iplex360.Демо.Судові рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 555/1289/14-ц

провадження № 61-11569св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,

Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним

позовом)- ОСОБА_1,

відповідачі за первісним позовом: Березнівська міська рада Рівненської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним

позовом) - ОСОБА_3,

відповідачі за зустрічним позовом - Березнівська міська рада Рівненської області, ОСОБА_1,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 22 вересня 2022 року у складі судді Олійника П. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 18 травня 2023 року у складі колегії суддів Боймиструка С. В., Гордійчук С. О., Майданіка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст первісних позовних вимог

У червні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Березнівської міської ради Рівненської області, ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання нечинним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку.

Позов мотивовано тим, що рішенням Березнівської міської ради Рівненської області від 02 грудня 2010 року № 16 фактично припинено право власності ОСОБА_1 на частину його земельної ділянки, що розташована на АДРЕСА_1, в розмірі 25,8 кв. м.

Вказана земельна ділянка, загальною площею 0,103 га, з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства надана позивачу рішенням Березнівської селищної ради від 29 грудня 1993 року № 78. Йому видано державний акт на право приватної власності на землю, серії РВ, № 00045, на дві земельні ділянки з різним цільовим призначенням, які розташовані на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, без встановлення їх кадастрових номерів.

Факт реєстрації частини його земельної ділянки, що розташована на АДРЕСА_1, площею 25,8 кв. м, за ОСОБА_3 як власницею сусідньої земельної ділянки, що розташована на АДРЕСА_3, підтверджується висновком судової земельно-технічної експертизи від 05 серпня 2015 року № 50205/1-ЮШ.

ОСОБА_1 просив суд визнати нечинним рішення Березнівської міської ради Рівненської області від 02 грудня 2010 року № 16 та визнати недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку, серії ЯЛ, № 803228, виданого ОСОБА_3 .

Короткий зміст зустрічних позовних вимог

ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до Березнівської міської ради Рівненської області, ОСОБА_1 про визнання нечинним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку.

Зустрічний позов мотивовано тим, що ОСОБА_3 є власницею земельної ділянки, що розташована на АДРЕСА_3, що підтверджується державним актом, серії ЯЛ, № 803228. Обміри земельної ділянки проводились по периметру.

Зі сторони земельної ділянки ОСОБА_1 межа земельної ділянки проходить по огорожі на бетонному фундаменті, яка була споруджена ОСОБА_4 (попереднім власником будинку на АДРЕСА_3 ). На момент виготовлення державного акта (з початку 90-х років) межа між цими земельними ділянками не змінювалась.

Березнівська міська рада Рівненської області ухвалила рішення від 29 грудня 1993 року № 78, яким передала ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,103 га, з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства, що розташована на АДРЕСА_1 .

26 січня 1994 року ОСОБА_1 видано державний акт на право приватної власності на землю, серії РВ, № 00045.

Вказані правовстановлюючі документи не відповідають фактичним промірам та площі земельних ділянок відповідно, оскільки технічну документацію щодо виготовлення державного акта на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_1 виготовлено без визначення поворотних точок, які на той час були на межі двох ділянок, що ставить під сумнів її відповідність фактичним промірам.

Земельна ділянка ОСОБА_1 має звуження до масиву "Чемерна", що відповідає інформації з викопіювання "Система координат місцева", доданому ОСОБА_1 до позовної заяви.

Державний акт ОСОБА_1 про право приватної власності на землю містить виправлення, внесене 26 січня 1994 року, що суперечить пункту 2.4 Інструкції про порядок складання, видачі і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженої наказом Державного комітету України по земельним ресурсам від 15 квітня 1993 року № 28, що була чинна на час видачі державного акта.

Згідно з пунктом 3.5 вказаної Інструкції у разі зміни меж, цільового призначення та умов надання земельних ділянок, що відбулись після видачі державного акта до нього вносяться ці зміни, які фіксуються на плані зовнішніх меж і на останній сторінці державного акта. Кожний запис про зміну меж, площі, цільового призначення та умов надання земельної ділянки посвідчується інженером-землевпорядником сільської, селищної, міської Ради народних депутатів або відділу земельних ресурсів районної державної адміністрації.

На бланку державного акта наявний підпис ОСОБА_5, яка станом на 23 січня 1994 року не мала права підпису, оскільки інженером-землевпорядником не була, а була спеціалістом І категорії. Інженери - землевпорядники станом на 26 січня 1994 року працювали при виконавчих комітетах органів місцевого самоврядування, зокрема Березнівської селищної ради.

ОСОБА_3 з урахуванням уточнених позовних вимог просила суд визнати недійсним та скасувати рішення Виконавчого комітету Березнівської селищної ради народних депутатів від 29 грудня 1993 року № 78, яким ОСОБА_1 передано земельну ділянку, площею 0,103 га, з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства, що розташована на АДРЕСА_1 ; визнати недійсним та скасувати державний акт ОСОБА_1 про право приватної власності на землю, серії РВ, № 00045.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Березнівський районний суд Рівненської області рішенням від 10 квітня 2017 року у задоволенні позовів відмовив.

Не погодившись з рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 10 квітня 2017 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 оскаржили його в апеляційному порядку.

Апеляційний суд Рівненської області ухвалою від 20 червня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відхилив. Рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 10 квітня 2017 року залишив без змін.

Не погодившись з рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 10 квітня 2017 року та ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 20 червня 2017 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 оскаржили їх в касаційному порядку.

Верховний Суд постановою від 11 грудня 2019 року касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задовольнив частково.

Рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 10 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 20 червня 2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Березнівської міської ради Рівненської області про визнання нечинним рішення Березнівської міської ради № 16 від 02 грудня 2010 року; про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ, № 803228, виданого ОСОБА_3, та зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1, Березнівської міської ради Рівненської області про визнання недійсним та скасування рішення Виконавчого комітету Березнівської селищної ради народних депутатів від 29 грудня 1993 року № 78 та державного акта на право приватної власності на землю, серії РВ, № 00045, який видано ОСОБА_1, скасував.

Передав справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 10 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 20 червня 2017 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Березнівської міської ради Рівненської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_6, про визнання недійсним рішення Березнівської міської ради від 20 липня 2011 року № 121 про внесення змін в рішення міської ради в частині надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_6, змінив, виклав їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 23 червня 2017 року залишив без змін.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що суди, відмовивши у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання нечинним рішення Березнівської міської ради від 02 грудня 2010 року № 16; про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЯЛ, № 803228, виданого ОСОБА_3, вимог зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування рішення Виконавчого комітету Березнівської селищної ради народних депутатів від 29 грудня 1993 року № 78 та державного акту на право приватної власності на землю, серії РВ, № 00045, який видано ОСОБА_1, не оцінили висновки судової земельно-технічної експертизи та не встановили чи існує накладення земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Рішенням від 22 вересня 2022 року Костопільський районний суд Рівненської області відмовив у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 у зв`язку із недоведеністю позовних вимог, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 - у зв`язку зі спливом позовної давності.

Суд урахував висновки судової земельно-технічної експертизи, якою, зокрема встановлено, що частиною земельної ділянки ОСОБА_3 користується ОСОБА_1, водночас не встановлено, що частиною земельної ділянки ОСОБА_1 користується ОСОБА_3 .

Водночас експерт зазначив, що не має можливості встановити межі земельної ділянки ОСОБА_1 в натурі, оскільки документація на земельну ділянку не містить координат поворотних точок.

Конфігурація земельної ділянки, якою фактично користується ОСОБА_1 не відповідає промірам і конфігурації ділянки, яка вказана у державному акті на його земельну ділянку.

ОСОБА_1 заявив клопотання про застосування строків позовної даності, а відповідачка ОСОБА_3 не просила поновити строк позовної давності, тому відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України суди відмовили у задоволені зустрічного позову.

Не погодившись з рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 22 вересня 2022 року в частині відмови у первісному позові, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

Рівненський апеляційний суд постановою від 18 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 22 вересня 2022 року залишив без змін. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції, погодившись із висновками суду першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами факт вчинення ОСОБА_3 перешкод у користуванні належною йому на праві власності земельною ділянкою, оскільки технічна документація на його земельну ділянку не відповідає встановленим нормам, розмір земельної ділянки в натурі не відповідає державному акту на цю земельну ділянку, межі земельної ділянки не внесені до Державного земельного кадастру, технічна документація не містить координат поворотних точок меж земельної ділянки, що не дає можливості встановити її межі в натурі у порівнянні з її фактичним користуванням.

В існуючих межах частиною земельної ділянки ОСОБА_3 користується ОСОБА_1, водночас висновком судової земельно-технічної експертизи не встановлено, що частиною земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1, користується ОСОБА_3 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2023 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення первісних позовних вимог і ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначає, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд перешкодив адвокату заявника взяти участь у відеоконференції шляхом переривання підключення, що позбавило ОСОБА_1 права на правничу допомогу, оскільки він самостійно не міг сформулювати належні відповіді на запитання суду.

Суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про проведення додаткової експертизи для встановлення координат спірних земельних ділянок за заявою ОСОБА_1 від 23 березня 2023 року.

Суд апеляційної інстанції не почав розгляд справи зі стадії підготовчих дій, хоча 17 травня 2023 року відбулася заміна складу суду, а призначений за розподілом суддя не встиг ознайомитись з матеріалами справи до ухвалення постанови апеляційного суду 18 травня 2023 року.

Суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме приблизно визначив, дослідивши наявні у справі документи, межі земельної ділянки заявника.

Доводи інших учасників справи

Відзиви інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.

Рух справи в суді касаційної інстанції

У липні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 22 вересня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 18 травня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2023 року ОСОБА_1 поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У жовтні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є власниками суміжних земельних ділянок.

Відповідно до рішень Виконавчого комітету Березнівської селищної ради народних депутатів від 30 вересня 1992 року № 47 та від 29 грудня 1993 року № 78, державного акта про право приватної власності на землю від 26 січня 1994 року, серії РВ, № 00045, ОСОБА_1 є власником двох земельних ділянок, загальною площею 0,207 га, що розташовані на території Березнівської селищної ради в смт Березне Рівненської області, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства.

Ці земельні ділянки не є суміжними, розташовані за різними адресами.

Березнівська міська рада Рівненської області рішенням від 18 травня 2010 року № 558 надала ОСОБА_3 дозвіл на складання проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 0,08 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за рахунок земель житлової забудови, що розташована на АДРЕСА_3 .

Технічну документацію виконало Товариство з обмеженою відповідальністю "Березне-землемір".

Березнівська міська рада рішенням від 02 грудня 2010 року № 16 затвердила проєкт землеустрою щодо відведення за рахунок земель запасу житлової і громадської забудови земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована на АДРЕСА_3, у власність ОСОБА_3 ; передала у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,0668 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Згідно з державним актом про право власності на земельну ділянку, серії ЯЛ, № 803228, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, площею 0,0668 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за вказаною вище адресою.

Березнівський районний суд Рівненської області ухвалою від 16 грудня 2014 року за клопотанням ОСОБА_1 призначив судову земельно-технічну експертизу.

Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи від 05 серпня 2015 року № 50205/1-ЮШ:

- розроблений проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що розташована на АДРЕСА_3, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд у власність ОСОБА_3 відповідає вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування;

- розроблена технічна документація (щодо виготовлення державного акта про право приватної власності на земельну ділянку, якою фактично користується ОСОБА_1 ) не відповідає вимогам щодо складу документації, визначеної пунктом 1.10 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 15 квітня 1993 року № 28;

- межі земельної ділянки, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3, внесені до Державного земельного кадастру та визначені в державній системі координат, що дає можливість встановити її межі в натурі;

- межі земельної ділянки, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 не внесені до Державного земельного кадастру, технічна документація не містить координат поворотних точок меж земельної ділянки, що не дає можливості встановити її межі в натурі;

- натурні межі земельної ділянки, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3 на спірній ділянці не відповідають відомостям реєстрації цієї земельної ділянки в Державному земельному кадастрі;

- щодо фактичного користування, в існуючих межах частиною земельної ділянки, яка зареєстрована за ОСОБА_3, користується ОСОБА_1, площа накладання спірних земельних ділянок становить 25,8 кв. м;

- відповідно до державного акта земельна ділянка, яка належить ОСОБА_1 та розташована на АДРЕСА_1, має прямокутну геометричну форму з розмірами 73 м х 14 м, площею 1 022 кв. м;

- щодо фактичного користування (в існуючих межових знаках) земельна ділянка ОСОБА_1 має складну багатокутну геометричну форму з промірами по периметру від північного кута ділянки за годинниковою стрілкою: 4,04 м; 0,83 м; 3,86 м; 3,83 м; 4,45 м; 2,44 м; 5,98 м; 8,7 м; 4,3 м; 14,38 м; 3,68 м; 8,03 м; 10,95 м; 3,8 м; 12,88 м; 3,99 м; 20,13 м; 2,1 м; 3,35 м; 19,97 м; 16,01 м; 4,43 м; 4,86 м; 15,21 м та площею 1 000 кв. м.

- за результатами натурного обстеження експерт встановив, що фактичні межі, розміри, площа та конфігурація земельної ділянки, що розташована на АДРЕСА_1, якою користується ОСОБА_1, не відповідають відомостям, наведеним у державному акті, серії РВ, № 00045;

- за результатами натурного обстеження та порівняння відомостей реєстрації, зроблено висновок, що за існуючого користування згідно з відомостями реєстрації на земельну ділянку ОСОБА_3 існує накладання земельної ділянки, яка зареєстрована за ОСОБА_3, на земельну ділянку, якою користується позивач ОСОБА_1 .

Обставин про те, що частиною земельної ділянки, власником якої є ОСОБА_1, користується ОСОБА_3, експерт не встановив.

Згідно з додатками до висновку експертизи встановлено пересікання меж земельних ділянок позивача та відповідачки, однак, як зазначено у висновку, не має можливості встановити межі земельної ділянки позивача за первісним позовом в натурі, оскільки технічна документація на земельну ділянку не містить координат поворотних точок.

Відповідно до пояснювальної записки до технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки ОСОБА_1 в натурі, конфігурація земельної ділянки, якою він фактично користується, не відповідає промірам і конфігурації ділянки, яка вказана у державному акті на цю земельну ділянку.

Під час розгляду справи ОСОБА_3 відчужила свою земельну ділянку ОСОБА_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскарженій частині відповідають.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу своїх порушених прав послався на те, що земельна ділянка, кадастровий номер 5620455101:01:003:0324, зі встановленими землевпорядними документами межами, на яку ОСОБА_3 оформила право власності, накладається на земельну ділянку, яка належить ОСОБА_1 відповідно до державного акта від 26 січня 1994 року, серії РВ, № 00045.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що "принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс".

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог - покладається на відповідача.

Під час нового розгляду справи суди з урахуванням висновку судової земельно-технічної експертизи повинні були встановитиякої площі та конфігурації земельна ділянка була виділена ОСОБА_1 ; чи відповідає цей розмір і конфігурація земельній ділянці, якою він фактично користується; чи накладаються (перетинаються) земельна ділянка ОСОБА_1 та земельна ділянка, передана у власність ОСОБА_3 .

Суди, відмовивши у позові ОСОБА_1, керувалися тим, що державний акт ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,102 га, не містить точного місця розташування, а саме поворотних точок та відповідних промірів, та визначений як геометрична фігура правильної прямокутної форми, в той час як фактичні розміри земельної ділянки, якою він користується, і на яку, на його думку, накладається земельна ділянка ОСОБА_3, є відмінними, і земельна ділянка має іншу форму.

За результатами судової земельно-технічної експертизи надано висновок від 05 серпня 2015 року № 50205/1-ЮШ, згідно з яким під час оформлення земельно-технічної документації на земельну ділянку ОСОБА_3 було дотримано вимог законодавства, водночас не встановлено, що частиною земельної ділянки ОСОБА_1, яка зазначена у державному акті, користується ОСОБА_3 .

Експерт зазначив, що частиною земельної ділянки, яка зареєстрована за ОСОБА_3, користується ОСОБА_1, а саме частиною земельної ділянки, площею 25,8 кв. м.

Відповідно до державного акта земельна ділянка ОСОБА_1 має прямокутну геометричну форму з розмірами 73 м х 14 м, площею 1 022 кв. м, а під час судової експертизи встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_1, якою він фактично користується (в існуючих межових знаках) має складну багатокутну геометричну форму з промірами по периметру від північного кута ділянки за годинниковою стрілкою: 4,04 м; 0,83 м; 3,86 м; 3,83 м; 4,45 м; 2,44 м; 5,98 м; 8,7 м; 4,3 м; 14,38 м; 3,68 м; 8,03 м; 10,95 м; 3,8 м; 12,88 м; 3,99 м; 20,13 м; 2,1 м; 3,35 м; 19,97 м; 16,01 м; 4,43 м; 4,86 м; 15,21 м та площею 1 000 кв. м.

У місці накладення зареєстрованої земельної ділянки ОСОБА_3 на земельну ділянку ОСОБА_1, якою він фактично користується, ширина земельної ділянки ОСОБА_1 згідно з промірами, визначеними експертизою, становить 15,21 м, водночас згідно з державним актом ОСОБА_1 вона менша - лише 14 м.

Отже, суди дійшли правильного висновку, що конфігурація земельної ділянки, якою ОСОБА_1 фактично користується, не відповідає промірам і конфігурації ділянки, яка вказана у державному акті на цю земельну ділянку, що також підтверджено і пояснювальною запискою до технічної документації ОСОБА_1

Суди також врахували незбереження ОСОБА_1 межових знаків на спірну земельну ділянку, зокрема і після знесення його сараю (т. 1, а. с. 240, 241), та те, що складна багатокутна геометрична форма межі між належними сторонам земельними ділянками склалася ще за попередніх користувачів та власників.

З урахуванням вказаного, ОСОБА_1 не довів, що фактичне уточнення та зміна площі його земельної ділянки і її поворотних точок є наслідком оформлення ОСОБА_3 прав на земельну ділянку, кадастровий номер 5620455101:01:003:0324.

................

Перейти до повного тексту