ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 листопада 2024 року
м. Київ
cправа № 916/2168/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Кондратова І. Д., Кролевець О. А.,
за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю. А.,
представників учасників справи:
позивача - Горбач А. М.,
відповідача - не з`явився,
третьої особи - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Акціонерного товариства "Херсонгаз" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
на додаткове рішення Господарського суду Одеської області
у складі судді Бездолі Д. О.
від 25.06.2024 та
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Аленін О. Ю., Принцевська Н. М., Філінюк І. Г.
від 02.10.2024
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
до Акціонерного товариства "Херсонгаз"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг
про стягнення 135 100 614,28 грн,
1. Хід розгляду справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Акціонерного товариства "Херсонгаз" про стягнення 135 100 614,28 грн, з яких 103 459 362,86 грн основного боргу, 11 157 804,67 грн пені, 2 361 448,21 грн 3% річних, 18 121 998,54 грн інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.06.2024 у справі № 916/2168/22 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" до Акціонерного товариства "Херсонгаз" задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Акціонерного товариства "Херсонгаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" заборгованість в сумі 103 459 362,86 грн, пеню в розмірі 11 157 804,67 грн, 3% річних в сумі 2 361 448,21 грн, інфляційні втрати в розмірі 18 121 998,54 грн та судовий збір в сумі 868 350,00 грн.
07.06.2024, у судовому засіданні, представником позивача було повідомлено про подання суду доказів на підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду у цій справі.
12.06.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" звернулося до Господарського суду Одеської області із заявою, в якій просило суд ухвалити додаткове рішення у справі № 916/2168/22 та стягнути з Акціонерного товариства "Херсонгаз" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 808,00 євро.
2. Короткий зміст судових рішень
Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 25.06.2024 у справі № 916/2168/22, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2024, стягнуто з Акціонерного товариства "Херсонгаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" витрати на правничу допомогу у розмірі 4 676,00 євро.
Додаткове рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду мотивовані тим, що:
- проаналізувавши зміст доказів, наданих позивачем на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу, суд, врахувавши доводи відповідача щодо їх неспівмірності, керуючись нормами статті 129 Господарського процесуального кодексу України, практикою Європейського суду з прав людини та висновками Верховного Суду, вважає, що надані адвокатом послуги не відповідають критерію розумності їх розміру, виходячи з кількості витрачених адвокатом годин для надання відповідних послуг, у зв`язку з таким: - у пункті 3 звіту адвокат вказав, що ним було витрачено 1,0 годину для підготовки клопотання про відкладення розгляду справи, а у пункті 4 адвокат зазначає, що витратив 0,4 години для подання цього клопотання. Суд зазначає, що це клопотання викладене на 1,5 аркуші (текст самого клопотання) та подано до суду через систему "Електронний суд", а отже суд вважає, що визначений адвокатом час для підготовки клопотання включає час для його подання, оскільки навіть саме по собі заявлення такого клопотання є однією процесуальною дією, а тому вказані адвокатом 0,4 години для подання цього клопотання не відповідають критерію дійсності та необхідності; - на надання вказаних адвокатом у пунктах 7, 9-11 послуг, таких як: юридичний аналіз касаційної скарги на постанову суду апеляційної інстанції про скасування ухвали про закриття провадження у справі; юридичний аналіз питання щодо підстав для відступу від висновків Верховного Суду для підготовки відзиву на касаційну скаргу Акціонерного товариства "Херсонгаз"; підготовка відзиву на касаційну скаргу Акціонерного товариства "Херсонгаз" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.09.2023; подання до суду відзиву на касаційну скаргу Акціонерного товариства "Херсонгаз" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.09.2023, адвокат зазначив, що витратив всього 20,7 годин. Водночас, проаналізувавши ці послуги адвоката суд зазначає, що суть касаційної скарги відповідача викладена на шести аркушах, а відзив позивача, який містить підстави заперечень, - на восьми аркушах, при цьому заперечення позивача не містять положень про наявність підстав для відступу від висновків Верховного Суду, а ті постанови, на які посилається позивач, зазначені у постанові суду апеляційної інстанції в цій справі. За цих обставин суд вважає, що визначений адвокатом час для надання правничої допомоги, вказаної у пунктах 7, 9-11 є завищеним, адже адвокату, який володіє знаннями у галузі права та з відповідною кваліфікацією, для надання таких послуг цілком достатньо не більше шести годин; - визначений у пункті 8 час для підготовки та подання клопотання про відкладення судового засідання - 2,1 години є завищеним, адже це клопотання не потребує дослідження норм права, пояснень сторони тощо та було подано позивачем через систему "Електронний кабінет". З урахуванням змісту цього клопотання суд вважає, що однієї години цілком достатнього для його виготовлення та подання до суду в електронній формі; - визначений у пункті 12 час для підготовки до участі у засіданні суду - 2,2 години є завищеним, враховуючи, що до засідання позивачем вже був поданий відзив на касаційну скаргу, а нових документів відповідачем не подавалось. Крім цього, у пункті 5 звіту позивач вже вказував, що він готувався до засідання 2,5 год, який суд визнав достатнім для вивчення матеріалів справи та врахував. З урахуванням вказаного суд вважає, що адвокату було достатньо однієї години для підготовки до судового засідання, як і для підготовки до засідань, про які вказано у пунктах 14, 17, 21, 23, 27, 30 звіту; - визначений адвокатом у пункті 20 час для підготовки письмових пояснень - 10,0 годин є завищеним, адже ці пояснення фактично містять позицію позивача на п`яти аркушах, а отже суд вважає, що адвокату, враховуючи його кваліфікаційний рівень, цілком достатньо двох годин для їх підготовки, як і для пояснень, зазначених у пунктах 25, в яких позиція позивача фактично викладена на чотирьох аркушах; - вказані адвокатом у пунктах 26 та 29 0,3 години для подання письмових пояснень та клопотання не відповідають критерію дійсності та необхідності, адже вони подавались через систему "Електронний суд" і є по суті однією процесуальною дією, при цьому адвокат зазначив у звіті витрачений час для підготовки цих документів;
- з огляду на встановлені та наведені обставини, враховуючи подані відповідачем заперечення, суд, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, вважає, що позивачем доведено надання правничої допомоги, яка обраховується в кількості 33,4 години, а отже, з урахуванням погодженого у договорі гонорару адвоката, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на правничу допомогу в сумі 4 676 Євро, а в іншій частині відмовити;
- з урахуванням заперечень відповідача, суд зазначає, що відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, є однією з основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України), а отже враховуючи, що матеріали справи містять докази надання позивачу правової допомоги у цій справі, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відмови у задоволенні заяви позивача про розподіл понесених ним витрат у повному обсязі. Крім цього, суд зазначає, що позивач для представництва своїх інтересів залучив адвоката на стадії нового розгляду справи після постановлення судом щодо розгляду справи спочатку, при цьому суд наголошує, що відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу у разі неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат є правом, а не обов`язком суду.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги Акціонерного товариства "Херсонгаз". Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
Акціонерне товариство "Херсонгаз" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 25.06.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 у справі № 916/2168/22, в якій просить скасувати оскаржувані рішення, та прийняти нове рішення про відмову у стягненні з Акціонерного товариства "Херсонгаз" витрат на правничу допомогу.
Скаржник у якості підстав касаційного оскарження додаткового рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції зазначив пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зауважує, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували статтю 221 Господарського процесуального кодексу України та не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10.01.2024 у справі № 285/5547/21 та від 22.04.2024 у справі № 346/2744/21. Щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, Акціонерне товариство "Херсонгаз" зазначає, що судом апеляційної інстанції висновки Верховного Суду у справах № 285/5547/21 та № 346/2744/21 визначено такими, що не є подібними до спірних правовідносин. Разом з цим, за твердженням скаржника, з аналізу постанов та додаткових постанов Верховного Суду у реєстрі судових рішень, зокрема, постанови від 28.04.2023 у справі № 924/427/22 та постанови від 26.09.2024 у справі № 205/2120/23, можна дійти висновку, що у всіх випадках Верховний Суд посилається на положення статті 221 Господарського процесуального кодексу України (у тому числі аналогічні у Цивільному процесуальному кодексі України), цитує їх, однак відсутній чіткий та конкретний висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме взаємозв`язку положень статті 221 та положень частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України в частині того, чи є обов`язковим для сторони, яка до закінчення судових дебатів у справі зробила заяву про те, що надасть докази розміру судових витрат, які вони сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, наводити поважні причини неможливості подання таких доказів до закінчення судових дебатів. А також, чи має право суд у цьому контексті ухвалювати додаткове рішення в порядку статті 221 Господарського процесуального кодексу України (стягувати витрати на правову допомогу) за відсутності та/або не поважності причин, які унеможливлюють подання таких доказів до закінчення судових дебатів.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у її задоволенні.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України". Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 25.06.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 у справі № 916/2168/22, в якій просить скасувати оскаржувані рішення в частині відмови Товариству з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" у стягненні витрат на правничу допомогу в розмірі 6 132,00 євро, та ухвалити в цій частині нове рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу у повному обсязі.
Скаржник у якості підстави касаційного оскарження додаткового рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції зазначив пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зауважує, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували частини 3 та 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, у постановах Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20 (скаржником помилково зазначено номер справи - № 222/2604/20), від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, від 18.03.2021 у справі № 910/15621/19, від 28.04.2021 у справі № 910/12591/18 та, приймаючи оскаржувані судові рішення, зазначили, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" доведено питання надання правничої допомоги лише частково на суму 4 676,00 євро, при цьому не вказавши конкретно із посиланням на правові підстави відмови у стягнення частини понесених витрат, внаслідок чого порушили право Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на відшкодування витрат на правову допомогу.
5. Розгляд клопотань
25.11.2024 від Акціонерного товариства "Херсонгаз" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Дане клопотання обґрунтоване тим, що представник Акціонерного товариства "Херсонгаз" 26.11.2024 буде приймати участь в іншому судовому засіданні у Південно-західному апеляційному господарському суді.
Розглянувши зазначене клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення, зважаючи на те, що: - явка представників учасників справи обов`язковою не визнавалась; - відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 Господарського процесуального кодексу України); - матеріали справи є достатніми для перевірки правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права; - позиція скаржника викладена у касаційній скарзі; - суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; - про наявність у представника Акціонерного товариства "Херсонгаз" додаткових доводів, без дослідження яких неможливо розглянути касаційні скарги по суті, Суду не повідомлялося; - Акціонерне товариство "Херсонгаз", яке було належним чином повідомлене про дату, час і місце судового засідання у Верховному Суді, у випадку участі свого представника в іншому судовому засіданні у Південно-західному апеляційному господарському суді, не було позбавлене можливості забезпечити участь в цьому судовому засіданні іншого свого представника відповідно до вимог статті 56 Господарського процесуального кодексу України.
6. Позиція Верховного Суду
За чинним конституційним правопорядком, що його визначено приписами пункту 14 частини першої статті 92, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, на рівні закону забезпечується право на апеляційний перегляд кожної справи, а право на касаційне оскарження судового рішення забезпечується лише в тих випадках, що їх визначив законодавець.
У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя (пункти 5.10, 5.16, 5.21 постанови).
У статті 287 Господарського процесуального кодексу України, якою регламентоване право касаційного оскарження, визначено перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню у господарському процесі, а також визначені підстави та випадки, коли касаційне оскарження допускається.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовуються правила статті 300 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1).
Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Наведене узгоджується із частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок Верховного Суду стосується правовідносин, які є подібними.
При цьому, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.
Так, у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства:
- термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші (пункт 24 постанови);
- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями (пункт 25 постанови);
- подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. З огляду на значення слова "подібний" не завжди означає тотожність (пункт 28 постанови);
- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини) (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).
Здійснена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови).
Суд відхиляє доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" про те, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, від 18.03.2021 у справі № 910/15621/19, від 28.04.2021 у справі № 910/12591/18, від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20, щодо застосування частини 3 та 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на таке.
Так, Велика Палата Верховного Суду, у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважила, що частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис. При цьому, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій не робили висновки про те, що поданий позивачем детальний опис робіт (наданих послуг з правничої допомоги) не містить конкретного складу відомостей або про те, що він не достатньо деталізований. Натомість, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що надані адвокатом послуги не відповідають критерію розумності їх розміру, виходячи з кількості витрачених адвокатом годин для надання відповідних послуг. Отже, висновки, зроблені судами попередніх інстанцій у цій справі жодним чином не суперечать висновкам, викладеним в зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду.
Верховний Суд, у постановах від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, від 18.03.2021 у справі № 910/15621/19, від 28.04.2021 у справі № 910/12591/18 зазначив, що в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.
У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, конкретно вказав, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню та навів відповідну мотивацію. Отже, висновки, зроблені судами попередніх інстанцій у цій справі жодним чином не суперечать висновкам, викладеним в наведених постановах.
Верховний Суд, у постанові від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20, зазначив, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам.
Аналогічний висновок про те, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини, викладено у пункті 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
Водночас, у пункті 135 постанови від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, не втручався у договірні відносини позивача з адвокатом у частині визначення розміру гонорару, а вирішуючи питання про розподіл судових витрат встановив, що надані адвокатом послуги не відповідають критерію розумності їх розміру, виходячи з кількості витрачених адвокатом годин для надання відповідних послуг. Такий висновок не суперечить висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20.
Таким чином, наведена Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.
Крім того, Суд відхиляє доводи Акціонерного товариства "Херсонгаз" про те, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10.01.2024 у справі № 285/5547/21 та від 22.04.2024 у справі № 346/2744/21, щодо застосування статті 221 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на таке.
Так, Верховний Суд, у постанові від 10.01.2024 у справі № 285/5547/21, зазначив, що суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні заяви представника ОСОБА_3 - Романюка І. М. про стягнення витрат на правову допомогу, оскільки зміст заяви не містить обґрунтування поважних причин неподання ним доказів, що підтверджують розмір судових витрат до закінчення судових дебатів у справі. При цьому, Верховний Суд виходив з того, що докази подані на підтвердження розміру понесених стороною судових витрат були сформовані до ухвалення рішення суду першої інстанції.
Крім того, Верховний Суд, у постанові від 22.04.2024 у справі № 346/2744/21, зазначив, що апеляційний суд обґрунтовано відмовив в стягненні з позивача витрат відповідача на правову допомогу в суді першої інстанції, оскільки ні до відзиву, ні до закінчення судових дебатів, ні протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду першої інстанції відповідач доказів понесення відповідних судових витрат не надав, а подав ці докази (угода про надання професійної правничої допомоги, акт) тільки з заявою про ухвалення додаткового рішення до суду апеляційної інстанції.
Натомість, у справі, що переглядається, позивачем подано докази понесених витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду першої інстанції, а детальний опис робіт (наданих послуг) адвокатом за договором було складено та підписано сторонами лише 11.06.2024, тобто вже після прийняття Господарським судом рішення по суті від 07.06.2024. До того ж, до вказаного опису робіт (наданих послуг) сторонами було включено представництво адвокатом інтересів позивача у Господарському суді Одеської області під час судового засідання від 07.06.2024.
Отже, проаналізувавши зміст постанов Верховного Суду у справах №№ 285/5547/21, 346/2744/21 (на які посилається скаржник), за критеріями подібності, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за змістовним критерієм. Відтак, правовідносини у справах №№ 285/5547/21, 346/2744/21, на які посилається скаржник, та у справі, що переглядається, не є релевантними за критеріями подібності.
Таким чином, наведена Акціонерним товариством "Херсонгаз" підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.
Щодо інших доводів касаційної скарги, зазначених Акціонерним товариством "Херсонгаз" в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, то Суд зазначає таке.
За змістом пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту наведеного убачається, що вказана процесуальна норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник повинен чітко вказати яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Скаржник у касаційній скарзі зазначив, що суди неправильно застосували статтю 221 Господарського процесуального кодексу України за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах.
Так, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із частинами 1-3 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Застосування відповідних положень статті 124 Господарського процесуального кодексу України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи, а також інших чинників. Зі змісту частини 2 статті 124 Господарського процесуального кодексу України очевидно вбачається те, що у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат (такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 01.10.2024 у справі № 906/92/23, від 23.10.2024 у справі № 922/2826/23).
У частинах 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, частиною 1 статті 221 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Така норма кореспондується з частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Верховний Суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу, зробив такі висновки щодо застосування норм процесуального права, зокрема:
(1) право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 Господарського процесуального кодексу України, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (постанова Верховного Суду від 19.07.2021 у справі №910/16803/19, на неврахування висновків в якій вказує скаржниця);
(2) процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (постанови Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21 та від 31.05.2022 у справі №917/304/21);
(3) заяву щодо вирішення питання про стягнення витрат необхідно залишити без розгляду, якщо докази були надані поза межами строку, без клопотання про поновлення цього строку та обґрунтування поважності причин його пропуску (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц);
(4) потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду (постанова Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 161/5317/18).
У постанові від 06.11.2024 у справі № 916/2737/22 Верховний Суд зробив наступні висновки:
"5.62.Оскільки процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми заяви про подання доказів на підтвердження розміру судових витрат, а лише визначає, що вона повинна бути зроблена до закінчення судових дебатів, Суд вважає, що зазначення апелянтом у прохальній частині апеляційної скарги про подання таких доказів не пізніше п`яти днів після ухвалення рішення суду з посиланням на частину восьму статті 129 ГПК необхідно розцінювати як заявлення такої заяви до закінчення судових дебатів, тобто про виконання відповідачем відповідних вимог процесуального закону.
5.63.Отже, за обставин неподання відповідачем відповідних доказів на підтвердження розміру судових витрат до закінчення судових дебатів, проте за умови здійснення ним відповідної заяви про їх подання протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду до закінчення судових дебатів, суд апеляційної інстанції цілком законно та обґрунтовано вважав за можливе врахувати надані відповідачем докази на підтвердження розміру судових витрат до поданої протягом п`яти днів (з урахуванням вихідних) заяви про ухвалення додаткового рішення суду.".
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у судовому засіданні 07.06.2024, за результатами якого ухвалено рішення по суті спору, представником позивача було зроблено заяву про подання протягом п`яти днів після ухвалення рішення у справі доказів на підтвердження понесення судових витрат у зв`язку з розглядом даної справи (витрат на професійну правничу допомогу адвоката) для їх розподілу.
Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду було надано до суду першої інстанції докази понесення витрат на професійну правничу допомогу, тобто в межах встановленого частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України строку.
Водночас, як вбачається із матеріалів справи, відповідач скористався своїм правом на подання заперечень щодо вимог позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, оцінка яким надана місцевим господарським судом, що підтверджує дотримання принципу змагальності та забезпечення можливості відповідачу висловити свої міркування щодо обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.
Отже, враховуючи наведені правові позиції Верховного Суду та встановлені судами обставини щодо дотримання позивачем положень частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, беручи до уваги, що сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат, доводи скаржника про неправильне застосування судами статті 221 Господарського процесуального кодексу України не підтвердилися.
Отже, наведена Акціонерним товариством "Херсонгаз" підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.
Будь-яких інших підстав касаційного оскарження додаткового рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Акціонерним товариством "Херсонгаз" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" не зазначено у поданих касаційних скаргах.