згідно з п. 1 постанови №168, за період з 01.10.2022 по 30.11.2022.
Зобов`язано НОМЕР_6 прикордонний загін (в/ч НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду до 100 000 грн за період з 01.10.2022 по 30.11.2022, з урахуванням вже сплачених сум.
У решті позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги за період з 01.10.2022 по 30.11.2022, виходив із того, що ОСОБА_1 у цей період брав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, перебуваючи в районах ведення воєнних (бойових) дій. Це підтверджується рапортами начальника відділу прикордонної служби № 2 від 01.11.2022 (вх. №1474) і від 01.12.2022 (вх. № 1883). Відповідно до пункту 1 Постанови КМУ № 168 від 28.02.2022, за таких умов військовослужбовець має право на додаткову винагороду в розмірі до 100 000 гривень на місяць. Оскільки відповідач не здійснив повне нарахування та виплату цієї винагороди, суд визнав таку бездіяльність протиправною та зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити належні суми за цей період.
Цей суд зазначив, що сторони не надали належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні відповідних заходів у грудні 2022 року. Рапорт за грудень 2022 року НОМЕР_2 прикордонним загоном на адресу НОМЕР_7 прикордонного загону не був направлений через невідповідність вимогам наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 09.12.2022 № 628/0/81-22-АГ. Тому суд дійшов висновку, що підстав для задоволення позовних вимог за цей період немає.
Суд першої інстанції встановив, що Чернігівська область у період з 01 по 31 січня 2024 року не була включена до переліку районів ведення воєнних (бойових) дій згідно з наказом Головнокомандувача Збройних Сил України № 26 від 02.02.2023. Оскільки позивач перебував та ніс службу в цій області у зазначений період (з 01 по 20.01.2023), підстав для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000 гривень відповідно до пункту 1 Постанови КМУ № 168 немає. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновків, що позовні вимоги за цей період задоволенню не підлягають.
Водночас суд першої інстанції визнав, що накази Адміністрації Державної прикордонної служби від 30 липня 2022 року № 392-/0/81-22-АГ та від 09 грудня 2022 року № 628/0/81-22-АГ, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки вони не були зареєстровані у Міністерстві юстиції України, як того вимагає законодавство, і не можуть змінювати правове регулювання, встановлене Постановою КМУ № 168.
Перший апеляційний адміністративний суд 03 квітня 2024 року скасував рішення суду першої інстанції, який частково задовольнив позов, та відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю.
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач не надав належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів безпосередньої участі позивача в спірний період у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, його безпосереднього перебування в районах у період здійснення зазначених заходів, а також кількості днів участі у таких діях та заходах.
Суд апеляційної інстанції зауважив, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню накази Адміністрації Державної прикордонної служби від 30 липня 2022 року № 392-/0/81-22-АГ та від 09 грудня 2022 року № 628/0/81-22-АГ які прийняті на виконання та реалізації Постанови КМУ № 168. Суд визнав, що ці накази є чинними та застосовуються до спірних правовідносин, оскільки вони видані компетентним органом на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 168 і не потребують державної реєстрації в Міністерстві юстиції. Вони визначають вичерпний перелік документів і умов, необхідних для підтвердження права на підвищену винагороду, і позивач не надав таких документів або належних доказів відповідності цим вимогам.
Апеляційний суд встановив, що довідка та рапорти, на які посилався позивач, не підтверджують його участі у таких заходах згідно з вимогами наказів Адміністрації Держприкордонслужби № 392-АГ та № 628-АГ, які конкретизують порядок підтвердження права на виплату додаткової винагороди.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що лише сам факт виконання позивачем бойових завдань на підставі бойових розпоряджень (наказів), не є достатньою підставою для нарахування та виплати додаткової грошової винагороди у розмірі 100 000 гривень, яка передбачена пунктом 1 Постанови № 168.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позову, оскільки позивач не довів наявність умов, необхідних для отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень, передбаченої постановою КМУ № 168. Відповідно, дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті цієї винагороди є правомірними.
IV. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції.
Позиція інших учасників справи
Позивач через свого представника Мандрика В.В. подав касаційну скаргу, у якій просить Верховний Суд скасувати рішення суду апеляційної інстанції повністю та рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог, а в іншій частині рішення Луганського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2023 року залишити в силі.
Касаційна скарга обґрунтована пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) а саме тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права через відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах пункту 2-1 Постанови КМУ № 168 та наказів Адміністрації Державної прикордонної служби України від 31.03.2022 № 164-АГ (пункту 3), від 30.07.2022 № 392/0/81-22-АГ (пункти 4, 11) та від 09.12.2022 № 628/0/81-22-АГ (пункти 3, 7, 8) "Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168", у контексті правовідносин між військовослужбовцями Держприкордонслужби та командуванням військових частин щодо застосування положень зазначених наказів для визначення порядку і умов виплати додаткової винагороди, згідно з пунктом 2-1 Постанови № 168, а саме:
- визначення вичерпного переліку документів, обов`язкових для нарахування та виплати збільшеної додаткової винагороди;
- необхідності попереднього звернення військовослужбовця із рапортом для підготовки командуванням частини усіх необхідних документів для нарахування та виплати збільшеної додаткової винагороди;
- порядку підготовки та обміну необхідними для нарахування та виплати збільшеної додаткової винагороди документами між різними військовими частинами у разі, коли військовослужбовець набув право на таку винагороду, перебуваючи у службовому відрядженні та оперативному підпорядкуванні іншої військової частини (тобто, в особовому складі та на фінансовому утриманні якої він не перебуває).
Касаційна скарга, як указує ОСОБА_1, стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики щодо правильного застосування норм права, що передбачають отримання додаткової винагороди на період дії воєнного стану, відповідно до постанови КМУ № 168.
Верховний Суд ухвалою від 02 травня 2024 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Відповідач 13.05.2024 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення суду апеляційної інстанції - залишити без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
V. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами першої чи апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні чи постанові суду або були відхилені ним; вирішувати питання про достовірність доказів; надавати перевагу одним доказам над іншими; збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти їх (частина друга статті 341 КАС України).
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).
Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.
Спір у цій справі виник у зв`язку з невиплатою військовослужбовцю, який проходить службу в Держприкордонслужбі, збільшеної до 100 000,00 грн додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, за період відрядження (з 01.10.2022 по 20.01.2023) до іншого органу Держприкордонслужби.
Згідно з частиною першою статті 6 та частиною першою статті 14 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" від 3 квітня 2003 року № 661-IV, Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, до особового складу якого входять військовослужбовці та працівники. За статтею 16 цього Закону, умови грошового забезпечення військовослужбовців та оплати праці працівників визначаються законодавством.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII, до грошового забезпечення військовослужбовців входять посадовий оклад, оклад за званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення (надбавки, премії тощо). Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Воно повинно покривати потреби ЗСУ та інших військових формувань. Порядок його виплат встановлюють Міністр оборони України та керівники відповідних органів.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію", Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, згідно зі змінами, внесеними Постановою КМ № 400 від 01.04.2022).
У пункті 1 цієї постанови Уряд установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби та іншим виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби). Тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168" (далі - Постанова №793) до Постанови № 168 були внесені зміни, Зокрема, у пункті 1 абзаці першому слова "додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 грн щомісячно" замінено словами "додаткова винагорода в розмірі до 30 000,00 грн пропорційно в розрахунку на місяць". Також постанову доповнено пунктом 2-1 такого змісту: "2-1. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів".
В іншій частині зміст пункту 1 Постанови № 168, щодо виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України на час виникнення спірних правовідносин (з 07.04.2022 по 25.06.2022), не змінювався.
У цій постанові Кабінет Міністрів України визначив перелік військовослужбовців за видами військових формувань, на яких поширено дію цієї постанови, та розмір вищевказаної додаткової винагороди.
Водночас реалізація приписів указаної постанови КМУ №168 потребувала визначення порядку та умов виплати такої додаткової винагороди, переліку бойових дій та заходів, а також документів, що підтверджують участь військовослужбовців у них. Це було необхідно, оскільки Інструкція про грошове забезпечення військових Держприкордонслужби, затверджена наказом МВС № 558 від 25.06.2018, цих питань не охоплювала.
Протягом періоду, за який позивач просить виплатити підвищену винагороду (01.10.2022 - 20.01.2023), діяли накази Адміністрації Держприкордонслужби: № 392-АГ від 30.07.2022 та № 628-АГ від 09.12.2022.
У пункті 2 Наказу № 392-АГ (який застосовувався з 01.07.2022) конкретизовано за здійснення яких заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій у період здійснення зазначених заходів, військовослужбовцям, які проходять службу в органах Держприкордонслужби, додаткова винагорода збільшується до 100000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу їх безпосередньої участі:
1) бойових завдань із ведення руху опору на тимчасово окупованій території України;
2) бойових завдань з пошуку, виявлення і знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб), поєднаних з безпосереднім контактом з такими групами, формуваннями, особами;
3) бойових завдань у районах безпосереднього ведення бойових дій з виявлення та вогневого ураження повітряних цілей;
4) польотів у районах безпосереднього ведення бойових дій або ведення повітряного бою, а також заходів з виводу повітряних суден з-під удару противника з виконанням зльоту;
5) бойових (спеціальних) завдань у районах безпосереднього ведення бойових дій кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії, поєднаних з вогневим ураженням або безпосереднім зіткненням з противником;
6) бойових завдань з відбиття збройного нападу (безпосереднього вогневого ураження) на об`єкти, що охороняються, у тому числі бойові позиції, блокпости, контрольно-пропускні пункти, спостережні пункти, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою, за умови безпосереднього зіткнення з противником або нанесення руйнувань чи пошкоджень цим об`єктам під час вогневого ураження;
7) бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань органом (підрозділом, у тому числі зведеним) Держприкордонслужби оборони або наступу, контрнаступу, контратаки) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави;
8) бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення органів Держприкордонслужби або їх підрозділів (у тому числі зведених), які виконують завдання у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно бойовим розпорядженням, поєднане з вогневим ураженням або безпосереднім зіткненням з противником.
Пунктом 4 Наказу № 392-АГ визначено, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, здійснюється на підставі сукупності наявної інформації у таких документах:
(1) бойового наказу (бойового розпорядження);
(2) журналу бойових дій (службово-бойових дій, вахтового, навігаційно-вахтового, навігаційного журналу), журналу ведення оперативної обстановки, бойового донесення (підсумкового, термінового, позатермінового) або постової відомості (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад;
(3) рапорту (донесення) начальника (командира) підрозділу (тимчасово створеної групи військовослужбовців, зведеного загону, катерів і кораблів Морської охорони, екіпажу літака, вертольоту тощо) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військових звань, прізвищ, імен та по батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах.
Згідно з пунктом 5 цього наказу визначено, що для військовослужбовців, відряджених до органів військового управління Держприкордонслужби, окрім документів, зазначених у пункті 4 цього наказу, безпосередня участь у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, додатково підтверджується довідкою за формою, наведеною у додатку 1 до наказу, що видається начальником органу Держприкордонслужби, який веде (вів) бойові дії та до якого для виконання завдань відряджені військовослужбовці, із зазначенням періоду (кількості днів) такої участі (абзац перший пункту 5 наказу).
Для військовослужбовців Держприкордонслужби, які відряджені до органів військового управління (штабів угрупувань військ (сил) або штабів тактичних груп), включених до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави, у підпорядкування яких вони передані, безпосередня участь у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, підтверджується довідкою, виданою керівником відповідного органу військового управління, з відображенням у ній термінів безпосередньої участі у бойових діях або заходах кожного військовослужбовця (абзац другий пункту 5 наказу).
У довідках, передбачених цих пунктом, обов`язково мають зазначатися відомості про підтверджувальні документи, передбачені пунктом 4 цього наказу (абзац третій пункту 5 наказу).
Відповідно до пункту 10 Наказу № 392-АГ облік військовослужбовців, які беруть безпосередню участь в бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу та підготовку проєкту наказу про виплату додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 цього наказу, в органах Держприкордонслужби покладено на штаб органу, а у випадку відсутності штабу - на підрозділ (посадову особу), який веде облік бойових дій.
Надання військовослужбовцям довідок про участь у зазначених заходах здійснює підрозділ, який веде облік особового складу.
Відповідно до пункту 11 Наказу № 392-АГ склад органів і підрозділів Держприкордонслужби, які беруть (брали) участь у бойових діях або заходах у відповідних районах ведення бойових дій, визначаються щомісячно наказом Адміністрації Держприкордонслужби відповідно до рішень (наказів, директив, розпоряджень) Головнокомандувача Збройних Сил України (абзац перший пункту 11 Наказу).
Інформація про військовослужбовців, відряджених з інших органів та підрозділів Держприкордонслужби, дні їх безпосередньої участі у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, подаються начальниками органів Держприкордонслужби (органів військового управління (штабів угрупування військ (сил) або штабів тактичних груп), включених до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави, до 5 числа щомісячно (у поточному місяці за попередній) в органи, в яких ці військовослужбовці проходять службу, за формою, наведеною у додатку 2 до цього наказу (абзац другий пункту 11 Наказу).
Згідно з пунктом 12 Наказу № 392-АГ виплата військовослужбовцям додаткової винагороди здійснюється щомісяця (у поточному місяці за попередній) на підставі наказів начальника (командира) органу Держприкордонслужби, а начальникам (командирам) органів Держприкордонслужби - на підставі наказів вищих начальників (командирів).
До наказу про виплату додаткової винагороди, виходячи з розміру до 100 тисяч гривень на місяць, в обов`язковому порядку додаються узагальнені дані, отримані з документів, передбачених пунктами 4-6 цього наказу.
З 01.12.2022 був уведений в дію наказ Адміністрації Держприкордонслужби від 09.12.2022 № 628/0/81-22-АГ "Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168", яким був дещо змінений перелік бойових дій і заходів, передбачених пунктом 1 Постанови № 168, але залишився незмінним перелік документів для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців, у тому числі відряджених, у таких бойових діях або заходах.
Так, пунктом 2 цього Наказу до безпосередньої участі у бойових діях або заходах віднесено виконання військовослужбовцем у районах ведення бойових дій:
(1) бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань органом Держприкордонслужби (підрозділом у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) під час перебування у складі штабу відповідного органу військового управління Збройних Сил України, угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил), та за умови вогневого ураження або безпосереднього зіткнення з противником;
(2) бойових (спеціальних) завдань із усебічного забезпечення органів Держприкордонслужби або їх підрозділів (у тому числі зведених), які згідно з бойовим розпорядженням виконують завдання у складі органів військового управління, військової частини (підрозділів), угрупувань військ, інших складових сил оборони, та за умови вогневого ураження або безпосереднього зіткнення з проивником;
(3) бойових завдань з відбиття збройного нападу на об`єкти, що охороняються (у тому числі бойові позиції, блокпости, контрольно-пропускні пункти, спостережні пункти), звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою, за умови безпосереднього вогневого контакту з противником або нанесення руйнувань чи пошкоджень цим об`єктам під час збройного нападу (вогневого ураження);
(4) бойових (спеціальних) завдань з пошуку, виявлення і знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб) в умвовах безпосереднього зіткнення або взаємного вогневого контакту з противником;
(5) бойових завдань з виявлення та вогневого ураження повітряних цілей;
(6) польотів, ведення повітряного бою, а також заходів з виводу повітряних суден з-під удару противника з виконанням зльоту згідно з бойовим розпорядженням;
(7) бойових (спеціальних) завдань екіпажами кораблів, катерів, суден забезпечення Держприкордонслужби в морській та річковій акваторіях, поєднаних з вогневим ураженням або безпосереднім зіткненням з противником, а також при виконанні бойових завдань щодо пошуку (тралення) та знешкодження (знищення) мін, вибухонебезпечних предметів.
Накази № 392-АГ і № 628-АГ змінили підхід до визначення "безпосередньої участі" військовослужбовців у бойових діях, звузивши та конкретизувавши критерії до певних видів бойових завдань порівняно з наказом № 164-АГ, який діяв до 01.07.2022. При цьому, хоч перелік документів для підтвердження участі у бойових діях залишився незмінним, наказ № 392-АГ ввів додаткові вимоги щодо підтвердження участі у бойових діях, вимагаючи надання сукупності документів замість одного, як це було передбачено наказом № 164-АГ. Зокрема, наказ № 392-АГ вимагає надання сукупності документів, таких як бойові накази, журнали бойових дій, рапорти командирів та додаткової довідки за встановленою формою. Натомість наказ № 628-АГ допускає альтернативність у наданні документів для підтвердження участі.
Отже, при оцінці доказів, що підтверджують право особи на додаткову винагороду, необхідно враховувати зміни, внесені наказами №392-АГ та №628-АГ, і оцінювати надані документи відповідно до їхніх вимог.
Лише на основі такого підходу можна об`єктивно визначити, чи має особа право на отримання додаткової виплати згідно з оновленими критеріями та процедурами.
Зважаючи на характер спору та аргументи, викладені скаржником у касаційній скарзі, колегія суддів повинна, насамперед, проаналізувати зміст нормативних актів, на які суди попередніх інстанцій спиралися у своїх висновках, сферу їх правового регулювання, відтак вирішити питання про їх застосовність до спірних правовідносин.
Суд першої інстанції вважав незастосовними до спірних правовідносин накази Адміністрації Держприкордонслужби від 30.07.2022 №392/0/81-22-АГ та від 09.12.2022 №628/0/81-22-АГ, виходячи з того, що ці накази містять норми, які зачіпають права військовослужбовців на отримання додаткової винагороди, встановлюють організаційно-правові механізми реалізації таких прав, але вони не зареєстровані в установленому для нормативно-правових актів порядку в Міністерстві юстиції України, а тому не можуть вважатися такими, що набрали чинності та не можуть змінювати правове регулювання відносин щодо вказаної вище додаткової винагороди.
Натомість, цей суд застосовував при вирішенні спору пункт 1 Постанови КМУ №168 з аналізу змісту положень якого виділив обов`язкову сукупність умов для виплати означеної додаткової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби у розмірі до 100000 грн: (1) період дії воєнного стану; (2) безпосередня участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, (3) перебування безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій.
Суд апеляційної інстанції при вирішенні цього спору дійшов висновків, що накази Держприкордонслужби від 30.07.2022 №392/0/81-22-АГ та від 09.12.2022 №628/0/81-22-АГ підлягають до застосування та зазначив, що виплата додаткової винагороди до 100 000 грн залежить від виконання військовослужбовцем завдань, визначених у цих наказах.
Водночас суд апеляційної інстанції процитувавши норми цих наказів встановив відсутність доказів участі позивача в бойових діях чи заходах з національної безпеки, оборони, відсічі агресії, що унеможливлює отримання ОСОБА_1 додаткової винагороди.
Верховний Суд, з огляду на приписи статті 341 КАС України ураховує, що після подання касаційної скарги та відкриття касаційного провадження у цій справі Верховний Суд висловив правову позицію щодо питання можливості отримання військовослужбовцями збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168. Практика Верховного Суду свідчить, що виплата додаткової винагороди у розмірі до 100 ?000 гривень обумовлена участю у бойових діях або заходах, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення, та підтвердженням цих обставин відповідними документами.
Поряд з цим Верховний Суд розглядав питання застосовності наказів № 392-АГ та № 628-АГ та Інструкції №188 у контексті визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби, передбаченої постановою КМУ № 168.
Так, у постанові від 21.12.2023 року у справі № 200/193/23 Верховний Суд підтвердив застосування цих наказів у період їх застосування (№ 392-АГ з 01.08.2022 та № 628-АГ - 01.12.2022) та дійшов висновку, що накази № 392/0/81-22-АГ від 30.07.2022 та № 628/0/81-22-АГ від 09.12.2022 є єдиним механізмом реалізації постанови КМУ № 168 щодо виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби. Також Суд зазначив, що без цих наказів облік та виплата винагороди не здійснювалися б, що могло б призвести до повернення вже виплачених коштів. У зазначеній постанові Суд вказав на помилкове застосування положень Інструкції № 188 для визначення виплат за Постановою КМУ № 168 на період воєнного стану, оскільки ця інструкція регулювала виплати за участь у заходах з національної безпеки та оборони, відповідно до Постанови КМУ від 20.01.2016 № 18.
Необхідно зазначити, що застосування норм права судом - це здійснювана у встановленому процесуальному порядку діяльність, спрямована на індивідуальне регулювання суспільних відносин, яка полягає в індивідуалізації правових норм стосовно конкретних суб`єктів і конкретних життєвих випадків в акті застосування норм права (судовому рішенні).
Застосуванню норм матеріального права судом передує стадія встановлення фактичних обставин справи.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичні обставини у справі, що формуються, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
У цій справі суди попередніх інстанцій установили лише те, що позивач проходить військову службу в НОМЕР_8 прикордонному загоні (ВЧ НОМЕР_1 ). Зокрема, у період з 01.10.2022 по 20.01.2023 позивач перебував у службовому відрядженні та оперативному підпорядкуванні начальника НОМЕР_2 прикордонного загону (ВЧ НОМЕР_3 ).
За період з жовтня 2022 року по січень 2023 року позивач отримував додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, у розмірі 30 000,00 грн.
Відповідно до довідки Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_3 ) від 20.01.2023 № 4429 позивач приймав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на території Чернігівській області:
з 01.10.2022 по 31.10.2022;
з 01.11.2022 по 30.11.2022;
з 01.12.2022 по 31.12.2022;
з 01.01.2023 по 20.01.2023.
Підстава: бойовий наказ Адміністрації ДПСУ № 165 (гриф) від 16.09.2022.
За висновком суду першої інстанції позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково за період з 01.10.2022 по 30.11.2022, коли безпосередня участь ОСОБА_1 у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії підтверджена рапортами про виплату додаткової винагороди від 01.11.2022 за вх. № 1474, 01.12.2022 за вх. № 1883. В іншій частині позовних вимог суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог, через відсутність доказів участі позивача в бойових діях, зокрема, ненаправлення рапорту через його невідповідність; через те, що Чернігівська область з 01.01.2023 по 31.01.2023 не входила до районів бойових дій (Наказ Головнокомандувача ЗСУ №26 від 02.02.2023).
Суд апеляційної інстанції при вирішенні спору не знайшов підстав до задоволення позову повністю, зазначивши, що матеріали справи не містять належних і достатніх доказів участі позивача у бойових діях або заходах оборони, його перебування в районах бойових дій чи підтвердження кількості днів участі у таких діях чи заходах.
Такий висновок суду апеляційної інстанції, ґрунтується на тому, що дані про вогневе ураження чи зіткнення з противником у спірний період у Журналі службово-бойових дій НОМЕР_5 прикордонного загону відсутні, а наявні рапорти і бойові розпорядження не підтверджують участі позивача у бойових діях і не дають права на винагороду.
Цей Суд не взяв до уваги як доказ довідку в/ч НОМЕР_3 від 20.01.2023 № 4429, видану лише на підставі бойового наказу Держприкордонслужби України від 16.09.2022 № 165 (гриф), вказавши, що така видана не на підставі нормативно визначених документів, які підтверджують участь позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів безпосередньо в районах ведення бойових дій (вказаний наказ свідчить про прибуття військовослужбовців, в тому числі позивача на ділянку НОМЕР_2 прикордонного загону).
За приписами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Дійшовши протилежних суду першої інстанції висновків, суд апеляційної інстанції установив лише те, що у розділі 2 Журналу службово-бойових дій ІНФОРМАЦІЯ_7 від 24.02.2022 № 53-ДСК немає записів про вогневе ураження чи зіткнення з противником за спірний період. Також відповідач не надав документи, які підтверджують участь позивача у бойових діях чи заходах з національної безпеки та оборони в районах бойових дій. Рапорти, бойові накази та записи у розділі 1 цього Журналу не підтверджують факт участі позивача у бойових діях або заходах та не надають права позивача на винагороду.
Водночас висновки суду апеляційної інстанції суперечать пункту 4 наказу № 392-АГ. Цей пункт передбачає, що участь військовослужбовця у бойових діях чи заходах з безпеки визначається на основі сукупності документів, включно з бойовими наказами, журналами бойових дій, рапортами командирів тощо.
Верховний Суд у постанові від 06.08.2024 у справі № 360/290/23 вказав, що згідно з пунктом 4 наказу № 392-/0/81-22-АГ, підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах здійснюється на підставі комплексу інформації, наявної у відповідних документах, а пунктом 3 наказу №628/0/81-22-АГ, визначено, що перелік підтверджувальних документів допускає альтернативність і не обмежується їх сукупністю. Також Верховний Суд у справі №200/4100/23 від 05.08.2024 звернув увагу, що суди повинні перевіряти, чи підтверджує довідка участь військовослужбовця у бойових діях у визначений період разом з іншими доказами.
Таким чином, суд апеляційної інстанції передчасно відмовив позивачу у винагороді, не перевіривши, чи підтверджується участь позивача у бойових діях довідкою (довідка (в/ч НОМЕР_3 ) від 20.01.2023 № 4429) у сукупності з іншими доказами. Відсутність записів у розділі 2 Журналу не є достатньою підставою для відмови, оскільки накази та інші документи могли б підтвердити таку участь.
Також необхідно врахувати позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 23 травня 2024 року у справі № 120/4387/23, від 24 травня 2024 року у справі № 120/4967/23, від 28 травня 2024 року у справі № 120/5170/23, від 08 серпня 2024 року у справі № 280/2754/23 та від 21.03.2024 у справі № 560/3159/23, за змістом якої порушення порядку передання документів, рапортів та іншої інформації між військовими частинами щодо безпосередньої участі військовослужбовця у забезпеченні бойових дій по забезпеченню заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, не свідчить про відсутність у нього права на таку винагороду.
Відмовляючи позивачу у позовних вимогах, суд апеляційної інстанції врахував як встановлену обставину доводи відповідача (в/ч НОМЕР_1 ), про те, що ІНФОРМАЦІЯ_4 (в/ч НОМЕР_3 ) повідомляв донесеннями, що підстави для виплати позивачу додаткової винагороди 100 000 грн відсутні.
Зокрема, формуючи висновок про відмову позивачу у задоволені позовних вимог з наведених вище підстав, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні не досліджував жодних доказів, Документи на які посилався суд апеляційної інстанції, зокрема, рапорти, наявність бойових розпоряджень та облік в розділі 1 Журналу службово-бойових дій ІНФОРМАЦІЯ_2 відсутні в матеріалах справи (окрім рапорту за листопад 2022 року).
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.
Не відповівши на означене вище питання суд апеляційної інстанцій дійшов передчасного висновку про невідповідність позивача умовам виплати додаткової винагороди за пунктом 1 постанови №168 протягом усього спірного періоду.
Докази в адміністративному судочинстві мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми (статті 72- 74 КАС України).
Згідно зі статтею 77 КАС України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається.
Стаття 90 КАС України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, базуючись на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів.
При цьому, вирішуючи спір, апеляційний суд повинен був надати належну правову оцінку усім доказам та обставинам, що стосуються предмету доказування, в їх сукупному зв`язку один з одним.
Таким чином, суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, не оцінивши належним чином усі докази в їх сукупності. Це призвело до хибного рішення, що підлягає перегляду.
Верховний Суд, ураховуючи доводи позивача із цього приводу, які заявлені в касаційній скарзі, не може залишити таке поза увагою.
Для учасників справи постановлення немотивованого (недостатньо мотивованого) рішення означає, що доводи та аргументи, а також надані для доведення певних обставин справи докази, не були почуті та належним чином оцінені судом, що, насамперед, може призвести до неправильного вирішення спору.
У постанові від 05.08.2024 у справі № 200/4100/23 Верховний Суд зауважив, що перебування військовослужбовця в районі ведення бойових дій само собою не є достатньою підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн на місяць, передбаченої Постановою № 168. Ключовою умовою для здійснення виплати такої додаткової винагороди є виконання військовослужбовцем спеціальних бойових завдань та заходів, які у розумінні Постанови № 168 з урахуванням наказів Адміністрації Держприкордонслужби від 30.07.2022 № 392-/0/81-22-АГ та від 01.12.2022 № 628/0/81-22-АГ означають "безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів" та документального підтвердження цих обставин.
Держава не може відмовити особі у виплатах, якщо існують чинні законодавчі норми, які передбачають такі виплати, а особа відповідає умовам, що висуваються цими нормами для проведення таких виплат. Для цього суди мають перевірити чи існують норми, які передбачають виплату, а також чи відповідає особа умовам для проведення таких виплат.
Висновки суду апеляційної інстанції не враховує того, що у постанові від 05.06.2024 у справі № 200/660/23 Верховний Суд зауважив, що суди попередніх інстанцій, встановивши відсутність документів про участь позивача у бойових діях, не з`ясували, які завдання і де він виконував під час перебування у відрядженні в НОМЕР_2 прикордонному загоні (в/ч НОМЕР_3 ). Якщо позивач не виконував завдань, що дають право на додаткову винагороду, важливо встановити, які саме завдання він виконував і де проходив службу. Ці обставини є ключовими для правильного вирішення спору і не можуть бути проігноровані (подібно у постанові Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 520/690/23).
Враховуючи такі висновки Верховного Суду, слід зазначити, що суд апеляційної інстанції не встановив ключові обставини справи. Не дослідив завдання, які позивач виконував у складі НОМЕР_9 прикордонного загону протягом спірного періоду. Не з`ясовано, на чому ґрунтуються дані довідки, яка не відображена в журналах бойових дій.
Питання щодо завдань позивача залишаються незрозумілими. Якщо позивач перебував у відрядженні та не виконував бойових завдань або інших завдань, передбачених Постановою №168 для виплати 100 000 грн, не з`ясовано, де саме він проходив службу.
Верховний Суд у постанові від 16.03.2023 у справі № 600/747/22-а наголошував щодо обов`язку суду встановлювати всі обставини справи незалежно від позиції сторін, згідно зі статтями 2 та 9 КАС України.
Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження суду апеляційної інстанції, то, з урахуванням повноважень касаційного суду (частина друга статті 341 КАС України), відсутня можливість перевірити правильність його висновків загалом по суті спору.
Згідно зі статтею 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повного з`ясування обставин справи, підтвердження доказами, які досліджені у засіданні, та оцінку всіх аргументів сторін.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення лише в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. На основі встановлених фактичних обставин справи він перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення.
Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права, яке має перебувати у стані порушення.
При цьому необхідно мати на увазі, що судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб`єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод, однак, обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушеного права чи законного інтересу.
Отже, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, Сьомий апеляційний адміністративний суд не виконав належним чином приписів статей 242, 308, 322 КАС України, не з`ясував усіх необхідних обставин, належно не перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Своєю чергою, у силу приписів частини другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
З огляду на викладене Верховний Суд позбавлений можливості викласти висновки загалом по суті спору.
Підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи у цій частині суду апеляційної інстанції необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку вказаним обставинам, що входять до предмета доказування у цій справі, та залежноі від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
З огляду на результат касаційного розгляду підстав для здійснення розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд