ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 757/43805/23
провадження № 61-7511св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, Корабельний відділ державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2023 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 02 травня 2024 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратнікової В. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Акціонерного товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ "ПриватБанк", в якому просила визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис нотаріуса № 16697, винесений 24 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р. О., та скасувати обтяження (арешт на все нерухоме майно), накладений постановою про арешт майна боржника НОМЕР_1, виданого 25 червня 2020 року Корабельним відділом державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса).
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2023 рокувідмовлено у відкритті провадження у справі в частині скасування арешту, накладеного при виконанні виконавчого напису нотаріуса.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі в частині скасування арешту, накладеного при виконанні виконавчого напису, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні, між сторонами відсутній спір про право власності (користування) на майно, на яке накладено арешт, і таке право позивача ніким не оспорюється, а тому цей спір не може бути розглянутий судом за правилами позовного провадження. Водночас захист порушених прав боржника ОСОБА_1 можливий шляхом звернення до відповідного суду зі скаргою на дії державного виконавця в порядку, передбаченому статтею 447 ЦПК України.
Постановою Київського апеляційного суду від 02 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2023 року змінено, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження за позовною заявою про скасування арешту майна, накладеного при виконанні виконавчого напису, за яким ОСОБА_1 є боржником, проте помилився з мотивами ухваленого судового рішення.
Апеляційний суд зазначив, що арешт накладений на майно ОСОБА_1, яка була визначена боржником у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, відкритому на виконання виконавчого напису № 16697, виданого 24 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р. О., а не на виконання рішення суду. Отже, помилковим є висновок суду першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали про те, що позивач має оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
При цьому суд апеляційної інстанції послався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 02 жовтня 2019 року в справі № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19), про право особи звернутися до адміністративного суду в порядку частини другої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження"у випадку, якщо виконавчий документ виданий не на виконання судового рішення, а на виконання рішення іншого органу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати вказані судові рішення та справу направити до суду першої інстанції для подальшого розгляду.
Касаційна скарга мотивована тим, що скасування арешту, накладеного в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, неможливо в інший спосіб, ніж судовий, оскільки вказане виконавче провадження закінчене, а тому державний виконавець не може виносити жодних постанов в межах цього виконавчого провадження.
У діях (бездіяльності) державного виконавця відсутні порушення вимог Закону України "Про виконавче провадження", оскільки повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" не є підставою для знаття арешту з майна, а тому оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця у порядку адміністративного судочинства суперечить положенням КАС України.
Арешт, накладений в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, є незаконним, оскільки накладений в ході виконання виконавчого напису нотаріуса, який рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19 грудня 2023 року у цій справі визнаний таким, що не підлягає виконанню. Розгляд одночасно в межах однієї справи вимог про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та вимог про скасування з арешту з майна, є процесуальною економією.
ОСОБА_1 у касаційній скарзі також вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19), постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) та застосованого апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні, оскільки можливість для боржника звертатися до суду з позовом про зняття арешту з майна у порядку цивільного судочинства є належним захистом прав позивача.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
24 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р. В. видано виконавчий напис № 16697 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № б/н від 13 серпня 2013 року за період з 13 серпня 2013 року до 17 вересня 2017 року в сумі 37 478,66 грн та витрати за вчинення виконавчого напису у сумі 1 800,00 грн.
17 січня 2020 року старшим державним виконавцем Корабельного районного відділу державної виконавчої служби у місті Херсон Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Потаповою Т. В. прийнято виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого напису № 16697 від 24 жовтня 2017 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швець Р. О. про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 39 278,66 грн на користь ПАТ КБ "ПриватБанк".
05 січня 2018 року старшим державним виконавцем Корабельного районного відділу державної виконавчої служби у місті Херсон Головного територіального управління юстиції у Херсонській області Зенкіним Д. В. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого напису № 16697 від 24 жовтня 2017 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швець Р. О. про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 39 278,66 грн на користь ПАТ КБ "ПриватБанк".
У межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 25 червня 2020 року Корабельним районним відділом державної виконавчої служби у місті Херсон Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винесено постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все нерухоме майно боржника, номер запису про обтяження 52843458.
25 червня 2020 року старшим державним виконавцем Корабельного районного відділу державної виконавчої служби у місті Херсон Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Потаповою Т. В. виконавчий документ - виконавчий напис № 16697, виданий 24 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р. О. про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 39 278,66 грн на користь ПАТ КБ "ПриватБанк", повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19) зазначала, що сторони, інші учасники та особи можуть звернутися до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність виконавців та посадових осіб державної виконавчої служби в порядку частини першої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", якщо цей виконавчий документ виданий на виконання судового рішення, або - до адміністративного суду в порядку частини другої цієї ж статті, якщо він виданий на виконання рішення іншого органу (посадових осіб), та/або за умови перебування його у зведеному виконавчому провадженні, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) погодився з висновками судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки позивач, який є боржником у виконавчому провадженні, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна з огляду на те, що законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, між сторонами відсутні спір про право власності (користування) на майно, на яке накладено арешт, і таке право позивача ніким не оспорюється, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що цей спір не може бути розглянутий судом за правилами цивільного судочинства в порядку позовного провадження з огляду на те, що законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця.
З огляду на вказане, доводи касаційної скарги щодо належного в цьому випадку способу захисту порушеного права виключно шляхом реалізації права на судовий захист в межах цивільного судочинства в порядку загального позовного провадження, є безпідставними та зводяться до трактування заявником норм процесуального права на власний розсуд.
Доводи касаційної скарги щодо наявність правових підстав для скасування арешту, колегія суддів відхиляє, оскільки позовні вимоги судами попередніх інстанцій не перевірялися у зв`язку із тим, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства в позовному провадженні.
Також колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що позивачка не позбавлена права звернення до суду зі скаргою на дії та рішення чи бездіяльність державного виконавця в порядку адміністративного судочинства.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби на час звернення зі скаргою до суду врегульований у статті 74 Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до частини першої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону України "Про виконавче провадження").
Тобто, юрисдикція спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби залежить від типу виконавчого документа, на підставі якого було відкрите виконавче провадження, а також суб`єктів їх видання.
Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинених під час виконання судового рішення, ухваленого у цивільній справі, визначений розділом VII ЦПК України
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Отже, за правилами адміністративного судочинства оскаржуються рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинені під час виконання ухвалених в адміністративній справі судових рішень, а також виконавчих документів, виданих іншими, ніж суд, органами та посадовими особами, оскільки закон не встановлює для такого оскарження іншого порядку судового оскарження.
У справі, яка переглядається, арешт накладений на майно ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, відкритому на виконання виконавчого напису № 16697, виданого 24 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р. О., а не судового рішення у цивільній справі. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що в порядку цивільного судочинства не підлягає розгляду вимога боржника про скасування арешту, накладеного при виконанні виконавчого напису нотаріуса.
Близький за змістом висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 346/79/17 (провадження № 14-471цс19) та від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19).
Враховуючи встановлені у цій справі обставини, колегією суддів не встановлено підстав для відступлення від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19), та від висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19).
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.