ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 757/1523/22
провадження № 61-16991св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон",
розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 листопада 2022 року в складі судді Головко Ю. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року в складі колегії суддів Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О. та касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Дугінов Дмитро Андрійович, на постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року в складі колегії суддів Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О. у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк", третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон", про захист прав споживачів та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" (далі - ТОВ "ФК "Фінілон"), про захист прав споживачів та зобов`язання вчинити дії.
Позов обґрунтовано тим, що 05 вересня 2013 року позивач зі свого карткового рахунка в ПАТ "КБ "ПриватБанк" (рахунок № НОМЕР_6) перерахував 18 000,00 дол. США на свій депозитний рахунок № НОМЕР_1 та 30 жовтня 2013 року перерахував 24 000,00 дол. США на свій депозитний рахунок № НОМЕР_3.
Навесні 2014 року у зв`язку із припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території АР Крим рахунки позивача були безпідставно заблоковані відповідачем. З метою отримання належних грошових коштів та нарахованих відсотків за зазначеними договорами позивач звертався до АТ КБ "ПриватБанк" із заявою від 08 листопада 2021 року, яку АТ КБ "ПриватБанк"отримало 10 січня 2022 року, в якій просив перерахувати належні йому кошти на його рахунок, відкритий у Райффайзен Банк Аваль, проте банк вимоги заяви не виконав, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду.
Позивач просив зобов`язати АТ КБ "ПриватБанк" перерахувати належні йому грошові кошти у сумі:
- 18 737,89 дол. США з рахунка № НОМЕР_1 в АТ КБ "ПриватБанк" на рахунок НОМЕР_2, відкритий у Райффайзен Банк Аваль (ОСОБА_1. SWIFT code: AVALUAUK Joint Stock Company Raiffeisen BANK, Kyiv, Ukraine);
- 24 703,00 дол. США з рахунка № НОМЕР_3 в АТ КБ "ПриватБанк" на рахунок НОМЕР_2, відкритий у Райффайзен Банк Аваль (ОСОБА_1. SWIFT code: AVALUAUK Joint Stock Company Raiffeisen BANK, Kyiv, Ukraine);
- 4,50 дол. США з рахунка № НОМЕР_4 в АТ КБ "ПриватБанк" на рахунок НОМЕР_2, відкритий у Райффайзен Банк Аваль.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Печерський районний суд міста Києва рішенням від 09 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 задовольнив.
Стягнув з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 належні йому грошові кошти у сумі:
- 18 737,89 дол. США шляхом їх перерахунку з рахунка № НОМЕР_1 в АТ КБ "ПриватБанк" на рахунок НОМЕР_2, відкритий у Райффайзен Банк Аваль;
- 24 703,00 дол. США з рахунка № НОМЕР_3 в АТ КБ "ПриватБанк" на рахунок НОМЕР_2, відкритий у Райффайзен Банк Аваль;
- 4,50 дол. США з рахунка № НОМЕР_4 в АТ КБ "ПриватБанк" на рахунок НОМЕР_2, відкритий у Райффайзен Банк Аваль.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують факт виникнення між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 договірних відносин щодо банківських вкладів SAMDNWFD0070003002100 та SAMDNWFD 0070010790400, грошові кошти за договорами банківського вкладу позивачу не виплачені, а ліквідація філій або припинення в будь-який спосіб їх діяльності не звільняє банк від обов`язку щодо виконання укладених договорів.
Крім того, суд зазначив, що позивач не надавав згоди на заміну боржника ПАТ КБ "ПриватБанк" на ТОВ "ФК "Фінілон", у зв`язку із чим визнав безпідставними доводи банку про те, що відповідач не є стороною за договорами банківського вкладу. Договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора ОСОБА_1, тобто не відбулося переведення боргу, а тому саме АТ КБ "ПриватБанк" є належним відповідачем у справі.
Київський апеляційний суд постановою від 14 листопада 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задовольнив частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 листопада 2022 року скасував частково, закрив провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України у частині стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 18 737,89 дол. США шляхом їх перерахунку з рахунка № НОМЕР_1 в АТ КБ "ПриватБанк" на рахунок НОМЕР_2, відкритий у Райффайзен Банк Аваль, та в частині стягнення 24 703,00 дол. США шляхом їх перерахунку з рахунка № НОМЕР_3 в АТ КБ "ПриватБанк" на рахунок НОМЕР_2, відкритий у Райффайзен Банк Аваль.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 листопада 2022 року в частині стягнення 4,50 дол. США з рахунка № НОМЕР_4 в АТ КБ "ПриватБанк" на рахунок НОМЕР_2, відкритий у Райффайзен Банк Аваль, залишив без змін.
Апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 18 737,89 дол. США шляхом їх перерахунку з рахунка № НОМЕР_1 та в частині стягнення грошових коштів у сумі 24 703,00 дол. США шляхом їх перерахунку з рахунка № НОМЕР_3, зазначивши про те, що, відмовляючи у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі в цій частині, суд першої інстанції не врахував судові рішення у справі № 760/621/15 та дійшов помилкових висновків про те, що заявлені у цій справі та у справі № 760/621/15 підстави позову не є тотожними.
Однак апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у сумі 4,50 дол. США шляхом їх перерахунку з рахунка № НОМЕР_4 в АТ КБ "ПриватБанк" на рахунок НОМЕР_2, відкритий у Райффайзен Банк Аваль, вважав їх обґрунтованими та такими, що не підлягають скасуванню.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги ОСОБА_1
25 листопада 2023 року адвокат ОСОБА_1 Дугінов Д. А. через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року скасувати, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 листопада 2022 року змінити, зобов`язавши банк перерахувати належні позивачу грошові кошти у сумі:
- 18 737,89 дол. США з рахунка № НОМЕР_1 в АТ КБ "ПриватБанк" на рахунок НОМЕР_2, відкритий у Райффайзен Банк Аваль;
- 24 703,00 дол. США з рахунка № НОМЕР_3 в АТ КБ "ПриватБанк" на рахунок НОМЕР_2, відкритий у Райффайзен Банк Аваль;
- 4,50 дол. США з рахунка № НОМЕР_4 в АТ КБ "ПриватБанк" на рахунок НОМЕР_2, відкритий у Райффайзен Банк Аваль.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 березня 2021 року в справі № 757/18976/18.
Заявник не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що спір між позивачем та банком вже вирішено судом у справі № 760/621/15. Зазначає, що у справі № 760/621/15 предметом позову було стягнення коштів, а у справі № 757/1523/22 предметом позву є перерахування коштів з рахунків на рахунок, що свідчить про те, що позов, який є предметом цієї справи, є відмінним від того, що був заявлений у справі № 760/621/15.
Також заявник зазначає, що він надав належні та допустимі докази, які підтверджують наявність коштів на його рахунках у відповідача, а також факт неповернення цих коштів банком позивачу.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги АТ КБ "ПриватБанк"
14 грудня 2023 року АТ КБ "ПриватБанк" через засоби поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва та постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову у їх задоволенні, а також просить змінити мотивувальну частину постанови апеляційного суду, виключивши з її мотивів висновки про нікчемність договору про переведення боргу, укладеного між АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "ФК "Фінілон".
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2022 року в справі № 308/8430/19, від 06 вересня 2023 року в справі № 175/3119/18, від 27 квітня 2022 року в справі № 321/1260/16, від 28 вересня 2022 року в справі № 530/1995/18, від 06 жовтня 2021 року в справі № 236/11275/18, від 10 березня 2021 року в справі № 607/11746/17.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач не надав доказів укладення договору банківського рахунка № НОМЕР_4, у зв`язку з чим суди дійшли помилкових висновків про стягнення з банку коштів у розмірі 4,50 дол. США шляхом перерахування їх з одного рахунка на інший. Крім того, суди не врахували, що рахунок № НОМЕР_4 - це карта для виплат та жодного стосунку до депозитного рахунка не має. Крім того, позивач не надав доказів наявності у нього перешкод у користуванні вказаним картковим рахунком.
Також заявник вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій вийшли за межі позовних вимог, оскільки позивач просив суд зобов`язати банк перерахувати грошові кошти з одного рахунка на інший, однак суд першої інстанції у резолютивній частині рішення стягнув з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 зазначені кошти, тобто немайновий спір перейшов у майновий спір.
Крім того, банк не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про нікчемність договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладеного між ПАТ КБ "ПриватБанк" і ТОВ "ФК "Фінілон", у зв`язку з чим вважає, що постанова апеляційного суду підлягає зміні у мотивувальній частині.
Відзиви на касаційні скарги не надходили
Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції
Ухвалою від 12 грудня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у цій справі та витребував її матеріали з Печерського районного суду міста Києва.
Ухвалою від 20 грудня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк".
У лютому 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою від 30 жовтня 2024 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, з`ясовані судами
ОСОБА_1 будучи клієнтом ПАТ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", перерахував на свій депозитний рахунок кошти, на підтвердження чого надав довідку від 19 лютого 2018 року № 1HNVTTAS2VRBJL0A, згідно з якою станом на 31 січня 2018 року на рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 обчислювалось 18 737,89 дол. США, на рахунку № НОМЕР_3 обчислювалося 24 703,00 дол. США, на рахунку № НОМЕР_5 - 4,50 дол. США (т. 1, а. с. 5).
Згідно з інформацією про відкриті рахунки та залишки коштів від 19 лютого 2018 року на ім`я ОСОБА_1 у АТ КБ "ПриватБанк" відкриті такі рахунки:
- № НОМЕР_1, "Депозит Плюс" на 6 місяців, валюта грошових коштів USD, розмір грошових коштів - 18 737,89;
- № НОМЕР_3 "Депозит Плюс" на 6 місяців, валюта грошових коштів USD, розмір грошових коштів - 24 703,00;
- № НОМЕР_4, картка для виплат, валюта грошових коштів USD, розмір грошових коштів - 4,50.
17 листопада 2014 року ПАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", уклало з ТОВ "ФК "Фінілон" договір про переведення боргу, згідно з яким ПАТ КБ "ПриватБанк" перевів на ТОВ "ФК "Фінілон" борг в обсязі та на умовах, що існували на момент укладення цього договору (т. 1, а. с. 41).
Додатковою угодою від 18 листопада 2014 року до договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року сторони правочину погодили, що ПАТ КБ "ПриватБанк" зобов`язується перерахувати на рахунок ТОВ "ФК "Фінілон" грошові кошти, розміщені кредиторами на підставі договорів у розмірі відповідно до додатка № 1 (т. 1, а. с. 43).
Факт виконання АТ КБ "ПриватБанк" у повному обсязі зобов`язань щодо перерахування на рахунки ТОВ "ФК "Фінілон" грошових коштів ОСОБА_1 відповідно до договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року та витягу з електронного додатка до цього договору підтверджується довідкою головного бухгалтера АТ КБ "ПриватБанк" від 04 травня 2022 року.
Згідно з Витягом з електронного додатка за підписом головного бухгалтера АТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_2 від 04 травня 2022 року на рахунки ТОВ "ФК "Фінілон" перераховано ПАТ КБ "ПриватБанк" кошти ОСОБА_1 з рахунків останнього:
- № НОМЕР_1, валюта грошових коштів USD, розмір грошових коштів, у тому числі відсотки, які підлягають до виплати боржником - 18 592,78 та 149,95, референс SAMDNWFD0070003002100;
- № НОМЕР_3, валюта грошових коштів USD, розмір грошових коштів, у тому числі відсотки, які підлягають до виплати боржником - 24 594,98 та 141,92, референс SAMDNWFD0070010790400 (т. 1, а. с. 57).
У 2015 році ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк", третя особа - Національний банк України, про захист прав споживачів та зобов`язання вчинити дії, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за рахунком № НОМЕР_1 у сумі 35 018,36 дол. США; за рахунком № НОМЕР_3 у сумі 46 697,37 дол. США; за рахунком № НОМЕР_6 у сумі 3 477,55 дол. США.
Рішенням від 04 квітня 2016 року Солом`янський районний суд міста Києва в справі № 760/621/15, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2016 року, в задоволенні позову відмовив.
Ухвалою від 30 січня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилив. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 04 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2016 року залишив без змін.
Залишаючи без змін рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 04 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2016 року, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ керувався тим, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України, дослідивши всі наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, дійшов правильного висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами укладення між сторонами депозитного договору (депозитних договорів) з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту (т. 1, а. с. 48-53).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскаржувані судові рішення не повною мірою відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційних скарг з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо стягнення коштів за договорами банківських вкладів у сумі 18 737,89 дол. США та 24 703,00 дол. США
Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з відповідача на користь позивача грошові коштиу сумі 18 737,89 дол. США та 24 703,00 дол. США шляхом їх перерахунку з одного рахунка на інший, суд першої інстанції керувався тим, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують факт виникнення між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 договірних відносин щодо банківських вкладів SAMDNWFD0070003002100 та SAMDNWFD0070010790400, а також невиконання відповідачем свого обов`язку з повернення цих коштів.
Апеляційний суд не погодився з таким висновком суду першої інстанції, зазначивши про те, що суд безпідставно розглянув вказані вимоги та відмовив у задоволенні клопотання банку про закриття провадження у справі в цій частині, не врахувавши те, що є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Для застосування вказаної підстави для закриття провадження у справі необхідна наявність водночас трьох складових, а саме: тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
Зазначена підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Закриття провадження у справі у цьому разі можливе лише за умови, що позов, з приводу якого ухвалено рішення, яке набрало законної сили, є тотожним з позовом, який розглядається.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що "необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України (2004 року) зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору".
Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасно зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом із тим не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15).
Як установив суд апеляційної інстанції, ОСОБА_1 у 2015 році звертався до суду з позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк", третя особа - Національний банк України, про захист прав споживачів та зобов`язання вчинити дії, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за рахунком № НОМЕР_1 у сумі 35 018,36 дол. США, за рахунком № НОМЕР_3 у сумі 46 697,37 дол. США, за рахунком № НОМЕР_6 у сумі 3 477,55 дол. США.
Рішенням від 04 квітня 2016 року Солом`янський районний суд міста Києва у справі № 760/621/15, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2016 року, в задоволенні позову відмовив.
Ухвалою від 30 січня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилив. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 04 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2016 року залишив без змін.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просив суд зобов`язати АТ КБ "ПриватБанк" перерахувати належні позивачу грошові кошти у сумі 18 737,89 дол. США та у сумі 24 703,00 дол. США з рахунків в АТ КБ "ПриватБанк" на рахунок НОМЕР_2, відкритий у Райффайзен Банк Аваль, на підтвердження чого надав довідку банку про наявність зазначених коштів на депозитних рахунках відповідача.
Оскільки предметом позову, який розглядав Солом`янський районний суд міста Києва у справі № 760/621/15, було стягнення заборгованості за договорами банківського вкладу та відсотків за ним, тоді як предметом цього спору є зобов`язання банку перерахувати кошти банківських вкладів з одного рахунка на інший, то суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 04 квітня 2016 року у справі № 760/621/15 вже було вирішено спір між тими самими сторонами, з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Апеляційний суд не врахував те, що у справі № 760/621/15 та у цій справі різний предмет позову, а також те, що у справі № 760/621/15 не встановлювався розмір залишку коштів на вказаних рахунках, у зв`язку з чим помилково застосував до спірних правовідносин положення пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Закриття провадження у справі у зазначеній частині порушує права позивача на доступ до суду. Між сторонами залишились неврегульовані правовідносини.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 04 березня 2021 року в справі № 757/18976/18 (провадження № 61-21105св19) з аналогічних правовідносин. Відхиляючи доводи касаційної скарги про те, що рішенням Каланчацького районного суду Херсонської області від 03 вересня 2015 року вже було вирішено спір між тими самими сторонами, з тим самим предметом та з тих самих підстав, Верховний Суд зазначив, що предметом позову, який розглядався Каланчацьким районним судом Херсонської області, було стягнення коштів за договорами банківського вкладу, тоді як предметом цього спору є зобов`язання банку перерахувати кошти банківського вкладу з одного рахунка на інший.
Враховуючи викладене, постанова апеляційного суду в зазначеній частині підлягає скасуванню.
Щодо стягнення коштів у сумі 4,50 дол. США за договором банківського рахунка
Відповідно до частини першої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Згідно з частинами першою, другою статті 1067 ЦК України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов`язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.
Положення статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" містять поняття: банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов`язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів; вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без визначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Відповідно до пункту 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 13 листопада 2003 року № 492 та затвердженої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492, з відповідними змінами та доповненнями), банки відкривають своїм клієнтам поточні рахунки за договором банківського рахунка, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Цим же пунктом Інструкції встановлено, що до поточних рахунків також належать карткові рахунки, що відкриваються для обліку операцій за платіжними картками відповідно до вимог цієї Інструкції.
Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі (паперовій або електронній). Електронна форма договору має містити електронний підпис/електронний цифровий підпис клієнта (представника клієнта) та уповноваженої особи банку відповідно до вимог, установлених нормативно-правовим актом Національного банку України з питань застосування електронного підпису в банківській системі України. Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу можуть укладатися шляхом приєднання клієнта до публічної пропозиції укладення договору (оферта), який розміщений у загальнодоступному для клієнта місці в банку та на його офіційному сайті в мережі Інтернет. Банк зобов`язаний надати клієнту у спосіб, визначений банком та клієнтом, у тому числі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем примірник договору, що дає змогу встановити дату його укладення (пункт 1.9 Інструкції № 492).
Операції за рахунками здійснюються з урахуванням особливостей, визначених Інструкцією № 492, Положенням про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 19 квітня 2005 року № 137 (із змінами) (далі - Положення), та відповідними нормативно-правовими актами Національного банку України.
Відповідно до пункту 4.14 Положення емітенти платіжних карток зобов`язані в порядку та строки, визначені договором, надавати клієнтам виписки про рух коштів на їх картрахунках за операціями, що виконані клієнтами та їх довіреними особами.
Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) за картковими рахунками клієнтів обумовлюється у договорі банківського рахунка, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунка.
Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що укладання договору банківського рахунка під час відкриття банком карткового рахунка клієнту є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями слугує доказом укладення такого договору.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року в справі № 520/14809/14 (провадження № 61-8842св18), від 12 квітня 2018 року в справі № 201/11810/15 (провадження № 61-3932св18)., в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 року в справі № 175/4639/19.
Як установили суди, між ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_1 укладено договір банківського рахунка № НОМЕР_4 ("Картка для виплат"). На підтвердження укладення між сторонами вказаного договору позивач надав завірену ПАТ КБ "ПриватБанк" виписку з особового рахунка від 19 лютого 2018 року № 1HNVTTAS2VRBJL0A, відповідно до якої станом на 31 січня 2018 року на рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_5 обчислювалося 4,50 дол. США.
Відповідно до частини першої статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.
Згідно з частинами першою, третьою статті 1057 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, що встановлені банківськими правилами.
Як відомо з матеріалів справи, 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ "ПриватБанк" із заявою, в якій просив, зокрема, перерахувати 4,50 дол. США на його картковий рахунок № НОМЕР_2, відкритий у Райффайзен Банк Аваль.
На час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій АТ КБ "ПриватБанк" не виплатило належних ОСОБА_1 грошових коштів, що розміщені на його рахунку, відкритому в АТ КБ "ПриватБанк".
Встановивши, що між позивачем та банком укладено договір банківського рахунка № НОМЕР_4 "Картка для виплат", а факт внесення грошових коштів підтверджено випискою з банку, а також відповідач не заперечував про наявність вказаного рахунка та спірних коштів на ньому, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що банк на вимогу позивача не виконав покладені на нього зобов`язання щодо повернення належних позивачу грошових коштів, чим позбавив ОСОБА_1 права користуватись належним йому майном, отже, банк зобов`язаний повернути позивачу грошові кошти у сумі 4,50 дол. США.
Колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що позивач не надав належних доказів укладення договору банківського рахунка № НОМЕР_4, оскільки законом не встановлено особливих вимог до форми договору банківського рахунка. Позивач надав достатні докази, які свідчать про відкриття йому банківського рахунка № НОМЕР_4 та наявність на цьому рахунку коштів. Водночас банк не спростував ані факту укладення договору банківського вкладу, ані факту неповернення грошових коштів на вимогу позивача. Також не надав доказів, що підтверджують неправомірність розрахунку позивача або підтверджують факт закриття вказаного рахунка з виплатою позивачу всіх коштів з такого рахунка.
Однак колегія суддів бере до уваги доводи, наведені сторонами у цій справі у своїх касаційних скаргах, про вихід судами в оскаржуваній частині за межі позовних вимог.
Відповідно до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
ЦПК України не надає суду такого права, як вихід за межі позовних вимог з власної ініціативи, оскільки норми матеріального права не повинні суперечити нормам процесуального права, якими суд керується при вирішенні спору (стаття 3 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив зобов`язати АТ КБ "ПриватБанк" перерахувати належні позивачу грошові кошти у сумі 4,50 дол. США з рахунка № НОМЕР_4 в АТ КБ "ПриватБанк" на рахунок НОМЕР_2, відкритий у Райффайзен Банк Аваль.
Натомість суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, прийняв рішення у відповідній частині, яким стягнув з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 належні йому грошові кошти у сумі 4,50 дол. США шляхом перерахунку з рахунка № НОМЕР_4 в АТ КБ "ПриватБанк" на рахунок НОМЕР_2, відкритий у Райффайзен Банк Аваль, що свідчить про вихід за межі позовних вимог судом першої інстанції у цій частині.
Отже, оскільки позивач не пред`являв вимог про стягнення з банку на його користь грошових коштів у сумі 4,50 дол. США, у суду першої інстанції не було підстав для зазначення у резолютивній частині рішення про стягнення цих коштів.
Апеляційний суд на це уваги не звернув, доводи сторін у справі про вихід судом першої інстанції за межі позовних вимог не врахував.
Отже, доводи касаційних скарг про вихід судами за межі позовних вимог та посилання на неврахування судами правових позицій Верховного Суду щодо неможливості суду виходити за межі позовних вимог знайшли своє підтвердження.